Ольга Зубер. «Пацюк і леді» (казка про кохання)

 

 

 

 

 

Ольга Зубер

ПАЦЮК І ЛЕДІ

(казка)

Ви коли небудь чули, як зітхає  закоханий пацюк? Ні? Скажу вам чесно, ви багато втратили. А от Макс, почувши дивні звуки, відірвався від роботи й ставши навкарачки, заглянув під ліжко. Бо саме звідти чулося оте зітхання.

— Що сталося, Ельф? — спитав Макс у величезного сірого пацюка, що зарився з головою у горі шкарпеток і тяжко схлипував.

— Я закохався! — долинуло з-під ліжка.

— Ну, й дурень! — з пересердя вигукнув Макс. — Скільки тобі казати, справжнє кохання буває лише в романах!

— Хай дурень! Хай дурень! — висунув носа зі шкарпеток Ельф. — Ти б бачив, які в неї вуха! М…м… Про хвіст, я взагалі мовчу!... Вона така…  така…Вона справжня леді!... А як ти думаєш, леді може закохатися в пацюка?

— Тьху! — ще більше розсердився Макс і, підвівшись, пішов дописувати свій роман. Саме про оте кохання, від якого так завзято зітхав його домашній пацюк Ельф.

Та зосередитися на романі йому ніяк не вдавалося через оте зітхання, що раз у раз чулося з-під ліжка.

— Ельф! Іди, повечеряємо! — погукав Макс.

Пацюк неохоче виліз зі своєї схованки і всівся за стіл.

— І це ти називаєш вечерею?! — обурився він, коли Макс підсунув йому чашку чаю.

— Вибач! Це все, що є! Ти ж знаєш, я дописую роман, і мені ніколи бігати по крамницях!

— Ніколи йому! Нічого б тоді було заводити пацюка, якщо в тебе немає часу його погодувати! Подивися, який я став худий! Де поділося моє черевце? Хто в такого закохається?!

— Обіцяю, завтра куплю тобі сиру!

— Так би й одразу! А то… — відповів Ельф і видершись по шторі на підвіконня взявся за оте саме зітхання…

Макс розстелив ліжко і погукав:

— Ельф! Ти де будеш спати: під стінкою чи скраєчку?

— У шкарпетках! — почулося з підвіконня.

— Як хочеш, — відповів Макс і вимкнув світло.

Він намагався заснути, та пацюк все зітхав і зітхав.

— Ну, хочеш, завтра сходимо до твоєї леді? — спитав Макс.

— Для чого? — стрепенувся Ельф, вмить забувши про зітхання.

— Познайомимось!

— То… як…же? Я ж геть змарнів?

— А ти причепуришся. Причешеш вуса.

— Ти думаєш, я їй сподобаюсь?

— Ще б пак! Такий пацюк не може не сподобатись! — запевнив Макс.

Очі в Ельфа загорілися і він шмигнувши під ліжко зарився в шкарпетках.

Ранок почався з переполоху.

— Ельф! Де моя друга шкарпетка?! —  кричав Макс.

— Яка саме? — висунув носа з-під ліжка пацюк.

— Сіра, з білою смужкою збоку!

— Зараз подивлюся!

Макс терпляче чекав, слухаючи, як пацюк шарудів під ліжком.

— Ось! — відповів Ельф і пожбурив у Макса шкарпеткою.

— Що за манери! Якщо хочеш, щоб у тебе закохалася леді, будь джентельменом!

— Вибач!

— Та тут же дірка! — обурився Макс.

Пацюк сховався в своєму логові.

— Доки ти будеш гризти мої шкарпетки?! — неабияк сердився Макс.

— Одягни інші! — почулося з-під ліжка.

— Це були єдині цілі шкарпетки!

— Ну, вибач! Це все через кохання!

— Це все через твої дурні звички! Кохання тут ні до чого! — заперечив Макс. — На ось гребінець. Причеши вуса! — звернувся він до Ельфа дещо заспокоївшись.

Нарешті, зібравшись, вони вийшли на вулицю.

— Ну, показуй, де живе твоя леді?

— Он в тому чудовому будиночку, — показав Ельф.

— Далося тобі те кохання! Жили собі спокійно… так ні! На тобі, закохався! — невдоволено бурчав дорогою Макс.

Ельф ішов мовчки та час від часу тяжко зітхав.

Вони підійшли до будинку, Макс постукав у двері. Ельф від хвилювання заховався за ногу свого господаря, вчепившись лапами у штани.

Двері відчинилися, і на порозі постала неабиякої вроди дівчина з довгим білявим волоссям і блакитними очима.

— Я вас слухаю, — посміхнувшись сказала вона.

Від такої вроди Максу забракло слів та перехопило подих.

«Як ти думаєш, леді може закохатися в пацюка?» — чомусь згадалися слова Ельфа.

А саме на пацюка він і був зараз схожий: сяк-так причесаний, тиждень не голений, в дірявих шкарпетках.

— У вас до мене якась справа? — знову запитала дівчина.

— Так. Але… ні… Не в мене, в мого пацюка… — оговтавшись відповів Макс.

— В якого пацюка? — здивувалася дівчина.

— Ельф, покажися! — наказав Макс і лише тепер помітив, що на плечі у дівчини сиділа білосніжна миша, вправно замаскувавшись у довгому волоссі хазяйки.

Ельф тим часом набравшись мужності перестав ховатися і всівся на черевик Макса.

— Розумієте, в чому справа, — продовжив Макс, — мій пацюк закохався у вашу чудову мишку. Я за нього дуже хвилююся. Він не спить, не їсть. Лише зітхає… То чи не були б ви такі ласкаві, аби дозволити їм познайомитися?

— Чому б і ні? Знайомтесь, це — Фея! — відповіла дівчина і погладила мишу по спинці.

— А це — Ельф! — відповів Макс і вказав на пацюка, що й досі сидів на черевику і задерши голову дивився на свою леді.

Фея зашарілася і ще більше заховалася у волоссі хазяйки, звісивши свого хвостика на її плече.

— Ваша мишка — пречудова! — похвалив Макс.

— Дякую! А я в захваті від вашого пацючка!

— Правда? Мені дуже приємно!

— Ельф, ти любиш сир? —запитала дівчина і погладила його по голові.

При слові «сир» Ельф облизнувся. Правду кажучи, він був дуже голодний.

— Зачекайте на мене, — сказала дівчина й хутко зникла за дверима.

Та за мить вона повернулася, тримаючи в долоні шматочок запашного сиру.

— Будь ласка, скуштуй, Ельф. Це для тебе!

Пацюк, не довго думаючи, схопив сир і одразу ж його з’їв.

— Дякую вам за увагу до мого пацюка, — сказав Макс. — Та  мені здається, що тут ще не всі познайомилися.

— Вероніка! — всміхнулася дівчина й подала тендітну ручку Максу.

— А я — Макс, — відповів той, поцілувавши ніжні дівочі пальчики.

Фея висунула носа з білявих кучерів своєї милої господарки і з цікавістю позирала на Ельфа.

Пацюк, у свою чергу, підкріпившись сиром відчув себе значно впевненіше. Він зліз з Максового черевика і не зводив закоханого погляду з білосніжної леді, хвацько підкручуючи вуса.

— Вероніко, —  звернувся Макс до дівчини. — Як ви ставитесь до зірок?

— Тобто?

— Я хотів сказати, чи полюбляєте ви милуватися зоряним небом?

— Дуже люблю! Особливо в телескоп!

— У вас є телескоп? — поцікавився Макс.

— У мене немає. А от в інституті, де я навчаюся, — є. Я — майбутній астроном.

— Та невже? Як це цікаво!

— Так. А чим займаєтесь ви?

— А я… письменник. Пишу романи. Про кохання.

— О! це не менш цікаво, ніж вивчати зорі!

— Повністю підтримую. І тому пропоную зустрітися сьогодні ввечері аби помилуватися зорями та поговорити про кохання.

— Чом би й ні? Тим більше, що сьогодні можна буде спостерігати зорепад! — підтримала Вероніка.

— І загадувати бажання! — додав Макс.

Одним словом, повертаючись додому, Ельф зітхав не один. До нього долучився Макс. І зітхав неабияк завзято. І дуже голосно. Як Ельф. Навіть іще голосніше.

А ввечері, коли небо рясно всіялось зорями, Макс з Веронікою рахували падаючі зірки і загадували бажання.

Поруч з ними, на лавці, була ще одна парочка. Ельф і Фея. Їм було байдуже до зірок. Вони просто сиділи, притулившись один до одного, і насолоджувались своїм мишачо-пацючиним щастям.

Макс подивився на них, а потім на Вероніку і подумав, як це чудово, що справжнє кохання буває не лише в романах!