Painting by Paul Barruel.
Dendrocopos minor.
Галина Мирослава
ДЯТЛИ
або
ТИХА ВЕЧІРКА ТИХИХ ДЯТЛІВ У ТИХОМУ МІСЦІ
Якось на вечерю в санаторії пара зелених дятлів, яких зазвичай називають жовна зелена, запросила дві сусідські парочки дятлів: пару трохи більших за горобця, поміж людьми їх називають маленькими строкатими, та пару трипалих, у яких головними є лише три пальці, хоча четвертий вони теж мають, проте він надто маленький. Малого строкатого дятла, на ймення Макар, жвава дятлиця зелена помітила відразу. Знаєте чому? Бо він має цегляно-червону шапочку. А у неї теж червона. Жовна зелена так ласкаво торкнула його дзьобиком, що дружина малого напружилась, кілька разів повторила ''кі-кі-кі'' та готова була вдарити нахабну зеленокрилку лапкою, відбиваючи залицяння. На щастя, дятел Макар протягнув над коханою своє надійне крило в чорно-білих смужках та з любов'ю зазирнув у її неспокійні карі очі, від чого дятлиця Еля притихла. Йому, щиро кажучи, байдуже, що в дружини не червона шапочка, він шанує її не за шапочку, і чорна шапчина зі вставочкою модного ізабельного кольору* їй надзвичайно личить. Можливо, хтось справді думає, що чорний колір не такий виразний, як червоний, або як лимонно-жовтий, який вигулькує з голівки трипалого Дара, багато хто його не просто любить, а називає найулюбленішим. Кіра, подруга трипалого, теж носить елегантну чорну шапочку, точніше — чорно-білу. Та що там розводитись, якщо дятли й дятлихи, яких запросила жовна зелена, взагалі досить схожі з першого погляду. Зауважте: обидві пари переважно чорно-білі — це раз, обидві строкаті — два. Однак зовсім подібними їх назвати можна лише умовно, бо якщо придивитись, суттєво відрізняються.
Жовну зелену, на ім'я Зоя, друзі цінували за дотепність і практичність, з нею було завжди цікаво. Її чоловік Яким, непосида, реготун, любитель пересуватись стрибками, як і його дружина, подейкують, тільки й шукав нагоди потеревенити, а відстукувати по деревах великої охоти не мав. Яким і Зоя вечірок чекали як бджолярі меду в вуликах. Жовна приготувала на обід лялечки рудих лісових мурашок, личинки жуків вусачів, гусениць метеликів бражників, кілька равликів і дощових хробаків. Прикрасила вишеньками. Аби всім смакувало та на всіх вистачило. Ще й надовго запам'яталось.
Друзі гомоніли довгенько. Жовни розповідали про мішані ліси Полісся, за якими тужать, трипалі дятли — про красу Карпат, без яких не уявляють свого життя, малі торохтіли про лісостеп. Наразі всі дятли перебувають на підліковуванні, їх направили на реабілітацію після травм, адже екологічні лиха дають про себе знати. Всі дятли мріють чимшвидше повернутися в рідні краї. Кожному з них подобається товариство, обслуговування, вибір їжі, проте тут, майже в центрі міста, вони не відчувають себе вдома.
Час промайнув швидко. Про що тільки не встигли переговорити — і про поранені лапки та способи їх лікування, і про властивості крилець, про хвороби горла й нарости на дзьобиках, радились, як запобігти проблемам з лапками, розповідали кумедні історії зі свого життя, жартували над іншими птахами, що не вміють добувати таку їжу, як вони, і мають якісь дивні смаки, понарікали на занадто галасливих сусідів. Вже й пора розлітатись підійшла.
— А, знаєте, друзі, — додав Макар наостанок, — як прилетите до нас у гості, я вас почастую такими смачними павуками, яких ви, певно, ніколи не смакували. Серед усіх делікатесів вони найделікатесніші. І жити будете на горобині. Яка ж то краса!!!
— А я, — у відповідь протягнув тікнувши здебільшого мовчазний Дар, — для вас назбираю коників. Пікантний смак! Незабутній!
Дар трошки помовчав після того та й почав описувати найпишнішими словами пахучу смереку, а тоді запропонував гостювати саме на ній. А коли побачив, що жовни помітно знітились, додав:
— На дубі, кому смерека не до вподоби, чи на вільсі, політаємо та десь підберемо найвідповідніше житло, у нас великий вибір.
— І ми вас до нас сердечно просимо, — не втрималась втішившись Зоя, — для вас познаходимо бджіл. Можемо заставитись, що така їжа — це щось з чимось, не пожалкуєте ні на мить. А поселимо вас за вашим бажанням. Маємо красуню вербу в мальовничому місці неподалік води. Для любителів горобини — надзвичайно апетитні ягоди. І дуби, як забажаєте там оселитись, є. От з ялинами гірше, але в парках знайти їх можна. Треба буде — відшукаємо. Ми самі їжу беремо переважно на землі або при землі, але для вас можемо піднятися і на дерева. Головне — аби любі наші гості були задоволені.
— Дорогі відпочивальники, вечірні процедури, поверніться завчасно до санаторію, — пролунало з гучномовця, і стривожені дятли залопотіли крилами, ласкаво доторкаючись то дзьобиками, то крилами одні до одних.
— До нових зустрічей, — заклакала жовна зелена наостанок, притиснувшись до Якима.
— Бувайте здорові, — тюкнула і попрощалась дятлиця трипала Кіра. Її чоловік кивнув дзьобом на знак підтримки дружини.
— Люблю вас, — останньою прокікотіла чарівна маленька дятлиця Еля.
І вони розлетілись, а милий літній вітерець поніс їхні солодкі слова далі.
----------
*Зустрічаються записи: ізабелін, ізабеллін, відомий також як колір Ізабель або Ізабелла, — блідо-сіро-жовтий, блідо-жовтувато-коричневий, блідо-кремово-коричневий або пергаментний колір.
Picus Viridis is a painting by Johann Friedrich Naumann which was uploaded on August 2nd, 2021.
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
