Painting by Yevgenia Gapchynska.
Галина Мирослава
КАЛИНЧИН КАЛЕНДАР
(оповідання)
Спокійна й часто замріяна дівчина, з червоними, як ягоди калини на морозі, губами, та великими карими очима, які здаються бездонними (можливо, ви її знаєте), Калинка Калинюк, обожнює слухати старовинну музику, блукати садом, який завжди такий мальовничий, любить ніжно притулятись до виструнчених у небо дерев, обіймає їх, ніби вони м’які іграшки, полюбляє збирати росу в розтулені чаші долоньок і пестити пучками пальчиків тоненькі травинки, не забуває ручкатись з м’якими гілками кущиків, гасати за яскравими метеликами, навприсядки вичікувати на стрибки коників у траві, пильнувати за неповороткими равликами, лоскотати мурашок, розплутувати лабіринти павутиння, годувати гомінких і невсипущих пташок. Безумовно, що це не все, чим переймається дівчинка. Побіжно зауважу, що Каля уміє переміщуватися так тихо й делікатно, що перехожим видається, ніби дівчинка — повітряна акробатка, яка легко рухається по натягненому над землею, немовби міцна павутина, нотному стані. Іноді Калинуся подовгу засиджується в якомусь квітнику, оповідаючи свої історії квітам, прислухаючись і придивляючись до їхньої схвальної реакції або стебельцями, або й голівками, їй неймовірно важливо, щоби квітоньки її почули.
Батьки подарували Калі рожевосторінковий записничок. Якось спозараночку Калинка витягла свій скарб з білої шухляди білого письмового стола своєї білостінної кімнати з наміром написати про пори року, ці чотири різні мелодії в її вушках, чотири зовсім різних настрої.
Spring. Painting by David Hockney.
— Першою порою має бути весна, — вирішила Калиночка. — Веснонька, що приходить тоді, як семибарвні веселочки-веселиці понавивішують прапори попід хмарами на радість сонечку, і коли перші веснянки личко зацяткують, аби було весело. Коли вся земля заспіває гаївочками, веснянками, веснівочками. Коли в гніздечках з’являться дзьобаті пискляві пташенята. Коли навіть старезні коти почнуть виспівувати серенади, а льодяники бурульок, стікаючи смаковито, підскакуватимуть і дзеленчатимуть на всі голоси. І коли над головою веселики нарешті закружляють і крилами залопотять без жодної нотки жури.
Хоч і науявляла дівчинка вдосталь, все ж записала стримано:
— Весна — це весело. ''Котячий вальс''*.
А за тим черкнула довше речення:
— Весна — це квіти, птахи, води, співи.
І замислилась.
— А хіба літо — не квіти, птахи, води й співи?! — і сама собі відповіла: — Авжеж. Проте не такі, — прецінь вона не могла придумати, як висловитись, тому спересердя просто закреслила друге твердження, не залишивши ні слова натомість.
І хутенько взялась до опису літа:
— Літо, любе літечко. Літком дозволено бігати босоніж по літняку, не загортатись в одяг, як у капустяне листя, вільно бризкатись водою, засмагати, об’їдатись ягодами і насолоджуватись без страху холоднющим морозивом, не ходити до школи, не виконувати з дня на день домашні завдання, а самій розпоряджатись своїм життям. Хочеш — спи цілісінький день, хочеш — стій на вухах. Відпочинок!!!
— Літо — це воля, — написала Калечка. — І жарти. ''Канкан'' **, — а тоді, переповнена емоціями, зробила сальто, після якого стала на мостик.
Кілька наступних днів Калина не зазирала до записника, та одного дня згадала, що таки треба написати щось про осінь. Осінь довга й різна, зрештою, усі пори роки мають свій початок, відмінний від їхньої середини й тим більше кінця, але дівчинці все ж найприємніше згадувати строкатий осінній сад з вогняним кленом, запах сіна в повітрі, картаті рельєфні листочки, що кружляють під дудочку вітру.
І тому вона написала:
— Осінь — це шурхіт ''Кленового листка'' ***.
Про зиму Калинці зовсім не хотілось нічого писати. До зими було ще далеко. Дівчинка поклала записничок назад у білу шухляду білого письмового стола й побігла гратись.
Painting by Yevgenia Gapchynska.
Але якось узимку, коли мама сіла грати на піаніно про сніжинки, які граються, Клода Дебюссі, Калю потягнуло зазирнути до своєї шухляди. Блокнотика там не виявилось. Тоді дівчина кинулась перекидати все в кімнаті догори дном, проте все одно не знайшла свої записи. Якоїсь миті вона зненацька підняла голову. Попід стелею разом з кульками з вати висіли скибки рожевих сніжинок, зроблених з її зошита. На деяких з них Калинка впізнала свої літери. Обуренню не було меж.
— Як це? — викрикнула з розпачем дівчинка.
— Я думала, що ти зрадієш, — пониклим голосом протягнула старша на рік сестра Ксеня, — Весна давно як минула, і літа вже нема, осінь закінчилась кілька днів тому, — а, помовчавши трохи, ніби для годиться, раптом завелась, набираючи обертів, мов дзиґа: — Нащо тобі старе?! Для сніжинок рожевий колір — саме те! Я так старалась. Вони такі сяйні!
Мама припинила грати на улюбленому інструменті, закрила його кришку, розвернулась до дівчат і строго проговорила:
— Ксеню, пообіцяй мені більше ніколи не брати без дозволу не своїх речей. У кожного власні наміри, власні плани та власні очікування.
— Пробачте, — пробурчала Ксеня й, ніби нічого не сталось, усміхнулась до Калі, хутенько хапаючи в руки ножиці, за тим миттю випалила: — Я навчу тебе робити дуже гарні витинанки. Дивись! — але зауваживши заціпеніння сестрички й пильний погляд мами, поспішила покірно та значно спокійніше додати: — Витинатиму лише зі свого паперу. Білого. Обіцяю!
Примітки:
* Фридерика Шопена
** Жака Оффенбаха
*** Скотта Джопліна
На відео: Classical Music for Kids-Chopin “Cat's Waltz” ("Котячий вальс" Фридерика Шопена).
На відео: Offenbach. "Can Can", piano ("Канкан" Жака Оффенбаха).
На відео: Joplin, Maple Leaf Rag ("Регтайм кленового листка" Скотта Джопліна).
На відео: Debussy, Children's corner 4. The snow is dancing ("Сніг танцює" Клода Дебюссі).
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
