Книга "Крилатий кінь" (давньогрецькі міфи троянського циклу у переказі Катерини Гловацької)


Книга Крилатий кінь (міфи Давньої Греції у переказі Катерини Гловацької)

 

Які ж були міфи у давніх греків — еллінів? Як і в інших народів, у них були міфи про виникнення світу; про народження і справи богів — фантастичних істот, що в уявленні давніх греків утілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву, вітри, річкові потоки тощо; про вчинки богів — часом сприятливі, а часом згубні для смертних людей; про засновників міст, тощо. У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи, освоєння далеких земель і морів, опанування повітряного простору, перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю.

 

 

Зміст книги:

Передмова Андрія Білецького

Тіфон
Європа
Кадм і Гармонія
Актеон
Аргонавти
Сізіф
Крилатий кінь
Еак 
На острові Кеосі
Арахна 
Гіакінт 
Кіклоп і Нереїда 
Пелей і Фетіда 
Парісів суд 
Викрадення Єлени 
До зброї 
Троянський кінь

 


Міфи давньої Греції, Міф про Троянського коня, книга Крилатий кінь "... Зійшов ясний місяць, замерехтіли зірки, та ахейці і так добре знали дорогу до узбережжя, де стільки років вони воювали. Тихо йшли кораблі, ніде ані вогника, ані зайвого звуку. Зненацька на передньому судні блиснув яскравий вогонь. То був домовлений знак для Сінона. Ахеєць уже давно чатував на міському мурі. Побачивши нарешті, як блиснув на морі вогонь, Сінон хутко зліз додолу і побіг до дерев'яного коня. Пильно оглядівшись, він подав умовний знак ахейцям; що сиділи в коні, й відчинив старанно замасковані дверцята. Обережно, один по одному, повиходили сміливці й наче розтанули в ночі. А незабаром знялися в небо криваві омахи пожеж. Місто зайнялося враз звідусіль, і в яскравому світлі заграви було видно, як крізь пролом у міському мурі, крізь той пролом, що його зробили вдень самі троянці, тепер вбігає до міста ахейське військо. Страшна, кривава була та ніч, остання ніч священної Трої..."

Міфи давньої Греції, До зброї, давньогрецький міф про початок великої війни між Елладою та Троєю, книга Крилатий кінь"... Тепер, коли під руку старшого Атріда — царя Агамемнона — стало з півсотні грецьких вождів, а на морі чекали кораблі з їхнім військом і було тих кораблів тьма-тьменна,— тепер прийшов час вирушати до далекої Трої. Важкий був путь кораблям: то буря шалено кидала їх врізнобіч, то вітер спадав і безсило завмирали вітрила, то хмари надовго затуляли зірки і керманичі навмання шукали дорогу. Тож багато збігло часу, поки грецькі кораблі врешті пристали до троянського берега. І почалася велика війна..."

Давньогрецький міф про викрадення Елени, книга Крилатий кінь"... Насторожено, мовчки зустріли Паріса троянці, бо до них уже долинули з Еллади якісь темні чутки. А як дізнались, кого він привіз, спохмурніли обличчя в мужів, надто добре всі розуміли, чим це загрожує Трої. Та ніхто з-поміж них не дорікнув Парісові, бо, коли Єлена ступила на вулиці Трої, навіть старі люди підводилися зі своїх місць, вражені її небесною вродою. А молодші казали: —  Заради такої краси і воювати не сором!... І тільки Кассандра, Парісова віща сестра, глухо ридала." 

Міфи давньої Греції, міф Парісів суд, книга Крилатий кінь"... Остання до Паріса підійшла Афродіта. Ще зранку Харіти й Ори розчесали їй золоті кучері, й вони, наче сяйво, ясніли круг голови і рамен. Легке, прозоре вбрання не ховало прекрасного тіла. І звабно всміхаючись,  Афродіта простягла сніжно-білу руку Парісові.
—  Віддай яблуко мені, ти ж сам бачиш: вродливішої за мене богині немає. А серед смертних є тільки одна, що може вродою рівнятися до мене. То Єлена, дружина спартанського  царя  Менелая.   Я  владна  зробити  так, що   вона   покине   дім,   родину   і   Спарту   та   й   поїде за тобою хоч на край світу. Звірся на мене, богиню кохання. Якщо яблуко буде моє, Єлена покине Менелая і стане твоєю дружиною. Тільки тоді ти збагнеш, що таке врода і справжнє кохання.... Кров шугонула Парісові в голову. Він простяг Афродіті золоте яблуко і знеможено впав їй до ніг...."

Міфи давньої Греції, Давньогрецький міф про Пелея і Фетіду, книга Крилатий кінь"... Нечутно наблизилась Еріда до божественних гостей і кинула на весільний стіл золоте яблуко із написом: «Найвродливішій». А  тоді  щезла  знов  за  деревами. Побачивши те яблуко, миттю посхоплювалися зі своїх місць три великі богині — Гера, Афіна Паллада та Афродіта, бо кожна гадала, що саме вона — найвродливіша на світі. Богині зняли страшний галас, і заспокоїти їх зміг тільки Зевс Громовержець... Так лиховісна богиня Еріда домоглася свого: вона зіпсувала веселе свято, а її золоте яблуко стало врешті причиною розбрату і смертельної ворожнечі поміж двома народами — Еллади і Трої."

Давньогрецький міф про Кіклопа і Галатею, книга Крилатий кін"... лютий велетень відламав від скелі здоровенну брилу і шпурнув її, що мав сили, в нещасного юнака. Не стало Акіда. Аж ось із-під брили заструміла червоною цівкою кров. Трохи згодом струмок поширшав, і потекла вже вода, тільки якась каламутна, наче після сильної зливи. Вздовж струмка виріс шелесткий очерет, і нарешті чиста, прозора річка потекла із каміння до моря. Часом на березі тієї річки журно сидить Галатея, і їй крізь сльози здається, що з води виринає вродливий юнак у вінку з очерету. Гарним обличчям він схожий на її коханого Акіда, тільки обличчя те голубе і дивно прозоре. А смертні люди так і назвали ту річку — Акід, і ця давня назва збереглася й понині."

Міфи давньої Греції, Міф про Гіакінта, книга Крилатий кінь"- Ти гинеш, любий, у розквіті літ через мене: То я привів тебе сюди, я кинув смертоносний диск. Моє ти горе, моя скорбота безкрая! Якби я міг віддати за тебе життя чи разом із тобою померти! Та я мушу коритись одвічним законам. Але все одно ти завжди будеш зі мною. Тільки-но моя рука торкнеться кіфари — ти оживатимеш знов у піснях. І щоразу, як вижене холодну зиму переможна весна, ти розквітатимеш яскравою квіткою. Тільки-но мовив це Аполлон, як із землі, политої юнаковою кров'ю, виросла прегарна квітка із пломенистими пелюстками. Ту квітку спартанці назвали гіакінтом, і щовесни, коли вона розквітала, в Спарті на згадку про загиблого юнака відбувалися великі урочисті свята—гіакінтії. А тепер ту гарну духмяну квітку люди звуть гіацинтом."

Міфи давньої Греції, Арахна, книга Крилатий кінь"... Афіна Паллада сказала їй владно:
— Живи! І тчи своє прядиво. Тільки, негіднице, знай: ти довіку висітимеш і довіку прястимеш, і ти, і всі твої нащадки! По тих словах богиня плеснула на Арахну соком якогось отруйного зілля та й щезла. А бідна дівчина - перетворилася враз на невеличкого павука і стала ткати в повітрі тонесеньке павутиння.
Так помстилася жорстока богиня своїй смертній суперниці."

Міфи давньої Греції, Легенда про Кіпариса, книга Крилатий кінь"...—  Ні, ти не помреш! — відказав засмучений бог. — Ти житимеш вічно, щоб вічно сумувати. І знеможене тіло нещасного юнака раптом почало тверднути, братися корою, а волосся, яке щойно спадало на біле чоло, тепер зазеленіло, стало дрібненькою глицею, швидко потяглося вгору, і ось уже на тлі неба завиднів стрункий обрис досі не баченого дерева. Скрушно зітхнув Аполлон і врочисто промовив: — Я вволив твою волю, юний мій друже, хоч сам тяжко журюся, бо надто вже прихилився палким серцем до тебе. Тепер ти станеш деревом жалоби й плачу, і хоч ніхто не побачить твоїх сліз, та весь твій незрушний вигляд буде втіленням  суму. Відтоді й росте на землі вічнозелене струнке дерево кипарис."

Еак, син Зевса та Егіни. Стародавній грецький міф"Вийшов з дому Еак і побачив тих самих людей, які йому щойно привиділись у віщому сні. Розчулено подякував егінський володар своєму великому батькові і з радістю став ділити поміж людьми землю й оселі, а  вони щиро вітали його за справедливість і ласку. Після смерті першого володаря Егіни йому на шану щороку відбувалися на острові великі свята — еакії, де молодь виступала в різних змаганнях, виявляючи силу і мужність. А Зевс зробив свого мудрого, справедливого сина суддею у підземному царстві тіней, де Еак править суд разом із іншими Зевсовими синами — Міносом і Радамантом."

Давньогрецький міф про Пегаса, книга Крилатий кінь"Довгий час блукав скалічений Беллерофонт безлюдними дорогами. Із сорому він уникав людей і тинявся сам-один, поки його, нарешті, забрав чорний бог смерті Танат. А Пегас повернувся на гору Гелікон і став служити Музам і сонцесяйному богу Аполлону. Знову веселе життя запанувало на Геліконі....  З того місця, де вдарив копитом Пегас, заструмило, заяскріло чисте джерело — на користь і втіху безжурним Музам, Зевсовим вічно юним дочкам. Згодом безсмертні боги взяли крилатого коня на небо, і відтоді він сяє звідти вночі яскравим сузір'ям, що зветься так само — Пегас."

Стародавній грецький міф про Сізіфа"...У підземному царстві Сізіфа судили жорстоко і невблаганно. За брехню, облуду, лукавство і підступ, а головне — за зневагу до безсмертних богів він мусив тепер викотити на високу гору кам'яну брилу і скинути її по той бік гори. Спершу дужий Сізіф не злякався тієї кари і відразу ж узявся до діла. Він викотив ту здоровенну каменюку майже на самий вершечок гори, та зненацька камінь зірвався і з гуркотом покотився назад, аж у долину. І таке ставало щоразу: хоч як силувався Сізіф, хоч як напружувався, весь умиваючись потом, але камінь знов і знов виривався йому з рук та котився додолу. Так і досі Сізіф котить угору той камінь, а люди всяку важку, але марну роботу і тепер називають «сізіфовою працею»."

Міфи давньої Греції, Ясон, Грецький міф про пригоди аргонавтів, книга Крилатий кінь"... Ясона огорнув тяжкий сон. Довго він спав і не чув, як над морем знявся страшний буревій, як налетів на «Арго». Старий корабель захитався, затріщав і враз розвалився, поховавши під своїми уламками Ясона, колишнього вождя аргонавтів. Та рід аргонавтів не щез. Згадка про них навіки лишилась у невмирущій мові людей. Аргонавтами і тепер ми вдячно звемо гордих сміливців, що, долаючи смертельні небезпеки, важачи власним життям, торують шлях у далекі, незнані краї, і веде їх незгасна золота мрія, наче яскрава зірка на небі."

Аргонавти. Фрікс і Гелла, з книги міфів давньої Греції"... Відтоді як овен із Фріксом пристав до Колхіди, вона забагатіла і з кожним роком ставала ще багатша і дужча. Слава про це полинула далеко за межі Колхіди і досягла берегів сонячної Греції. Багато сміливців мріяло податись у Колхіду по золоте руно, щоб здобути його в чеснім бою або хитрощами, але подорож була надто далека і небезпечна..."

Міф давньої Греції про Актеона"... Ледве живий, юнак благально дивився на своїх друзів, та вони нічого незвичайного не помічали і в захваті марно гукали його. Так помер Кадмів онук Актеон, покараний невблаганною Артемідою за те, що насмілився глянути на неї невбрану. А може, за те, що кохався в мисливстві й нещадно полював її звірину?"

Кадм і Гармонія, з книги Крилатий кінь. Міфи давньої Греції"... Багато було на святі в Кадмеї прегарних жінок, та молода вирізнялась і з-поміж них. Дочка самої Афродіти, гінка і тендітна, вона приваблювала погляди всіх смертних. Тільки не знати — чи надзвичайною вродою, а чи золотом, що в неї на стрункій, ніжній шиї дивно мерехтіло і мріло. «Як гарно воно мерехтить, як сяє, як відбивається блиском в очах у Гармонії!» — думав Кадм, сп'янілий від щастя, кохання й вина. Хіба міг знати Кадм, скільки чорного горя завдасть те блискуче золото всім смертним людям!"

Міф про Європу. Міфи давньої Греції."... Усе справдилося так, як провістив Зевс. Незабаром сідонська царівна стала його дружиною і зажила щасливо на Кріті. Тут, біля неї, повиростали, як дужі дубочки, їхні сини — Мінос, Сарпедон і Радам ант, у майбутньому — знамениті герої і царі. А на шану і згадку про Зевсову обраницю велика, ще безіменна земля стала назавжди зватися її ім'ям — Європою."

Стародавній грецький міф про ТіфонаА сталося те за сивої давнини, коли боги-олімпійці перемогли титанів, синів Геї-Землі. Могутня богиня не подарувала цієї кривди звитяжному Олімпу. Вона народила ще одного, свого останнього сина — стоголового велетня Тіфона, сподіваючись, що він переможе олімпійських богів. Такого чудовиська ще ніхто зроду-віку не бачив: напівлюдина, напівзвір, Тіфон мав кошлатий, зарослий волоссям і пір'ям тулуб, що здіймався над найвищими горами, а голова торкалася неба. Його довжелезні руки простяглися від сходу сонця аж до місця, де сонце заходить, а з широченних рамен зводилися драконові голови, і було тих голів ціла сотня.

Книга Крилатий кінь про міфи давньої ГреціїБагато поколінь письменників і художників різних країн і народів брали й беруть образи для своїх творів із грецької міфології. Ось, наприклад, образ титана чи, точніше, титаніда Прометея. Ним надихалися й античні автори («Прикутий Прометей» Есхіла), і письменники пізніших часів: Кальдерон, Вольтер, Шеллі, Байрон, Гьоте, Рилєєв, Шевченко. Згадаймо такі твори української літератури, пов'язані з міфічними сюжетами: поему «Кавказ» Тараса Шевченка, драму «Іфігенія в Тавриді» Лесі Українки, поему «Прометей» Андрія Малишка. Неможливо переоцінити значення грецької міфології для світової культури. Тому не випадково історію грецького народу ми завжди починаємо з ознайомлення з його міфами. Їх можна назвати тим золотим фондом, котрий в скарбниці своєї пам'яті повинна зберігати кожна освічена людина.


Останні коментарі до сторінки
«Книга "Крилатий кінь" (давньогрецькі міфи троянського циклу у переказі Катерини Гловацької) »:
Анюта , 2018-11-06 16:21:00, #
софия , 2018-12-13 17:47:15, #
Ліза , 2018-12-31 13:51:17, #
Нормуль , 2019-09-08 20:44:08, #
Хач из Грузии))) , 2019-09-08 20:44:55, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 46     + Додати коментар
Топ-теми