Г. Карима. Великодня легенда "Благорозсудливий розбійник"

Г. Карима

БЛАГОРОЗСУДЛИВИЙ РОЗБІЙНИК

Завантажити текст твору (txt.zip)

Багато розбійників і злодіїв ховалося в ущелинах диких гір і серед пустель за стародавніх часів.    
Одного разу, під час подорожі до Єгипту, Діва Марія, Святий Иосиф і Дитятко Христос шукали собі притулку на ніч в пустелі. Але вона була глуха й безлюдна. 
Лише вічні зорі з любов'ю дивилися на свого Творця, але Господеві угодно було поки що не відкривати перед світом величі Своєї: Його Мати і Святий Йосиф були дуже зморені і поволі йшли в темряві ночі, шукаючи очима жаданого вогника, що дав би їм надію на відпочинок.
Аж ось блиснув сподіваний вогник. Подорожні пішли на нього і дійшли до хатини. Постукали. Двері відчинила смуглява молода жінка з сумним обличчям. Вона перелякано почала умовляти втомлену Святу Родину:
— Не входьте сюди, мій чоловік - страшна людина: він жорстокий вбивця, провідник ватаги таких самих, як і він. А в Тебе ще й дитина на руках,— звернулася жінка до Богоматері — тікай швидше звідси!
— Бог збереже нас, ми залишимося тут,— відповіла втомлена Мати Божа, і Вони залишилися в хатині.
Мати Божа попросила води, щоб скупати Ісуса. Жінка подала воду. Пречиста Мати викупала Сина. Тієї хвилини в колисці заплакала дитина господині. Схвильована жінка взяла на руки свою дитину. Глянула на неї Мати Божа і бачить, що мале тільце вкрите гнійними струпами й болячками. Вона взяла хворе малятко і викупала в тій воді, в якій купала Христа Спасителя.
Зі здивуванням і страхом побачила господиня хати, що тіло її хлопчика зовсім очистилося, на ньому не залишилося жодного струпика.
— Хто ж Ви такі? — спитала жінка подорожніх і не дістала відповіді.    
Опівночі зчинився крик, галас, і в хату вдерлася ватага п'яних, озброєних ножами людей. На чолі їх був отаман — господар хати. Вовчим хижацтвом биснули йому очі, коли він побачив несподіваних чужих людей. 
«Хоч мала, а таки буде здобич» — промайнуло в розбійниковій голові.
Дружина мовчки взяла його за руку і підвела до колиски їхнього сина, який спокійно спав. Батько побачив, що син його - чистий від струпів.
— Що це? Яким чином? — спитав розбійник дружину. Вона мовчки показала рукою на Божу Матір.
І ніякої шкоди Святій Родині розбійиик не заподіяв.
На ранок подорожні зібралися в дорогу.
Несміливо підійшов господар хатини до Божої Матері і подав їй гаманець із золотом:
— Здасться Вам у дорозі,— сказав розбійник. Але велично відвела його руку Божа Мати.
— Богові не треба грошей,— промовила Цариця Небесна, і Свята Родина пішла далі.
Не знала тоді мати зціленої дитини, що через тридцять років син її буде розп'ятий на хресті праворуч Спасителя, що син її, розбійник, покається, і Господь простить йому все і скаже: «Нині будеш зі Мною в раю».

За матеріалами: "Писанка. Нашим дітям на чужині великодній подарунок." Кооперативне видавництво «Заграва». Гайденав, 1946 р., стор. 10 - 11.

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Читайте легенди: "Поки люди пишуть писанки - диявол безсилий", "Писанки з каміння", "Дяка доброму чоловікові", "Звідки взялися писанки", "Писанка-країна", "Стара пальма", Оповідання про писанки" (давнє повір'я), "Благорозсудливий розбійник", "Білий ромен".

Читаймо легенди, які записали такі відомі українські письменники, як: Іван Франко, Сергій Плачинда, Катерина Гповацька, Ольга Бондарук, Юрій Мосенкіс, Євген Шморгун, Михайло Слабошпицький, Роман Завадович, Надія Кир'ян та інші.

Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

Народні притчі

Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.