ПЕГАС - КРИЛАТИЙ КІНЬ
Давньогрецький міф
Онуком невгамовного Сізіфа був Беллерофонт, якого всемогутні боги обдарували надзвичайною вродою. Високий, ставний, з прегарним обличчям юнак мав правити, як і його дід, у Корінфі. Та якось сталося лихо: випадково, через прикру необережність, Беллерофонт убив свого брата і мусив, на знак кари, покинути рідне місто.
Юнак подався в Тірінф, де володарював цар Пройт, рідний брат аргоського царя Акрісія, що згодом став дідом великого героя Персея. Замолоду Пройт сам зазнав багато лиха і мусив залишити рідний Аргос, поступившись Акрісієві. Тож, співчуваючи, він ласкаво прийняв Беллерофонта, але і в Тірінфі юнакові не повелося. Недарма кажуть, що Еріннії, богині кривавої помсти, нічого не забувають.
Пройтовій дружині, цариці Антеї, полюбився їхній гість, схожий на юного бога. Але той, шануючи закони гостинності, не відповів на її почуття. Тоді у розпалі гніву Антея поскаржилася Пройтові, що Беллерофонт начебто хотів її викрасти.
Прикро стало старому цареві, і він надумав звести юнака, але сам не зважився цього зробити. Він послав Беллерофонта до Антеїного батька—Іобата, царя далекої Лікії, і доручив віддати йому листа. Тим листом були дощечки, намащені воском, де стояли якісь позначки. Пройт знав, що юнак не зможе ті лиховісні позначки збагнути, а Антеїн батько зрозуміє: гарного посланця слід будь-що убити.
Не мавши про це й гадки, послужливий юнак одразу ж рушив у путь, переплив на кораблі море і вже невдовзі був у Лікії. Цар Іобат гостинно зустрів чужинця, милуючись його прекрасним лицем і шляхетною поставою.
Як велить охоронець подорожніх — громовладний Зевс, лікійський володар дев'ять днів пригощав свого гостя, заколовши дев'ять биків. І тільки як удесяте засяяло сонце на небі, цар ласкаво спитав чужинця, хто він і звідки. Мило всміхаючись, схожий на юного бога гість простяг господареві дерев'яні таблички.
Нараз спохмурнів Іобат, наче чорна хмара оповила йому високе чоло.
Довго він мовчав, прочитавши зловісні позначки, та нарешті промовив:
— Зроби мені, юначе, велику послугу і вбий Химеру, що тепер оселилася в Лікії на острах усьому, живому. Потвора нищить наші поля, рве людей і худобу.
Так сказав лікійський володар, бо не схотів сам убивати свого гостя. Він знав, що двобою з Химерою не годен витримати жодний смертний, ба навіть ціле військо. Отож він послав Беллерофонта на вірну загибель.
Юнак уже чув, що Химера — то огидне страхіття, породжене вогнедишним стоголовим Тіфоном і велетенською напівжінкою-напівзмією Єхидною. Спереду Химера була левом, посередині — дикою козою, а ззаду — драконом, і з усіх її трьох пащ шугало пекуче полум'я. Зрозумів Беллерофонт, що не здолає він сам-один такої потвори, і зажурений подався до віщуна.
Вислухав його мудрий віщун і сказав:
— Важко тобі буде, юначе, але ти не журись. Насамперед спіймай крилатого коня Пегаса. Чув ти про нього?
— Та колись чув, що то білий кінь із білими крилами. Мабуть, Пегас — кінь божественний?
— Авжеж, його батько — сам бог Посейдон, а мати — Горгона Медуза. Колись Медуза була дівчиною, красунею із довгими косами, яку покохав Посейдон. Захоплені своїм великим почуттям, вони ненароком образили Афіну Палладу, а сувора богиня ніколи не прощає образи. Тож вона перетворила Медузу на страшну потвору Горгону, вякої замість кіс голову обплели отруйні змії.
— А Пегас? — спитав юнак.
— А Пегас живе тепер на горі Гелікон серед Муз, служниць світлосяйного бога Аполлона. Часто удосвіта Пегас злітає до джерела Пірени пити воду. Ти пристережи його там і спіймай. Як злетиш на ньому, то згори зможеш тоді вбити кляту Химеру.
Знову зажурився Беллерофонт, бо хіба спіймаєш того крилатого коня! Проте не мав він іншої ради, тож подякував старому віщунові і подався до джерела.
Шлях був довгий, та коли нарешті здорожений юнак дістався до Пірени, то гаряче помолився звитяжній Афіні Палладі і ліг спочивати на землі просто неба.
Сон відразу здолав юнака, та раптом він побачив у сліпучому сяйві Афіну Палладу.
— Не спи, славний нащадку великого Елліна,— сказала богиня.— Візьми ось вуздечку і йди-но ловити Пегаса.
Чи довго спав Беллерофонт, він і сам не міг би сказати. Та коли прокинувся, то з подиву аж зірвався на ноги: біля нього на землі лежала золота вуздечка. Схопив збентежений юнак дарунок осяйної богині й побіг до джерела.
День тільки-но розгорявся, по ще тьмяному небу пролягли перші промені,— то богиня світанку, прекрасна Еос, простягла свої рожеві персти, віщуючи появу бога сонця Геліоса. Але і в цьому світанковому присмерку Беллерофонт ще здалека побачив сніжно-білі крила Пегаса.
Довго крилатий кінь не давався юнакові до рук, довго крутився і борсався, та золота вуздечка, видно, мала чарівну силу, бо коли юнак прихитрився й накинув її на Пегаса, той відразу слухняно затих, і Беллерофонт злетів на ньому високо в небо.
Вони кружляли над горами і темними ущелинами, аж поки юнак побачив потрійне полум'я, що вилітало з Химериних пащ. Він спрямував до того полум'я вже приборканого Пегаса і став згори стріляти в огидну потвору. Багато стріл вп'ялося в чудовисько, та воно ніяк не конало. Химера пирхала димом, вогнем, била в повітрі своїм хвостом-драконом, та героя не могла досягти. Нарешті Беллерофонт дужою рукою кинув свій спис і влучив Химері в роззявлену пащу. Від пекучого вогню мідь розтопилася, полилася Химері аж у нутрощі, і потвора сконала.
Переможцем повернувся юнак до лікійського волода-ря, але той, пам'ятаючи прохання свого родича знищити Беллерофонта, негайно послав його битися з цілим народом. На Лікію часто нападали гірські жителі — соліми, і була їх тьма-тьменна.
Та Еллінів нащадок не злякався. Завдяки своєму крилатому коню Пегасу він швидко розбив солімів, а потім і інших ворогів Лікії — амазонок.
Тоді цар Іобат послав своїх найкращих, найдужчих мужів у засідку, щоб вони пристерегли Беллерофонта, як той вертатиме назад, і вбили. Але ніхто з тих дужих мужів не повернувся додому, всі вони полягли у битві з нездоланним юнаком.
І лікійський володар зрозумів: його гість — не звичайна людина, а великий герой. Він зробив Беллерофонта своїм спадкоємцем і віддав за нього дочку.
Незабаром у молодого подружжя знайшлися діти, а згодом і внуки, серед яких виросли знамениті герої, що вславилися під стінами священної Трої.
Великим щастям вщедрили безсмертні боги Беллерофонта, але він став прагнути чогось надзвичайного. Якось сяйнула йому неймовірна, шалена думка — піднятися на легкокрилому Пегасі на небо, аж на Олімп, і подивитись, чи справді є там оселя богів.
Та божественний кінь із сніжно-білими крилами, що завжди слухняно корився героєві, цього разу раптом затявся — він скинув зухвальця з високої височини і помчав собі геть.
Довгий час блукав скалічений Беллерофонт безлюдними дорогами. Із сорому він уникав людей і тинявся сам-один, поки його, нарешті, забрав чорний бог смерті Танат. А Пегас повернувся на гору Гелікон і став служити Музам і сонцесяйному богу Аполлону.
Усі дев'ять Муз полюбили Пегаса, а надто по тому, як сталася дивна річ в їхній оселі. Музи звичайно часто співали, голосно, гарно, але якось їхній спів залунав так могутньо, що задвигтіла, захиталася гора Гелікон. Злякалися тендітні Музи, та вірний Пегас їх заспокоїв. Він щосили вдарив ногою по горі, і вона слухняно затихла.
Знову веселе життя запанувало на Геліконі. А з того місця, де вдарив копитом Пегас, заструмило, заяскріло чисте джерело — на користь і втіху безжурним Музам, Зевсовим вічно юним дочкам.
Згодом безсмертні боги взяли крилатого коня на небо, і відтоді він сяє звідти вночі яскравим сузір'ям, що зветься так само — Пегас.
За матеріалами: "Крилатий кінь". Міфи давньої Греції. Переказ Катерини Гловацької. Художник - Рафаель Масаутов. Київ, "Веселка", 1983, стор. 113 - 118.
Усі розділи книги "Крилатий кінь":
