Наталія Кузьмічова. Весняні поезії

Наталія Кузьмічова

МОНОЛОГ ВЕСНИ

Зберу в долоні всі сніги,
Вітри холодні заховаю,
Вдягну у тра́ви я луги,
Кульбабок скрізь понасіваю.

Мороз тріскучий прожену
І розтоплю холодну кригу,
Розвію заметіль сумну,
Тихенько я присплю відлигу.

І привітаю журавлів,
Що прилетять з країв далеких,
Почую жайворонка спів,
Побачу, як летять лелеки.

Зігрію всіх своїм теплом,
Дерева в шати повдягаю,
Я наділю усіх добром
І посміхнусь, і заспіваю.

Вберу у білий цвіт сади,
Позаплітаю вербам коси,
Нап’юсь цілющої води,
Зібравши кришталеві ро́си.

Насію квітів запашних:
Фіалок, рясту і конвалій,
Тюльпанів, маків чарівних...
Хай все навколо розквітає!

Прийду я сонечком ясни́м
В поля́, в луги, в гаї й діброви.
І подарую всім-усім
Пухнасті котики вербові.

Впаду я лагідним дощем,
У небі зіркою засяю,
Зійду жасминовим кущем,
Бузком розкішним забуяю.

Вже скоро я до вас прийду,
В дорозі вже, ви лиш чекайте!
Мене в вишневому саду
Раненько-вранці зустрічайте.

Ваша Весна.

(2019 р.)

* * *

МАРЕЦЬ МИНАЄ
(літера М)

Марить марець мімозою милою,
Міниться, мається, мучиться, ми'лує,
Мнеться, марудиться, мурчиком муркає.
Місячна магія... Мовчки милується.

Марець минає. Малює-малюється,
Місить, міліє, мандрує, маніжиться.
Міряє, миється, мріями мріється,
Мружиться, мовить, молитвами молиться.

(13.03.2023 р.)

* * *

БЕРЕЗЕНЬ

Березень вітром подмухує, мружиться,
Сонце сміється, хмаринка гойдається.
Юна Весна не лінується,  трудиться,
Травами стелить, дощами вмивається.

Пташкою в'ється, струмком розливається,
Ходить гаями, мов Мавка заквітчана.
Рястом-фіалками гарно всміхається,
Ходить замріяна Веснонька-дівчина.

Березень тихо їй пісню співатиме,
Пристрасно так зацілує, замилує...
Дивним теплом він Весні догоджатиме,
Ніжно кохатиме дівчину милую.

В парі вони воркуватимуть люблячись,
Землю зігріють, лани засіватимуть.
Тісно серцями і душами тулячись,
Щедрість і радість усім даруватимуть.

(2020 р.)

* * *

ЗА П'ЯТЬ ХВИЛИН — ВЕСНА

А вже за п'ять хвилин — весна!
Що принесе, що подарує?
Хай миром зацвіте вона,
Нехай всіх щастям обдарує!

А вже за п'ять хвилин весна.
Ви чуєте, струмки співають!
Нас наполохала зима,
Та вже тихенько відступає.

Виспівує синичка: "Цінь!"
А значить, що життя триває.
І радує нас неба синь,
І сонце ясне пригріває.

За п'ять хвилин — весна, весна,
З пухнастим котиком вербовим,
З вишневим цвітом край вікна,
З травою й кетягом бузковим!

Весна іде, пливуть сніги...
Хай сум спливає за водою.
Хай все їй буде до снаги,
Чаклунці, що зовуть Весною.

(28.02.2021 р.)

* * *

ЗИМА І ВЕСНОНЬКА ЗУСТРІЛИСЬ...

Чи щось таке мені наснилось,
Чи чула я таке колись...
Зима і Веснонька зустрілись
І не сваритись поклялись.

Пообіцяли вдвох дружити
І поступатися усим,
Своє собі завжди робити
І жити лиш життям своїм.

Зима, звичайно, трохи в шоці:
— Постій, сестрице, не спіши!
Про тебе, глянь, на кожнім кроці
Поети ліплять вже вірші.

А я ще тут і все ще можу,
Ще править мій молодший син.
Захочу — всиплю й заморожу,
І покажу свій норов всім!

Та нині добра я, рідненька,
І Лютий мій вже подобрів.
Підемо, мабуть, помаленьку,
Без сліз, образ і зайвих слів.

А ти проходь, хоч грубка в хаті
Вже не топилась сотні літ...
Прощай, не будем заважати,
Зігрій в своїх обіймах світ!

(15.02.2023 р.)

* * *

З ВІТРОМ ЦІЛУВАЛАСЯ ВЕСНА

З Вітром цілувалася Весна
У нестримнім і палкім коханні.
Все кружляла в танці з ним вона
У саду вишневім на світанні.

Дощ дрібненький Ве́сну ревнував,
Сльози лив і ними умивався.
Якось він до неї завітав
І в коханні ніжно їй зізнався:

-Я тебе, красуне, так люблю,
Твою юність, твою дивну вроду,
Твої квіти, музику твою,
Спів птахів і сонячну погоду!

Шепотів той Дощик знов і знов
Про кохання, а вона сміялась...
Плакав Дощ і лив свою любов,
А Весна все з Вітром цілувалась.

