"
Міфи і легенди стародавньої України, записані відомим українським народознавцем, письменником Сергієм Плачиндою, які увійшли до "Словника давньоукраїнської міфології": "Сокіл-Род", "Прадуб", "Земля", "Білобог і Чорнобог", "Коляда і Мара", "Дажбог і Жива", "Божич", "Перун", "Стриба", "Сварог".
Цикл «Легенд старокиївських» було завершено Наталею Королевою на початку 40-х років минулого століття. Це 25 легенд-оповідань, кожне з яких містить цілий комплекс ідей, думок, фактів, спостережень, художніх перевтілень. Тематично вони поділені на: легенди скіфські, легенди княжої Русі і легенди, пов’язані з Києво-Печерським монастирем. Тут представлені усі 25 легенд-оповідань Наталени Королевої: Аскольдова могила, Скитський скарб, Нерушима стіна, Михайлик, Перунове прокляття, Опойний дим, Таврійська бай, Еклога, Володимирове срібло, Свангільд-князівна, Путь спасіння, Три Марії, Місячна пряжа, Гостина, З повістей времяних літ, Похорон, Мелюзина, На Делосі, Шинкарівна, На Ярославовому дворі, Стугна, Кирило Кожум’яка, Біси, Явлена вода, Хрещеник Попа Івана.
"Ще до початку світу, коли не було ні неба, ні землі, а саме́ лише синє море, то посеред того моря стояло велике дерево, що його різні слов’янські народи називали по-різному: дубом, явором, сосною, березою, яблунею та інше. На тому дереві була золота кора, перло́ва роса, і сиділи на ньому дивовижні птахи. Дехто каже, що то були два голуби, а дехто — що сивий сокіл. Серед гілля того дерева роїлися бджоли, у його корінні жили всілякі тварини, на гілках знайшли притулок птахи. Таке дерево, що існувало до початку світу, в міфологи називається світовим. А найголовніші істоти на ньому — два голуби і сивий сокіл. То не просто птиці. Це втілені у пташину подобу боги, які створили світ — заснували небо із сонцем, місяцем і зорями з синього та золотого каміння, а землю — із дрібного піску..." (з давніх міфів)
"Колись, за сивої давнини, в Афінах (столиці стародавньої та сучасної Греції) жив великий митець, різьбяр і будівничий Дедал, нащадок царського роду. Учнем Дедала став його небіж Талос, ще підліток, але такий тямущий і здібний, що сам Дедал чудувався, як швидко хлопець од нього все переймає і сам уже створює дивовижні речі. Одного разу, гуляючи з Дедалом по Акрополю, Талос спіткнувся і впав з висоти. У його смерті афіняни звинуватили Дедала, мовляв, той із заздрощів надумав позбутися свого учня і сам зіштовхнув його вниз. І афінський люд засудив митця до вигнання..." (з грецького міфу)
"Після жнив залишилася на полі пшенична зернина. З нетерпінням чекала вона дощу, щоб заритися в сиру землю до настання холодів. Мимо пробігала мурашка й помітила зернину. Зраділа знахідці, узяла на спину важку ношу й повільно поповзла до мурашника, щоб до вечора встигнути додому..." (Леонардо да Вінчі)
До добірки літописних оповідань з «Повісті минулих літ» у переказі Віктора Близнеця увійшли такі: «Три брати – Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь», «Святослав укладає мир з греками і повертається до Києва. Смерть Святослава», «Володимир вибирає віру», «Розгром Ярославом печенігів. Початок великого будівництва в Києві. Похвала книгам».
"Є подільський славний звичай:
Гість прийшов – дарунки дітям.
