"Sleeping child in blue". Painting by Monika Malinowska.
Галина Мирослава
НІКОГО БІЛЬШЕ
(дитяче оповідання)
Чотирирічний Мирончик, рихтуючись до сну, дістав з-під подушки м'якого клаповухого слоника та міцненько, як це робив мало не щоночі, притулив флісову іграшку до себе й слухав засинаючи голос матусі, що читала його улюблену ''Рябу казку'' з ''Кольорових казок'' Іманта Зієдоніса.
— ''Час від часу, як читатимете цю казку, позирайте в дзеркало — як там ваші очі. Якщо рябіє, то час і відпочити'', — завершила читати матуся й поправила подушечку й коцик.
Трошки згодом звична подушка, чого й слід було очікувати, вискочила з-під голівки малюка й скотилась на край, а вірний добрий слоник натомість відразу заступив її місце. Роль подушки слоник завжди виконував залюбки, чим допомагав малому солодко й спокійно спати, згадуючи приємне через запаморочливо цікаві сни.
Прокинувшись удосвіта, Мирко виліз разом зі слоником з теплого й ніжного ліжечка й босака́ перебіг до широкого бабиного ліжка, шмигнув під її ковдру й занурився у досипання. Коли збудився, слоник лежав під головою бабусі. Мирон різко потягнув свою кохану іграшку за вухо до себе.
— А твій Cлоньо вирішив послужити мені нині подушкою, — ласкаво промовила бабусенька.
Миру пустився в сльози.
— Ти чого? — не розуміючи малого, запитала бабця. Слоник теж почувався розгублено. — У чому річ?
— Він тебе не любить, він любить тільки мене, — схлипуючи процідив хлопчик.
— Хіба ти мене не любиш? — відреагувала запитанням на пояснення бабуся, все ще не вловлюючи думку Мирончика.
— Я тебе люблю, але слоник мій, він любить лише мене. Нікого більше.
— Ага, — поклавши руку на волоссячко онука, пошепки промовила бабусенька.
— Мама любить тата, любить мене, любить сестричку, яка сидить у її животику, ти любиш усіх нас, а слоник любить тільки мене. Він мій.
— Чекай, а хіба від того, що я люблю усіх вас, моя любов до тебе стає меншою?! Ніскіленьки, серденько. Ви як частини мого тіла. Всі дорогі без винятку, — ніби виправдовуючись, хоча й без вини, почала бабуся.
Мирко розвернувся до бабусеньки й протягнув їй теплого й такого дорогого йому слоника зі словами:
— Він тебе любить. Обійми його.
І всі троє обійнялись.
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
