На відео: Євген Дмитренко. Казка "Будинок без дверей".
Євген Дмитренко
БУДИНОК БЕЗ ДВЕРЕЙ
Якось бігла лисичка по лісі, коли бачить – будиночок стоїть. Та такий гарний, такий яскравий, що вирішила вона зайти й познайомитися.
Підійшла вона ближче, дивиться, а дверей немає. Обійшла вона його зліва направо, а потім – справа наліво, а дверей так і не знайшла.
Здивувало це її – от вона і побігла новиною з іншими звірами ділитися. Біжить-біжить, бачить, а на зустріч їй – вовк.
Підбігла вона до нього, та й каже:
— Уявляєш, в нашому лісі гість з’явився, який живе у гарному будиночку. Я хотіла зайти, познайомитися, та дверей так і не знайшла.
— Новий гість, кажеш! А може, через вікно зайти!
Подумали вони хвилинку, та й побігли до нового будинку вікна шукати. Обійшли вони його зліва направо, а потім – справа наліво, а вікон так і не знайшли.
Ще більше це їх здивувало. От і побігли вони новиною з іншими ділитися. Коли на зустріч їм – ведмідь.
— От, Ведмедику-братику, уявляєш, у нашому лісі з’явився невідомий гість, який живе у новому, гарному будинку.
— Це добре, — каже ведмідь. — Підемо познайомимось.
— Не вийде, братику, — мовив вовчок. — Річ у тому, що в будинку немає ані дверей, ані вікон.
— От воно як? — мовив ведмідь. — А, може, через димохід?
Задумалися вони на хвилинку, та не стали довго чекати, одразу ж разом й побігли. Подивився ведмідь на будинок – а й справді: ні вікон не дверей.
От почав він на дах лізти. Та, якби не допомога лисички та вовка, мабуть, би добряче впав. Виліз він на дах, дивиться, а димоходу також немає. Зовсім звірі збентежені стали. Як же ж гість в домівку свою заходить? «А може, він у пастці?» – подумали вони, й почали грюкати-стукати – можливо, хтось та й відповість.
Коли підійшов до них кріт, та й питає:
— Що ви тут розкричалися?
— Уявляєш, — кажуть вони, — новий мешканець в нашому лісі з’явився! Ми хотіли познайомитися, а в його будинку ні дверей, ні вікон, ні димоходу.
— То навіщо він вам здався? — питає кріт.
— Так цікаво ж, — відповіли звірі.
— Добре, — мовив він. — Ходімо, я вас познайомлю.
Переглянулись вони один на одного, так нічого не зрозумівши, та й пішли слідом. За декілька кроків від будинку була нора. Заліз кріт в неї, а звірі за ним подалися. Вилізли вони посеред будинку, оглядаються по сторонах й нічого збагнути не можуть.
А кріт їм і каже:
— От збудував я собі будиночок без дверей й без вікон, щоб денне світло не заважало мені відпочивати, а тут ви – прийшли й наробили галасу на весь ліс. Ну от як мені з вами бути? Де спокою шукати?
Опустили голови вони. Соромно їм стало. Але ж звідки їм було знати, чому будинок стояв без дверей? Цікавість бере своє, і з цим нічого не вдієш. Вибачилися вони перед кротом, та й пішли собі хто куди. А кріт ліг собі далі спочивати.
От і прийшов кінець цієї казки.
Та мабуть, не зовсім. Адже, ідея будинку без дверей сподобалася усім. Тож кожен намагався збудувати собі будинок, схожий на будиночок крота. Та по правді кажучи, це в них не дуже вийшло.
Казку люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше казок Євгена Дмитренка на нашому сайті:
Одного разу Євген написав казку для двох своїх синів, в якій вони стали головними героями. Авторові (а головне — дітям) казка сподобалася... Так і розпочався його творчий шлях. Читаймо та слухаймо цікаві казочки Євгена Дмитренка.