"Троянській кінь" (з книги міфів давньої Греції у переказі Катерини Гловацької)


 

Міфи давньої Греції, Міф про Троянського коня, книга Крилатий кінь

 

ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ

Давньогрецький міф

Переказ Катерини Гловацької

 

Минав уже десятий рік війни, але священна Троя несхитно стояла. Даремно ахейці та їхні численні спільники силкувалися узяти її приступом. Як розбурхані хвилі, накочувалися вони на міцно муроване місто і   наче ті хвилі, відступали щоразу назад. Але те чого не вдіяла сила і мужність, здолала підступна хитрість. Не могла Афіна Паллада, безсмертна войовниця, бачити, що ненависна їй Троя досі не впала, тож навчила вона наймудрішого ахейського вождя Одіссея, що далі робити.                                 
Коли зійшлись ахейські вожді на раду, Одіссей і своє слово промовив:
—  Немає вже у нас такого дужого війська, як спершу. Під високими мурами Трої загинуло безліч наших воїнів,   загинули   славетні   герої   і   найперший   серед них — богорівний Ахілл.  А коли нам забракло снаги, то треба вдатись до якоїсь хитромудрої витівки. Ось послухайте, друзі, що я надумав.
І Одіссей притишив голос, аби зайвий хто не почув:
—  Треба  збудувати   величезного  дерев'яного   коня. Всередині в ньому хай сховаються наші найвідважніші герої,  а  решта хай  спалять наш табір,  посідають на кораблі й відпливуть неначе додому. Насправді ж вони сховаються   за   островом   Тенедосом   у   тихій   затоці. А до троянців ми пошлемо надійну людину, хай скаже, буцім дерев'яний кінь — то наша жертва всемогутнім богам,   щоб  дарували  нам  щасливу зворотну дорогу. Ось  побачите — троянці повірять  і втягнуть до міста коня, а тоді вже нехай начуваються!
Сподобався ахейським вождям цей хитрий задум, і вони всі як один пристали на нього. Споруджувати дерев'яного коня доручили найкращому майстрові серед ахейців — Епею, а допомагало йому багато молодих воїнів. Хто рубав на лісистих схилах зеленої Іди дерева, хто зносив їх у долину, ще інші тесали колоди. Швидко звівся той кінь, величезний, наче гора, і здалеку видний. Хто ж із сміливців сховається в ньому? Та охочих виявилося стільки, що довелося їм тягти жереб.
І от у нічній темряві в середину дерев'яного коня повлізали могутні герої:   хитромудрий Одіссей, ясно чолий Менелай, видатний майстер Епей, дужий Діомед і ще багато героїв. Наймолодший серед них був Ахіллів син Неоптолем, гарячий, нестримний юнак. Тільки-но з темних глибин Океану почало підводитись ясне сонце, як троянські дозорці, що чатували на високому мурі, побачили дивне диво: від берега один по одному відпливають чорнобокі ахейські кораблі, і легкий вітер уже напинає їм білі вітрила. Ніде по всій долині не видно жодного ахейського воїна, а там, де був їхній табір, тільки дим від згарища здіймається вгору. Ця новина швидко облетіла всю Трою. Збуджені троянці розчинили міську браму й побігли до берега. Здивовано розглядалися вони довкола — весь табір зруйновано, намети попалено, скрізь безлюдно і порожньо. Тільки по деяких слідах ще можна впізнати: тут стояли кораблі, тут був намет лютого Ахілла, а тут іще недавно вирував бій. А що ж ото за споруда? Якийсь кінь, величезний дерев'яний кінь! Збентежені троянці щільно обступили дерев'яне диво, кожному хотілося зблизька глянути на того коня і свою думку сказати.
—  Тягнімо коня до міста! — гукнув хтось, та з натовпу обурено закричали:
—  Ні, це якийсь ахейський підступ!
—  Киньмо коня в море!
—  Краще його підпалити!
—  Або пробити списом черево та глянути, що там усередині.
—  Не руште коня! Може, це дар небесним  богам! Троянці ніяк не могли дійти згоди, і гамір знявся ще дужчий.
Тим часом до берега поспішав Аполлонів жрець Лаокоон із своїми синами. Ще здалеку він став гучно кричати:
—  Нещасні! Чи ви глузду позбулися? Невже хтось повірив, що вороги насправді забралися звідси? Хіба ж ви не знаєте, на які хитрощі й підступи вони здатні? Може,   в   дерев'яному   коні   сидять   озброєні   воїни? А може, вони сподівалися з цієї величезної потвори роздивлятися, що ми робимо в місті? Ой, бійтеся данайців, навіть тих, що приносять дари!
По тих словах Лаокоон схопив у воїна, що стояв поруч, важкий спис і дужою рукою метнув його в коня. Спис застряг у дерев'яному череві, аж затремтіла вся споруда, розлігся гуркіт і наче мідь забряжчала. Та, видно, боги засліпили троянцям розум. А якби вони послухалися свого жерця, то священна Троя стояла б і досі. Аж тут іздалеку залунали вигуки й галас: пастухи вели з долини ахейця, що добровільно здався в полон. Це був той молодий воїн, що його ахейці навмисне зоставили на узбережжі, і тепер він чинив так, як навчив його хитромудрий Одіссей. Звідусіль збігалася молодь, щоб глянути на полоненого ворога й поглузувати з нього. А він, безборонний, із міцно зв'язаними руками, став перед царем Пріамом, розпачливо перебіг натовп очима і заплакав:
—  Горе мені, горе! Чия земля, чия вода мене прийме? Ахейці кинули мене, не пустили на корабель, а тепер троянці жадають моєї крові!
Той плач трохи розчулив натовп. Юнаки перестали глузувати з полоненого, а цар Пріам звелів йому все розповісти про себе — якого він роду, чого зостався сам-один на березі та на що сподівається далі.
—  Але   кажи   тільки   правду, — похмуро   зауважив старий Пріам.
—  Авжеж,  тільки щиру правду казатиму, — вигукнув полонений. — Звати мене Сінон, роду я небагатого і не забагатів на війні. Ніколи я не крився, що не хочу воювати, завжди мріяв якнайшвидше повернутися до рідного Аргосу. За це мене і не злюбили вожді, а найдужче — ненависний Одіссей. Він чекав тільки нагоди позбиткуватися з мене. Та навіщо про це згадувати? Карайте мене швидше, це добре потішить і вас, і ахейців. Натовп знову загув. Тепер усіх зацікавила доля полоненого, і той повів розповідь далі:
—  Ахейці нарешті потомилися воювати і надумали вертати додому. Та на заваді їм стали супротивні вітри й буревії.  Тоді віщун Калхант пояснив, що треба принести в жертву морським божествам людину. Жахнулися воїни,    а лихий Одіссей підказав віщунові моє ім'я. Всі зраділи, що уникли смерті, а мене притьмом зв'язали і мали вдосвіта вбити. Та я порвав пута і в темряві втік. Усю ніч я переховувався на багнистому озері   в  густім  очереті,   аж  поки  відпливли  ахейські кораблі.   Тепер   я  не  побачу   милої  батьківщини,   не побачу рідних дітей і старого батька. Мабуть, їх покарають, щоб помститись мені за втечу. На мить полонений замовк та, скинувши швидким оком на царя Пріама, заголосив:
—  Благаю тебе, царю, зглянься на людину, що безневинно стільки лиха зазнала. Хай блаженні боги, що знають усю правду, дарують тобі милосердя.
Зворушений тими словами, цар Пріам звелів розв'язати полоненому руки і ласкаво мовив до нього:
—  Забудь про своїх кривдників, віднині ти житимеш з нами. Та поясни ще одне:  навіщо ахейці збудували дерев'яного   коня?   Це   якась   обітниця   богам,   а   чи військова споруда? Тільки кажи мені правду.
— Клянуся тими путами, які я розірвав, і тими кривавими ножами, що їх я уникнув: усе, що я кажу,— щира правда! — І віроломний Сінон аж руки звів догори.— Ахейці збудували дерев'яного коня в дарунок Афіні Палладі, аби власкавити сувору богиню. Коня навмисне зробили такого завбільшки, щоб ви не змогли втягти його крізь міську браму. Адже якби дерев'яний кінь опинився всередині Трої, то могутня Афіна Паллада стала  б  вашою опікункою  у  війні.
Повірили троянці підступному Сінонові, його брехливій мові, страшним клятвам та удаваним сльозам. Повірили ті, кого не здолали ні десять років війни, ні криваві рани, ні загибель вождів, родичів, друзів.
Раптом усі обернулися до моря. Там, від острова Тенедоса, пливли до берега два здоровенних змії. Раз у раз вони підводили голови з червоними, наче кривавими, гребенями, вигинали дужі хребти і хвости, аж від того здіймалися хвилі. Біля берега море запінилося, вкрилося білим шумовинням, і змії повилазили на землю, бридкі, лиховісні. Настрахані люди кинулися врозтіч, та змії на них не зважали, вони повзли просто до жертовника, де Лаокоон із двома хлопцями, своїми синами, ладнався принести жертву безсмертним богам. Змії миттю обвили стрункі хлоп'ячі тіла і стали їх душити. Кинувся Лаокоон мерщій боронити синів, та змії обвили і його, ще раз і ще. Потвори здавили могутнє тіло і кусають, бризкаючи отрутою. Даремно жрець, упершись дужими ногами в землю,   силкується   розсунути   ті   слизькі,   але   наче залізні обійми,— вони стискають дедалі дужче і дужче. А сини вже геть знемагають.
