|
Наталія Кузьмічова
МОНОЛОГ ВЕСНИ
Зберу в долоні всі сніги,
Вітри холодні заховаю,
Вдягну у тра́ви я луги,
Кульбабок скрізь понасіваю.
Мороз тріскучий прожену
І розтоплю холодну кригу,
Розвію заметіль сумну,
Тихенько я присплю відлигу.
І привітаю журавлів,
Що прилетять з країв далеких,
Почую жайворонка спів,
Побачу, як летять лелеки.
Зігрію всіх своїм теплом,
Дерева в шати повдягаю,
Я наділю усіх добром
І посміхнусь, і заспіваю.
Вберу у білий цвіт сади,
Позаплітаю вербам коси,
Нап’юсь цілющої води,
Зібравши кришталеві ро́си.
Насію квітів запашних:
Фіалок, рясту і конвалій,
Тюльпанів, маків чарівних...
Хай все навколо розквітає!
Прийду я сонечком ясни́м
В поля́, в луги, в гаї й діброви.
І подарую всім-усім
Пухнасті котики вербові.
Впаду я лагідним дощем,
У небі зіркою засяю,
Зійду жасминовим кущем,
Бузком розкішним забуяю.
Вже скоро я до вас прийду,
В дорозі вже, ви лиш чекайте!
Мене в вишневому саду
Раненько-вранці зустрічайте.
Ваша Весна.
(2019 р.)
* * *
МАРЕЦЬ МИНАЄ
(літера М)
Марить марець мімозою милою,
Міниться, мається, мучиться, ми'лує,
Мнеться, марудиться, мурчиком муркає.
Місячна магія... Мовчки милується.
Марець минає. Малює-малюється,
Місить, міліє, мандрує, маніжиться.
Міряє, миється, мріями мріється,
Мружиться, мовить, молитвами молиться.
(13.03.2023 р.)
* * *
БЕРЕЗЕНЬ
Березень вітром подмухує, мружиться,
Сонце сміється, хмаринка гойдається.
Юна Весна не лінується, трудиться,
Травами стелить, дощами вмивається.
Пташкою в'ється, струмком розливається,
Ходить гаями, мов Мавка заквітчана.
Рястом-фіалками гарно всміхається,
Ходить замріяна Веснонька-дівчина.
Березень тихо їй пісню співатиме,
Пристрасно так зацілує, замилує...
Дивним теплом він Весні догоджатиме,
Ніжно кохатиме дівчину милую.
В парі вони воркуватимуть люблячись,
Землю зігріють, лани засіватимуть.
Тісно серцями і душами тулячись,
Щедрість і радість усім даруватимуть.
(2020 р.)
* * *
ЗА П'ЯТЬ ХВИЛИН — ВЕСНА
А вже за п'ять хвилин — весна!
Що принесе, що подарує?
Хай миром зацвіте вона,
Нехай всіх щастям обдарує!
А вже за п'ять хвилин весна.
Ви чуєте, струмки співають!
Нас наполохала зима,
Та вже тихенько відступає.
Виспівує синичка: "Цінь!"
А значить, що життя триває.
І радує нас неба синь,
І сонце ясне пригріває.
За п'ять хвилин — весна, весна,
З пухнастим котиком вербовим,
З вишневим цвітом край вікна,
З травою й кетягом бузковим!
Весна іде, пливуть сніги...
Хай сум спливає за водою.
Хай все їй буде до снаги,
Чаклунці, що зовуть Весною.
(28.02.2021 р.)
* * *
ЗИМА І ВЕСНОНЬКА ЗУСТРІЛИСЬ...
Чи щось таке мені наснилось,
Чи чула я таке колись...
Зима і Веснонька зустрілись
І не сваритись поклялись.
Пообіцяли вдвох дружити
І поступатися усим,
Своє собі завжди робити
І жити лиш життям своїм.
Зима, звичайно, трохи в шоці:
— Постій, сестрице, не спіши!
Про тебе, глянь, на кожнім кроці
Поети ліплять вже вірші.
А я ще тут і все ще можу,
Ще править мій молодший син.
Захочу — всиплю й заморожу,
І покажу свій норов всім!
Та нині добра я, рідненька,
І Лютий мій вже подобрів.
Підемо, мабуть, помаленьку,
Без сліз, образ і зайвих слів.
А ти проходь, хоч грубка в хаті
Вже не топилась сотні літ...
Прощай, не будем заважати,
Зігрій в своїх обіймах світ!
(15.02.2023 р.)
* * *
З ВІТРОМ ЦІЛУВАЛАСЯ ВЕСНА
З Вітром цілувалася Весна
У нестримнім і палкім коханні.
Все кружляла в танці з ним вона
У саду вишневім на світанні.
Дощ дрібненький Ве́сну ревнував,
Сльози лив і ними умивався.
Якось він до неї завітав
І в коханні ніжно їй зізнався:
-Я тебе, красуне, так люблю,
Твою юність, твою дивну вроду,
Твої квіти, музику твою,
Спів птахів і сонячну погоду!
Шепотів той Дощик знов і знов
Про кохання, а вона сміялась...
Плакав Дощ і лив свою любов,
А Весна все з Вітром цілувалась.
