Кадм і Гармонія (з книги "Крилатий кінь. Міфи давньої Греції")


КАДМ І ГАРМОНІЯ

Давньогрецький міф

 

Кадм і Гармонія, з книги Крилатий кінь. Міфи давньої ГреціїУ великому приморському місті Сідоні стояв стогін і плач: красуню Європу, єдину дочку царя Агенора, серед ясного дня умчав кудись у безвість дивний сніжно-білий бик. Не знали сідонці, не знав і старий Агенор, що то був не бик, а всемогутній Зевс у його подобі, тож шукати тепер юну Європу — марна річ. Не знав цього старий і ще сподівався її знайти.
Прикликав Агенор своїх трьох синів — Фойніка, Кіліка та Кадма — і сказав:
— Візьміть три найкращі кораблі з найдужчими веслярами та й вирушайте врізнобіч шукати сестру. Шукайте  пильно  і не  здумайте  повертатися  додому без неї. Бо тоді не буде вам тут, у Сідоні, ані спадщини, ані царської влади.
Так суворо сказав Агенор, і юнаки слухняно подалися на швидких кораблях в різні боки шукати Європу. Довго борознили їхні кораблі морські хвилі, раз у раз приставали до чужих берегів і не минали жодного, ба навіть найменшого з багатьох островів, що траплялися їм на путі. Скрізь юнаки питали в людей, чи не бачив хто молоденької дівчини на білому бику, та у відповідь чули завжди одне й те саме: ні, не бачили, тут її не було.
Двоє старших братів — Фойнік та Кілік — не схотіли далі шукати сестри, а що добре пам'ятали батькові суворі слова, то й не стали вертати додому. Фойнік оселився в Фінікії, а Кілік обрав місцевість неподалеку від неї, став там володарювати і назвав свою державу Кілікією.
А Кадм плив ще далі й далі, хоч і втрачав уже надію знайти Європу. Нарешті його корабель досяг грецького берега, але і тут ніхто не бачив дівчини на білому бику. Кадм геть розгубився — що ж далі робити?
Якісь доброзичливі люди порадили йому податися в Дельфи.
— Бачиш он гору, оповиту сивими хмарами? — сказали вони.— То знаменитий Парнас. З південного боку під горою, там, де, розтинаючи скелі, біжить Кастальський ручай, стоять Дельфи із священною печерою сонцесяйного бога Аполлона. У тій глибокій печері Аполлонова прислужниця — піфія — провіщає всім смертним майбутнє чи дає пораду, як жити далі. Можливо, юначе, попервах ти й не збагнеш її слів, але  дослухайся  уважно, а потім  усе так  і роби, як скаже віщунка.
Кадм послухався мудрої ради і невдовзі був уже в Дельфах. Тамуючи страх, увійшов він у темну, похмуру печеру скраю ущелини. Згодом на тому місці виріс величний храм Аполлонів, але за часів Кадма там була тільки глибока печера. Після сонячного світла юнак тут нічого не бачив і сказав навмання у пітьму, як його люди навчили:
—  Віща піфіє, порадь, де мені шукати Європу, мою рідну сестру?
Довго схвильований юнак чекав відповіді. Спершу він нічого не чув, тільки внизу щось гуло і глухо стогнало. Та Кадм дослухався пильно, терпляче і врешті став розрізняти окремі слова, невиразні, ледь чутні:
—  Кинь шукати...  Іди...  Іди за коровою...  Де ляже корова — зводь місто... Іди...
Збентежений Кадм вийшов з печери. Не шукати сестри? А батьків наказ? І яка ще корова? Де її взяти?
Замислено пройшов юнак повз своїх сідонських прислужників, що чекали на нього, і подався дорогою, яка вела з Дельфів у зелену долину. Прислужники поспішили за Кадмом, не зважуючись зайти з ним у мову. Співали птахи, пахло зіллям і квітами, та юнак нічого не чув і не бачив — у голові роїлися дивні слова дельфійської піфії.
Нараз Кадм мало не перечепився через корову, що лежала майже поперек стежки. Поволі вона підвелась і спокійно пішла попереду, часом спиняючись поскубти соковитого зілля чи попити води з ручая.
Спершу юнак не звернув уваги на ту звичайнісіньку свійську тварину і хотів її обігнати, та тільки-но пришвидшив ходу, як вона і собі пішла швидше. А коли він, приваблений розлогим деревом, сів із своїми сідонцями трохи перепочити у холодку, корова стала пастися, майже не рушаючи з місця.
«Може, це та сама корова? — зненацька сяйнула Кадмові думка.— Куди ж вона йде? І коли врешті ляже?»
Але корова йшла знову далі. Ось перетнули вони неглибоку річку Кефіс і пішли широким лугом. Хоч утома вже давалася Кадмові добре взнаки, та він повеселішав і розповів сідонцям про віщування дельфійської піфії.
— Погляньте, яка земля тут родюча,— голосно радів юнак,— і скільки лісу, скільки джерел! А ми збудуємо гарне місто, хай тільки корова мерщій ляже.
Але вона й не збиралася лягати. Аж десь уже на доброму смерку корова раптом спинилася біля чималого пагорба, озирнулася на людей, вперше замукала й лягла на траву. Зрадів стомлений Кадм, упав навколішки і поцілував землю, вітаючи незнаний край, його долини, ліси й річки.
Згодом Кадм назвав той край Беотією, а на пагорбі звів перші гарні будови акрополя — Кадмеї. З плином часу навкруг Кадмеї виросло велике місто — семибрамні Фіви, столиця родючої Беотії. Але те сталося згодом, а поки що Кадм нічого не мав, крім молодості, завзяття і сили.
Уже геть поночіло, вже богиня-Місяць — зажурена Селена — запрягла свої білі коні та й виїхала на темне небо, що яскріло зірками. Здорожені, потомлені чоловіки вклалися спати під духмяними оливами. Та спали  вони не довго. Ще й на світ не світилось, як прокинувся Кадм і нетерпляче збудив своїх сідонців.
— Підіть до лісу й пошукайте питної води, певне, там є джерело, — звелів їм юнак.— Та не баріться, треба мерщій принести жертву безсмертним богам на знак нашої великої дяки.
Сідонці пішли — і наче крізь землю запались. Довго чекав на них Кадм, та коли від дерев уже зовсім покоротшали тіні, він збагнув, що сталось якесь лихо. Занепокоєний юнак схопив свою зброю — спис і меч — та поспішив до лісу.
То був старезний праліс, зроду-віку його не торкалася ще рука чи сокира людини. Серед густих хащів темніла печера, утворена з великих кам'яних брил, а з того каміння витікав дзюркотливий ручай.
«Ось і вода. А де ж мої люди?» — подумав Кадм. І раптом мало не закричав з переляку й огиди. Біля печери лежав величезний чорний дракон, очі в нього палахкотіли вогнем,  із здоровенної пащі, де блискотіли  три ряди зубів,  висолопилися три язики, червоні від свіжої крові, а довкола чудовиська лежали останки нещасних сідонців.
Цей вогнедишний дракон належав самому Ареєві, богу війни, він стеріг ліс і джерела від людей. Тепер дракон трохи вгамував собі голод, та, зачувши Кадма, підвів голову і засичав із такою силою, що захиталися, наче від буревію, дерева.
Та Кадм уже не боявся, його пойняла тепер лють. — Мої вірні друзі! — скрушно мовив він, не криючись, голосно. — Я помщуся за вас, хай хоч і сам тут загину.
Схопив  юнак  найбільшу  каменюку, що її не зміг би іншим разом навіть підважити, а тепер підняв догори та й жбурнув чимдуж у дракона. Від такого удару задвигтів би міський мур із високими вежами, а дракон тільки засичав іще дужче та кинувся на сміливця.
Але назустріч йому полетів Кадмів спис, його вістря пробило чудовиську черево і застрягло всередині. Аж закрутився дракон і став виривати зубами спис із чорної рани. Одначе зброя міцно застрягла, і тоді чудовисько знову кинулося на свого ворога, широко роззявляючи пащу із потрійним рядом зубів. Звідти війнуло нудотним смородом, димом, вогнем, та юнак не відступив, не злякався, а втопив свій меч у ту пащу аж по самий держак, і страховище брязнуло мертве на землю.
Кадм ледве стояв, від знемоги йому трусилися руки, підгиналися коліна, він ще не отямився від нелюдського двобою і важко зводив дух. Раптом юнакові причулося, ніби його хтось гукає. І справді, якийсь жіночий голос, суворий і владний, уже виразно промовив:
— Агенорів сину, вирви в мертвого дракона всі зуби та посій їх у землю. Чого зволікаєш? Не гайся! Це наказую я, Афіна Паллада!
Схаменувся юнак і мерщій взявся до діла. Переборюючи огиду, він повибивав у дракона всі зуби, а тоді, вийшовши на поляну, зробив мечем у землі борозни та й посіяв ті зуби.
Геть знесилений, Кадм сів край поляни під розлогим дубом трохи перепочити, та раптом схопився на ноги: там, де він посіяв драконові зуби, земля заворушилася, щось замигтіло, заблищало, вся поляна взялася дивними блищиками, а тоді з землі виткнулися металеві списи й блискучі шоломи, і нарешті вийшли на поверхню воїни в повному бойовому обладунку.
Здивований Кадм і собі схопився за зброю, але самий жіночий голос його зупинив:
— Агенорів сину, не хапайся за зброю, ті воїни самі себе переб'ють. А як зостанеться їх тільки п'ятеро, сміливо вийди вперед і припини цю криваву сутичку.
І справді, воїни вже билися один із одним, билися завзято, навмируще, а зачудований Кадм стояв осторонь, під дубом, і мовчки дивився. Коли з воїнів зосталося тільки п'ятеро — найдужчих, найсміливіших, — Кадм вийшов наперед і звелів їм покласти зброю. Воїни слухняно покидали на землю свої списи й мечі, щоб більше ніколи до них не торкатись. Вони стали Кадмові першими помічниками, з їхньою допомогою він і звів свій акрополь — Кадмею.
А з засніженого Олімпу вже давно стежили за Кадмом очі блаженних богів, стежили, як завжди, суворо, але дедалі погляди богів лагіднішали, недарма юнакові раз у раз ставала в нагоді сама Афіна Паллада. Безсмертним подобалася Кадмова чесність і відданість у пошуках Європи, його покірність волі богів, його мужність і працьовитість.
На знак своєї прихильності олімпійці надумали віддати за Кадма прекрасну Гармонію, юну дочку Афродіти й Арея, і буйне свято завирувало в Кадмеї. То було перше весілля на землі, яке безсмертні вшанували своєю присутністю. На чолі з державним подружжям — Зевсом і Герою — боги спустилися з високого Олімпу, несучи молодим щедрі дарунки — пишні шати для Гармонії і міцну куту зброю для її чоловіка.
А Кадм подарував своїй молодій дружині золоту прикрасу, що її доладно зробив сам божественний майстер Гефест.
Тоді вперше смертні люди побачили золото.
Довго тривало свято в Кадмеї. Раз у раз пролітав бог шлюбу Гіменей із смолоскипом і трояндовим вінком у руках, і в повітрі лунало: «О Гімен, о Гіменей!» То славили бога шлюбу співучі Музи й Харіти, а їм вторували безжурні німфи і смертні жінки.
Багато було на святі в Кадмеї прегарних жінок, та молода вирізнялась і з-поміж них. Дочка самої Афродіти, гінка і тендітна, вона приваблювала погляди всіх смертних. Тільки не знати — чи надзвичайною вродою, а чи золотом, що в неї на стрункій, ніжній шиї дивно мерехтіло і мріло.
«Як гарно воно мерехтить, як сяє, як відбивається блиском в очах у Гармонії!» — думав Кадм, сп'янілий від щастя, кохання й вина. Хіба міг знати Кадм, скільки чорного горя завдасть те блискуче золото всім смертним людям!

За матеріалами: "Крилатий кінь". Міфи давньої Греції. Переказ Катерини Гловацької. Художник - Рафаель Масаутов. Київ, "Веселка", 1983, стор. 24 - 31.

 

 

Читайте інші міфи Давньої Греції на "Малій Сторінці":

Міфи давньої Греції

Міфи давньої ГреціїЯкі ж були міфи у давніх греків — еллінів? Як і в інших народів, у них були міфи про виникнення світу; про народження і справи богів — фантастичних істот, що в уявленні давніх греків утілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву, вітри, річкові потоки тощо; про вчинки богів — часом сприятливі, а часом згубні для смертних людей; про засновників міст, тощо. У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи, освоєння далеких земель і морів, опанування повітряного простору, перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю.

 

 

Дивіться також на нашому сайті:

Міфи та легендиМіфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

Народні притчі

Фольклор, народна мудрість, народні притчіПритча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.

казкиЧимало українських письменників творили казки. Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу. У розділі представлені казки таких авторів, як: Андієвська Емма, Андрусяк Іван, Білкун Микола, Васильчук Віктор, Вздульська Валентина, Вдовиченко Галина, Вінграновський Микола, Винничук Юрій, Вовчок Марко, Воронько Платон, Глібов Леонід, Гончарук Яків, Гринько Варвара, Гулак-Артемовський Петро, Даль Володимир, Дєточкіна Ася, Денисенко Лариса, Дерманський Сашко, Дімаров Анатолій, Дяченки Марина та Сергій, Дячук Валентина, Єгорушкіна Катерина, Жиленко Ірина, Жук Михайло, Забіла Наталя, Іваненко Оксана, Калинець Ігор, Керницький Іван, Коломієць Тамара, Королів-Старий Василь, Коцюбинський Михайло, Куліш Пантелеймон, Кротюк Оксана, Лепкий Богдан, Лірник Сашко, Лісова Олеся, Липа Іван, Лотоцький Антін, Магера Микола, Майданська Софія, Малетич Наталка, Малик Галина, Малицька Костянтина, Мацко Ірина, Мирний Панас, Міхаліцина Катерина, Мовчун Леся, Найдич Ніна, Нестайко Всеволод, Ніцой Лариса, Олесь Олександр, Павленко Марина, Перелісна Катерина, Підгірянка Марійка, Пономаренко Марія, Пригара Марія, Роздобудько Ірен, Рутківський Володимир, Самійленко Володимир, Симоненко Василь, Слабошпицький Михайло, Смаль Юлія, Стельмах Михайло, Стельмах Ярослав, Стороженко Олекса, Струтинський Василь, Сухомлинський Василь, Терен Віктор, Ткачук Галина, Трублаїні Микола, Тютюнник Григір, Українка Леся, Ушинський Костянтин, Франко Іван, Храплива-Щур Леся, Чубач Ганна, Чухліб Василь, Шевчук Валерій, Ярмиш Юрій.

Казки різних країн світуКазки Еріха Распе, Ганса Крістіан Андерсена, братів Якоба і Вільгельма Грімм, а також - англійська та угорська народні казки.


Останні коментарі до сторінки
«Кадм і Гармонія (з книги "Крилатий кінь. Міфи давньої Греції")»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми