Публікації за тегом: Міфи та легенди

"Степанко з великим нетерпінням чекав середини березня - час, коли вони з дідусем щороку ходять до березового лісу збирати березовий сік. Саме в цю пору, коли бруньки ще не з'явилися, а береза вже жене «березові сльози», як називає їх дідусь, вони найцілющі..." (Михайло Трайста)

 

 

До книги увійшли такі притчі:

Притча про милосердного самарянина
Король і його боржник
Розповідь про сіяча
Притча про таланти
Притча про скарб у полі
Запрошення на бенкет
Притча про блудного сина

"...У неділю вранці, ще сонце не зійшло і темрява вкривала землю, а Марія Магдалина і Сальомея спішили вже до гробу Господнього. Вони бачили напередодні, як справедливий Йосиф з Ари-матеї клав тіло Христове у своїй скельній гробниці. А тепер ішли туди з пахучими олійками з мирри й альое, щоб намастити тіло Вчителя. Коли прийшли на місце, побачили, що камінь при вході відвалений, а гріб порожній. Збентежені, не знали, що це значить — аж ось з’явився над гробом янгол у білій, ясній як блискавка одежі і промовив: "Чому шукаєте живого між умерлими? Чи не провістив Він усе те, що з Ним сталося? Чи не провістив, що третього дня воскресне?" І жінки з радістю відійшли від гробу, щоб сповістити добру новину Його учням і вірним..." (Костянтина Малицька)

 

"Багато розбійників і злодіїв ховалося в ущелинах диких гір і серед пустель за стародавніх часів. Одного разу, під час подорожі до Єгипту, Діва Марія, Святий Иосиф і Дитятко Христос шукали собі притулку на ніч в пустелі. Але вона була глуха й безлюдна. Лише вічні зорі з любов'ю дивилися на свого Творця, але Господеві угодно було поки що не відкривати перед світом величі Своєї: Його Мати і Святий Йосиф були дуже зморені і поволі йшли в темряві ночі, шукаючи очима жаданого вогника, що дав би їм надію на відпочинок. Аж ось блиснув сподіваний вогник. Подорожні пішли на нього і дійшли до хатини. Постукали..." (Г. Карима)

"Каже мати: "Мій Семенку, десять яєчок візьми та продай їх десь у місті й шапочку собі купи. Бо хоч кожний теє знає, що ти бідний сирота, бо умер наш рідний батько, а я бідна удова,— але свята ось надходять, треба до святині йти, тож не будь простоволосий, бо не люблять сироти. Та вважай, іди уважно, з рук хустинки не пускай, бо ж я гірко працювала і щадила тобі, знай." Взяв хлопчина вузлик в руку, до Єрусалиму йде і радіє і співає - шапочка нова буде! Так дійшов до брами міста, а тут — що за новина? Йде піхота, йде кіннота і юрба йде голосна..." (Ю. Ігорків (Юрій Шкрумеляк))

"Цю легенду розповіли мені піски далекої палючої пустелі. Багато віків пролинуло над тією пустелею, багато караванів пройшло її сипучими пісками, багато марев відбило розпечене, нерухоме повітря її. Давно-давно, багато століть тому бездоріжжям пісків тієї пустелі прямував розкішний караван, серед якого в наметах з коштовних килимів їхали вельможні мандрівники: юдейський цар Соломон і цариця Савська. Ще в себе на батьківщині цариця багато наслухалась про заможність, розкіш, славу та мудрість великого царя і захотіла за всяку ціну побачити все те на власні очі. Проживши в Єрусалимі кілька місяців, тепер поверталася додому, і Соломон провожав свою гостю аж до джерела, де вони мали розлучитися: цар мусів вертатися до Юдеї, а цариця — їхати далі, в країну Савсів, що зветься тепер Абіссінією..."  (Ганна Самойлович)

"З усіх кінців світу сходились віруючі до Матері Божої, щоб розділити з нею радість Воскресіння Христового. З далекого Єгипту, Киринеї, Фригії й Мідії, з Греції й Риму йшли вони курявими дорогами, славлячи Воскреслого. За прикладом Марії Магдалини багаті і бідні, вільні й раби вітали Пречисту Діву червоним яєчком: "Христос воскрес!" "Воістину воскрес!" — і святе благословіння спадало на них. Аж ось наблизилась до Святої Матері молода дівчина. "Христос воскрес!" — привіталась і, схиливши коліна, подала яйце. Немов дорогоцінний камінь засяяло воно на святій долоні. Всі кольори веселки переплелись на ньому в чарівному візерунку..." (Ольга Горянка)

"Коли воскрес Спаситель — пішли до нього на поклін усі квіти землі. Розкішні троянди, солодко запашні фіалки, білі пишні лілеї і безліч інших чудових квітів з любов'ю оточили Воскреслого. Усі вони вдячними кадильницями підносили аромати свої Воскреслому Богові, всі поспішали до Нього, несучи в дар земну красу. Найпізніше за всіх прийшла простенька квіточка з білими, не рівно складеними навколо золотого серденька пелюстками. Вона соромливо стала осторонь інших розкішних квітів, відчуваючи в глибині свого серця сльози болю й сорому за свій убогий простенький одяг..." (Ганнуся)

"Ішла Марія, Божа Мати, зі святим Іосифом у гостину до своєї тітки Єлисавети. Вони втомилися, бо день був дуже гарячий. Дорога вела степом, де росла тільки усохла травичка — ніде ні деревця, ні джерельця. Аж ось серед рівнини вони побачили одним одне невеличке дерево. Під деревом сидів вівчарик. Кругом нього паслися вівці; скубали суху траву, але вона їм не смакувала, бо хотіли пити..." (Роман Завадович)

До цієї добірочки увійшли такі легенди: "Поки люди пишуть писанки - диявол безсилий", "Писанки з каміння", "Дяка доброму чоловікові", "Звідки взялися писанки", "Країна-писанка", "Стара пальма", "Як Мати Божа оживила джерело", "Оповідання про писанки" (давнє повір'я), "Благорозсудливий розбійник", "Білий ромен" та інші.

"Наші батьки розповідають, що в далекі часи плем'я Ковичан не вміло користуватися вогнем. Та воно не особливо й потребувало вогню, тому що жило в теплих краях. М'ясо люди їли сирим або сушили на сонці. Але настали холодні часи, і довелося будувати собі житло. Одного разу до стійбища прилетіла птах Горихвістка і сказала: "Скоро стане ще холодніше, і вам знадобиться вогонь..."" (з легенди індіанців)

 

"Росла собі на городі звичайна квасолька. Цвіла дрібненькими скромними квіточками, а восени давала добрий урожай смачних поживних квасолинок і була при цьому щасливою. Таку квасольку ви й тепер можете побачити на кожному городі, а борщик, зварений з нею, дуже смачний. А от колись давно трапилась така історія. Літав собі, бавлячися, пустун-вітерець, побачив нашу квасольку і почав її дражнити..." (Надія Кир'ян)

"То не чорні хмари над Богуславом стояли, то турки-яничари на місто напали, людям руки путами в’язали і гнали їх у далеку землю турецьку, в тяжку неволю. Спіймали й дівчину-білявку, попівну Марусю Богуславку. Вродлива, справжня красуня була Маруся. Тож, коли її в Стамбулі на базарі продавали, вподобав її багатий паша турецький. "Не годиться таку пишну квітку важкою каторгою в’ялити, візьму її до свого дому, скажу її виховати в мусульманській вірі та в звичаях турецьких, туркенею стане, за дитину мені буде." Купив паша Марусю, у свою палату привів, у турецьку одежу зодягнув і найняв учителів, щоб дівчинку по-своєму вчили, щоб її потурчили-побусурменили. І пильнували вчителі, щоб вона українського слова не чула, хреста не бачила, щоб не до Христа, а до Аллаха молилася. Але дівчинка глибоко в серці, мов чарівний образок, носила спогад про рідний край — про чудовий краєвид із сріблистою рікою, крутими скелястими берегами й білими хатками у вишневих садках..." (Роман Завадович)

 

"Зникли печеніги, але не поселився в руських степах мир. Новий, небезпечний ворог з’явився там - половці. На легких, прудконогих конях вихором налітали вони на села й міста. Грабували, палили, гнали людей у рабство. І ніяк не могли руські князі зібрати сили для відсічі їм. Бо все сварилися поміж собою за владу у Києві. А половці дедалі більше нахабніли. Вже й до стольного Києва докочувалися хвилі кінноти кочівників.Переяславський князь Володимир Мономах умовив Святополка Київського виступити проти ворога спільними силами. І рушили їхні війська вздовж Дніпра у пошуках половців. Розвідники кочівників давно помітили руські дружини й передали звістку про них своїм ханам. Зібрали хани раду, щоб вирішити, як діяти проти князів. Оскільки вони були твердо переконані в своїх силах, то постановили: вирушити назустріч руським і дати бій..." (Михайло Слабошпицький)

"Сварог був дуже працелюбний, завжди зайнятий ділом бог-коваль. Бачив Сварог із небесної висі, як тяжко люди працюють, щоб роздобути собі хліб щоденний. Бачив, що їхній труд, їхні старання далеко не завжди винагороджуються так, як це годилося б. І захотілося йому полегшити їхню працю. Отож і послав він людям на землю кліщі та навчив їх своєму ковальському ремеслу. Насамперед показав, як викувати плуг і як ним орати землю. Хлібороби, які доти дряпали свої нивки дерев’яними мотиками, почали збирати у кілька разів більші врожаї пшениці та ячменю. А коли на хліборобів напали із диких степів кочові племена, Сварог навчив, як захиститися від зайд. Він відкрив ковалям тайну кування мечів і броні..." (Євген Шморгун)

Читаймо легенди, які записали такі відомі українські письменники, як: Іван Франко, Наталена Королева, Сергій Плачинда, Катерина Гповацька, Ольга Бондарук, Юрій Мосенкіс, Євген Шморгун, Михайло Слабошпицький, Роман Завадович, Надія Кир'ян, Ольга Горянка, Сергій Губерначук, Володимир Нагорняк, Борис Харчук, Галина Римар та інші українські автори.

 

 

"Жила колись в одному селі дівчина-красуня. Та налетіли на село вороги — турки. Старих порубали, молодих у полон забрали. Іде в невільничому гурті дівчина, і кожен крок їй дедалі важче дається, бо веде він далі від рідного дому. Вночі стомлені бранці поснули, заснула і варта. Тільки дівчина не спала. Тихо звільнившись від пут, втекла..." (з української легенди)

 

 

 

"Це було тоді, коли на Київську Русь нападали орди татарські. Одного разу в українському селі було весілля. Зібралося дуже багато вродливих дівчат. І саме в розпал гуляння на село налетіли татари. Завойовники побачили красунь і почали ловити їх, щоб продати в Царгороді..." (з легенди)

Як і в багатьох міфах інших народів, створення світу в індійській міфології пов’язане з верховним божеством — Брахмою, а його походження обумовлено чарівним предметом — першопочатком усього — Золотим Яйцем (за іншою версією, Лотосом).

"Якось Тефнут, донька бога Ра, богиня вологи, посварилася з батьком і покинула Єгипет. З нею пішла і волога. На єгипетську землю впала страшна посуха. Довго роздумував Ра, як повернути богиню вологи. Покликав він синів бога повітря Шу та бога мудрості Тота: "Світ гине без життєдайної вологи! Подумайте, як повернути Тефнут додому. Поспішайте!" Шу з Тотом вирушили у далеку путь..." (з єгипетського міфу)