Публікації за тегом: Весна

"Будить сонечко усіх теплим дотиком,
Сонце лащиться до ніг милим котиком.
Сонце весело сміється
І у небі синім в’ється 
Аж до вечора."  

(Наталя Карпенко)

"Взимку коло пташиних кліток і «лікарні» для звіряток ми мріяли про теплий весняний день, коли наші маленькі друзі полетять у блакитне небо, поскачуть до гаю. І ось прийшло довгоочікуваене свято. Через день після того, як у небі з’явився перший жайворонок, ми винесли клітки з птахами і звірятами на вершину кургана. Степ дзвенів пташиними голосами. Діти відкрили клітки — і жайворонок, дятел, іволга і заєць опинилися на волі. Ось наш жайворонок уже співає в небі; ось він уже лине до землі... Ми стоїмо, зачаровані красою, і переживаємо радість від того, що зберегли життя живим істотам. У такі хвилини в моїй уяві вимальовувалося майбутнє: щороку ми приходимо на вершину кургана, щоб відзначити свято жайворонка..." (Василь Сухомлинський)

 

"Лише за ніч 
розквітнув сад, 
казковий, тихий, чистий, 
і на гілках дерев роса 
веселкою повисла."

(Анатолій Костецький)

"Пролісок тендітний
Сонце зустрічав,
Віченьки блакитні 
Вгору підійняв."

(Наталя Карпенко)

"Сонечко лоскоче ніс,
Промінець весну приніс,
День яскравим світлом вмив,
Першу квіточку збудив."

(Наталя Карпенко)

"У весни бадьорі кроки!
Йде весна стрімким потоком
Від бадьорого струмочка
До широкого ставочка."

(Наталя Карпенко)

"Переливайся з себе – в мене,
цю кров поезії помнож,
дерева зодягни в зелене, 
гаї фантазій розтривож..."

(Сергій Губерначук)

"Професор саме вийшов прогуляти свою собачку Іжку, як несподівано його вразив дивний м'який скрип. Глянув на високу яблуню, звідки долинав той незнайомий поголос, аж угледів двох сорок. Та, власне кажучи, то були сорока і сорок. Провесінь, провесна, небо за блакитніло,  аж милує зip, а вони, приязні, вже й узялись плести гніздо. А в сороки гніздо не будь-яке. Воно хитро вимережене тонкими гілочками. Покрівлю має, туди руку не засунуть бешкетники, і не доберуться ворони, коли з’являться сороченята..." (Микола Корсюк)

"Степанко з великим нетерпінням чекав середини березня - час, коли вони з дідусем щороку ходять до березового лісу збирати березовий сік. Саме в цю пору, коли бруньки ще не з'явилися, а береза вже жене «березові сльози», як називає їх дідусь, вони найцілющі..." (Михайло Трайста)

 

 

"Коли ще лютує зима, ще стоять сильні морози і лежать великі сніги, в повітрі вже пахне весною. Весна - це пробудження природи від зимового сну. Весною Зима - стара баба, а Літо - молода дівчина. Весна, весна... Щороку весна приносить нам нові надії..." (Вергілій Ріцко)

"Купила мама Василькові гумові чоботи. Тільки взути їх ніяк: сонячно, сухо. У всьому селі жодної калюжі. А Дощ іти не квапиться. Дрімає собі у хмарині, в тій, шо зачепилася за верхівку тополі на вигоні. Пооглядав Василько чоботи, поприміряв та й подався на вигін, до тополі. "Дошику,— гукає,— іди, щоб калюжі були! В мене чоботи нові, хочеться походити". А Дощик ніби не чує. Дрімає та й дрімає. Вернувся Василько додому ні з чим. Нипає по двору, нудьгує. Зазирнув у квітник, а там чорнобривці та петунії, що учора сестра Мирославка пересадила, зовсім головки посхиляли, пов'яли. Знов побіг Василько до тополі..." (Зірка Мензатюк)  

"Виграва сопілонька у ліску,
Красується землемька у вінку,
Вітерець, пустуючи, шелестить,
Молоденьке листячко мерехтить."   

(Катерина Перелісна)

 "Сьогодні для мене важкий день. Учителька задала нам описати свою улюблену пору року. А що робити мені, якщо я всіх їх люблю?.. Я добре пам’ятаю, як одного разу запитав у батька кого він більше любить: мене чи маму. Батько відповів коротко: "Обидвох!". Хоча я наполягала, що хоча би мене трішки більше, ніж маму. Та він усе своє і те саме: "Обидвох нарівно!" Ось так і зараз. Не можу розділити їх. Бо усе одно їх люблю. Для мене це - великий пейзаж, у одній рамі, яка має чотири частини, підписані тим самим художником і намальовані теж ним, лише в різнім стані свого душевного та сердечного настрою..." (Василина Головчук)

"Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Пісня весни" - оповідання, що увійшли до весняної добірки Олега Буценя.

"Вже йшла весна. Горобці першими побачили, як ожила і заговорила з холодним берегом річка. "Прокидайся! — казала річка берегові— Годі вже тобі спати. Цілу ж зиму проспав!" "Зимі кінець! Зимі кінець! — радо вигукували над річкою горобці.— Нам не буде холодно! Нам не буде голодно!" Річка виглянула з ополонки, але видно було погано. Лунко тріснув лід. Аж горобці налякалися. Пороснули врозтіч і присмирніли, зачаїлися сірими грудочками на всніженому березі. Лід сердився й щосили намагався тримати річку..." (Михайло Слабошпицький)

"...Несміло, наче випадково, мружиться на землю сонечко. Всі, хіба окрім холодного, аж білого, снігу, радіють його першим привітикам. Сніг злиться: тане, зменшується, збігає безпечними каламутними струмочками і зникає. Взамін із-під торішнього листя нетерпляче випурхнув перший живий підсніжничок… другий… третій… ой, та їх тут – море! А ось, біля твого ж таки міського будинку, просвердлила мертву товщу асфальту тендітненька кульбаба. Яка сила!!!..." (Володимир Нагорняк)

"Україно моя", "Земля, освячена Тарасом", "Я з цих країв", "Барвінок", "Осколки серця", "Симфонія весни", "Куди пішли?", "Йдемо з батьком по гриби", "Вовк, коза й капуста", "Херсонський сніг" - вірші з книги Володимира Нагорняка "Український рік".

"Ой весно-весняночко,
Сонячна паняночко,
Ти прилинь скоріш до нас
Талою водичкою,
Килимом-травичкою,
Журавлями у ранковий час."
(Микола Гринчук)

Оповідки Володимира Нагорняка про усі пори року - з книги "Український рік".

"Королівством – а воно саме так і називалося – РІК, - правив знаний по всіх усюдах МОРОЗ. Дід  МОРОЗ.  Величали його між собою не інакше,  як дідом.  Настільки був старий-старий,  аж вічний. Правив… розуміли, звичайно ж, розуміли, що правив-то королівством аж ніяк не МОРОЗ, - роки, роки!, - а його чотири доньки – ЗИМА, ВЕСНА, ЛІТО та ОСІНЬ..." (Володимир Нагорняк)

 

"Розтопилися сніги, 
Як тут не радіти?
Бо відразу проросли
Вже найперші...(квіти)"

(Тетяна Строкач)