Михайло Слабошпицький
ПЕРЕМОЖЕЦЬ ПОЛОВЦІВ *1
(легенда)
Зникли печеніги, але не поселився в руських степах мир. Новий, небезпечний ворог з’явився там - половці. На легких, прудконогих конях вихором налітали вони на села й міста. Грабували, палили, гнали людей у рабство. І ніяк не могли руські князі зібрати сили для відсічі їм. Бо все сварилися поміж собою за владу у Києві.
А половці дедалі більше нахабніли. Вже й до стольного Києва докочувалися хвилі кінноти кочівників.
Переяславський князь Володимир Мономах умовив Святополка Київського виступити проти ворога спільними силами. І рушили їхні війська вздовж Дніпра у пошуках половців. Розвідники кочівників давно помітили руські дружини й передали звістку про них своїм ханам. Зібрали хани раду, щоб вирішити, як діяти проти князів. Оскільки вони були твердо переконані в своїх силах, то постановили: вирушити назустріч руським і дати бій.
І ось квітневого дня 1103 року зійшлися в чистому полі обидва війська. І вдарили дружно русичі — захиталися половецькі ряди, почали кочівники втікати. Двадцять ханів половецьких полягло в тій битві. Величезні отари коней, овець і верблюдів захопила руська дружина. І повернулася вона додому з перемогою.
Принишкли далеко в степах половці. Чотири роки не нападали на руські землі. А потім знову посміливішали. І ось уже повели їх войовничі хани Шарукан і Боняк на Русь. Знову грабували, палили, гнали людей у неволю. Став збирати дружини Володимир Мономах і рушив назустріч ворогу. Перестріли русичі половців на річці Сулі й одразу кинулися на них. Ті навіть не встигли вишикувати свої бойові загони. Не витримали натиску русичів, кинулися втікати. Гнали їх дружинники аж до річки Хорол. Розгромили кочівників ущент, захопили всі їхні обози й отари худоби.
Ще кілька разів водив на половців війська Володимир Мономах і щоразу перемагав ворога, відбиваючи в нього бажання нападати на Русь. Ці походи в степи принесли Мономахові славу захисника рідної землі й авторитет великий у різних кінцях Землі Руської.
І коли помер Святополк Київський, стали просити кияни Володимира Мономаха до себе Великим князем, найголовнішим над усіма руськими князями. Але він чемно подякував за честь і відповів, що не має права на київський престол, а тому й далі сидітиме в Переяславі. І тоді в Києві почалося повстання. Доведені до відчаю здирництвом Святополкових урядників, люди почали громити доми воєвод і багатіїв.
Повсталий люд знову послав гінців до Володимира Мономаха. І сказали вони йому, що тільки його хочуть бачити головним князем. Поїхав тоді Володимир Мономах до стольного града Києва. І повторив люд усі ті слова, які він уже чув од посланців. Отак і став Володимир Мономах князем київським.
Князювання він почав з того, що знизив податки простолюдинам, і цим одразу викликав ще більшу прихильність до себе. А ще почав збирати військо, щоб остаточно покінчити з половцями. Тепер під його владну руку присилали дружини всі руські князі, оскільки Мономах поклав край їхнім міжусобицям.
Дванадцять років сидів на київському престолі мудрий і далекоглядний князь. І були це роки миру й спокою. За Мономаха було збудовано перший міст через Дніпро, нові храми, знову наповнилася державна скарбниця. Київ вкотре пережив період піднесення. Але 1125 року помер 73-річний князь. А після його смерті, на жаль, почалися на Русі смутні часи. Спалахнули знову княжі міжусобиці. І ніхто не знав, яке горе невдовзі прийде на їхню землю з навалою монголо-татарських полчищ.
*1 Половці (і печеніги) — кочові степові племена.
За матеріалами: В. О. Науменко, І. Г. Сухопара. "Вікно у світ". Читанка. Книга для позакласного читання у 4 класі. Київ, видавництво "Літера ЛТД", 2015 рік, стор. 13 - 14.
Дивіться також на нашому сайті:
Ілюстровані оповідання Михайла Слабошпицького: "Чудасія на балконі", "Папуга з осінньої гілки", "Яблуня при вікні", "Золоті бджоли", "Васильків портрет", "Костик, море і дельфін", "Норвезький кіт у намисті", "Що ж буде з Костиком?", "Мій друг лелека", "Цікаве рибеня", "Пташині вісті", "Риба від діда Остапа", "Зоряний цвіт", "Де туман живе", "Зайчик, що вважав себе сміливцем", "Хата, де жили страхи", "Папуга з осінньої гілки", "Цінь-Цвірінь", "Славко й Жако", "Екскурсія в зоопарк", "Молода зима". Малювали картинки до книжок відомого українського прозаїка, критика, літературознавця та публіциста Михайла Слабошпицького художники: Наталія Аксьонова, Олексій Міщенко, В. І. Анікін.
Читаймо легенди, які записали такі відомі українські письменники, як: Іван Франко, Сергій Плачинда, Катерина Гповацька, Ольга Бондарук, Юрій Мосенкіс, Євген Шморгун, Михайло Слабошпицький, Роман Завадович, Надія Кир'ян иа інші.
Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.
Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.
Чимало українських письменників творили казки. Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу. У розділі представлені казки таких авторів, як: Андієвська Емма, Андрусяк Іван, Білкун Микола, Васильчук Віктор, Вздульська Валентина, Вдовиченко Галина, Вінграновський Микола, Винничук Юрій, Вовчок Марко, Воронько Платон, Глібов Леонід, Гончарук Яків, Гринько Варвара, Гулак-Артемовський Петро, Даль Володимир, Дєточкіна Ася, Денисенко Лариса, Дерманський Сашко, Дімаров Анатолій, Дяченки Марина та Сергій, Дячук Валентина, Єгорушкіна Катерина, Жиленко Ірина, Жук Михайло, Забіла Наталя, Іваненко Оксана, Калинець Ігор, Керницький Іван, Коломієць Тамара, Королів-Старий Василь, Коцюбинський Михайло, Куліш Пантелеймон, Кротюк Оксана, Лепкий Богдан, Лірник Сашко, Лісова Олеся, Липа Іван, Лотоцький Антін, Магера Микола, Майданська Софія, Малетич Наталка, Малик Галина, Малицька Костянтина, Мацко Ірина, Мирний Панас, Міхаліцина Катерина, Мовчун Леся, Найдич Ніна, Нестайко Всеволод, Ніцой Лариса, Олесь Олександр, Павленко Марина, Перелісна Катерина, Підгірянка Марійка, Пономаренко Марія, Пригара Марія, Роздобудько Ірен, Рутківський Володимир, Самійленко Володимир, Симоненко Василь, Слабошпицький Михайло, Смаль Юлія, Стельмах Михайло, Стельмах Ярослав, Стороженко Олекса, Струтинський Василь, Сухомлинський Василь, Терен Віктор, Ткачук Галина, Трублаїні Микола, Тютюнник Григір, Українка Леся, Ушинський Костянтин, Франко Іван, Храплива-Щур Леся, Чубач Ганна, Чухліб Василь, Шевчук Валерій, Ярмиш Юрій.
Казки Еріха Распе, Ганса Крістіан Андерсена, братів Якоба і Вільгельма Грімм, а також - англійська та угорська народні казки.