«Мої думки – така маленька річ
у безконечності нічного зорекраю.»
(Сергій Ґуберначук)
ІІ. Вибрані цитати і роздуми:
творчість, мистецтво, театр,
автор особисто про особисте
* * *
Творчість – породжена безмежністю.
* * *
Творчість – Така́, як Ти.
* * *
Творчість – це суцільна таємниця.
* * *
Творчість:
Одне крило – терпіння, а друге – вічний шлях.
* * *
Сила мистецтва – терпіння.
* * *
Твори́ тепер – твори́ своє «тепер».
* * *
Перш, ніж ліра змогла вигравати про крила,
треба, щоб ліра угору злетіла.
* * *
Натхнення – поклоніння, а не Мекка.
* * *
Іноді осяяння надходить так раптово..,
що залишається лише дивуватися тому,
як ти не розумів цього раніше.
* * *
Не творчість – інструмент любові,
а любов – інструмент творчості.
* * *
Блаженством є розуміти і відчувати мить освітлення
чимось новим, ґеніальним, якоюсь думкою, гіпотезою,
яка раптом для тебе самого виявляється аксіомою,
раніше невідомою так явно.
* * *
Жити – значить творити. Творити прекрасне, чудове, добре, а значить, корисне людям. Так творити, щоб для користі іншим вкладати в свою працю всю свою душу, вміння, працювати від щирого серця, із натхненням і радістю, що така праця – не щось марне, а потрібне людям.
У цьому я вбачаю красу життя.
* * *
Дивно, сучасники хочуть сучасності,
страшно дотичні до матеріальності.
* * *
Лежить дорога через Бога.
Сто тисяч бра від підземелля,
і задумів багатоскелля,
і втілювання відчайно́го…
* * *
Слава хай воскресне
анґелам небесним
невідомим, звісним
і нині, і прісно!
І на ві́ки вічні
слава всім незвичним!
* * *
Браво ґеніальним, браво їм!
* * *
Талант і ґеній у одній особі –
це всі світи в єдинім слові: Бог.
* * *
Хай навіть ґеній голий і босоніж –
ця аура є, буде і була.
* * *
Навіть якщо протягом цілого життя малювати чи то ліпити оголений зад, навряд чи від цього він стане витвором мистецтва – тільки якщо ти не справжній ґеній, тільки якщо є геніальне відчуття змалювати або зліпити.
* * *
Зірка ночами – талан і талант розвиває.
* * *
Натхнення:
Я співаю тобою, співаю про тебе.
Розумію, що раб твій, та в рабстві потреба.
* * *
Я натхнення своє ображав,
не бажав його і зневажав.
А ходило воно за мною,
як намисто за купою гною.
* * *
Але звідки берешся ти, рідне натхнення?
А найперше тебе відчуваю в легенях.
Щонайширше у серці всю кров каламутиш.
Розкумедиш – і враз якнайглибше засмутиш…
Просто ти як знайшло, то ніяк не одпустиш.
Знову кров каламутиш… Думки каламутиш…
* * *
Зупинити мить... Сцена не дає такої можливості.
Там свої нюанси. Там мить як секунда загальної правди чи неправди, як одиниці виміру. У поезії мить – це слово, навіть склад – буква, звук, сказаний, до речі, вголос з тієї ж сцени, це навіть час між буквами, в осмисленні читача, чиї внутрішні малюнки ми не бачимо. Малюнок – мить, яка повинна рухатися далі. У кольорах чи без них, у звуку чи без нього, у світлотіні, особах, чому завгодно.
Це «далі» – і є, як на мене, кіномалюнок, кінокартина, робота мінливих моментів…
Навіть сцена може бути чотирма стінами.
Китайці кажуть: «Вивчивши один кут квадрата, не забудь про інші». Хочеться простору.
* * *
Велике склалося з малесеньких шматочків.
Великий скарб – з дрібне́ньких недоробок.
* * *
Коли нічого ще не встиг, але вже винен, –
хай свідки, ще живі, вб’ють крила в спину.
* * *
Мистецтвом ще стільки не ввібрано
експромтів акторської братії!
* * *
Музика – поезії рідня.
* * *
Хай буде музика біла.
Біла, як світ.
* * *
Нехай помножать радістю серця
пісні, з якими можна ввись майнути
і небо осягнути до кінця.
* * *
Хіба даремним є терпіння,
коли в екстазі тратяться пороги
в походах до найвищого склепіння?
* * *
Не віддай свій талант чинарям
в кон'юнктурний проект.
* * *
Усім усюдам світлимося в люди –
з вінків тернових пропускаєм кров
розп’яття хресного в повішенні іуди
єдиним поглядом і висловом «ЛЮБОВ».
* * *
Нема приходу небесного зонду, коли іґноруєш природу.
* * *
Коли ти пензля взяв
і чисте полотно –
те грізне блискавичне дно
з’єднало сон і яв.
* * *
Голкою художники малюють свої шедеври.
* * *
Художник має бути вільним. І голодним…
Хоча, дійсно, матеріальні блага необхідні,
аби не померти.
Тепер я знаю ціну шедеврів і предметів побуту.
* * *
Пензлик.
Тло паперове.
І власне готовий малюнок.
«Квінтесенція недотичних речей».
* * *
Ти не в художники прийшов,
а в ґалерею ту́,
де в ґеніальну простоту
ввійшла свята любов.
* * *
Актор – це месія,
а місія в тому,
що те, що посіяв
крізь радість і втому,
збираєш потому.
Збираєш потому
так, ніби востаннє,
по світу простому
складні запитання,
прокльони й вітання.
* * *
Актори ж блаженні,
їх нищить добробут..,
актор їсть-п’є, що заробить.
* * *
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних віч
твій Гамлет помилятися не вміє.
* * *
Актор, який дожився до сивин, –
вертепів син і водевілів модних.
* * *
Театр – одна сім’я,
де кожен має творче «Я».
* * *
Лише актор на щоглі сцени вмре,
підкинувши до неба грішну душу.
* * *
Не в театрі щастя, а на вулиці,
й не на вулиці горе, а в театрі.
В актора не завше душа на варті,
не завше й мозок до серця тулиться,
як у простої людини з вулиці.
* * *
Актор вимагає себе, а інших – дратує.
З актором трапляються дивні метаморфози.
Він для вас – рятунок, собі ж – загроза,
себе калічить – вас демократує.
* * *
Хто є Актором – той блукає в ро́лях.
Але Поет – щасливий, як Актор,
виводячи з безсоння пісню кволу
на Божий світ, на свій-таки престол.
Хто є Поетом – той згубився в пісні.
Але Актор – щасливий, як Поет,
коли своє життя чужим притисне
до німоти, після якої – злет!
* * *
Який театр – таке і свято.
* * *
Я люблю перевтілитись
в те, що не зветься – собою,
і не можу від імені тих не звучать.
* * *
Чи життя – театр
і чи театру присвятити варт
усе життя, як нені чи дитині?
* * *
Театр – не конвеєрна паприка!
Не стильний салон! і не вулиця!
Актори – не цех і не фабрика!
Актори – то ті, хто проснулися!
То ті, хто свій подив знаходячи,
тримаючись купи – на відстані,
з людьми – найтає́мніші родичі.
То ті, хто експромтом розхристані.
* * *
Між нами, акторами, кажучи,
усі вже давно є акторами.
Підігнано ролі під кожного –
супутнього і перехожого,
довірливого і безбожного –
герой на героя не схожого.
Підігнано – та не розіграно
інтриґ вирішальної партії.
Мистецтвом ще стільки не ввібрано
експромтів акторської братії!
* * *
Зливаєш сотні тонн потів
у океан ударів серця.
Вміщаєш тисячі життів –
в одне, яке акторським зветься.
Опісля сцени, у думках,
стоїш над світом, як лелека,
бо кожен о́браз твій, мов птах,
сягає у блакить далеку.
* * *
Перевтілення – чи не найбільший гріх
для когось (чи актора), що може
викликати стрес, тривогу, страх.
* * *
Живучи у театрі, де сцена гортає героїв,
де волосся і грим насувають на образ печать,
я люблю перевтілитись в те, що не зветься – собою,
і не можу від імені тих не звучать.
* * *
Актор своє життя чужим притисне
до німоти, після якої – злет.
* * *
Впевнений, тільки точна думка здатна народити
точне і вірне почуття у актора, і лише вірне почуття
й подарує в результаті потрібну інтонацію…
* * *
Мистецтво – вишуканий гріх.
Театр – розкиданий по світу.
* * *
Реально існує школа професора Бориса Ставицького.
* * *
Український театр має бути кращим європейським театром, про що мріяв ще Лесь Курбас, але втілити це до сих пір не вдалося.
Що потрібно: новий підхід до питань подальшої (після інституту) долі молодих акторів; згуртований колектив, талановиті актори, перевірені часом стосунки; діючий репертуар (3 вистави різного плану – і для дорослих, і для дітей), що користується у глядача успіхом; відомі й талановиті педагоги, режисери.
* * *
Не може бути режисер повноцінним,
не відчувши вповні акторської роботи.
* * *
Ще в інституті мені говорили деякі люди, чи не маю я наміру вступати на режисуру.
Я казав їм «ні», вважаючи, що не може бути режисер повноцінним, не відчувши вповні акторської роботи.
(Жодним чином це не означає, що моя позиція безпомилкова).
Але й тепер я не відмовляюся від своїх слів.
Актором я лишатимуся.
Тільки ось виникла потреба, необхідність ривку, прориву до повнішого вираження. Не весь мій потенціал задіяний.
Моя ціль на цій землі полягає в синтезі.
Поєднанні раніше, до мене, не поєднуваного.
І тому я йду до руху, у кожному кадрі якого – свій центр тяжіння.
Це не значить, що все має бути розкиданим із кадру в кадр – десь має бути та нитка, яка червона. Вона проходить через події, предмети, простір так, щоб зобразилась людина.
* * *
Сліпий театр – абсурд, а без Йонеску!
Є рамка – тільки вкрадено ікону!
* * *
Сцена. Сцена. Сцена.
Навіть тиха роль голосить.
Всіх нас грає Мельпомена.
* * *
Сцена гортає героїв.
* * *
Сцено, моя плахо: сам не заспіваю,
як немає птахи – то й пісень не маю.
* * *
Навіть сцена може бути чотирма стінами.
* * *
З ніку́ди йде в ніку́ди мимо нас
своїх прекрасних п’єс бібліотека.
* * *
Акторське перо – активне перо.
* * *
Театр – без форми, без нужди,
без дріб’язковостей надуманих сюжетів –
не піде звідси, бо не йде сюди,
де тхне стоїчним потом від естетів.
* * *
Театр – це честі вічна злука.
* * *
Я продам білий світ –
і куплю собі крила
у знайомого анґела в Чистий Четвер.
Я відчую політ,
бо мені так кортіло
стартувати з усіх джомолунґм і говерл!
* * *
Бог мене зі мною повінчав.
* * *
Я у шлюбі з Духом у собі.
* * *
Не вмію я мрії ронити до ніг.
* * *
Мрія знову несе –
між мелодій і слів.
* * *
Аншлаг думок – у голові.
* * *
Як багато мені мало.
* * *
З дитинства знаю я любов,
і не страшні її окови.
* * *
З любов’ю – в одній небесній запряжці.
* * *
Єдине, що вірно зроблю –
Це запевню любов у любові.
Єдине, що вірно люблю –
почуттів повноводу повінь.
* * *
Енергію мою спіймав був світ,
а що за ним – негайно озоветься.
* * *
Я не боюсь стрічати нові дні,
хоч що не день, то вогняна безодня –
безодня невідомих відкриттів,
непередбачених, непередчутих.
* * *
І муза знов сторінки гортає,
кодує все, що збагнув до сьогодні.
І, як в дитинстві, я знов літаю
і бачу все, що мені завгодно.
* * *
Що взяв на дні – наверх віддам.
* * *
Комусь – усе життя,
мені – всього́ година.
* * *
Небеса, словеса, країни – я за ніч одну розкроїв.
* * *
Я руці твоїй – друг, я до ніг твоїх – крок.
* * *
Кидати акторську роботу я не збираюся. Вона – частина мене. Це так само, якби мені сказали: «Кинь писати вірші!» Це неможливо, бо вони народжуються незалежно від мене. Усе, що надумане – відпадає. Усе своє – має розвиток.
Я маю своє особливе бачення певних процесів усередині і зовні. Усе інше – форми вираження. Я хочу дійти до більш складної форми – кінематографу. Але це ні в якому разі не означає відмови від інших складових мого світосприймання.
* * *
Лікую виключно любов’ю.
* * *
Помщуся любов’ю, не помилую.
* * *
Нехай любов моя не та́ вже,
бо більша за любов.
* * *
Не знаю, хто друг, але прощаю усім.
* * *
І все прощав, законне й незаконне.
І німб чіпляв на вбожество останнє.
* * *
І згадую катів як дорогих людей.
* * *
Не все почую в цьому світі я,
не все побачу,
але ж усе пробачу.
* * *
Однакові «минуле» і «майбутнє» на тереза́х моїх,
які я зву – «мета».
* * *
Моє життя – шалене.
* * *
Я наздогнав заримований вітер.
* * *
Спокій не мені відомий і корисний.
* * *
Я все одно життя любити буду,
якщо це тіло, а не купа гною!
Я полечу з цілунками крізь вічність,
до тих галактик, що вплотились щойно,
і мовою думок з’явлю колишність,
і стверджу правду часу недостойну.
* * *
У теплих вологих долонях
я – зерня,
я – проросту.
* * *
Ось – виймаю з очей затверділу сльозу
й розбиваю її, як годинник,
на мільярди малесеньких радостей.
* * *
Я бачу райдугу – радію і живу.
* * *
Сонцем повні мої вітражі.
* * *
Прийміть мене таким, яким я є.
* * *
Звідкіль спливаєш, болю мій,
на хвилі радісних подій?
у час, який здається чарівним…
* * *
Я маю пульт до току джерела,
багряну кров розкраплюю між Миру.
* * *
Я тут (на Землі) чергую, слізьми умиваючись.
* * *
І поки хліба шмат простий
для мене коровай,
я не цуратимуся чо́рної роботи.
* * *
Я, мов зерня́, загублене життям.
Хтозна́, який мій плід…
* * *
Хай осідлаю ніч –
колеса всі і крила –
усім думкам настріч
мене вона промчить!
Тій, найяснішій з них,
яка мене зморила,
я – завтрашній жених
і драматична мить!
* * *
Мої думки – така маленька річ
у безконечності нічного зорекраю.
* * *
І на краю розбитого життя
я прокляну лише свої пороги.
* * *
О, ти! моє таке життя!
слізьми закінчуйся чи сміхом,
а все одно – без тебе я
залишусь жити ві́ршем тихим.
* * *
Живу, як Бог, по смерті земної.
* * *
Згори мені наказано літати,
переміщать любов повсюди.
* * *
Знаю, любі, ви у мене є!
Кожен з вас – талановитий птах.
Кожен з вас – це сонечко моє –
у душі, молитвах і думках.
* * *
Я знав любов – я долею розпещений.
* * *
Уявіть собі, що весь світ – Любов.
* * *
Дивитися, вдивлятися, дивуватися.
Мабуть, ця «трійця» мені найбільш імпонує.
* * *
Із поглядів моїх – чужий світогляд.
* * *
З воскреслих кольорів, із музики, зі слова
я вибудував рай, не втілюючись більш.
Душею ввився ввись, бо небеса – основа.
Вони – малюнок мій, мелодія і вірш.
* * *
Мій театр і любов,
возз'єднавшись в одному законі,
мають право
моє на підмостках життя розіп’ять.
* * *
Я, часточкою будучи лише,
зривав, як міг, з людей тяжкі кліше.
* * *
Якщо я на себе беру багато, так:
лише те, що не зміг не брати.
* * *
Я – вас, майбутніх, вартовий.
Цілую ваші чисті ризи
чорнилом цих постертих пер.
* * *
Не будьмо сумні у поточному часі.
Я ще озиваюсь до вас!
Я вас так люблю! Як на іконостасі!
Кохаймо себе – і свій час!
* * *
Я відвідав храм свого життя,
натхнення і любові…
Здається, й після себе я
піду у світ.., але на іншій мові…
* * *
Усім, кого люблю, я винен знов.
Моя вина – на всіх одна любов.
* * *
Любові я серце віддаю і кров.
* * *
Зберу насінини, всі ночі і днини,
лузатиму їх, ідучи по стежині,
і кожного ранку саджатиму зерня,
щоб квіткою – сонце
й малюнком – майстерня.
* * *
Я все віддав для вас.
Нема чого втрачати.
Я можу все віддати.
* * *
Од себе – спасибі, а людям – мага́йбі.
Бо перше й останнє вирішує Бог.
* * *
Дякую за те, що вислухав все, і вибач,
що так довго тебе я стомлював віршами.
* * *
Усім тобі завдячую, Любове!
За матеріалами: Сергій Ґуберначук. Моє на підмостках життя…: вірші, роздуми, спогади, цитати. Київ: Видавництво «Тропеа», 2024 р., 132 с.
Читаймо також на нашому сайті:
«Моє на підмостках життя... Вірші, роздуми, спогади, цитати» — збірка є багатосторонньою розвідкою, яка присвячена поетові, акторові, драматургу Сергію Ґуберначуку. Основний фокус уваги – його акторський шлях, театральні роздуми та відкриті питання, які автор ставить до себе, до мистецтва, до друзів і колег. Перший розділ складено з поезій, присвячених театру, акторам, друзям, вчителям, і відображають почасти враження, почуття і життєві події автора. Друга частина – вибрані цитати і роздуми, в основі яких – думки про мистецтво. Окремий розділ – спогади митців, які відтворюють період знайомства з Сергієм Ґуберначуком. Зібраний матеріал приваблює щирістю, повною відвертістю поета, оригінальністю його мислення, теплим ставленням до творчості і мистецтва, любов’ю до світу і людей, загальним оптимістичним настроєм, а інколи – і тонким дружнім гумором. Збірка розрахована на широке коло читачів.
І добра осінь.
Сцена. Сцена. Сцена. Сцена.
Навіть тиха роль голосить.
Всіх нас грає Мельпомена..."
"Я вбачаю у цьому крила..." - поезії Сергія Губерначука
"Дай, я буду таким, як хочу,