"В останні роки дев'ятнадцятого століття ніхто не повірив би, що за всіма людськими справами зосереджено й пильно стежать істоти більше розвинені, аніж людина, хоча й такі самі смертні, як і вона; що в той час, коли люди заклопотані своїми справами, їх досліджують і вивчають, може, так само уважно, як людина досліджує під мікроскопом хвилинне життя нижчих організмів, що плодяться й кишать у краплині води. З безмежною пихою снували люди туди й сюди по всій земній кулі, поглинуті своїми мізерними турботами, певні своєї влади над матерією. Мабуть, так поводяться під мікроскопом й інфузорії. Ніхто й гадки не мав, що старіші космічні світи криють у собі загрозу людському існуванню; сама думка про можливість життя на інших планетах здавалася неймовірною. Цікаво нагадати деякі поширені в той час погляди. Щонайбільше, думали земляни, на Марсі живуть люди, які поступаються перед нами своїм розвитком і завжди раді прийняти нас у свої гостинні обійми як жаданих просвітників. А в цей час істоти, які своїм розвитком стоять вище нас настільки, наскільки ми стоїмо вище від допотопних тварин, істоти з великим холодним жорстоким розумом, дивилися заздрісними очима на Землю, повільно й впевнено плекаючи свої ворожі супроти нас плани. На світанку двадцятого сторіччя наші ілюзії були розбиті..." (Герберт Веллс)
"Синє небо. Жовті луки.
Предковічний храм.
Вільні дзвони. Срібні звуки.
Все належить нам.
Час веде сюди дороги
звід усіх усюд.
Ми знайшли свою свободу тут..."(Сергій Губерначук)
"Мандрівник у Часі (так найслушніше його назвати) розказував нам якісь дивовижні речі. Його сірі очі спалахували й блищали, а обличчя, звичайно бліде, порожевіло й світилося збудженням. У каміні яскраво палахкотів вогонь. М’яке світло електричних лампочок під срібними дашками переливалося в наших склянках. Крісла — оригінальний винахід господаря — скоріше обіймали та пестили нас, аніж були просто місцем для сидіння. У товаристві панувала та чудова пообідня атмосфера, коли думки, не зв’язані путами фактів і точності, вільно линуть. Господар викладав нам свої теорії, позначаючи рухом тонкого вказівного пальця найголовніші твердження, а ми, посідавши в крісла, недбало прислухалися до цих, як ми вважали, парадоксів, захоплюючись невичерпно багатою фантазією оповідача..." (Герберт Веллс)
"Дощ цілує нам кінчики пальців
Прийди, в мій дім старий постукай,
спочинок дай душі.
Стає нестерпною розлука,
коли ідуть дощі..."(Сергій Губерначук)
"Ти малював любов уві сні.
Ти цілував у вуста ясні.
Випий мої сльози – і лети.
Вітер – мій художник, а не ти.
Там, уві сні, коханим ти став мені.
Ти, мов огнем, мене обіймав –
ніч стала днем, ти коханим став.
Рано перший дотик, перший звук.
Ранок після тебе йде до рук."
(Сергій Губерначук)
"Коста-Ріка, Коста-Ріка –
справжній рай для чоловіка!
Полум’яні сеньйорити
і блакитні кораблі.
Коста-Ріка, Коста-Ріка –
відшукаю бухту дику.
Вічне сонце, вічне літо,
як кохання на землі!"(Сергій Губерначук)
"Я заблукала у серпневому бажанні
під зорепадом по нічному дну.
Я запросила, любий мій, тебе востаннє
у передпокій до свойого сну.
Давно не чула я признань таких солодких
і в поцілунках довгих не була.
Невже я сплю на глибині ночей коротких,
а десь любов зорею пропливла?"
(Сергій Губерначук)
"Пролітають вітри від весни до весни.
Віддає все сповна нам земля восени.
А ми вдвох після шлюбу ще декілька днів,
але ти вже замерзла, а я зголоднів.
Живемо, мов орли на високій горі.
Полювати йдемо на ранковій зорі.
І, промчавши по колу і ускочивши в дім,
на байдужість твою я таке відповім..."(Сергій Губерначук)
"Поруч мене ти,
але вже час піти.
Зараз буде сонце тут.
Присвяти мені
ночі, а не дні –
і звільни від зайвих пут.
Поруч тебе я,
нічна любов твоя,
що розбудить і приспить.
У твоїх руках
пташку душить страх,
з рук твоїх любов летить..."(Сергій Губерначук)
"Чи то у княжий час, за ге́тьманства чи панства,
чи то в роки імперій, орд чи рад –
з народу за́вжди справжній лицар піднімався,
щоб повернути незалежний лад."(Сергій Губерначук)
"Там, де ти – море сліз,
а я сміюся і танцюю скрізь,
а я радію, що від мене знов
пішла любов..,
така любов."(Сергій Губерначук)
"Усе почалося зі слова – і скі́нчиться в слові.
Безмовна душа відійде́ у німі небеса.
Нечу́тно одхиляться двері живої любові –
і ти́шею тиш заговорить космічна краса!"(Сергій Губерначук)
"Я вже був колись… Пам’ятаю
цю осліпленість збожевілля,
на навколішках власних останків
неприховане незусилля,
як літав сорок день без себе,
але мав ще про себе згадку..."(Сергій Губерначук)
Представляються окремі фрагменти з оригінального лібрето українського національного мюзиклу "Запорожець за Дунаєм" – римейку однойменної опери Семена Степановича Гулака-Артемовського. Лібрето створено в 2004 році українським поетом Сергієм Губерначуком. У сучасному варіанті лібрето реалізовано нове драматургічне проведення взаємодії дійових осіб через нові діалоги і збагачення сюжету, здійснено драматургічне наповнення образів (зокрема Прокопа Тереня та Холуя). У цій літературній редакції глибоко осмислено історію українського козацтва, яскраво змальовано високі патріотичні почуття козаків до рідної землі, особливо тепло відображено ідеї вільнолюбного українського народу, його любові до батьківщини, до її історії. Загалом у драматично-літературному матеріалі Сергія Губерначука запропоновано сучасний погляд у музичній драматургії.
Пісня "Там, де ти" на слова Сергія Губерначука у виконанні дуету "ПІАНІСТ ВІДПОЧИВАЄ" (Львів)
"Там, де ти – море сліз,
а я сміюся і танцюю скрізь,
а я радію, що від мене знов
пішла любов..,
така любов."(Сергій Губерначук)
Сценарій "Чайка, для якої немає меж" написаний Сергієм Губерначуком у 1996 році за мотивами філософської повісті-притчі Річарда Баха "Чайка Джонатан Лівінґстон". Твір американського письменника присвячений безмежній свободі духу, самопожертві, прагненню людини до самовдосконалення, алегорично виражає вічні ідеї про невичерпний потенціал людини, доленосність вибору й мистецтво життя, і тому залишається актуальним і сьогодні. Втілення сценарію спрямоване на синтез музичного та видовищного мистецтв. Постановка за представленим сценарієм може бути цікавою і корисною для всіх поколінь.
"Мені сниться – не насниться
журавлиная криниця
у бабусинім селі,
там, де ніженьки малі
рік за роком виростали –
і тепер моїми стали,
де стоптали всю травицю,
забруднилися в землицю,
обходили всі стежини
і подряпались в ожині –
та й побігли без нужди
десь за обрій, назавжди́..." (Сергій Губерначук)
"Налякаю тебе голубою гостинністю
на далекому й жовтому озері Зе́ро.
Усолоджу високим вином з вірогідністю,
що зломлю об портрета твойого всі пера!"(Сергій Губерначук)
"Пливу всім плином по Тобі,
де зупинилися два серця.
Поміж рожевих голубів,
між світлих душ і чорних вдів
Тепер не смійся і не сердься!
Тепер ми зернятко одне,
хай вітер нас закине в гори.
Хто знав Тебе або Мене –
нехай ті гори обмине..,
бо наше щастя – їхнє горе!"(Сергій Губерначук)
"Переді мною розстеляєшся ти, нібито путь. Невже от саме я піду шукати, де кінець твоїх задумок? Але ж, окрім мене одного, є ще десятки інших, є сотні кращих, тисячі таких; окрім мене одного, є ще мільйони років, мільярди слів і безліки вітрів. Їх я враховую так само, як тебе; беру до відома і йду обабіч. Але коли вже збочувати час, оскільки ти є путь, – тебе лишаю; так само, як лишити можу все, що самостійним є зайти далеко. Хай ґрадусів на сорок повернувши вбік звідтіль, де розстеляєшся ти, нібито путь, я опинюся осеред роздолля, піду красою світу, не зважаючи на жоден орієнтир; а там, де тільки-но окреслюватиметься дорога, пускатиму сльозу чи слину за тим минулим дивним часом, коли переді мною розстелялися і говорили загадками про майбутнє. (Майбутнє – це табу на всі загадки..." (Сергій Губерначук)
