Більше...

Міф про Гіакінта (з книги міфів давньої Греції)


ГІАКІНТ

Давньогрецький міф

 

Міфи давньої Греції, Міф про Гіакінта, книга Крилатий кіньXто з-поміж смертних людей не чув, що сонцесяйний бог Аполлон буває у гніві грізний і лютий? Бог з мечем золотим, бог срібнолукий, він не знає тоді пощади, і милосердя йому не відоме.
Навіть коли Аполлон когось покохає, бурхливо і палко, як тільки може кохати бог-олімпієць, то цьому коханню часто вторує не безхмарне щастя, а горе або й неминуча загибель.
Колись Срібнолукий покохав юну німфу Дафну, що безжурно і вільно жила собі в лісі. Там, ненароком зустрівши красуню, Аполлон хотів був її перейняти, але настрахана німфа знялась і побігла, ніби підхоплена вітром. Та хіба від могутнього бога втечеш? І щоб врятуватися від нього, Дафна перетворилася на дерево, стала вічнозеленим лавром.
Згодом, гостюючи в Лакедемоні, Аполлон угледів якось юного Гіакінта, сина спартанського царя. Чутка про дивовижну вроду юнака линула далеко за межі невеличкої Спарти. Може, ту чутку розніс легкокрилий вітер Зефір, що любив ласкаво куйовдити пишні кучері Гіакінтові. А може, усім про юного спартанця розповів фракійський поет Таміріс, що схилявся перед чистою вродою і співав про неї пісні.
Та ні натхненний співець, ані вільний Зефір не могли змагатися з Аполлоном. Одразу прихилившись палкою душею до юнака, владний бог схотів тепер сам-один милуватись його дивною вродою. Своїм вірним служницям Музам він звелів осліпити Таміріса і позбавити співочого дару.
Музи й самі гнівалися на фракійського поета, бо він насмілився твердити, ніби співає краще за них. Тож вони залюбки вволили Аполлонову волю, та пам'ять про співця Таміріса не згасла — її передав нащадкам інший великий митець*(1).
Тепер Аполлон надовго забарився в Лакедемоні, й даремно чекають його гостинний Делос і Дельфи священні. Бог-олімпієць блукає з Гіакінтом горами - й долинами, полює з ним звірину чи ловить рибу в веселій річці врот, вчить його стріляти і вправлятися так, щоб стати справжнім атлетом, недарма ж бо юнак народився у Спарті.
Якось гарної днини обидва скинули своє нехитре вбрання, намастилися свіжим соком оливи і взялися до вправ — кидати диск. Великий, важкий, він, проте, здавався іграшкою в руках далекосяжного бога. Крутнувся Аполлон, щосили метнув диск угору, і той блиснув на сонці високо в ефірі.
Захоплено загукав Гіакінт і, збуджений грою, побіг необачно туди, де мав диск упасти, щоб самому мерщій його теж далеко метнути. Але тієї ж миті з гори Тайгет зірвався легкокрилий Зефір і, сповнений заздрості, спрямував невидимо диск. Той упав на скелястий грунт, відскочив і врізався юнакові в прекрасне лице.
Аж затьмарився ясний день Аполлонові, аж ніч йому стала в очах, коли він підбіг і схопив в обійми юне, але вже безвладне тіло. Прагне бог спинити цілющими травами кров, прагне затримати, не пустити душу свого улюбленця до похмурого царства тіней. Та все намарне. Перед суворою, невблаганною Долею безпорадні навіть всевладні боги.
Дивиться засмучений Аполлон, як життя покидає Гіакінтове тіло і воно в'яне, наче квітка з безжально поламаним стеблом. Хилиться та зламана квітка додолу — і все важче звисає юнакова голова з Аполлонових обіймів. І могутній бог застогнав:
- Ти гинеш, любий, у розквіті літ через мене: То я привів тебе сюди, я кинув смертоносний диск. Моє ти горе, моя скорбота безкрая! Якби я міг віддати за тебе життя чи разом із тобою померти! Та я мушу коритись одвічним законам. Але все одно ти завжди будеш зі мною. Тільки-но моя рука торкнеться кіфари — ти оживатимеш знов у піснях. І щоразу, як вижене холодну зиму переможна весна, ти розквітатимеш яскравою квіткою.
Тільки-но мовив це Аполлон, як із землі, политої юнаковою кров'ю, виросла прегарна квітка із пломенистими пелюстками.
Ту квітку спартанці назвали гіакінтом, і щовесни, коли вона розквітала, в Спарті на згадку про загиблого юнака відбувалися великі урочисті свята—гіакінтії. А тепер ту гарну духмяну квітку люди звуть гіацинтом.

