Леонардо да Вінчі, "Мурашка і пшенична зернина" (авторська притча)

Леонардо да Вінчі

МУРАШКА І ПШЕНИЧНА ЗЕРНИНА

(авторська притча)

Після жнив залишилася на полі пшенична зернина. З нетерпінням чекала вона дощу, щоб заритися в сиру землю до настання холодів.
Мимо пробігала мурашка й помітила зернину. Зраділа знахідці, узяла на спину важку ношу й повільно поповзла до мурашника, щоб до вечора встигнути додому.
-    Навіщо ти надриваєшся, покинь мене тут, - попросила пшенична зернина.
-    Якщо я тебе покину, - відповіла мурашка, важко дихаючи, - ми залишимося на зиму без їжі. Нас багато, і кожен повинен працювати, щоб збільшити запаси в мурашнику.
Тоді зернина подумала і сказала:
-    Я розумію твої турботи. Але зрозумій і ти мене. Послухай мене уважно, розумна мурашко!
Задоволена тим, що можна трішки перепочити, мурашка скинула із спини тяжку ношу.
-    Так знай же, - сказала зернина, - у мені таїться велика життєдайна сила. Моє призначення - народжувати нове життя. Давай укладемо з тобою угоду.
-    Яку угоду?
-    А ось яку. Якщо ти не потягнеш мене в мурашник і залишиш на рідному полі, — пояснила зернина, — то рівно через рік одержиш сто пшеничних зернин.
Здивована мурашка недовірливо похитала головою.
-    Вір мені, дорога мурашко, я кажу правду. Якщо ти зараз відмовишся від мене і зачекаєш, то потім я сторицею нагороджу твоє терпіння і твій мурашник не постраждає.
Мурашка задумалася:
-    Сто зернин замість однієї! Таке чудо буває тіль: в казках. А як ти це зробиш? - запитала вона.
-    Повір мені, - відповіла зернина, - це велика таємниця життя. А зараз вирий невеличку ямку, закопай мене, а влітку повертайся сюди.
У домовлений час мурашка прийшла на поле. Пшенична зернина дотримала своєї обіцянки.

Більше притч на "Малій Сторінці":

Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.

Читайте також:

Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.