|
Сергій Губерначук
Мавка, Вітер і Журба Мавка моя лісова, |
|
|
Три сестри
Піч ковтнула дрова – По світлиці білій Вони сіли мовчки Лиш хліби й водицю Розкажіте, звідки Мух дзищава мова Не мовчали б, сестри, А вони – ні слова, Встали, поклонились. Я ж з квіток щавлії Вік молю у неба, Три монаші ряси Знов зайшли чужії, |
|
|
Бйорк
Björk Я пригадав, як ти на соколі висіла, Я пригадав, як ти не бачила землі А хвиля океанська навісніла, Я чув тоненький голосок, Я пригадав, як ти мене вкусила, Бйорк, Весь континент пройшли дрібними кроками, Я пригадав, як ти любила сніг, Ми різні люди, Бйорк. Сумує, що не скинув горду Бйорк. |
|
|
Ейф
Хлопчик Ейф. Засміявся хлопчик Ейф. |
|
|
Говорила змія зі змією... Говорила змія зі змією "Рідко мудрість шукає книгу, |
|
|
Хилилася й не падала свіча Хилилася й не падала свіча,немов Пізанська башта. Мелос лос-анджелеський звучав ту ніч із келій монашок. Майстер очей не звів, замолював кожен куток монастирський і достеменно змальовував лики остобісівські. З найтиповіших рис злочинців методом фоторобота він складав сатану по частинці, мозаїчного й антиіконистого. Скляне панно людського зросту превалювало сірим кольором, у бік життя дивився просто красивий лель з-під німба чорного. Монах у ненависті був великим, але у любові ще більшим, думав він люциферовим ликом роз’яснити гріх грішним. Але сам покохав потвору з крильми і очима анґела, який оживав дуже скоро і щоночі про себе нагадував. Перш за все, він нагадував дівчину, кинуту монахом ще в юності. Літній муж з почуттями незвичними потопав у цілунках й бездумності. Він дрижав і запліднював ідола, а ідол знепліднював монаха. Вже горіла не свічка, а Біблія, і чекала на площі плаха. У монаха щоночі народжувались немовлята, і він їх душив таємно. З люцифером про це полюбив розмовляти, поки ще тепло й темно. То було шепотіння покійного батька, що скидалось на лячну дитячу казку: "Я лежу на городі, забитий дядьком. Поховай і приходь на могилку, будь ласка!" А на фронті лежав забитий дядько і теж тихо хрипів голосом люцифера: "Я забив на городі твойого батька. Поховай і мене. Я не винен. Так треба." Майстер, який готував себе в келію змолоду, раптом життя зажадав звичайного, він розгадав, хто його морить голодом – церква і біс – монастирською тайною. Трудне панно задля віри у Господа, втілене чудом у анґела чорного, душу метало від болю до лоскоту, поневірявши монаха скорботного. Перемоливсь. Голова його скрипнула. Він був побачив – себе розмаїтого. Був табуретом розбив свого ідола, сірого тлом і на віри розбитого. Знову мільйони скляних уламків – білих, червоних, дзеркальних, прозорих, темних, блакитних, густих останків, що зма́лку збирав до старої комори. "Це ти на підлозі лежиш, монаше? Чому не складаєш мозаїку знову?" Встає і бере порцелянову чашу, півсвічки, півхліба, і більше ні слова. |
|
|
Анахорет На вільховім атолі, І сиві його смоли, Щоб сісти й плисти собі Де дамби високі Тим часом укорінивсь Лиш тіло мазохіста, Життя в однині не розжилось, |
|
|
Орел Бог боронив од напасті зграю. |
|
|
Стежечка в рай Ми по першому снігу Там малюємо ми, Ми отримали право, На межі голубій |
|
|
Постать на постаменті Постать, спинившись на постаменті, Квіти посохли і стали паперами – Коні подохли і стали екзотикою – Місто струснулось і стало руїнами – Небо тримало останню зірку, Люди, знайшовши безлюдний острів, |
|
Тронна промова після інавґурації
|
Значить так! Я, ставши царем своїх думок, Ноєм Бо хто на колінах – І якщо я на себе беру багато, |
|
|
Тихий терем По черзі зупинялися годинники Той, хто ладнав пружини, стрілки, маятник, Тік-таки, стуки, гуки, крики, дзвоники, |
|
Підводна Одіссея за датою на плиті
– Підготуйте скафандр до роботи.
Одягніть, будь ласка, скафандр…
Десять,.. два, один, нуль.
Пірнули?
Як обстановка?
Доповідайте!
– Перша хвилина любові.
Політ нормальний.
Вірніше, занурення.
Друга хвилина любові.
Політ нормальний.
Море поводиться чемно.
Третя хвилина любові.
Політ нормальний.
Море – без змін.
Об’єкту кохання не виявлено.
Четверта хвилина.
Нормально.
Йде незначне завищення тиску.
Але, я гадаю, обійдеться.
Поки що дна ще не видно.
П’ята хвилина.
Підвищується рівень кисню.
Світла не вистачає.
Де та любов чортова?
Об’єкт уперто не реаґує.
Увага! здається є!
Шоста.
Це засвітилась акула. Тигрова.
Був змушений ліквідувати.
Пошкодила балон аварійний, зараза.
Та підвищуйте кисень!
Вас не чую.
Сьома.
Восьма.
Дев’ята.
Вас не чую!
Що ви там палубу драєте,
чи що?!
Кисень давайте!
Вільніше трос!
Любов’ю й не пахне.
Хоч сталось чимало подій.
Десята хвилина.
Темно, як у та́нку.
На восьмій хвилині…
Ало-о!
