Володимир Нагорняк
ВЕСНА
О, а скільки натерпілася ВЕСНА од цього ЛЮТОГО?! Особливо діставалося її старшенькому – БЕРЕЗНЮ.
Той, хоч плакса із плакс, правда, не покорявся ЛЮТОМУ і, врешті-решт, перемагав-таки, перемагав розбійника.
Раділи, - а як же?!, - раділи: КВІТЕНЬ прихорошував, уквітчував усілякими, що тільки бувають у природі, барвами землю.
А земля, земля!.. Робилася такою прекрасною, такою чудесною, що навіть сам владика МОРОЗ милувався нею. Милувався, та-а здалеку… Так, здалеку – мінливе травневе сонце уже вадило старому.
...Несміло, наче випадково, мружиться на землю сонечко. Всі, хіба окрім холодного, аж білого, снігу, радіють його першим привітикам.
Сніг злиться: тане, зменшується, збігає безпечними каламутними струмочками і зникає.
Взамін із-під торішнього листя нетерпляче випурхнув перший живий підсніжничок… другий… третій… ой, та їх тут – море!
А ось, біля твого ж таки міського будинку, просвердлила мертву товщу асфальту тендітненька кульбаба.
Яка сила!!!
Відкриває своє сонцеподібне личко сонцю - мене грій! – живе.
Трохи пізніше усміхнеться синню неба невгамовний пролісок, різнобарвно заіскриться всюдисущий ряст, вигайнуть кокетки-фіалки…
Невтомна ткаля – весна – розпочне свій безмежний світло-зелений килим.
Світ наповниться – уже, наповняється! – голосами: цвірінькає, рохкає, стрекоче, гавкає-нявкає, кукурікає, тьохкає, мукає-мекає – весна.
|
Весна!.. Ото була, скажу тобі, весна: Погода після лютого ясна, Замайорить лиш сонечко вгорі, Ми вже на тій;ні, аж на тій горі. Підсніжники збираємо з-під снігу. А скільки радості та сміху! Чи до кислички підійдемо, Минулорічних яблук наберемо; Чи перейти рівчак, що річкою вже став, І щоб у воду не попав; якщо ж попав – Не простудитися-таки Ех, дні які, які роки! Сказать вам, дітки, хочеться мені: - Шануйте дні! |
|
За матеріалами: Володимир Нагорняк. "Український рік" (Народознавство для початкової школи). Малюнки Олександра Журби.