*(1) За свідченням давньогрецького історика Павсанія, один із великих будинків у Дельфах прикрашала картина знаменитого художника Полігнота (V ст. до н. є.), де був зображений сліпий Таміріс  із розбитою кіфарою біля ніг.

За матеріалами: "Крилатий кінь". Міфи давньої Греції. Переказ Катерини Гловацької. Художник - Рафаель Масаутов. Київ, "Веселка", 1983, стор. 136 - 139.

 

 

Читайте інші міфи Давньої Греції на "Малій Сторінці":

Міфи давньої Греції

Міфи давньої ГреціїЯкі ж були міфи у давніх греків — еллінів? Як і в інших народів, у них були міфи про виникнення світу; про народження і справи богів — фантастичних істот, що в уявленні давніх греків утілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву, вітри, річкові потоки тощо; про вчинки богів — часом сприятливі, а часом згубні для смертних людей; про засновників міст, тощо. У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи, освоєння далеких земель і морів, опанування повітряного простору, перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю.

 

 

Дивіться також на нашому сайті:

Міфи та легендиМіфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

Народні притчі

Фольклор, народна мудрість, народні притчіПритча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.

казкиЧимало українських письменників творили казки. Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу. У розділі представлені казки таких авторів, як: Андієвська Емма, Андрусяк Іван, Білкун Микола, Васильчук Віктор, Вздульська Валентина, Вдовиченко Галина, Вінграновський Микола, Винничук Юрій, Вовчок Марко, Воронько Платон, Глібов Леонід, Гончарук Яків, Гринько Варвара, Гулак-Артемовський Петро, Даль Володимир, Дєточкіна Ася, Денисенко Лариса, Дерманський Сашко, Дімаров Анатолій, Дяченки Марина та Сергій, Дячук Валентина, Єгорушкіна Катерина, Жиленко Ірина, Жук Михайло, Забіла Наталя, Іваненко Оксана, Калинець Ігор, Керницький Іван, Коломієць Тамара, Королів-Старий Василь, Коцюбинський Михайло, Куліш Пантелеймон, Кротюк Оксана, Лепкий Богдан, Лірник Сашко, Лісова Олеся, Липа Іван, Лотоцький Антін, Магера Микола, Майданська Софія, Малетич Наталка, Малик Галина, Малицька Костянтина, Мацко Ірина, Мирний Панас, Міхаліцина Катерина, Мовчун Леся, Найдич Ніна, Нестайко Всеволод, Ніцой Лариса, Олесь Олександр, Павленко Марина, Перелісна Катерина, Підгірянка Марійка, Пономаренко Марія, Пригара Марія, Роздобудько Ірен, Рутківський Володимир, Самійленко Володимир, Симоненко Василь, Слабошпицький Михайло, Смаль Юлія, Стельмах Михайло, Стельмах Ярослав, Стороженко Олекса, Струтинський Василь, Сухомлинський Василь, Терен Віктор, Ткачук Галина, Трублаїні Микола, Тютюнник Григір, Українка Леся, Ушинський Костянтин, Франко Іван, Храплива-Щур Леся, Чубач Ганна, Чухліб Василь, Шевчук Валерій, Ярмиш Юрій.

Казки різних країн світуКазки Еріха Распе, Ганса Крістіан Андерсена, братів Якоба і Вільгельма Грімм, а також - англійська та угорська народні казки.


Останні коментарі до сторінки
«Міф про Гіакінта (з книги міфів давньої Греції)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті