Володимир Нагорняк. Добірка віршів для дітей з книги "Український рік"

Володимир Нагорняк

УКРАЇНО  МОЯ!

             ... Скільки горя сідало на плечі,
І пройдисвіт який не здіймав над тобою нагай;
Ти співала пісні - усміхавсь розкріпачений вечір,
І дівчину водив козаченько в замріяний гай…

Україна моя – задушевна Наталка-Полтавка,
І Стефаника сум, і вогнені Тараса рядки,
І Франків Каменяр, і тендітної Лесі Світанки,
Кармелюк у лісах, і на полі пшениця з руки.

Вистачає тобі хліба-солі, і бронзи, і воску,
І звитяги в заводах, й відваги в полях,
Та на долю твою – і сяйну, й медоносну -
Доморощений трутень – сів чиновник-чиряк.

Розпинають тебе, Україно моя, на копійці –
Як знецінили душу, обезцінюють труд.
Розбрелись по світах діти сонця твої,українці,
Там цінують їх більше, аніж вдома отут.

Грабували тебе, шматували тебе, Україно -
І чужі - і свої! - рвали білеє тіло твоє;
Ти вставала з руїн, і садами квітчала руїни;
Ти вставала з руїн, наче сонце над світом встає!

…І співала пісні - і недоля-пітьма відступала,
І жахались пісень різномастні твої вороги;
Тихе сонце твоє в Сковородиних саквах світало,
І світило вгорі на священні твої корогви.

Україно моя! Скільки горя сідало на плечі,
І пройдисвіт який не здіймав над тобою нагай;
Ти співала пісні - усміхавсь розкріпачений вечір,
І дівчину водив козаченько в замріяний гай…

* * *

ЗЕМЛЯ, ОСВЯЧЕНА ТАРАСОМ

Земля, освячена Тарасом -
моя земля, твоя земля;

зимою – в білому поля;
весною – вкрита світлим рястом;
а літо – сонячна пшениця;
а осінь – яблуко в саду…

Живеш тут ачи подивиться
прийшов і : «Вибачте, піду…»

Земля, освячена Тарасом-
це я, це ти, це він, це ми.

Сьогодні ж, попри всі гаразди,
це і чорнобильскі дими,
це і спаплюжений Славутич,
це занітрачені поля
й саме життя…
таке падлюче,
де ти – не ти, і я – не я;
де, рідний він, стає чужинцем…
"Тут жити як, не за бугром ?!”

Будь, брате, славним українцем,
а не знеславленим хохлом;
прокинься,долею не грайся;
тоді й твоє почує "Я”,
благословить
земля Тараса –
твоя земля,
моя земля.

* * *

Я З ЦИХ КРАЇВ…

– Я з тих країв, де сонце сходить в полі,
А вітер пестить яблунь пелюстки.
Постій-дивись: засоняшнилась доля,
І хлопчиком побігла до ріки.
– Я з тих країв, де в небо щохвилинно
Надривно лине жайворонка спів,
Де соловей не спить…
– Це ж – Україна!
– Я з цих країв…

* * *

БАРВІНОК

Барвінок стелиться при хаті;
Тут люди – добрі, непихаті;
Барвінок – символ доброти;
Рости
Малесенький мій синку,
Своєю добротою… до барвінку!

* * *
 

ОСКОЛКИ СЕРЦЯ

Степ. Україна. Сонце так,
неначе вперше землю баче древню;
літає-тане жайвір-птах,
гасає-гасне в небесах, –
осколки серця – падають! – на землю!

– Поете, як ти, не зачах?.. –
очима вкотре всвердлюєшся в стелю;
літаєш-танеш, жайвір-птах,
гасаєш-гаснеш в небесах…
– Осколки серця – падають! – на землю!

СИМФОНІЯ ВЕСНИ

Ва! – із-під снігу трава
ожива – ва-овва!;
і весни вісник,
біло-теплий підсніжник;
і фіалочки-синьоквітки –
безпечні, як малі дітки;

Ве!  -  сонечко зве-зове;
все живе
силами наливається,
сонечку озивається;

В'є! - птаство снує,
гніздечка в’є;
наші хлопчики,
як горобчики;
наші дівчатка,
як ластів’ятка;

Ви! - ви, ви і ви
очухались від зими?;
весну-ясну зви-зови
з березнем, квітнем та травнем –
з теплом життєдайним славним;

Ві!  - посмітюх у траві
з чубом на голові: «ві, ві, ві!»;
а свиня у хліві: «кві-куві!»;
посмітюх у траві
з чубом на голові: «ві, ві, ві!»;
це йому так співається
чи він насміхається?;

В’ї!  -  а це вже солов’ї –
улюбленці мої:
«в’ї, в’ї, в’ї!”;
ось, та ось!, 
озвалися;
«фіть-тьох-тьох!» -
і, а де?, 
заховалися;
цю мелодію,
що не на виду,
у весняну симфонію
я  введу;

Во!  - води  налило:
струмок – не струмок – річка;
не боїться, іде Марічка –
ступає у воду, і все! –
підсніжники мамі несе;

Ву!  - в Україні живу;
там це все наяву –
подивися, гляди;
Україну люби!;

В’ю!  - шпак допомага солов’ю;
пісню співа несвою;
голосу свого немається,
але весна – співається!

В’я!  - це вже – читайте! – і  я;
як  вам  симфонія  моя,
в’я?!

КУДИ ПІШЛИ? 

(вірш-безкінечник) 
 
 Ішов Стець
Навпростець,
А Данило
У долину,
Стрілися вони
І пішли… 
 
Куди пішли?
 
Пішли  

Як Данило – 
У долину,
Чи як Стець – 
Навпростець?

Спитаймо в Клима,
Стояв тут мимо:
- Ішов Стець
Навпростець,
А Данило
У долину,
Стрілися вони 
І пішли… 

 Куди пішли?
 
Пішли,
Як Данило – 
У долину,
Чи як Стець –
Навпростець?

Клим зізнався: 
- Я не оглядався… 
 
А не запитати
Дядька Кіндрата -
Ось він, в снігу хата.

- Дядечку Кіндрате,
Не можете сказати:
 Ішов Стець
Навпростець,
А Данило,
У долину,
Стрілися вони
І пішли…
 
Куди пішли?  
 
 Пішли
Як Данило – 
У долину,
Чи як Стець –
Навпростець?

- Пішли? 
Та хай ідуть!
Добра їм путь!

…Так і не дізналися – 
Ми ж засперечалися:
 Ішов Стець
Навпростець,
А Данило
У долину,
Стрілися вони
І пішли… 
  
  Куди пішли?
  
  Пішли,
Як Данило – 
У долину,
Чи як Стець –
Навпростець?

Дядечку Кіндрате,
Як же нам узнати?

- Скажуть сліди,
     Пішли куди!

Ішов Стець
Навпростець,
А Данило
У долину,
Стрілися вони
І пішли…

Куди пішли?

Пішли
Як Данило -
У долину,
Чи як Стець -
Навпростець?

ЙДЕМО З БАТЬКОМ ПО ГРИБИ

 Після дощику в четвер,
       Аж тепер, -
       Розпогодилось якби, - 

Йдемо з батьком по гриби;

У чоботах, бо роса…

А яка навкруг краса – 
      Не встигаю роздивиться:
Їм ожини і суниці,
І складаю їх у склянку…

- А якби не дощ, та зранку,
Татку, ми б тоді з тобою…
         - Не вмивалися б росою!...

А які стоять дуби?
Біля них такі гриби
Йдуть до батька… до одного…
Та нічого, це нічого:
       Не встигаю роздивиться!

Їм ожини і суниці,
І складаю їх у склянку…

Ось ми вийшли на полянку – 
Розступилися дуби…

В цьому лісі є гриби?!
Хоч малесенька лисичка!
Це, скажу, погана звичка:
Гратись в піжмурки зі мною…
Заховайся ти зимою
Під берізоньку, ось ту;
І тоді я… не прийду!..

Там шукаю, й поміж трав:
Де, ну, де – і слід пропав!

Батько виручив на тому:
- Синку, час би вже й додому!
        - Як додому? А гриби?
- А у що? Нема куди…

Ліс, неначе розступився.
Не встигаю роздивиться:
      Їм ожини і суниці,
І складаю їх у склянку…
      
      - Ось, я сам знайшов… 
- Поганку!...
      - Ну, додому, то додому –
Ані капельки утоми!

  … Завтра п’ятниця у нас?
        Якщо буде вільний час, -
  Ви вже якось там, якби, -
        Піду з вами по гриби.
        Тільки в батька запитаю – 
        Я у ліс дорогу знаю.

ВОВК, КОЗА, КАПУСТА

У кімнаті Петрик сам,
Сам – і все в прядку.
Татко вийшов, але дав
Петрику загадку:

- Човен ось, - намалював, -
Річка у тривозі;
Перевізник - ти; щоб знав:
Ти - на перевозі.
В тебе що? Не густо:
Вовк, коза й капуста.

Як загадочка? – не мед…
Відгадай – велосипед!

Перевозить по одному…-
І пішов на тому.
       
- Голова не хрусне?! -
Думка ж, наче гість..
       З’їсть коза капусту,
А козу – вовк з’їсть…

       Рейсом першим же козу
На той берег відвезу.
       Потім - вовк… приїду в гості 
Позбирать козячі кості …
       Ні, візьму тоді капусту..
З’їсть коза… Приїду – пусто…

О, загадочка - не мед…
А який велосипед!
Хто загадку Петі
Цю ось відгадає,
На велосипеді
Того покатає.

ХЕРСОНСЬКИЙ СНІГ

Вже і в Херсоні перший сніг
Упав, коли почався січень;

Впав-не пропав, добіг до ніг
Пухкий-глибокий, і не січка.

Як зачарований… іду
По непротоптаній стежині;

Сніг під ногами… ні, це тут
Земля у світлій кожушині,
Моя земля; а сніг – обнова
Яскрава, сліпить очі аж…

Не загуби основу!
Не попадись на камуфляж!