* * *

ЯК ЗВАТИ ВАС, ДІВЧИНО?..

Як звати вас, дівчино, як величати?
А ви ж така гарна й заквітчана вся!
Як хочеться вам тепле слово сказати,
Чарує й засліплює ваша краса.

Як звати вас, панночко? Ну ж бо, зізнайтесь!
На ваших вустах грає промінь яснИй.
Не можна у вас нині не закохатись,
Вже чути ваш голос, щасливо-дзвінкий.

Скажіть мені, дівчино, звідки прийшли ви,
З яких дивовижних далеких країв?
Насіяли квітів, засіяли ниви,
У небо вернули ключі журавлів.

Засяяли сонцем, умились дощами
І рОси блакитні сипнули в траву.
Зорею яснОю явились ночами,
Весь світ полонили у снах й наяву.

То хто ж ви — царівна, чиясь наречена,
У сукні весільній з квітучих садів?
В віночку з кульбаб, в черевичках зелених,
З бузковим приданим, в піснях солов'їв.

Назвіться ж нарешті, красунечко мила,
Привітна, усміхнена і чарівна.
— Я — ніжна фіалка, я — вишенька біла,
Усміхнена й радісна, юна Весна!

* * *

ЗА КРОК ДО ЛІТА

За крок до літа, у плащі,
У капелюшку супермоднім,
Весна прямує крізь дощі,
Якась незвична і холодна.

Намокло все — поля, гаї,
Немов Венеція дороги.
Намокли навіть солов'ї...
За крок до літа мерзнуть ноги.

Із парасолею в руках
Бреде весна намоклим світом.
А десь співає дзвінко птах
І пахне літом, пахне літом...

(30.05.2020 р.)

* * *

ВІДЦВІЛА ВЕСНА

Відцвіла Весна, відбуяла вся,
З цвітом-вишнею розпрощалася.
Загубилася десь в чистім полечку,
Заховалася враз за тополечку...

Ой ти, Веснонько, красна дівчино,
Дівування твоє нині скінчено.
Полетіло кудись за кульбабкою,
Залишилось чарІвною згадкою...

А барвіночком Літо стелиться,
Скоро в краї моїм та й оселиться.
Весна-дівонька вже й не пручається,
Радо з нами сьогодні прощається.

* * *

ПОНЮХАЙТЕ КУЛЬБАБКУ НАВЕСНІ...

Понюхайте кульбабку навесні,
Вона так пахне чимось неповторним,
Теплом весняним, дощиком мінорним
І хмаркою, що видно вдалині...

Понюхайте кульбабку навесні,
Хай стане ніс жовтеньким і кумедним.
Запахне терпко ще неспілим медом
І бджілкою у цвіті запашнім.

Понюхайте кульбабку навесні,
Вдихніть гірчинку й помилуйтесь дивом.
Весна, така яскрава і красива,
Дарує нам ці квіти чарівні.
Понюхайте кульбабку навесні!

* * *

ПАХНЕ СЕЛОМ

Пахне полями, високими травами,
Квітами, вітром, сонцем, теплом,
Колосом, медом, дощами, загравами,
Щедрістю, працею, пахне селом.

Пахне селом: вечорами і ранками,
Світлими днями в веснЯнім раю,
Місяцем, зорями, в росах світанками,
Пахне роздоллям у ріднім краю.

Пахне селом, його чистими водами,
Що із криниці — немов з кришталю.
Пахне гаями, лугами, городами,
Всім, що безмежно і щиро люблю.

Пахне любистком, калиною, ласкою,
Буйним розмаєм у ріднім садку,
Піснею тихою, дивною казкою,
Що колихали мене в сповитку.

Пахне руками, робочими, рідними,
Борщиком з печі, смачним пирогом
І полинами, і грозами літніми,
Листям опалим, осіннім димком.

Пахне гніздом з ластівкАми під стріхами
І журавлями, що з мрією - вдаль,
Вишнями, грушами, хмелем, горіхами...
Пахне селом моя тиха печаль...

Пахне дитинством і татом, і мамою,
Рідною хатою, хлібом, добром.
Пахне землею моєю коханою,
Пахне мені моїм рідним селом.

* * *

НАСІЯВ ФІАЛОК КВІТЕНЬ

Насіяв фіалок квітень,
Синеньких духмяних квітів.
Всміхаються веселенько,
Умиті дощем рясненьким.

Як пахнуть вони весняно,
І небом, і сонцем раннім,
Росою, легеньким вітром...
Милуймось цим диво-цвітом!

Так швидко весна минає,
Вже й квітень нас покидає...
Цвітуть ще фіалки ніжні,
А травень вже йде неспішно.

* * *

ВЕСНЯНІ ДОЩІ

А мені до душі
Ці весняні дощі,
Радо їх в своє серце впускаю.
Прилетіли вночі,
У весни на плечі,
Мої сумніви й болі змивають.
А мені до душі
Їх притишений спів,
Їх розмірений шелест і шепіт...
В моїх згублених снах
Дощ оцей, ніби птах —
Мого серця схвильований трепет...
А мені до душі
Загубитись в дощі,
Розчинитись в краплинах жаданих.
І забути усе,
Що тривожить мене,
І любити цей дощ життєдайний.