Тоді закричав Лаокоон, як кричить недобитий жертовний бик, і нелюдський той крик здійнявся до самого неба. Та незабаром усе стихло. Обидва змії кинули мертвих і поповзли геть, до храму Афіни Паллади. Там вони і сховалися під круглим щитом біля підніжжя статуї грізної богині. Мовчки спостерігали все це троянці, і в кожного серце мало не спинилося з жаху.
—  То кара! — почулися голоси. — Кара Лаокоонові за те, що насмілився кинути спис у коня, подарованого Афіні Палладі. Треба якнайшвидше втягти того коня до міста, щоб грізна богиня зласкавилася.
Не довго думавши, троянці кинулися руйнувати міський мур і прилеглі будинки, щоб протягти в місто коня, інші підвели йому під ноги котки, обв'язали дерев'яну шию линвами і нарешті гуртом потягли коня в місто. Навколо бігли юнаки й дівчата, співаючи святкові гімни, і щиро тішились, коли їм щастило бодай торкнутися линви. У проломі міського муру кінь чотири рази застрягав, і щоразу в ньому глухо і грізно бряжчала зброя. Та збуджені троянці нічого не чули. Вони протягли дерев'яного велетня аж до акрополя і там установили, заклечавши його свіжим зіллям і квітами. Нараз із царського палацу вибігла, наче сама не своя, віща Кассандра, Пріамова гарна дочка. Пойнята жахом, вона стала благати троянців:
—  Схаменіться,  люди,  отямтесь,  адже чорна загибель вже близько! Через вас упаде наша Троя!
Та віщій Кассандрі ніхто не йняв віри, як завжди. Всі гучно веселились і святкували кінець довголітній війні.
А в дерев'яному коні причаїлись ахейські герої. Найбільша небезпека для них уже наче минула. Вони чули веселі вигуки, музику й співи, чули, як ллється вино з численних сосудів,— видно, троянці випили його вже чимало. Аж тут знадвору почувся ласкавий жіночий голос, він кликав на ймення ахейського героя, що сидів у дерев'яному коні.
— Це моя дружина! — здивовано схопився той.
Але ту ж мить Одіссей владно затулив йому рукою вуста. Тоді знадвору обізвалася дружина іншого героя, потім — ще іншого, та всі ахейці мовчали, стискаючи зброю в руках. Ніхто не міг збагнути, звідки взялися тут, у Трої, їхні дружини, тільки мудрий Одіссей розумів, що то якісь підступи ворогів. Насправді воно так і було. Пріамів син Деїфоб, що після Парісової загибелі взяв собі за дружину прекрасну Єлену, повів її тепер до дерев'яного коня і там наказав викликати найсміливіших ахейців на ймення голосами їхніх дружин. Єлена це зробила майстерно, її дзвінкий голос звучав щоразу по-іншому, але завжди ніжно і звабно. Та з дерев'яного велетня ніхто не озвався. Уже сонце зайшло, і швидко посутеніло, поволі стихали музика й гамір. Сп'янілі від радості й вина троянці розходилися по домівках, а дехто вже спав просто неба, примостившись десь на вулиці чи на майдані. А в цей час від острова Тенедоса відпливали до Трої чорнобокі  кораблі з ахейським  військом,  готовим  до бою. Зійшов ясний місяць, замерехтіли зірки, та ахейці і так добре знали дорогу до узбережжя, де стільки років вони воювали. Тихо йшли кораблі, ніде ані вогника, ані зайвого звуку. Зненацька на передньому судні блиснув яскравий вогонь. То був домовлений знак для Сінона. Ахеєць уже давно чатував на міському мурі. Побачивши нарешті, як блиснув на морі вогонь, Сінон хутко зліз додолу і побіг до дерев'яного коня. Пильно оглядівшись, він подав умовний знак ахейцям; що сиділи в коні, й відчинив старанно замасковані дверцята. Обережно, один по одному, повиходили сміливці й наче розтанули в ночі. А незабаром знялися в небо криваві омахи пожеж. Місто зайнялося враз звідусіль, і в яскравому світлі заграви було видно, як крізь пролом у міському мурі, крізь той пролом, що його зробили вдень самі троянці, тепер вбігає до міста ахейське військо. Страшна, кривава була та ніч, остання ніч священної Трої...