* * *
ЯК ЗВАТИ ВАС, ДІВЧИНО?..
Як звати вас, дівчино, як величати?
А ви ж така гарна й заквітчана вся!
Як хочеться вам тепле слово сказати,
Чарує й засліплює ваша краса.
Як звати вас, панночко? Ну ж бо, зізнайтесь!
На ваших вустах грає промінь яснИй.
Не можна у вас нині не закохатись,
Вже чути ваш голос, щасливо-дзвінкий.
Скажіть мені, дівчино, звідки прийшли ви,
З яких дивовижних далеких країв?
Насіяли квітів, засіяли ниви,
У небо вернули ключі журавлів.
Засяяли сонцем, умились дощами
І рОси блакитні сипнули в траву.
Зорею яснОю явились ночами,
Весь світ полонили у снах й наяву.
То хто ж ви — царівна, чиясь наречена,
У сукні весільній з квітучих садів?
В віночку з кульбаб, в черевичках зелених,
З бузковим приданим, в піснях солов'їв.
Назвіться ж нарешті, красунечко мила,
Привітна, усміхнена і чарівна.
— Я — ніжна фіалка, я — вишенька біла,
Усміхнена й радісна, юна Весна!
* * *
ЗА КРОК ДО ЛІТА
За крок до літа, у плащі,
У капелюшку супермоднім,
Весна прямує крізь дощі,
Якась незвична і холодна.
Намокло все — поля, гаї,
Немов Венеція дороги.
Намокли навіть солов'ї...
За крок до літа мерзнуть ноги.
Із парасолею в руках
Бреде весна намоклим світом.
А десь співає дзвінко птах
І пахне літом, пахне літом...
(30.05.2020 р.)
* * *
ВІДЦВІЛА ВЕСНА
Відцвіла Весна, відбуяла вся,
З цвітом-вишнею розпрощалася.
Загубилася десь в чистім полечку,
Заховалася враз за тополечку...
Ой ти, Веснонько, красна дівчино,
Дівування твоє нині скінчено.
Полетіло кудись за кульбабкою,
Залишилось чарІвною згадкою...
А барвіночком Літо стелиться,
Скоро в краї моїм та й оселиться.
Весна-дівонька вже й не пручається,
Радо з нами сьогодні прощається.
* * *
ПОНЮХАЙТЕ КУЛЬБАБКУ НАВЕСНІ...
Понюхайте кульбабку навесні,
Вона так пахне чимось неповторним,
Теплом весняним, дощиком мінорним
І хмаркою, що видно вдалині...
Понюхайте кульбабку навесні,
Хай стане ніс жовтеньким і кумедним.
Запахне терпко ще неспілим медом
І бджілкою у цвіті запашнім.
Понюхайте кульбабку навесні,
Вдихніть гірчинку й помилуйтесь дивом.
Весна, така яскрава і красива,
Дарує нам ці квіти чарівні.
Понюхайте кульбабку навесні!
* * *
ПАХНЕ СЕЛОМ
Пахне полями, високими травами,
Квітами, вітром, сонцем, теплом,
Колосом, медом, дощами, загравами,
Щедрістю, працею, пахне селом.
Пахне селом: вечорами і ранками,
Світлими днями в веснЯнім раю,
Місяцем, зорями, в росах світанками,
Пахне роздоллям у ріднім краю.
Пахне селом, його чистими водами,
Що із криниці — немов з кришталю.
Пахне гаями, лугами, городами,
Всім, що безмежно і щиро люблю.
Пахне любистком, калиною, ласкою,
Буйним розмаєм у ріднім садку,
Піснею тихою, дивною казкою,
Що колихали мене в сповитку.
Пахне руками, робочими, рідними,
Борщиком з печі, смачним пирогом
І полинами, і грозами літніми,
Листям опалим, осіннім димком.
Пахне гніздом з ластівкАми під стріхами
І журавлями, що з мрією - вдаль,
Вишнями, грушами, хмелем, горіхами...
Пахне селом моя тиха печаль...
Пахне дитинством і татом, і мамою,
Рідною хатою, хлібом, добром.
Пахне землею моєю коханою,
Пахне мені моїм рідним селом.
* * *
НАСІЯВ ФІАЛОК КВІТЕНЬ
Насіяв фіалок квітень,
Синеньких духмяних квітів.
Всміхаються веселенько,
Умиті дощем рясненьким.
Як пахнуть вони весняно,
І небом, і сонцем раннім,
Росою, легеньким вітром...
Милуймось цим диво-цвітом!
Так швидко весна минає,
Вже й квітень нас покидає...
Цвітуть ще фіалки ніжні,
А травень вже йде неспішно.
* * *
ВЕСНЯНІ ДОЩІ
А мені до душі
Ці весняні дощі,
Радо їх в своє серце впускаю.
Прилетіли вночі,
У весни на плечі,
Мої сумніви й болі змивають.
А мені до душі
Їх притишений спів,
Їх розмірений шелест і шепіт...
В моїх згублених снах
Дощ оцей, ніби птах —
Мого серця схвильований трепет...
А мені до душі
Загубитись в дощі,
Розчинитись в краплинах жаданих.
І забути усе,
Що тривожить мене,
І любити цей дощ життєдайний.
|
|