"Пелей і Фетіда" - старогрецький міф з книги "Крилатий кінь"


ПЕЛЕЙ І ФЕТІДА

Давньогрецький міф

 

Міфи давньої Греції, Давньогрецький міф про Пелея і Фетіду, книга Крилатий кіньМіниться і сяє проти сонця безбережне море, то синє, то зелене, то зеленаво-блакитне, всіяне безліччю яскравих блищиків. Вони так мерехтять, що аж боляче смертним очам. Зате як тішаться ними безсмертні красуні нереїди, дочки морського бога Нерея! Наче коштовні самоцвіти-прикраси спалахують ті сонячні блищики на їхніх мокрих косах, на прекрасних руках, на сніжно-білих раменах.
А коли сонце заступлять важкі чорні хмари і море темніє, здіймається хвилями, — як весело тоді нереїдам гойдатися на тих хвилях чи пірнати в біле легке шумовиння.
Багато дочок було в старого Нерея, одна краща за одну. Та й з-поміж них вирізнялася юна Фетіда, її дивна врода причарувала навіть наймогутніших володарів світу — Зевса і Посейдона. Обидва хотіли побратися з надзвичайною красунею, і хтозна, чим скінчилося б суперництво між рідними братами, якби не титан Прометей.
Зевс уже давно шукав приводу примиритися з незламним титаном, бо той знав якусь страшну таємницю про нього. Прометей затято мовчав, довго мовчав, та нарешті здався на благання своєї матері, мудрої богині Феміди, і сказав Громовержцю:
— Стережися, Зевсе, Нереєвої дочки Фетіди. Бо здавна роковано: її син стане могутнішим за свого батька.
Жахнувся великий бог — навіщо йому такий син? Щоб здолав його і скинув з надхмарного Олімпу в чорну безодню, у Тартар?" Так, як сам він колись скинув свого батька Кроноса?
Тепер ані Зевс, ані Посейдон уже не мріяли про дивовижну красуню Фетіду. Навпаки, щоб усі боги позбулися небезпеки, Зевс надумав одружити її із смертним. Але той смертний мав бути гідним богині.
Достойних мужів було чимало в Елладі, і Зевс обрав одного з них — свого онука, Бакового сина Пелея.
Одійшовши від батька, Пелей із вірними мірмідонцями оселився у Фессалії, де заснував гарне місто Фтію. Тепер він уже не юнак: позаду в нього роки, сповнені звитяги і слави. Колись, на юнацьких змаганнях, Пелей часто бував переможцем, замолоду брав участь у знаменитих калідонських ловах разом із своїм братом Теламоном, із Мелеагром, Тесеєм та іншими героями, окрасою грецьких земель.
А коли у фессалійському місті Іолку, що стоїть на березі моря, син колишнього володаря Ясон став скликати сміливців на свій корабель «Арго», щоб їхати за золотим руном до далекої Колхіди, то аргонавтом став і Пелей.
...Швидко пливе «Арго» тихим, лагідним морем. Вода така осяйна й мерехтлива, аж боляче веслярам дивитись на неї. Та як не дивитись, коли серед грайливих хвиль раптом сплесне сніжно-біла рука, майнуть довгі коси у сонячних блищиках-самоцвітах, вирине на мить прекрасне лице. То безжурні нереїди тішаться сонцем, і морем,  і кораблем,  що,  наче чайка,  летить уперед.
Дужі чоловічі руки невпинно занурюють весла у воду, бо далека ще путь. Гребе чимдуж і Пелей, та очі його пильно вдивляються в море. І гарячково б'ється в голові одна-однісінька думка: хоч би на мить ще побачити ту нереїду, ту дивовижну блискучу красу!
Не знає Пелей, що з морських хвиль йому сяють очі тієї, яка з волі всевладного Зевса згодом ртане йому за дружину...
Збігло кілька років, і от у Фессалії, на зеленій горі Пеліон, зібралися боги-олімпійці на бучне свято — весілля Пелея і Фетіди. Не відразу згодилася Нереєва дочка стати дружиною смертного мужа. Довго ремствувала і відмагачяся пишнокоса богиня, вдавалася до різних хитрощів, але перебороти Зевсової волі вона не могла.
Та й Пелей був не з тих, хто відступається від своєї мети. Довідавшись від мудрого кентавра Хірона, який жив на горі Пеліон, що Фетіда вміє прибирати різні подоби, Пелей узяв із собою міцні пута й подався шукати красуню.
Край неглибокої морської затоки, на березі, порослому миртами, був гарний, затишний грот. В його прохолодному смерку любила відпочивати Фетіда, ховаючись від полуденної спеки. Там, у прибережному гроті, і знайшов Фетіду Пелей.
Вона солодко спала, недбало вкрившись своїми довгими косами. А коли зненацька прокинулась, то вже вся була в путах. Розгнівана богиня силувалась вирватися з них, ставала то птахом, то деревом, то тигром, то навіть вогнем чи водою, та Пелей міцно тримав пута.
Нарешті Фетіда знемоглась і, знову ставши нереїдою, втомлено мовила:
— Ти переміг, Пелею, але не пишайся. Напевне, була в тому Зевсова воля, і я мушу скоритись.
І от тепер, на зеленій горі Пеліон лунають Гіменеєві гімни, звучать кіфари, тимпани і флейти. Всі безсмертні зійшлись на весілля Зевсового онука з юною богинею. Олімпійські вісники Гермес та Іріда весело запрошують нести молодим гойні дарунки.