Доповідаю.
На восьмій хвилині…
як чуєте?!
щось безтілесне на восьмій хвилині
мене оточило
і ніби окутало спокоєм
і впевненістю в перемогу.
Невідомий якийсь об’єкт,
але безтілесний,
мов хвиля.
Огорнуло, зігріло і відпустило.
Десята хвилина закінчується.
Тиск – 280 атмосфер?
Дно.
Так, дно.
Пішла одинадцята.
Дно скелясте, нерівне, темне.
Кисню прошу!
Ви хочете, щоб я задихнувся?!
чи що? ідіоти!
Це не жарти!
Любові ніде немає.
Тільки губок налипло сотнями,
трохи світліше.
Та ні, їх тут тисячі.
Дванадцята.
Тринадцята.
Багата рослинність,
як у казках буває.
Корали (здуріти можна!) які! –
зразки відбираю,
усе, як домовлено за програмою.
Так, температура від’ємна?
Ні, двадцять один градус!
Гей, зафіксуйте!
Я більше не можу боротися з вами!
Чотирнадцята хвилина.
Кисень – нормально…
Флора і фауна в розквіті дивнім.
Знову тигрова.
Мимо пройшла.
Мабуть, уже не голодна?
Бачу печеру.
П’ятнадцята.
Ні, на шістнадцятій бачу печеру.
Зафіксуйте.
Кисню, будь ласка.
Буду спускатись.
Будова її вертикальна.
Трос відпустіть.
Дайте почутись вільніше!
Ще!
З вами ніколи любові не знайдеш!
Буду спускатись.
Сімнадцята.
Спуск нормальний.
Форма міняється на горизонтальну.
Печера, можна сказати, стандартна.
Звичайна собі печера…
Тут ціле сімейство крабів
коло ніші ледве помітної повзає.
Я з’ясував.
Тут ще один хід.
От краби, так краби!
Охороняють таємні ходи!
Вісімнадцята.
Кисень, о’кей!
Не розумію, що з тиском?
Світло б’є в очі!
Чекайте, тут кладовище…
древнє якесь кладовище,
освітлене сяйвом медуз,
але звідки медузи на цій глибині?
голубі і рожеві медузи.
Зафіксуйте!
Лежать плити.
Написано тут на одній…
по латині…
перекладаю –
"Тут лежить прах і дух не літає.
Бо тут покоїться глупа любов… –
(зафіксуйте!) –
… любов папи Урбана…"
Бог його знає якого?
не видно, затерлось,
і рік – невиразно,..
ледь-ледь провидняється трійка
і позначка "… ери ново́ї" …
Інша плита.
Тут уже французькою!
"Дух не літає. Прах спочиває.
Море дорівнює дух плюс прах.
Любов дорівнює дух мінус прах.
Тут загубилась нещасна любов
Жанни Д’Арк.
Рік 1431".
Я краще буду фотоґрафувати.
(Двадцять п’ята хвилина.)
Бо тут ще є багато.
Ось італійською мовою!
"Море – єдине, що змогло
приборкати безумну любов
Фредеріко Феліні.
Рік 1994".
Боже мій, українською мовою надпис!
з буквами "ен", ніби "номер":
"Любов не шукайте.
Вона повсюди.
А це лиш її незначний уосібник,
який поєднав у собі
любов до Землі і до Жінки.
Забута любов Мазепи.
Прибула з Бессарабії.
Року 1709".
Плита мармурова,
і на ній
класно зображені наші події…
Як чуєте?
Анґлійською теж є окрема плита:
"Для нестандартної любові
надійне сховище
знаходиться лише на дні океану.
Любов – це королева… –
(королева – в лапках) –
… Мій океан – Фреді Меркурі мій.
1989 рік."
Я так розумію, що вірно казати:
любов – це "Queen"?
Ви чуєте?!
Глухо…
Фіксуйте…
Двадцять дев’ята хвилина.
Любові своєї не бачу.
Тільки могильні плити.
З іноземними надписами.
Ось і німецькою…
Тільки скупо:
"Остання любов Гітлера.
1945 рік."
Тиск майже відсутній!..
Я бачу мільйони джерел світла!
Море світла.
Тридцята хвилина…
Знову той дивний стан,
коли безтілесне щось мене обіймає…
цілує, і слів не потрібно.
Кисень!
Ні, не потрібен!
Я дихаю.
Зафіксуйте.
Трос.
Ні, не потрібен.
Я вільний.
Скафандр в обіймах розтанув.
Спасибі.
Я вільний! Любов моя дійсно жива!
Не потребую нічого.
Гей, там на Землі!
ви – вільні теж!
Пливіть по воді –
там любові немає.
Тут вона – тут!
Я не можу її описати…
Не турбуйте мене, благаю.
Підйому не буде!
Спасибі, ви – вільні!..
На́-за́в-жди́!
Цілуй мене ще.
А яка на плиті моїй дата? –
Прекрасно.
Цілуй мене ще.
За матеріалами: http://lukl.kiev.ua/
Більше віршів Сергія Губерначука на нашому сайті:
"Я вбачаю у цьому крила..." - поезії Сергія Губерначука
Читайте також на "Малій Сторінці":
Читаймо легенди, які записали такі відомі українські письменники, як: Іван Франко, Сергій Плачинда, Катерина Гповацька, Ольга Бондарук, Юрій Мосенкіс, Євген Шморгун, Михайло Слабошпицький, Роман Завадович, Надія Кир'ян, Ольга Горянка та інші.
Колоритно. Самобутньо.
Душевно. Мудро.
Частина віршів у народному стилі.
Дякую!!!