Хай живе зелена пам’ять
У майбутнього про нас."(Володимир Нагорняк)
"Мене перекинули агрономувати під Славуту. Так я опинився в селі Вербівцях, де й порадили стати на квартиру до Олени Вулиги. Я прийшов до неї травневого вечора. Зупинився за причілком і задививсь… Коло хати цвіте вишня, на порозі сидить бабуня. Вона тримає на колінах мищину. Встає вечірня зіронька. Бабуня щось повільно жує. Не довечеряла й покинула. Її не бере сон..." (Борис Харчук)
"Зібралися якось козаки у похід проти турків. Збудували чи вісімдесят, а чи й сто чаєчок, повсідалися, веслами змахнули і – гайда! Пливуть, шаблі гострять, мушкетики заряджають, оповідки старих запорожців слухають та пісні співають. Так і спустилися Дніпром аж до Кінбурзької коси, а вночі й у Чорне море вийшли. Тільки виправили курс на Кафу, як розігралася на морі буря. Завив вітер, закружляв поміж чайками, побігли по морю сиві хвилі із білими чупринами, побігли та й на чаєчки кинулися. Схопила кожна хвиля по чайці, угору підняла і міцно тримає, не випускає. Не встигли козаки здивуватися, як випливають з глибин морських дивні риби. Луска в них червона, хвости сині, а над пащами вуса звисають – ну справжнісінькі тобі запорожці! Підпливають риби до головної чайки, якою отаман козацький правив, вклоняються низенько й чемно промовляють..." (Еліна Заржицька)
Читаймо цікаві та пізнавальні легенди, створені письменницею Галиною Римар про Ясеня-красеня, про писанки, про Котигорошка, про сучасного Котигорошка, про чарівні Зернятка, Про Сонце і планети, Про дивовижних майстрів-павучків, про котика й песика.
"Мавка моя лісова,
ось аж де ти заховалася…
Чом же ти не озивалася?
Я вже всей світ облітав…
Мавко моя лісова,
чом ти така засмучена?
В мене з весною заручини –
в тебе осінні слова…
Мавко моя лісова…"(Сергій Губерначук)
До книги увійшли такі притчі:
Притча про милосердного самарянина
Король і його боржник
Розповідь про сіяча
Притча про таланти
Притча про скарб у полі
Запрошення на бенкет
Притча про блудного сина
"...У неділю вранці, ще сонце не зійшло і темрява вкривала землю, а Марія Магдалина і Сальомея спішили вже до гробу Господнього. Вони бачили напередодні, як справедливий Йосиф з Ари-матеї клав тіло Христове у своїй скельній гробниці. А тепер ішли туди з пахучими олійками з мирри й альое, щоб намастити тіло Вчителя. Коли прийшли на місце, побачили, що камінь при вході відвалений, а гріб порожній. Збентежені, не знали, що це значить — аж ось з’явився над гробом янгол у білій, ясній як блискавка одежі і промовив: "Чому шукаєте живого між умерлими? Чи не провістив Він усе те, що з Ним сталося? Чи не провістив, що третього дня воскресне?" І жінки з радістю відійшли від гробу, щоб сповістити добру новину Його учням і вірним..." (Костянтина Малицька)
"Багато розбійників і злодіїв ховалося в ущелинах диких гір і серед пустель за стародавніх часів. Одного разу, під час подорожі до Єгипту, Діва Марія, Святий Иосиф і Дитятко Христос шукали собі притулку на ніч в пустелі. Але вона була глуха й безлюдна. Лише вічні зорі з любов'ю дивилися на свого Творця, але Господеві угодно було поки що не відкривати перед світом величі Своєї: Його Мати і Святий Йосиф були дуже зморені і поволі йшли в темряві ночі, шукаючи очима жаданого вогника, що дав би їм надію на відпочинок. Аж ось блиснув сподіваний вогник. Подорожні пішли на нього і дійшли до хатини. Постукали..." (Г. Карима)
"Каже мати: "Мій Семенку, десять яєчок візьми та продай їх десь у місті й шапочку собі купи. Бо хоч кожний теє знає, що ти бідний сирота, бо умер наш рідний батько, а я бідна удова,— але свята ось надходять, треба до святині йти, тож не будь простоволосий, бо не люблять сироти. Та вважай, іди уважно, з рук хустинки не пускай, бо ж я гірко працювала і щадила тобі, знай." Взяв хлопчина вузлик в руку, до Єрусалиму йде і радіє і співає - шапочка нова буде! Так дійшов до брами міста, а тут — що за новина? Йде піхота, йде кіннота і юрба йде голосна..." (Ю. Ігорків (Юрій Шкрумеляк))
"Цю легенду розповіли мені піски далекої палючої пустелі. Багато віків пролинуло над тією пустелею, багато караванів пройшло її сипучими пісками, багато марев відбило розпечене, нерухоме повітря її. Давно-давно, багато століть тому бездоріжжям пісків тієї пустелі прямував розкішний караван, серед якого в наметах з коштовних килимів їхали вельможні мандрівники: юдейський цар Соломон і цариця Савська. Ще в себе на батьківщині цариця багато наслухалась про заможність, розкіш, славу та мудрість великого царя і захотіла за всяку ціну побачити все те на власні очі. Проживши в Єрусалимі кілька місяців, тепер поверталася додому, і Соломон провожав свою гостю аж до джерела, де вони мали розлучитися: цар мусів вертатися до Юдеї, а цариця — їхати далі, в країну Савсів, що зветься тепер Абіссінією..." (Ганна Самойлович)
"З усіх кінців світу сходились віруючі до Матері Божої, щоб розділити з нею радість Воскресіння Христового. З далекого Єгипту, Киринеї, Фригії й Мідії, з Греції й Риму йшли вони курявими дорогами, славлячи Воскреслого. За прикладом Марії Магдалини багаті і бідні, вільні й раби вітали Пречисту Діву червоним яєчком: "Христос воскрес!" "Воістину воскрес!" — і святе благословіння спадало на них. Аж ось наблизилась до Святої Матері молода дівчина. "Христос воскрес!" — привіталась і, схиливши коліна, подала яйце. Немов дорогоцінний камінь засяяло воно на святій долоні. Всі кольори веселки переплелись на ньому в чарівному візерунку..." (Ольга Горянка)
"Коли воскрес Спаситель — пішли до нього на поклін усі квіти землі. Розкішні троянди, солодко запашні фіалки, білі пишні лілеї і безліч інших чудових квітів з любов'ю оточили Воскреслого. Усі вони вдячними кадильницями підносили аромати свої Воскреслому Богові, всі поспішали до Нього, несучи в дар земну красу. Найпізніше за всіх прийшла простенька квіточка з білими, не рівно складеними навколо золотого серденька пелюстками. Вона соромливо стала осторонь інших розкішних квітів, відчуваючи в глибині свого серця сльози болю й сорому за свій убогий простенький одяг..." (Ганнуся)
"Ішла Марія, Божа Мати, зі святим Іосифом у гостину до своєї тітки Єлисавети. Вони втомилися, бо день був дуже гарячий. Дорога вела степом, де росла тільки усохла травичка — ніде ні деревця, ні джерельця. Аж ось серед рівнини вони побачили одним одне невеличке дерево. Під деревом сидів вівчарик. Кругом нього паслися вівці; скубали суху траву, але вона їм не смакувала, бо хотіли пити..." (Роман Завадович)
"Росла собі на городі звичайна квасолька. Цвіла дрібненькими скромними квіточками, а восени давала добрий урожай смачних поживних квасолинок і була при цьому щасливою. Таку квасольку ви й тепер можете побачити на кожному городі, а борщик, зварений з нею, дуже смачний. А от колись давно трапилась така історія. Літав собі, бавлячися, пустун-вітерець, побачив нашу квасольку і почав її дражнити..." (Надія Кир'ян)
"То не чорні хмари над Богуславом стояли, то турки-яничари на місто напали, людям руки путами в’язали і гнали їх у далеку землю турецьку, в тяжку неволю. Спіймали й дівчину-білявку, попівну Марусю Богуславку. Вродлива, справжня красуня була Маруся. Тож, коли її в Стамбулі на базарі продавали, вподобав її багатий паша турецький. "Не годиться таку пишну квітку важкою каторгою в’ялити, візьму її до свого дому, скажу її виховати в мусульманській вірі та в звичаях турецьких, туркенею стане, за дитину мені буде." Купив паша Марусю, у свою палату привів, у турецьку одежу зодягнув і найняв учителів, щоб дівчинку по-своєму вчили, щоб її потурчили-побусурменили. І пильнували вчителі, щоб вона українського слова не чула, хреста не бачила, щоб не до Христа, а до Аллаха молилася. Але дівчинка глибоко в серці, мов чарівний образок, носила спогад про рідний край — про чудовий краєвид із сріблистою рікою, крутими скелястими берегами й білими хатками у вишневих садках..." (Роман Завадович)
"Зникли печеніги, але не поселився в руських степах мир. Новий, небезпечний ворог з’явився там - половці. На легких, прудконогих конях вихором налітали вони на села й міста. Грабували, палили, гнали людей у рабство. І ніяк не могли руські князі зібрати сили для відсічі їм. Бо все сварилися поміж собою за владу у Києві. А половці дедалі більше нахабніли. Вже й до стольного Києва докочувалися хвилі кінноти кочівників.Переяславський князь Володимир Мономах умовив Святополка Київського виступити проти ворога спільними силами. І рушили їхні війська вздовж Дніпра у пошуках половців. Розвідники кочівників давно помітили руські дружини й передали звістку про них своїм ханам. Зібрали хани раду, щоб вирішити, як діяти проти князів. Оскільки вони були твердо переконані в своїх силах, то постановили: вирушити назустріч руським і дати бій..." (Михайло Слабошпицький)
"Сварог був дуже працелюбний, завжди зайнятий ділом бог-коваль. Бачив Сварог із небесної висі, як тяжко люди працюють, щоб роздобути собі хліб щоденний. Бачив, що їхній труд, їхні старання далеко не завжди винагороджуються так, як це годилося б. І захотілося йому полегшити їхню працю. Отож і послав він людям на землю кліщі та навчив їх своєму ковальському ремеслу. Насамперед показав, як викувати плуг і як ним орати землю. Хлібороби, які доти дряпали свої нивки дерев’яними мотиками, почали збирати у кілька разів більші врожаї пшениці та ячменю. А коли на хліборобів напали із диких степів кочові племена, Сварог навчив, як захиститися від зайд. Він відкрив ковалям тайну кування мечів і броні..." (Євген Шморгун)
"Одного разу пливло Дніпром кілька суден. А в суднах люди озброєні, грізні. Між ними були й жінки. Пливли і пісень співали - грізних, бойових!.. Провідник ураз підняв меча вгору і сказав гучно: "Тут станемо табором!" Причалили судна до берега, повисідали люди. Із-за лісу сонце озолотило галявину. "Гарна тут околиця! - сказав русявий юнак. - Тут би нам і осісти". "І звірини, мабуть, доволі в лісі, - сказав середущий". "Мені так і здається, що ми тут довше засидимось. Ліс є, звірини буде доволі, і паші для нашої худоби вистачить", - сказав начальник. Незабаром усі намети були готові, а жінки обід зготували..." (Іван Франко)
Коли любиш читати, життя стає цікавішим. У тебе з’являються нові друзі – герої книг та їх автори. Вони завжди порадять, підтримають, допоможуть. У мене в душі ніби відчиняються потаємні віконечка, і я бачу навколишній світ по іншому, помічаю те, що було невидимим досі. Це віконця творчості – і я пишу вірші, казки, легенди. (Олександра Бурбело)
"Олександер Великий весь світ звоював
І отсе в Вавілоні мов бог раював.
А побожний аскет вік в пустині прожив
І молитвою й постом богині служив..."(Іван Франко)