Галина Мирослава
СИЛА РЕКЛАМИ
(оповідання)
У реклами справді є сила. Не та сила, яку Ромко щодня демонструє дзеркалу, підіймаючи свою гантелю по черзі спершу лівою, а тоді правою рукою, звісно, що ні.
А зрозумів він по-справжньому силу реклами тоді, коли до його класу якось на заміну прийшла нова, але стара, вчителька. Іванна Степанівна, значно молодша вчителька, до якої він давно звик, навіть з нею подружився, на той час взяла й захворіла. За давньою, виробленою за цілих два роки школи, звичкою Ромко слухав п'яте через десяте, чи шосте через одинадцяте, а то й зовсім не прислухався. Адже стільки цікавого навколо. От сьогодні Аліна зі своїх тонесеньких кісок кошик на голові виклала, туди ж треба якийсь папірець закинути. Як без того?! То лише через дві парти. Ромчик вправний, має вцілити.
А Віталикова п'ятка через дірку на шкарпетці світиться. Так і кортить Ромчикові олівчиком туди потрапити. Полоскотати. У Давида кросівок розв'язався. Як же можна не смикнути за шнурівку?! Вона ж так знадно розтяглась змійкою! А у Ксені фломастер випав. Нагнулася шукати. Нишпорить усюдечки. Тож треба першим підібрати та приховати. Хай Ксеня помучиться трохи. А він позиратиме на її реакцію. То так весело! Так звабно!
У нової вчительки одна брова була вища за іншу. Роман відразу це зауважив. Сам себе, про себе звичайно, похвалив за спостережливість. Правдонька, що ніяк не міг пригадати ім'я вчительки. Справді нічого предивного, позаяк її ім'я з тих, що аж дуже поширені серед вчительок. Чи то Марія? Чи Ольга? А, може, яке інше? Тим часом вчителька закрила всі жалюзі на вікнах і погасила світло. Натомість засвітився екран. А тоді почався якийсь фільм. Проте він був настільки короткий, що Романчик не встиг на нього навіть оком кинути, бо застряг під письмовим столом, куди поліз по свій паперовий кораблик. Щойно фільмик закінчився, почалась реклама. Ромась виразно почув голосне: '' Кіт у чоботях''. І коли вчителька після презентації відео попросила намалювати якусь ілюстрацію до побаченого та почутого, Ромко зобразив кота. Гарно намалював, цікаво. Особливо вирізнялись червоні чоботи, вони були великими та яскравими й майже повністю ховали кота. З них виразно стирчали довгі котячі вуса. Тільки цапа й кізочки, про яких було відео, на малюнку не виявилось зовсім. Підійшовши впритул до Ромка, вчителька зімкнула дві брови разом. То дуже кумедно виглядало, однак Ромко, таки молодець!, стримав себе від вигуку здивування. Вона ж претензійно запитала:
— Що це?
Школярик наче пробудився. Озирнувся навсебіч. Зауважив, що на всіх дитячих малюнках красувалася коза, але чомусь з нього вилетіло:
— Вівця.
У класі постала гробова тиша.
— Вусата вівця? — намагалась добитись адекватної відповіді вчителька.
— Ні, — почав викручуватись Ромчик, — Вусатий тільки кіт, вівця в лівому чоботі сховалась, як у ''Рукавичці''.
— А в правому хто? — ледь стримуючись від сміху поспитала, рухаючи туди-сюди допитливого носа, вчителька.
Ромцьо перелякався не на жарт, зиркнув на малюнок сусіда по парті. Побачив синю стрічечку через увесь малюнок. Вона, як виявилось згодом, символізувала річку, яку коза з цапом мали переходити. Але Романова думка була не лише іншою, вона була блискавичною, тож вистрибнула з його вуст без зволікань:
— Вінок з синьо-жовтими стрічками.
Тут вже не стримався весь клас. Так тряслись від сміху, що регіт йшов луною. Якби не задзеленчав дзвінок, певно, до них прибігла б налякана директорка школи, аби першою запитати, чи не сталося якогось лиха.
З того часу Ромко добре затямив, що таке сила реклами. Ба більше, до нього приклеїлось прізвисько Реклама. А він і не проти, бо реклама — це сила, навіть більша, ніж його кубики.
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
