Євген Дмитренко
ЗНАЙДИ МЕНЕ
Так сталося, що мене сховали між слів цієї казки. Та так добре сховали, що я й сам не можу себе знайти. Тому, пропоную тобі відшукати мене.
І так, для початку, потрібно представитися. Я іграшка. Звичайна пожежна машинка. І в мене, як й в усіх інших іграшок, є ім'я. І звучить воно так — Ути-кути-тути-віу! Звісно ж, не я собі це ім'я обрав. Його мені подарував мій найкращий друг — Іван. До речі, я його улюблена іграшка.
Ну що, юний читач, якщо ти не проти, то почнімо мене шукати.
Почалося все з того, що я, разом зі своїм товаришем, поїхав гасити пожежу.
І так швидко поїхав, що після підлоги, мої колеса торкнулися стіни.
Десь там, я звернув праворуч й поїхав по настінній полиці та дверцятах шафи.
Ліве дзеркало заднього виду добряче стукнулося об стіну, але це нас не зупинило.
Іван увесь час кричав “вперед”, тому, в який би ми бік не їхали, ми завжди їхали вперед.
Жовті смуги шпалер, миготіли в моїх очах так швидко, що я не встигав їх рахувати.
Коли Івана покликала матуся, то від маху руки, я полетів в дальній куток кімнати.
Опинившись на підлозі, я подивився довкола, та довкола було дуже темно.
Мені тут страшно одному, тому пропоную почати шукати мене?
Казку люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше казок Євгена Дмитренка на нашому сайті:
Одного разу Євген написав казку для двох своїх синів, в якій вони стали головними героями. Авторові (а головне — дітям) казка сподобалася... Так і розпочався його творчий шлях. Читаймо та слухаймо цікаві казочки Євгена Дмитренка.