Woman reading a letter.
Painting by Kevin Hopkins.
Галина Мирослава
ЗАПИСКА
Деркотливий звук будильника на телефоні розбудив бабусю. Вона підвелась з ліжка й потяглась за запискою, яку залишив її шестирічний онучок на старій скрині біля ліжка. Заспаними очима бабця прочитала: ''Трупи''. Стрепенулась, протерла очі. Ні, вона не помилилась, так і написано: ''Трупи''. Знаючи свого маленького онука досить добре, живучи з ним поруч щодня, кожнісіньке щодненятко, нічого поганого припустити вона не могла, але треба зрозуміти, що той запис означає. Днями Северин ловив коників для рибалки з татом. Може, мова про їхні тільця?! А, можливо, її коханий онучок передивився мультиків про привиди. А чи не занадто прислухався до новин і їх переслухався?! Були в бабусі й інші припущення. До прикладу, трупи походять з позавчорашнього комп'ютерно-анімаційного фільму 3D ''Коко'' про мексиканського хлопчика Міґеля, який потрапив у Країну мертвих. Хоча хто знає, звідки ноги цього запису ростуть. Бабуся перевернула листочок. Друга сторона була зовсім чистою. Запитати ж у Северинчика не було як. Річ у тім, що зовсім ранесенько він з батьками поїхав у гості до другої бабусі. Але щось таки змусило онука спозаранку дістати аркуш паперу й великими літерами написати слово ''ТРУПИ'' червоною кульковою ручкою й поставити знак оклику чорним фломастером після цього слова.
Бабця не на жарт хвилювалась. Вона навіть зателефонувала синові, батькові Северина, запитала, чи все з ними гаразд, після цього обережненько попросила вияснити в єдиного онука, що він хотів сказати їй вранці, коли забігав до кімнати. Тато запропонував бабусі дочекатись вечора й самій порозмовляти з Северинчиком про все, що хоче довідатись. Він признався, що дуже не любить працювати передавачем, бо це нагадує йому гру ''Зіпсований телефон'', у якій слова навмисно або випадково перекручуються при передаванні їх від однієї людини до іншої.
Цілий день бабуся щось складала, перекладала, пораючись по господарству, однак не переставала висувати різні припущення щодо появи загадкового запису. Іноді їй ввижались якісь тіні на стіні, від чого вона тремтіла, час від часу бабця виймала старі альбоми з фотографіями й зажурено гортала аркуш за аркушем, згадуючи свою родину й тих, хто залишився лише на світлинах, тобто тих, про яких любила казати: ''Пішли ряст топтати''. Деколи вона стривожено телефонувала подругам і питала, як вони почуваються.
Увечері тато з мамою привезли Северина додому. Бабуся вичекала слушний момент, а тоді лагідно поставила запитання онукові про ранішній візит до її кімнати. Северин не відразу відповів, спочатку він прожогом кинувся до бабусиної кімнати, звідки швидко повернувся з запискою в руці.
— Тут все написано, — буркнув незадоволено, — Я тільки попросив знайти мої улюблені труси.
— Чекай-чекай, — відгукнулась ледь усміхнена бабця, — Тут написано інше. Прочитай сам.
Северко потягнув листочок до себе та вимовив по складах:
— Тру - пи. Які ще трупи?!
Придивився до написаного ще раз. Вийшло те саме.
— Мало бути ''с'' замість ''п'', — виснував Северинко, а тоді, готовий розплакатись, запитав: — Тому ти не шукала?
— Не хвилюйся, — заспокоїла бабуся, — Я сьогодні прала одяг, серед речей були також твої трусики. А вони під гарячезним сонцем за кілька хвилин висохли. Тримай, — і вручила онучкові трусики в кольорові смужки, саме ті трусики, про які він так посилено думав, що аж зробив помилку.
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
