Наталія Кузьмічова. Весняні поезії
"Марить марець мімозою милою,
Міниться, мається, мучиться, ми'лує,
Мнеться, марудиться, мурчиком муркає.
Місячна магія... Мовчки милується.
Марець минає. Малює-малюється,
Місить, міліє, мандрує, маніжиться.
Міряє, миється, мріями мріється,
Мружиться, мовить, молитвами молиться."(Наталія Кузьмічова)
"Напровесні, коли холод і лід, природа дрімає. Та під тонкою кіркою видимого спокою теплиться життя. Дерева та кущі навіть серед зими готові прийти людині на допомогу. Найбільше користі — у корі тоненьких гілочок, що виросли упродовж останнього року життя рослини. Так пише травознай Наталя Земна у книзі ”Природа зцілює і взимку. Гілкотерапія”. Цієї зими, друзі, я заготовила чимало соку калини. Вона приємна в чаях, усуває симптоми застуди, очищує шкіру, зміцнює імунітет. Після переробки ягід залишаються галузки з кетягів. Ними я і спробувала фарбувати біле куряче яйце. Отримується світло-бура барва, яка нерівномірно лягає на поверхню. Можливо, коли взяти гілочки прямо з куща, то вийде краще пофарбувати. Треба спробувати..." (Ірина Михалевич)
Мене звати Тетяна Прокоф’єва. Я — з міста Покров, що на Дніпропетровщині. Маю у творчому доробку 6 альманахів, де опубліковано мої поезії. Пишу від душі та серця. У кожен рядочок укладаю частинку добра. Вірю, що світло перемагає темряву!
"Прокинулось з сонцем вербове намисто,
На світ подивилось — весна!
Несе течія кучугури із листя,
Торішня минає краса.
Проміння несміле торкається крони,
Лускате спадає вбрання,
І котики ніжні торкають долоні,
З теплом завітала весна."(Інна Паламарчук)
"А весна вже на порозі,
Он шумить у верболозі.
Ясним сонечком сіяє,
І теплом нас зігріває.
Люба весно, ти чудова,
Неймовірна і казкова!
Принеси нам мир у край,
Щоб тут знову був розмай!
Подаруй нам щастя в дім,
Щоб біди не було в нім!"(Тетяна Прокоф’єва)
"Своє натхнення людство завжди шукало в природі.
У щонайменшій краплинці роси, яка спинила свій плин
на білосніжній пелюстці ромашки, можна побачити,
як віддзеркалюється цілий світ, як обертається планета."(Сергій Губерначук)
Яків Жарко. Оповідання «Пташки»
"Як мертво та сумно стає восени, коли пташки покинуть наші степи та гаї і полинуть від нас за море у далекий теплий край — у вирій. Не чути дзвінких їх чарівних пісень, бо найкращі співуни наші покинули свої оселі і подались за море, щоб там у теплому краї перебути тяжку негоду лютої зими. Щасливі!.. Вони не знатимуть того страшного холоду, який буде панувати над нашим краєм замалим не цілого півроку: вони не знатимуть тих страшних завірюх, що засвистять по гаях, що закрутяться по степах широких... А ми?.." (Яків Жарко)
"Спокійна й часто замріяна дівчина, з червоними, як ягоди калини на морозі, губами, та великими карими очима, які здаються бездонними (можливо, ви її знаєте), Калинка Калинюк, обожнює слухати старовинну музику, блукати садом, який завжди такий мальовничий, любить ніжно притулятись до виструнчених у небо дерев, обіймає їх, ніби вони м’які іграшки, полюбляє збирати росу в розтулені чаші долоньок і пестити пучками пальчиків тоненькі травинки, не забуває ручкатись з м’якими гілками кущиків, гасати за яскравими метеликами, навприсядки вичікувати на стрибки коників у траві, пильнувати за неповороткими равликами, лоскотати мурашок, розплутувати лабіринти павутиння, годувати гомінких і невсипущих пташок. Безумовно, що це не все, чим переймається дівчинка. Побіжно зауважу, що Каля уміє переміщуватися так тихо й делікатно, що перехожим видається, ніби дівчинка — повітряна акробатка, яка легко рухається по натягненому над землею, немовби міцна павутина, нотному стані. Іноді Калинуся подовгу засиджується в якомусь квітнику, оповідаючи свої історії квітам, прислухаючись і придивляючись до їхньої схвальної реакції або стебельцями, або й голівками, їй неймовірно важливо, щоби квітоньки її почули..." (Галина Мирослава)
"Осінь-осіничка,
Сіно і пшеничка,
Шарудіння, шелест,
Схрипування, вереск,
Лопотять листочки
І ростуть грибочки,
Як дощі й тумани.
На всіх калюж стане!"(Галина Мирослава)
"В нас немає більше тата – «братушки» убили.
В нас немає більше мами – «братушки» зганьбили.
І бабусі в нас немає – «братушки» полонили.
Міста нашого немає – «братушки» розбомбили.
Хати нашої немає – «братушки» розбили.
Саду нашого немає – «братушки» спалили.
