Ю. Ігорків (Юрій Шкрумеляк). Давнє повір'я "Оповідання про писанки"

Ю. Ігорків (Юрій Шкрумеляк)

ОПОВІДАННЯ ПРО ПИСАНКИ

(Давнє повір'я)

Завантажити текст твору (txt.zip)

Каже мати:
— Мій Семенку, десять яєчок візьми та продай їх десь у місті й шапочку собі купи. Бо хоч кожний теє знає, що ти бідний сирота, бо умер наш рідний батько, а я бідна удова,— але свята ось надходять, треба до святині йти, тож не будь простоволосий, бо не люблять сироти. Та вважай, іди уважно, з рук хустинки не пускай, бо ж я гірко працювала і щадила тобі, знай.

Взяв хлопчина вузлик в руку, до Єрусалиму йде і радіє і співає - шапочка нова буде! Так дійшов до брами міста, а тут — що за новина? 
Йде піхота, йде кіннота і юрба йде голосна...

А між ними ввесь у поті, ввесь у чорних порохах, хтось іде, ступає важко, хрест несе він на плечах...
Глянув хлопець і злякався — чує в серці гострий біль... Став і плаче... 
Аж тут жовнір*: 
— Геть з дороги! Геть звідціль! 
Але поки відступився, жовнір враз коня нагнав. Семенко у рів скотився, вузлик на дорогу впав. Як страшний похід скінчився, взяв він вузлик, плачучи, й завернув, сумний, додому. Йде і плаче, ідучи:
— Яєчка усі побиті, бідна ж моя голова! Все пропало, і пропала шапочка моя нова.
І прийшов з плачем додому, мамі жаль цей розповів та й говорить:
— Але, мамо! ТОЙ ще більший жаль терпів... 
— Що ж робити,— каже мати,— вже так видно Бог судив, щоб і в те велике свято ти без шапочки ходив. А подай-но сюди вузлик, сиротятко ти моє, я ті яєчка ще всмажу, хай вечеря хоч буде...
Взяла вузлик, розв'язала...
— Мій Семенку! Подивись! Тут же яєчка ціленькі! Ще й малюнками вдяглись!.. Оглядають і радіють син і мати, сирітки: замість яєчок побитих мають — пишні писанки. Добре в місті їх продали й накупили всячини: була шапка, була й свитка і новенькі ходачки. І славили Творця-Бога, що їм чудо учинив... Так Ісус, за щирі сльози, Семенка благословив.

* Жовнір - солдат, вояк 

За матеріалами: "Писанка. Нашим дітям на чужині великодній подарунок." Кооперативне видавництво «Заграва». Гайденав, 1946 р., стор. 8 - 9.

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Читайте легенди: "Поки люди пишуть писанки - диявол безсилий", "Писанки з каміння", "Дяка доброму чоловікові", "Звідки взялися писанки", "Писанка-країна", "Стара пальма".

Читаймо легенди, які записали такі відомі українські письменники, як: Іван Франко, Сергій Плачинда, Катерина Гповацька, Ольга Бондарук, Юрій Мосенкіс, Євген Шморгун, Михайло Слабошпицький, Роман Завадович, Надія Кир'ян та інші.

Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

Народні притчі

Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.