Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності. У давніх греків або еллінів слово «мютхос» означало: «слово, промова, розмова, порада, намір, прислів'я, чутка, відомість, розповідь, оповідання, переказ, байка». Як бачите, колись це слово мало набагато більше різних значень, ніж тепер. Коли ми хочемо сказати, що в історії не було тієї чи іншої події, бо її не підтверджують тогочасні документи, ми називаємо цю подію «міфічною». Наприклад, бій Геракла з лернейською гідрою — це міфічна подія. А ще є слово «міфологія»: ним ми називаємо як сукупність міфів того чи іншого народу, так і науку, що вивчає міфи, відокремлюючи в них історичне ядро від шкаралущі людської фантазії.
Які ж були міфи у давніх греків — еллінів?
Як і в інших народів, у них були міфи про виникнення світу. Існував міф про початок світу від першої богині Евріноми й північного вітру, якого вона перетворила на великого змія Офіона, а сама стала голубкою і знесла яйце, що з нього згодом вилупився Всесвіт: сонце, місяць, зорі, планети й земля з усім, що на ній є. Потім Еврінома з Офіоном оселилися на горі Олімп, але між ними не було згоди. Еврінома розгнівалася на змія за те, що він твердив, ніби це він сам створив Всесвіт, і скинула його з Олімпу в підземну темряву. В іншому міфі богиня Ніч знесла яйце, а з нього вийшов бог світового ладу Ерот, що згодом став богом кохання. Нарешті, в пізніших міфах уже не йдеться про яйце, а про первісну богиню Гею — матір-Землю, яка створила бога Урана — батька Небо, а потім від нього народила все, що є на світі. Далі йдуть міфи про народження і справи богів — фантастичних істот, що в уявленні давніх греків утілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву, вітри, річкові потоки тощо. Всю природу, все, що в ній сприяє чи протистоїть людині, елліни «олюднювали», тобто уявляли собі в образах, схожих на самих людей. Від шлюбу богів — Землі та Неба — народилося перше покоління богів-титанів, шестеро братів: Океан, Кой, Крій, Гіперіон, Іапет, Крон (або Кронос) — та шестеро сестер: Тетіс, Тейя, Феміда (або Темі-да), Мнемосіна, Феба і Рея. Один із титанів, Кронос, захопив верховну владу, скинувши з неба свого батька Урана. Кроносові було провіщено, що й у нього один із синів забере владу. Отож, коли його дружина Рея народжувала дітей, Кронос відразу хапав і поглинав їх. Але коли народився Зевс, майбутній владар олімпійських богів і всіх людей, Рея сховала його в печері на острові Кріті. Там Зевс і виріс, вигодуваний божественною козою Амалфеєю, і, не впізнаний Кроносом, пішов до нього служити чашником. Зевс якось домішав до вина такого зілля, що від нього Кронос відригнув усіх поглинених богів — Зевсових братів та сестер.
Між дітьми Кроноса, молодшими богами: Зевсом, Посейдоном, Герою, Гестією, Деметрою, — і дітьми Урана, старшими богами-титанами, зав'язалася жахлива десятирічна війна за владу над усіма трьома світами — небом, землею і підземним світом. Нарешті, молодші боги з допомогою випущених тимчасово з підземного світу Гекатонхейрів (Сторуких) та Кіклопів (Кругло-оких) перемогли старших богів-титанів і оселилися на найвищій горі Греції — Олімпі. Вони стали відтоді олімпійськими богами. До олімпійців належали ще й діти Зевса і Гери — Аполлон, Арей, Гермес, Гефест, Афіна, Артеміда, Афродіта. Наприклад, Афіна з'явилася на світ просто з голови Зевса — цілком доросла, зі списом і щитом, адже вона — богиня мудрості і справедливої війни.
Дуже багато існувало міфів про вчинки богів — часом сприятливі, а часом згубні для смертних людей, міфічних осіб, напів-богів-героїв. Міфічні оповідання про походження людей були дуже заплутані й суперечливі. За деякими міфами боги створили людей, щоб ті служили їм, шанували їх, приносили їм жертви. Згідно з іншим міфом, людей виліпив із глини той самий Прометей, який викрав для них з Олімпу небесний вогонь і навчив їх користуватися ним. Ще в одному міфі — про всесвітній потоп — перше покоління людей гине в хвилях і залишається тільки одне помилуване богами подружжя — Девкаліон і Пірра. Дітей у них не було, а щоб народилося нове людство замість винищеного богами, вони мусять кидати через голови каміння, яке перетворюється на людей (гра слів, що стає міфом: «лаас» — камінь, а «Лаос» — люди, народ).
Було багато міфів про героїв напівбогів-напівлюдей, здебільшого синів безсмертних богів і смертних жінок. Крім того, людей, що робили для людства багато доброго, були сильні, хоробрі, дуже розумні, після їхньої смерті називали героями і їм віддавали шану на могилах, а інколи їм будували храми. Такими героями були Геракл, Персей, Тесей, Ахіллес (Ахілл), Одіссей. Герої виступають у міфах переважно як добродійники людства. Проте першим серед добродійників був син титана Іапета Прометей, міф про якого вам уже відомий. Рятуючи людей від гніву олімпійців, він жертвує собою, страждає за своє доброчинство.
В різних краях Греції існували міфи про засновників міст. У Фівах розповідали, ніби їх заснував виходець із Фінікії Кадм («Кадм і Гармонія»), що прибув до Греції, шукаючи сестру Європу («Європа»), яку викрав Зевс. Іноді імена засновників виводили з самих назв міст. Так засновником міста Мілета в Малій Азії називали героя Мілета. Багато міфів розповідали про родоначальників різних знатних родів. Знатні люди хотіли виводити свій рід від богів або уславлених подвигами героїв. Так складалися міфи про славетних предків. У довгих родоводах перелічувалися міфічні та історичні предки: такий мав таких синів і дочок, а ті мали своїх дітей, а ті діти народили ще своїх нащадків і, нарешті, з'явився на світ той, що живе нині. Так, наприклад, лідійський владар Тантал був сином Зевса й німфи Плуто, а в нього був син Пелоп (від його імені походить назва південної частини Греції — Пелопоннес, тобто «острів Пелопа»). Сином Пелопа і Гіпподамії був Атрей, родоначальник Атрідів — Агамемнона і Менелая. Сином Агамемнона і Клітемнестри був Орест. Від Ореста і Герміони виводили свій рід владарі Спарти й Аргоса на Пелопоннесі.
У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи (подвиги Геракла, Персея, Тесея), освоєння далеких земель і морів (подорож аргонавтів і мандри Одіссея), опанування повітряного простору (Дедал та Ікар), перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю (міф про сина Аполлона, божественного лікаря Асклепія). Багато поколінь письменників і художників різних країн і народів брали й беруть образи для своїх творів із грецької міфології. Ось, наприклад, образ титана чи, точніше, титаніда Прометея. Ним надихалися й античні автори («Прикутий Прометей» Есхіла), і письменники пізніших часів: Кальдерон, Вольтер, Шеллі, Байрон, Гете, Рилєєв, Шевченко. Згадаймо такі твори української літератури, пов'язані з міфічними сюжетами: поему «Кавказ» Тараса Шевченка, драму «Іфігенія в Тавриді» Лесі Українки, поему «Прометей» Андрія Малишка. Неможливо переоцінити значення грецької міфології для світової культури. Тому не випадково, що історію грецького народу ми завжди починаємо з ознайомлення з його міфами. Їх можна назвати тим золотим фондом, що його в скарбниці своєї пам'яті повинна зберігати кожна освічена людина.
Андрій Білецький, доктор філологічих наук.
За матеріалами: "Крилатий кінь". Міфи давньої Греції. Переказ Катерини Гловацької. Художник - Рафаель Масаутов. Київ, "Веселка", 1983.
Усі розділи книги "Крилатий кінь":