Та над нами зійде сонце,
Небо розвидніє,
Бо є кому боронити,
Навіть в страшній днині..."(Наталка Морозенко)
«У кожної миттєвості - свій сенс
І дзвони є свої, й свої відмітини...»(Василь Мелюс)
"Осінь прийшла, не питаючись. Без запрошення, мов незвана гостя. Лісова миша Люська сиділа на купі хмизу й спостерігала за жовтавим листям, що кружляло в неї над головою, вкриваючи лісову стежку. — Ех! — сумно зітхнула вона, дивлячись довкола. — Оце ще мені ця осінь! Як гарно було влітку: сонечко, зелена травичка. Гуляй, не хочу. А тепер і податися нікуди. Одні калюжі та сухе листя. Та це ще що! Скоро й зима прийде. А Борсук-віщун, лісовий синоптик, передбачив, що зима буде дуже й дуже холодною… Хоча… Якщо згадати, то минулого року він казав те ж саме, а особливого холоду й не було. Тож, може й цього разу минеться… Та все одно, падаюче листя псувало Люсьці настрій, і в неї починалася, як ото кажуть люди, депресія. Про це вона читала в газеті, яку їй приніс дятел Дмитро із села, що поруч з лісом. Люська знала, що люди вміють виготовляти такі газети. Тільки от як вони це робили, вона не могла зрозуміти. У цей час єдине, що її тішило — це ліс..." (Ольга Зубер)
"Вітаю Вас, дорогі і близькі моєму серцю друзі! Обіймаю Вас і дякую за тепле та цікаве спілкування. Вітаю з днем пам'яті святого Юрія Побідоносця. Молімося за перемогу. Оце вже й травень. А у травні так багато зела, хочеться спробувати в дії побільше рослин. Можливо, Ви вже пробували фарбувати квітами з клумби і отримали чудові весняні кольори від культурних сортів червоних тюльпанів чи суцвіть бузку. І те, і те фарбує в зелений колір (бузок дає теплий, а тюльпани — холодний відтінок). Я ж зараз випробовую дикі рослини. Цього року, слава Богу, я вже встигла випробувати три види глухокропивових — усі вони фарбують в зелену барву різних відтінків. Найгустіший та найприємніший колір подарував розхідник..." (Ірина Михалевич)
"Вітаю, друзі! У квітні найдоступнішими квітами, певна річ, є тюльпани. Ці квіти, доки не розкриються, сильно-сильно нагадують людську постать, тому такі зворушливі. Про розкриті тюльпани гарно сказала Ліна Костенко, коли порівняла їх із весняними келихами. Тюльпани цієї пізньої весни таки встигли подолати свій шлях від цибулини до пишної червоно-чорної квітки, і це ще один символ надії для нас. Якщо у квітнику Вашої бабусі квітнуть червоні тюльпани, попросіть букет додому. Тюльпани кілька днів простоять у вазі з водою, а коли почнуть в'янути, ось тоді і можна приготувати з них барвник..." (Ірина Михалевич)
"Celebrate our Easter,
the resurrection of Christ.
We show the world,
nothing can defeat our Ukraine."(Kurama)
"Христос воскрес —
Воскресне й Украïна!
Вона у нас одна така, єдина!
Безбожником розп'ята на хрестi,
Спророчено ïй зло перемогти!"(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Писанка в Україні тісно пов'язана зі святом Світлого Христового Воскресіння, тому в радянський період писанкарство тривалий час було під забороною. Аж настільки, що в Центрі України перестали писати писанки зовсім. На Кропивниччині жінки до Пасхи, а потім і до Проводів завжди старалися приготувати побільше крашанок. Моя бабуся Надія Семенівна Данильченко, 1931 року народження, жила на хуторі на Спаському куті поблизу села Березівка Маловисківського району. Вона заздалегідь, з лютого місяця, починала збирати сирі курячі яйця. Бережливо складала їх до металевої форми, в якій випікала паску, а стояла та форма під ліжком. Там було прохолодно, тож яйця не псувалися і зберігалися до весни..." (Ірина Михалевич)
"Теплий вітрику, вітеречку,
Обігрій і найменше сердЕчко
М'яко помахом,
Ніжним порухом,
Би'м піднялось до неба повагом
Понад болем, понад руїнами,
Над сльозами і над могилами,
Би'м росло тільки ввись у блакиті
Попід вишитим сонцем, між квітів,
Між любові, що в'яже долі
У надії з власної волі."(Галина Мирослава)
"Дякую Вам за спілкування і за інтерес до живої української традиції писанкарства. У блозі є окремий розділ “Про натуральні барвники в усі пори року”, де написано чим та в якому місяці можна добре зафарбувати писанку. Квітень містить не так багато заголовків. І от розділ доповнюється новим рецептом. Фарбувати вміє будь-яка рослина. Особливо гарно фарбують весняні рослини, бо вони найсильніші. О цій порі, в перших числах квітня, вже є сережки на березах. Вони зроблять писанку сонячно жовтою. У жовтий колір пофарбує і листя бузини чорної, що саме зараз зеленіє густими чубчиками. Але бузину чорну ще треба знайти десь у парку чи при дорозі. А от верба плакуча зростає повсюдно. Принаймні так є у нас на Кропивниччині. Це дерево часто можна побачити поміж житловими будинками, біля кафе, вздовж вулиць, побіля річки. Молоді гілочки верби плакучої зафарбують писанку у світло-бурий відтінок. Це так дивовижно: салатові вербові галузки дарують світло-коричневий відтінок, одразу на біле яйце. Отож, у моєму списку рецептів цьогоріч на один рецепт стало більше..." (Ірина Михалевич)
"Священна вiйна в Украïнi!
Не стих вiд гармат соловей!
Iз нелюдом в битвi єдинiй
Вiн спiвом єднає людей!
За те, щоб дитина спокiйно
У власному домi знов гралась,
Щоб поряд батьки з нею були,
Родина щоб знову смiялась."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
