Ганна Самойлович. Легенда "Стара пальма"

Ганна Самойлович

СТАРА ПАЛЬМА

Завантажити текст твору (txt.zip)

Цю легенду розповіли мені піски далекої палючої пустелі.
Багато віків пролинуло над тією пустелею, багато караванів пройшло її сипучими пісками, багато марев відбило розпечене, нерухоме повітря її.
Давно-давно, багато століть тому бездоріжжям пісків тієї пустелі прямував розкішний караван, серед якого в наметах з коштовних килимів їхали вельможні мандрівники: юдейський цар Соломон і цариця Савська.
Ще в себе на батьківщині цариця багато наслухалась про заможність, розкіш, славу та мудрість великого царя і захотіла за всяку ціну побачити все те на власні очі. 
Проживши в Єрусалимі кілька місяців, тепер поверталася додому, і Соломон провожав свою гостю аж до джерела, де вони мали розлучитися: цар мусів вертатися до Юдеї, а цариця — їхати далі, в країну Савсів, що зветься тепер Абіссінією.
Біля джерела караван спинився. Слуги нап'яли шатра. Цариця наказала принести фініків. Відділивши кісточку від одного плоду, вона посадила її над джерелом. Золотим сяйвом блиснули царицині очі і зараз же затьмарилися слізьми. Цариця плакала. 
Вона полила посажену кісточку своїми слізьми, потім сказала:
— Я бачила у тебе, Мудрий Соломоне, більше від того, що я чула про тебе... Нехай же посажена й полита моїми слізьми кісточка дасть життя пальмі. Ця пальма повинна жити доти, доки пройде тут цар — славетніший від царя Соломона...

І народилася з кісточки чудова струнка пальма... Знову пролетіли віки... Якось в пекучий південь пісками пустелі знову пoдорожували люди: старий чоловік і молода Мати з Дитятком. Це була Свята родина, що прямувала до далекого Єгипту. 
Від довгої дороги, спраги й спеки знесилились подорожні. 
Гарячий, як присок, пісок пік ноги, а в глибині безхмарного палючого неба ширяв тільки орел пустелі. Раптом на видноколі щось замаячило: це була оаза з холодним джерелом і високою старою пальмою над ним.
Дуже зраділи подорожні зеленій траві й холодному струмочку, але вони були голодні. Посідали спочинути. Над ними розкинула своє верховіття величезна пальма, що рясніла стигли ми соковитими плодами, які були проте на недосяжній висоті. 
Сумні сиділи втомлені подорожні, дивились на фініки й не могли їх дістати. їх мучив голод.
Тоді маленький Ісус, підійшовши до пальми, торкнувся ручкою стовбура і промовив: «Схили верха!»
Дерево затремтіло, як від ураґану, і покірно схилило свого верха з плодами. Подорожні підкріпилися соковитими фініками, а пальма тремтіла далі. На велетенському верху її в'януло листя.
Але з кісточок, що їх порозкидали подорожні, ївши фініки старої пальми, вже на третій день почали рости молоді пальми - її діти. А стара пальма, умираючи, простягала до них свої сухі віти і всміхалася. 
Вона дякувала Христу Спасителю, який, подолавши смерть, приніс у світ вічно молоде життя.

За матеріалами: "Писанка. Нашим дітям на чужині великодній подарунок." Кооперативне видавництво «Заграва». Гайденав, 1946 р., стор. 6 - 7.

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Читайте легенди: "Поки люди пишуть писанки - диявол безсилий", "Писанки з каміння", "Дяка доброму чоловікові", "Звідки взялися писанки", "Писанка-країна", "Стара пальма".

Читаймо легенди, які записали такі відомі українські письменники, як: Іван Франко, Сергій Плачинда, Катерина Гповацька, Ольга Бондарук, Юрій Мосенкіс, Євген Шморгун, Михайло Слабошпицький, Роман Завадович, Надія Кир'ян та інші.

Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

Народні притчі

Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.