За матеріалами: "Крилатий кінь". Міфи давньої Греції. Переказ Катерини Гловацької. Художник - Рафаель Масаутов. Київ, "Веселка", 1983, стор. 182 - 190.

 

 

Усі розділи книги "Крилатий кінь":

Міфи давньої Греції
Які ж були міфи у давніх греків — еллінів? Як і в інших народів, у них були міфи про виникнення світу; про народження і справи богів — фантастичних істот, що в уявленні давніх греків утілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву, вітри, річкові потоки тощо; про вчинки богів — часом сприятливі, а часом згубні для смертних людей; про засновників міст, тощо. У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи, освоєння далеких земель і морів, опанування повітряного простору, перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю.
 

 

Більше міфів давніх греків на нашому сайті:

Давньогрецькі міфи. Міфи Давньої Греції.Мандруючи стежками міфів, ми опинились у Давній Греції. «Прекрасна земля Еллади, прекрасні її квітучі долини, її гори в зеленім клечанні лісів, звідки весело мчать дзюркотливі струмки, зливаючись далі и річки, що несуть свої прозорі хвилі до лазурової морської безодні. Такою постає стародавня батьківщина греків у переказаному Катериною Гловацькою міфі про велетня Тіфона. Благодатна грецька земля дала світові народ з живою уявою і величезним літературним талантом, який відображено в багатій міфології. Відомий український літературознавець Андрій Білецький зазначає: «У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи (подвиги Геракла, Персея, Тесея), освоєння далеких земель і морів (подорож аргонавтів і мандри Одіссея), опанунання повітряного простору (Дедал та Ікар), перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю (міф про сина Аполлона, божественного лікаря Асклепія)». Давньогрецькі міфи вражають силою фантазії і величчю думки. Чимало людей з різних країн вважають їх знання обов'язковою складовою власної освіченості.
 
 
Дивіться також:
Українські міфи, легенди та перекази
Народні легенди і перекази зафіксували найдавніші відомості про розвиток людства в цілому. Однак немало легенд і переказів виникло в житті кожного окремого народу, відбиваючи його місцеву суспільно-побутову історію. Ці твори мають велике пізнавальне значення, оскільки в них відображено одвічний протест народу проти соціальної несправедливості та зовнішніх загарбників.
 
 
Міфи та легенди
Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.
 
 
Фольклор, народна мудрість, народні притчі
Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.

Останні коментарі до сторінки
«"Троянській кінь" (з книги міфів давньої Греції у переказі Катерини Гловацької)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми