Галина Мирослава. Оповідання для дітей



Illustrated by Phil"Якось маленький Лесик приїхав у гості до дідуся, що жив у залісненій місцевості. Його сивастий дідусь працював лісником у лісі й любив повторювати: "Я тільки там, де лісно". Хлопчик обожнював гостювати у діда, адже той залюбки брав хлопчину з собою геть усюди, куди міг, і розповідав про все навколо. "Це моя дідизна, — повторював щоразу, коли брав малого з собою до лісу. Улюблений дідунь завжди з піднесенням показував, як ростуть рослинки від насіннячка аж на повний зріст, як потрібно прихиляти гілочки й присипати землицею, щоб ростинка продовжувала йти по ґрунту далі, пускаючи корінець і новим стебельцем вистрілюючи в іншому місці. Лесик з дідусиком разом розсаджували розсаду й саджанці на відведених для цього ділянках. Це було дуже цікаво, радісно й приємно. Тільки одне приносило роздратування, — несподівані зустрічі з кропивою. Хлоп'я завжди сердилося на неї, бо, куди б не йшло, вона примудрялась його вжалити, хоча хлопчик не мав звички заголювати ноги, як йшов лісом..." (Галина Мирослава)

Ілюстрація Катерини Бабок"Гладенька і наскрізь прозора склівочка, через яку сміливо проникав сонячний промінчик, змушувала усміхнутись. Вона стояла рівно посередині стола. Так, ніби чекала поки хтось зрозуміє її бажання і поставить у неї бодай одну маленьку квіточку. До столика придорожнього кафе підсідали зовсім різні люди: усміхнені дівчатка з наплічниками за плечима, насторожена жінка, що не випускала ні на мить з рук телефон, нервовий юнак з кавою в руках, закуцьорблений дідусь, який замовив лише пляшечку мінералки, ще якісь дивні подорожні. Але нікому не спадало до голови принести квіточку. Скляночка поблискувала, надсилаючи натяки, та всі переймались лише собою. А їй так хотілось уваги. Вона чепурилась, як дівчинка, поправляючи сукеночку. А в момент, коли жіночка з телефоном нахилилась над столом, скляниця навіть хитнулась..." (Галина Мирослава)

Печериця садова"Сьогодні двом братам — Лук'янові й Маркові — вдалось випросити маму спекти печериці з сиром. До вечері їх ще треба було назбирати. Хлопці вийняли свої велосипеди з сараю і поїхали ними по вулиці. Спочатку проїхали повз металеві сітки, потім вздовж викладеного поздовжніми дошками шальованого штахетника, за ним завернули біля залізобетонних стін огорожі хати на розі, проминули три несхожі між собою тини, ще трішки покрутили педалі біля безпарканної новобудови й виїхали за межі села..." (Галина Мирослава)

Малюнок Катерини Дудник (фрагмент)"Матвійко страшенно любить комах: і тих, що мають крила, і тих, що не мають. І тих, що мелИкають*, і тих, що мовчать. І дуже красивих, і справді мерзосвітніх*. Він знає: куди б не йшов, завжди їх зустріне, бо їх скрізь багато. І спостерігати за ними йому дуже подобається. Якось тато сказав Матвійчикові, що комах важко порахувати, і що порахованих видів понад мільйон. А насправді може бути навіть 8 мільйонів, тільки ніхто так і не зміг полічити. Матвій не розуміє, чому ніхто цим не займається. Коли він виросте, стане ентомологом, таким вченим, що знатиме все про комах, де б вони не мешкали. Хоча не факт, що він буде ентомологом. Матвієчко любить не лише комах, він обожнює равликів, собак, котів, свій конструктор, іграшкові машинки, літачки, кораблі, подарований дідом дерев'яний меч і арбалет з Тустані, йому також подобається садити рослини в землю, обривати ягоди й керувати мамою..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Град. Рад. Дитяче пізнавальне оповідання. Ілюстрація - Cat Watching City. Painting Print on Wrapped Canvas"Коли Дем'янко вперше почув слово град, він здогадався, що градинки повинні бути схожі на виноградинки. А тепер хлопчик має змогу той град бачити! Градинки такі симпатичні! Прозорі, десь непрозорі, крижані кульки здалеку здаються йому геть білими. Аби добре роздивитися град, Демко, ставши на стільчик, хутенько видерся на підвіконня. Град йшов стрімко густими рядами. Градинки безжально били по деревах і кущиках, м'яли листочки, хилили траву долу, стукали по склу вікна, рамі, трубі, доріжці біля хати, відскакуючи після удару, ніби вони м'ячики. "Граються", — подумав уголос Демік. Так цікаво було спостерігати, як градинки граються. І як гарно!.." (Галина Мирослава)

Malcolm Liepke - Sleeping Baby - Telluride Gallery of Fine Art"Ми з братиком їдемо з батьками на гостину. Тато сидить за кермом, ми з мамою товчемося ззаду. Дорога зовсім замашинена. Хоч нам треба поспішати, всі авта вишикувались рядами й не рухаються. Тато комусь телефонує. Я мовчу, хоча дуже хочеться його питати, а ще більше — радити, та я знаю, що він не любить втручань у розмову. Чую, що татко комусь пояснює: "Ми стоїмо". Мій маленький братик відразу реагує, звертаючись голосно до мами: "Мамо, але ж ми сидимо". Мама вказівним пальцем дає зрозуміти, що не слід так говорити, а коли тато вимикає телефон і кладе набік, пояснює: "Тато вибачався, що не встигаємо, він говорив про транспорт, а не про нас. Машина не може зараз їхати — вона стоїть нерухомо в черзі за іншою машиною, яка теж завмерла в очікуванні. Ми, пасажири, дійсно сидимо, але навіть якби ми лежали або лазили по машині, тато б промовив, що стоїмо, міг ще сказати, що застрягли"..." (Галина Мирослава)

"Якось Добромисл, якого мама кликала Добриком, а тато — Мисликом, попросив свого білявого діда пояснити, чому дідусь такий білий. Дідо розправив вуса, аж висвітлилась білина під ними, й почав: "Народився я в селі, що називалось Біла. В Україні багато сіл, які мають таку назву або трошки довшу, як от: Біла Криниця, Біла Гора, Біла Річка, Біла Береза, Біла Скеля, Білий Берег, Білий Потік, Білий Камінь, Білий Рукав, а в час мого народження їх було ще більше. Тепер мого села, на жаль, вже немає. Затоплене...""(Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Язичок. Пізнавальне оповідання для малят"Юрасику скоро буде три роки. Він уміє одягати штанці, защіпати светрик і навіть взувати кросівки. Але сьогодні йому не вдається. Мама хоче допомогти, однак хлопчик відмовляється. Тоді вона каже: “Поправ язичок”. Юрасик відкидає кросівки вбік і біжить до лазнички, хапає ослінчик за ніжку, підсуває його ближче до стіни, аж до самого дзеркала, стає на нього, а тоді запихає пальчик до рота, щоб почати поправляти там язичок. Мама розпливається в усмішці й лагідно підказує: ”Юрасику, у черевиків теж є язики. Ходімо покажу”. Вона бере Юрка на руки й несе до вбиральні. Вони нахиляються над кросівкою. “Ось він”, - лагідно промовляє мама і торкає язичка на кросівці. Юрчикові тепер самому смішно. Він обіймає маму і вони дружно взувають Юрка у кросівки..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Оповідання для дітей. Татош"Напередодні мого дня народження, коли мені мало сповнитись цілих шість років, тато сказав, що через рік подарує мені татоша*. Як я хотів би мати татоша! Всі хлопці, я певен, мріють про власного дракона. Сильного, надійного захисника, такого, з яким нічого не страшно, як з татом. Але чому через рік? Чого я маю старшати? Невже не зможу собі з ним порадити? Хіба не впораюсь? Гадаю, що зумів би покерувати татошем вже й зараз. А ще, виявляється, цей рік буде високосним. Коли мені вперше це сказали, я був ошелешений. Виходить, дні — то високі кості, як кості доміно, виставлені, немовби солдати в колоні — одна кістка грудьми до другої. Торкаєш одну — сиплються по черзі всі. Тепер треба буде чекати та дивитись, як падатимуть по одному триста плюс шістдесят шість днів..." (Галина Мирослава)

Галина Мирослава. Окуляри. Оповідання для дітей."Катрусині окуляри були великими, вони нагадували очі сови та пітніли, коли дівчинка забігала з двору до хати. Особливо зараз, взимку, їй зовсім не подобалось, що ними треба опікуватись. Мама протирала їх гліцерином, однак вони все одно продовжували час до часу затягуватись непрозорою плівкою туману, знімати яку не тільки не приносило Катрусі насолоди, а навпаки викликало непереборне бажання заховати окуляри якомога далі з-перед очей. Надворі в окулярах теж було незручно. Іноді кортіло покидатись сніжками, погасати, а вони вічно нагадували про себе — якщо і не спітніють, то обов'язково натиснуть вухо, або в кращому разі вгризуться у ніс. Коли тато приніс окуляри додому, він сказав: "Мінус три". Катруся, бувши кмітливою та розумною дівчинкою, добре затямила, що її окуляри називаються "Мінус три"..." (Галина Мирослава)


Останні коментарі до сторінки
«Галина Мирослава. Оповідання для дітей»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми