"... Відтоді як овен із Фріксом пристав до Колхіди, вона забагатіла і з кожним роком ставала ще багатша і дужча. Слава про це полинула далеко за межі Колхіди і досягла берегів сонячної Греції. Багато сміливців мріяло податись у Колхіду по золоте руно, щоб здобути його в чеснім бою або хитрощами, але подорож була надто далека і небезпечна..." (з давньогрецького міфу)
"... Ледве живий, юнак благально дивився на своїх друзів, та вони нічого незвичайного не помічали і в захваті марно гукали його. Так помер Кадмів онук Актеон, покараний невблаганною Артемідою за те, що насмілився глянути на неї невбрану. А може, за те, що кохався в мисливстві й нещадно полював її звірину?" (з давньогрецького міфу)
"... Багато було на святі в Кадмеї прегарних жінок, та молода вирізнялась і з-поміж них. Дочка самої Афродіти, гінка і тендітна, вона приваблювала погляди всіх смертних. Тільки не знати — чи надзвичайною вродою, а чи золотом, що в неї на стрункій, ніжній шиї дивно мерехтіло і мріло. «Як гарно воно мерехтить, як сяє, як відбивається блиском в очах у Гармонії!» — думав Кадм, сп'янілий від щастя, кохання й вина. Хіба міг знати Кадм, скільки чорного горя завдасть те блискуче золото всім смертним людям!" (з давньогрецького міфу)
Міф про Європу (з книги "Крилатий кінь")
"... Усе справдилося так, як провістив Зевс. Незабаром сідонська царівна стала його дружиною і зажила щасливо на Кріті. Тут, біля неї, повиростали, як дужі дубочки, їхні сини — Мінос, Сарпедон і Радам ант, у майбутньому — знамениті герої і царі. А на шану і згадку про Зевсову обраницю велика, ще безіменна земля стала назавжди зватися її ім'ям — Європою." (з давньогрецького міфу)
"А сталося те за сивої давнини, коли боги-олімпійці перемогли титанів, синів Геї-Землі. Могутня богиня не подарувала цієї кривди звитяжному Олімпу. Вона народила ще одного, свого останнього сина — стоголового велетня Тіфона, сподіваючись, що він переможе олімпійських богів. Такого чудовиська ще ніхто зроду-віку не бачив: напівлюдина, напівзвір, Тіфон мав кошлатий, зарослий волоссям і пір'ям тулуб, що здіймався над найвищими горами, а голова торкалася неба. Його довжелезні руки простяглися від сходу сонця аж до місця, де сонце заходить, а з широченних рамен зводилися драконові голови, і було тих голів ціла сотня..." (з давньогрецького міфу)
Багато поколінь письменників і художників різних країн і народів брали й беруть образи для своїх творів із грецької міфології. Ось, наприклад, образ титана чи, точніше, титаніда Прометея. Ним надихалися й античні автори («Прикутий Прометей» Есхіла), і письменники пізніших часів: Кальдерон, Вольтер, Шеллі, Байрон, Гьоте, Рилєєв, Шевченко. Згадаймо такі твори української літератури, пов'язані з міфічними сюжетами: поему «Кавказ» Тараса Шевченка, драму «Іфігенія в Тавриді» Лесі Українки, поему «Прометей» Андрія Малишка. Неможливо переоцінити значення грецької міфології для світової культури. Тому не випадково історію грецького народу ми завжди починаємо з ознайомлення з його міфами. Їх можна назвати тим золотим фондом, котрий в скарбниці своєї пам'яті повинна зберігати кожна освічена людина.
Книга "Крилатий кінь" (давньогрецькі міфи троянського циклу у переказі Катерини Гловацької)
Зміст книги:
Міфи та легенди
Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.
Цю легенду про українську вишиванку записано від І. М. Розвадовського (1918 року народження) у місті Теребовлі, що на Тернопільщині, у 1978 році.
Як розписати писанку. Символіка кольору та орнаменту писанки. Стародавні легенди про писанки.
"Коли Ісус Христос ходив зі святим Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там невірні були. Побачили вони Христа, та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі - зробиться з нього писанка, а як торкнеться грудка, то перетвориться на крашанку. Святий Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки й крашанки до Великодня..." (з легенди)
Костянтина Малицька відома як дитяча письменниця, авторка поезій, оповідань й сценаріїв, багатьох січових пісень. Читайте вірші-пісні Костянтини Малицької (Віри Лебедової): "Марш січовий", "Марш соколів", " В Січ ставай", "Вгору прапор", "Січ у поході", Січовий поклик", "У Січі! У Січі гуртуймося, брати", "Поставали козаченьки", "З Новим роком"; а також - добірку її поезій": "Взяв би я бандуру", "Поклін Кобзареві", "В Маркіянові роковини", "Зимова казка", "Далеко!". Для відомої пісні, що стала народною, "Чом, чом, чом, земле моя". Знайдете тут і тексти, і ноти, і відео.