Перший прийшов мудрий кентавр Хірон, що був тепер молодому за батька. Він простяг Пелеєві великий спис із пеліонського ясена. Божественний майстер, кульгавий бог Гефест подарував молодому гострий меч своєї роботи. Спільним дарунком богів був обладу-нок із щирого золота, а Посейдон ще додав двох безсмертних  коней,   що  могли  мчати  швидше  за  вітер.
Багато дарунків одержала й Фетіда: від Гери — коштовні шати, від Афіни Паллади — співучу флейту, а золота Афродіта принесла чудову фіалу, прикрашену постаттю її лукавого сина Ерота.
Ніколи ще лісові мешканці на Пеліоні не бачили такого пишного  і врочистого  свята. Посеред  великої лісової галявини біля молодих за весільним столом сіли Зевс із Герою, а навкруг — усі олімпійці .та морські божества на чолі з Посейдоном.
Як гарно співають юні Музи, адже з ними сам Апол-лон! Вони славлять Пелея і Фетіду та бога, що їх об'єднав: «О Гімен, о Гіменей!» А от і він пролітає — прекрасний бог Гіменей із трояндовим вінком і яскравим смолоскипом, знаком палкого почуття. Барвисті троянди і в руках Афродіти — богиня кохання і вроди обсипає молодих духмяними квітами.
Круг лісової галявини, побравшись за руки, ведуть танок Ори, Харіти і німфи, такі стрункі, вродливі і звабні, що схоплюються зі своїх місць Арей, Діоніс і Гермес та вриваються в їхнє коло. Тепер танок стає стрімкий і бурхливий, а в повітрі лунає: «О Гімен, о Гіменей!»
Хлопчик Ганімед, Зевсів виночерпій, наливає у золоті келихи небесний нектар та п'янке пурпурове вино, і всі п'ють за щастя і здоров'я молодих.
Нараз стихають усі вигуки, сміх, навіть Гіменеєві гімни, і серед глибокої тиші чути тільки якісь старечі тремкі голоси, що виводять протяглу пісню. То співають Мойри, три богині невблаганної Долі. Старі, сиві жінки, вони навіть Зевсові не підвладні, а смертним їх ні бачити, ні чути не вільно.
Та на весілля Пелея й Фетіди старезні Мойри прийшли, сіли осторонь із своїми веретенами, стали прясти і тихо співати:
— Гей, веретена, крутіться мерщій! А ти, Пелею, слухай: у день твого світлого свята ми віщуємо тобі майбуття.
Голоси в старих, немічних Мойр глухі, ледве чутні, ще й веретена їхні хурчать, та навкруги залягла мертва тиша. Всі слухають, затамувавши подих, віщі слова:
— Пелею, ти й тепер — окраса всієї Фессалії, та дзвінка слава твоя полине ще далі. Навіки прославить тебе цей шлюб, шлюб смертного із богинею. А ваш син, на ймення Ахілл, ще дужче прославить тебе і твій рід. Гей, веретена, крутіться мерщій! Ахілл перевершить батька і силою, і славою. А зустрічі з ним на кривавому бойовищі не витримає жодний, навіть найдужчий герой. Стануть свідками Ахіллової доблесті невпинні хвилі Скамандра і стіни високої Трої, і не буде кращого мужа на всіх землях Еллади. Тільки, Пелею, твій син сам обере — чи йому жити спокійно і довго, чи сяйнути падучою зіркою в темному небі. Гей, веретена, крутіться мерщій!
Далі старі Мойри забурмотіли вже щось незрозуміле, нечутне. І врешті серед гостей знову почулися голосні вигуки, сміх і пісні. «О Гімен, о Гіменей!» — знову радісно залунало в повітрі.
І ніхто не завважив, як у самому розпалі свята за деревами чорною тінню промайнула Еріда, лиха богиня чвар і розбрату. її навмисне не запросили на весілля, і розгнівана богиня надумала хитро й жорстоко помс-титись.
Нечутно наблизилась Еріда до божественних гостей і кинула на весільний стіл золоте яблуко із написом: «Найвродливішій». А  тоді  щезла  знов  за  деревами. Побачивши те яблуко, миттю посхоплювалися зі своїх місць три великі богині — Гера, Афіна Паллада та Афродіта, бо кожна гадала, що саме вона — найвродливіша на світі. Богині зняли страшний галас, і заспокоїти їх зміг тільки Зевс Громовержець.
— Гермесе! — гукнув він так, що враз усе замовкло й принишкло, а вигук той відбився стоголосим громом-луною. Зевс насупив густі свої брови і похмуро повів мову далі: — Тобі доручаю, Гермесе, відпровадити мою дружину Геру та обох дочок — Афіну Палладу й Афродіту — аж за море на троянську землю. Там, на горі їді, багатій чистими джерелами, пасе отару юнак Паріс. Він звичайний пастух, але насправді — людина царського роду. От і хай Паріс присудить золоте яблуко тій богині, котра, на його думку, найвродливіша, — Замовк Громовержець, але темна хмара ще оповивала його високе чоло, і ніхто не насмілився більше співати й сміятись. Так лиховісна богиня Еріда домоглася свого: вона зіпсувала веселе свято, а її золоте яблуко стало врешті причиною розбрату і смертельної ворожнечі поміж двома народами — Еллади і Трої.

За матеріалами: "Крилатий кінь". Міфи давньої Греції. Переказ Катерини Гловацької. Художник - Рафаель Масаутов. Київ, "Веселка", 1983, стор. 147 - 153.

 

 

Читайте інші міфи Давньої Греції на "Малій Сторінці":

Міфи давньої Греції

Міфи давньої ГреціїЯкі ж були міфи у давніх греків — еллінів? Як і в інших народів, у них були міфи про виникнення світу; про народження і справи богів — фантастичних істот, що в уявленні давніх греків утілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву, вітри, річкові потоки тощо; про вчинки богів — часом сприятливі, а часом згубні для смертних людей; про засновників міст, тощо. У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи, освоєння далеких земель і морів, опанування повітряного простору, перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю.

 

 

Дивіться також на нашому сайті:

Міфи та легендиМіфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

Народні притчі

Фольклор, народна мудрість, народні притчіПритча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.

казкиЧимало українських письменників творили казки. Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу. У розділі представлені казки таких авторів, як: Андієвська Емма, Андрусяк Іван, Білкун Микола, Васильчук Віктор, Вздульська Валентина, Вдовиченко Галина, Вінграновський Микола, Винничук Юрій, Вовчок Марко, Воронько Платон, Глібов Леонід, Гончарук Яків, Гринько Варвара, Гулак-Артемовський Петро, Даль Володимир, Дєточкіна Ася, Денисенко Лариса, Дерманський Сашко, Дімаров Анатолій, Дяченки Марина та Сергій, Дячук Валентина, Єгорушкіна Катерина, Жиленко Ірина, Жук Михайло, Забіла Наталя, Іваненко Оксана, Калинець Ігор, Керницький Іван, Коломієць Тамара, Королів-Старий Василь, Коцюбинський Михайло, Куліш Пантелеймон, Кротюк Оксана, Лепкий Богдан, Лірник Сашко, Лісова Олеся, Липа Іван, Лотоцький Антін, Магера Микола, Майданська Софія, Малетич Наталка, Малик Галина, Малицька Костянтина, Мацко Ірина, Мирний Панас, Міхаліцина Катерина, Мовчун Леся, Найдич Ніна, Нестайко Всеволод, Ніцой Лариса, Олесь Олександр, Павленко Марина, Перелісна Катерина, Підгірянка Марійка, Пономаренко Марія, Пригара Марія, Роздобудько Ірен, Рутківський Володимир, Самійленко Володимир, Симоненко Василь, Слабошпицький Михайло, Смаль Юлія, Стельмах Михайло, Стельмах Ярослав, Стороженко Олекса, Струтинський Василь, Сухомлинський Василь, Терен Віктор, Ткачук Галина, Трублаїні Микола, Тютюнник Григір, Українка Леся, Ушинський Костянтин, Франко Іван, Храплива-Щур Леся, Чубач Ганна, Чухліб Василь, Шевчук Валерій, Ярмиш Юрій.

Казки різних країн світуКазки Еріха Распе, Ганса Крістіан Андерсена, братів Якоба і Вільгельма Грімм, а також - англійська та угорська народні казки.


Останні коментарі до сторінки
«"Пелей і Фетіда" - старогрецький міф з книги "Крилатий кінь"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми