Перед Вами поезії, які стали вінцем творчості людини життєрадісної вдачі Сергія Ґуберначука, якого Бог наділив багатьма талантами: поет, актор, педагог, співак. Поет із високості натхнення чітко бачить і гостро відчуває навколишній світ, а все, що в ньому діється, проходить через унікальний внутрішній механізм створення образів і лягає зворушливими рядками на папір. Актор, також таким чином створюючи образи, вдихає в них життя, втілює їх на сцені в різноманітних формах та інтонаціях. Педагог наділяє ці образи розумом, морально-етичними чеснотами і через них виховує людство. Співак огортає образи в музику, в неповторну мелодію голосу, душі й серця. Всі ці іпостасі митця існували в Сергієві водночас, і такий надзвичайний збіг їх одночасного існування в одному місці в один час є дивом і даром Божим.
Кожен із цих талантів викарбувався в його душі глибинними, подекуди, болісними переживаннями, а усвідомлення їх беззаперечної присутності сформувало його як особистість і наділило відповідальністю перед Музою мистецтва, на яку дивився очима дитини. Дитяча наївність ніколи не полишала його. З цим відчуттям народжувалися дитячі вірші або ролі. Такі легкі, безтурботні і кумедні, як саме дитинство. Гра, що змалечку так серйозно захоплювала Сергія своєю дієвістю, випробуванням і прагненням бути першим, кращим, у дорослому житті переростає в прагнення творити інакше, інше, незбагненне й величне, експериментувати на рівні інтуїції, проникаючи в підсвідомість темної ночі чи летячи на крилах натхнення в етері надбуття, і бути пошуковцем і першовідкривачем нових, незвичних, цікавих і неймовірних образів у мистецтві слова й театру. Отак, філософствуючи чи страждаючи, фантазуючи чи займаючись дурничками, сміючись над світом і собою, народжувалися його неповторні поезії. Несподівано і легко.
Кожен вірш - цілий світ, наповнений неосяжною палітрою почуттів, де поет прославляє рідний край, зневажає його ворогів, надихається красою, наповнюється болем співчуття, замріюється, фантазує, все більше закохується в життя і картається від спокус його...
Мабуть, це і є повноцінне щасливе життя митця: жити там і тут водночас, у світах ним створених і в повсякденному, часто несправедливому, світі, заразом бути місточком між ними та поводарем для поціновувачів справжнього мистецтва.
У поезіях збережена унікальна мова автора, мова поліських пращурів, богданувська мова, мова бабусі Марії, яку Сергій обожнював і яка живила його життєдайною енергією, завзяттям, народною мудрістю і колоритом. Любов до бабусі й Рідного краю є нероздільною і яскраво відобразилася у його віршах.
Сергій завжди розумів, що митця оцінюють за його ж власними законами, і весь час довершував свої дітища, допоки не з'являлося внутрішнє відчуття гармонії. І тільки тоді слова переносились на чистову, каліграфічно і з відчуттям виконаного обов'язку. Можливо, тому він і відкладав на потім видання неймовірної кількості віршів. Можливо, тому відповідальність за свою працю і гостре відчуття справедливості часто ставали каменем спотикання, бо ж він завжди хотів такого ставлення до роботи від інших.
Так минали літа, минуло й недовге життя...
Тепер Поет споглядає на нас зі своїх поетичних величних світів, комусь привітно усміхається, від когось ховає свій погляд, але вічно живе у спогадах і своїх поезіях.
Володимир Ґуберначук
|
|
Мені сниться – не насниться Мені сниться, не насниться Десь сховаюсь без нужди
Лиш сива трава соловіла під ніч Про пісню не знали онуки міські. І раптом під вечір я чую – хори́ Жінки мали тугу, бо мали любов, Я голос знайшов, мов од хати ключі, Тремтливі хори вже замовкли давно,
Усім Тобі завдячую, Любове, Небаченими витворами віри, Я дякую за радощі у смутку, За погляди, яких сумна відсутність За всю Тебе, моя Любове світла,
|
.jpg "Поезії Сергія Губерначука")
"Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці,
"
.jpg "Сергій Губерначук. Вірші про осінь.")
«Моє на підмостках життя... Вірші, роздуми, спогади, цитати» — збірка є багатосторонньою розвідкою, яка присвячена поетові, акторові, драматургу Сергію Ґуберначуку. Основний фокус уваги – його акторський шлях, театральні роздуми та відкриті питання, які автор ставить до себе, до мистецтва, до друзів і колег. Перший розділ складено з поезій, присвячених театру, акторам, друзям, вчителям, і відображають почасти враження, почуття і життєві події автора. Друга частина – вибрані цитати і роздуми, в основі яких – думки про мистецтво. Окремий розділ – спогади митців, які відтворюють період знайомства з Сергієм Ґуберначуком. Зібраний матеріал приваблює щирістю, повною відвертістю поета, оригінальністю його мислення, теплим ставленням до творчості і мистецтва, любов’ю до світу і людей, загальним оптимістичним настроєм, а інколи – і тонким дружнім гумором. Збірка розрахована на широке коло читачів.
"О, Рампо Часу! Ти освітиш кожного!
Усі страхи́, кошмари, нісенітниці!
Безглузду епопею зла художнього
перекладеш з часописів в обітниці!
О, Вічна Рампо! Дай антракт між діями!
Зміни порядок виходів Історії!"(Сергій Губерначук)
"Священний подарунок від Бога – й до Бога
для кожної живої душі – дорога Віри, Надії й Любові,
аби пізнати справжнє торжество Розуму і Духа."(Сергій Губерначук)
"Оце моє таке життя.
Мої продовження у дітях.
Цвіт яблуневого злиття
в обіймах цих, немов на вітях...
...О, ти! моє таке життя!
слізьми закінчуйся чи сміхом,
а все одно – без тебе я
залишусь жити ві́ршем тихим."(Сергій Губерначук)
"Це ніяке не царство. І не загублений острів. А далека – до глибини багатотриліярдного болю – далечина. Омріяний здогадами далечезний космос. Ніяка й не планета. І не зірка. І не чорна діра, яку, напевне, хтось сподівається натрапити, аби перейти в інший вимір. Це звичайнісінький космос. Космічний простір, серед якого розкинулася вибаглива мара, схожа на якесь існування… А таки забігаючи дещо наперед, я зізнаюся, що це Вічність." (Сергій Губерначук)
"Я не боюсь стрічати нові дні,
хоч що не день, то вогняна безодня —
безодня невідомих відкриттів,
непередбачених, непередчутих."(Сергій Губерначук)
"Передчуття
На кінчиках пальців твоїх
миттєвості, стиснені в вічність.
Лише доторкнися смичком –
і ти їм даси свободу…"(Сергій Губерначук)
"Усе почалося зі Слова
й на Слові скінчиться.* * *
Слово – від Бога
у Бозі
світить нам."(Сергій Губерначук)
"Хай злі всі стануть добрими,
а добрі – ще добрішими,
тепла й добра побільшає!"(Сергій Губерначук)
"У духовному спостереженні
Усе почалося зі слова – і скі́нчиться в слові.
Безмовна душа відійде́ у німі небеса.
Нечу́тно одхиляться двері живої любові –
і тишею тиш заговорить космічна краса!"(Сергій Губерначук)
"Хто розумом вільний –
не стане рабом
чужих божевільних
і злих ідеалів."(Сергій Губерначук)
"Не тільки ж неба, що над світом
Є – Мисль, Яка найвищий чин.
Вона в присязі з Заповітом,
Якого склав Господь Єдин!"(Сергій Губерначук)
"Нехай помножать радістю серця
пісні, з якими можна ввись майнути
і небо осягнути до кінця."(Сергій Губерначук)
"Актор – це месія,
а місія в тому,
що те, що посіяв
крізь радість і втому,
збираєш потому.
Збираєш потому
так, ніби востаннє,
по світу простому
складні запитання,
прокльони й вітання."(Сергій Губерначук)
"Усім усюдам світлимося в люди –
з вінків тернових пропускаєм кров
розп’яття хресного в повішенні іуди
єдиним поглядом і висловом «ЛЮБОВ»."(Сергій Губерначук)
"Де сяє дух,
там почуття –
ґротеск."(Сергій Губерначук)
"Своє натхнення людство завжди шукало в природі.
У щонайменшій краплинці роси, яка спинила свій плин
на білосніжній пелюстці ромашки, можна побачити,
як віддзеркалюється цілий світ, як обертається планета."(Сергій Губерначук)
"Хай мир і тиша ці чимдужч-чимдальш,
а з віч і вуст не сходить фальш.
Живемо від війни і до війни,
і Бога славимо, бо грішні ми."(Сергій Губерначук)
"Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике!
На палаючий день перероджуєш ніч
і на крилах пісень, полохливих і диких,
надсилаєш мене до божественних віч!"(Сергій Губерначук)
"Радій сонцю, яке є, а якщо його нема,
вигадай світло."(Сергій Губерначук)
"Живи все довше-довше
і пам'ятай все більше
тільки про любов."(Сергій Губерначук)
"А що найкраще – то труд.
Бо він і є добро.
Хай мізерним заробком і не нагодуєшся,
так і слізьми ж не запиватимеш.
Бо завтра легша праця,
якщо сьогодні багато встиг."(Сергій Губерначук)
"Але звідки берешся ти, рідне натхнення?
А найперше тебе відчуваю в легенях.
Щонайширше у серці всю кров каламутиш.
Розкумедиш – і враз якнайглибше засмутиш…
Просто ти як знайшло, то ніяк не одпустиш.
Знову кров каламутиш… Думки каламутиш…"(Сергій Губерначук)
"Багато щастя не треба.
Безмежно багато людині не треба.
У зайвому сяйві осліпнеш.
Шукай джерело."(Сергій Губерначук)
"Найкраще багатство –
наша пісня й земля."(Сергій Губерначук)
"Жити – значить творити. Творити прекрасне, чудове, добре, а значить, корисне людям. Так творити, щоб для користі іншим вкладати в свою працю всю свою душу, вміння, працювати від щирого серця, із натхненням і радістю, що така праця – не щось марне, а потрібне людям. У цьому я вбачаю красу життя..." (Сергій Губерначук)
До цієї добірки начерків сценаріїв, створених письменником Сергієм Губерначуком, увійшли: «Уранці не зійшло сонце (трилер). «Марина», «Довга нота «ДО»», «Урбанавти» (діадрама), «Уся Оксана» (пригодницька кінострічка). Читаймо!
"Десь за майже розталою, прозоро світанковою межею сивих лісів народжувався новий день. Із-за ледь-ледь рожевого стомленого сутінками обрію, мов би ненароком, поволі виринали перші вранішні промені, поповнюючи світ дивовижними звуками природи. Здавалося, спить вона, знесилена вчорашньою грою, відспівала уже всі пісні; та ні – знову пташиний щебет розірвав тенета темряви, знову розворушив життєдайні джерела, заново зродивши людське натхнення до праці. Справжнє диво, яке ще не раз змусить поета взятися за перо! Одна за одною в небі танули зірки, ховаючи свої мініатюрні промінці серед несміливої блакиті. І, роздратований веселковими кольорами марева обрій, нарешті відчинив свій одвічний скарб: з-під побореної світлом темної громади землі з’явився багряний окраєць ранкового сонця. Він усе більшав і більшав, немов би своїм ростом навмисне прирікав низький світ до загибелі…"
"Усе почалося зі слова – і скі́нчиться в слові.
Безмовна душа відійде́ у німі небеса.
Нечу́тно одхиляться двері живої любові –
і ти́шею тиш заговорить космічна краса!"(Сергій Губерначук)
"Я вже був колись… Пам’ятаю
цю осліпленість збожевілля,
на навколішках власних останків
неприховане незусилля,
як літав сорок день без себе,
але мав ще про себе згадку..."(Сергій Губерначук)
Представляються окремі фрагменти з оригінального лібрето українського національного мюзиклу "Запорожець за Дунаєм" – римейку однойменної опери Семена Степановича Гулака-Артемовського. Лібрето створено в 2004 році українським поетом Сергієм Губерначуком. У сучасному варіанті лібрето реалізовано нове драматургічне проведення взаємодії дійових осіб через нові діалоги і збагачення сюжету, здійснено драматургічне наповнення образів (зокрема Прокопа Тереня та Холуя). У цій літературній редакції глибоко осмислено історію українського козацтва, яскраво змальовано високі патріотичні почуття козаків до рідної землі, особливо тепло відображено ідеї вільнолюбного українського народу, його любові до батьківщини, до її історії. Загалом у драматично-літературному матеріалі Сергія Губерначука запропоновано сучасний погляд у музичній драматургії.
Сценарій "Чайка, для якої немає меж" написаний Сергієм Губерначуком у 1996 році за мотивами філософської повісті-притчі Річарда Баха "Чайка Джонатан Лівінґстон". Твір американського письменника присвячений безмежній свободі духу, самопожертві, прагненню людини до самовдосконалення, алегорично виражає вічні ідеї про невичерпний потенціал людини, доленосність вибору й мистецтво життя, і тому залишається актуальним і сьогодні. Втілення сценарію спрямоване на синтез музичного та видовищного мистецтв. Постановка за представленим сценарієм може бути цікавою і корисною для всіх поколінь.
"Мені сниться – не насниться
журавлиная криниця
у бабусинім селі,
там, де ніженьки малі
рік за роком виростали –
і тепер моїми стали,
де стоптали всю травицю,
забруднилися в землицю,
обходили всі стежини
і подряпались в ожині –
та й побігли без нужди
десь за обрій, назавжди́..." (Сергій Губерначук)
"Налякаю тебе голубою гостинністю
на далекому й жовтому озері Зе́ро.
Усолоджу високим вином з вірогідністю,
що зломлю об портрета твойого всі пера!"(Сергій Губерначук)
"Пливу всім плином по Тобі,
де зупинилися два серця.
Поміж рожевих голубів,
між світлих душ і чорних вдів
Тепер не смійся і не сердься!
Тепер ми зернятко одне,
хай вітер нас закине в гори.
Хто знав Тебе або Мене –
нехай ті гори обмине..,
бо наше щастя – їхнє горе!"(Сергій Губерначук)
"Переді мною розстеляєшся ти, нібито путь. Невже от саме я піду шукати, де кінець твоїх задумок? Але ж, окрім мене одного, є ще десятки інших, є сотні кращих, тисячі таких; окрім мене одного, є ще мільйони років, мільярди слів і безліки вітрів. Їх я враховую так само, як тебе; беру до відома і йду обабіч. Але коли вже збочувати час, оскільки ти є путь, – тебе лишаю; так само, як лишити можу все, що самостійним є зайти далеко. Хай ґрадусів на сорок повернувши вбік звідтіль, де розстеляєшся ти, нібито путь, я опинюся осеред роздолля, піду красою світу, не зважаючи на жоден орієнтир; а там, де тільки-но окреслюватиметься дорога, пускатиму сльозу чи слину за тим минулим дивним часом, коли переді мною розстелялися і говорили загадками про майбутнє. (Майбутнє – це табу на всі загадки..." (Сергій Губерначук)
"Над кожним днем ще вище небо.
Бо нижчає земля.
Пітьом та сонць смугаста зебра
носила немовля.
Воно зросло на чоловіка.
А згодом – старика.
З тих літ між поколінь без ліку
і ллється ця ріка." (Сергій Губерначук)
"Коли я вітром оперезався і літати научався,
ставало легше не мені, а тим, хто лишався.
Просто писалося кожній букві, кожній крапці
час у свідки набивався.
Бо свідок такого не я і не ті… я – летів
по появі своїх почуттів, по піднебінню неба,
і вище – до Феба, у рай-надсвіти..."(Сергій Губерначук)
"Розляглися в чотири боки
три дороги, як дві стежини.
І, побачивши світ широкий,
я сховався в кущах ожини,
а чи, може, в кущах верболозу,
щоб не лізти в колючки марно;
чекав ночі я анабіозно,
поки сонце не впало за хмари..."(Сергій Губерначук)
"Тобі невідома мелодія білого лебедя.
Коли розгубилися очі
І плечі твої зні́тилися,
я́к знати могла ти
Слово,
таке випадкове і рятівне?"Осінь," – промовила ти
і кинулася до дерева..."(Сергій Губерначук)
"Я довго йшов сюди, на кладовище снів,
У невмирущу предковість і юність.
Мене тут дух прапращура уздрів,
Щоб я збагнув свою близьку майбутність.
Він колихав верхів’я і видав
З найвищої сосни старого лісу,
Як з кожним днем слабішала хода
І як кружляла, боячись завіси:
Аби не в темну ніч, аби не назавжди.
Та тільки зупинявсь – до мене темінь кралась…
Отак я і прийшов – у пригорщах приніс
На Божий суд свою нестримну старість." (Сергій Губерначук)
"Не будьмо сумні у поточному часі.
Я ще озиваюсь до вас!
Я вас так люблю! Як на іконостасі!
Кохаймо себе – і свій час!"(Сергій Губерначук)
"О, доле, ти – вершина й діл.
Свята, мов німб, земна, як куля!
Для душ – мембрана з тіл!"(Сергій Губерначук)
"Я полечу з цілунками крізь вічність,
до тих галактик, що вплотились щойно,
і мовою думок з’явлю колишність,
і стверджу правду часу недостойну."(Сергій Губерначук)
"Священний подарунок від Бога – й до Бога
для кожної живої душі – дорога Віри, Надії
й Любові, аби пізнати справжнє торжество
Розуму і Духа."(Сергій Губерначук)
"На кінчиках пальців твоїх
миттєвості, стиснені в вічність.
Лише доторкнися смичком –
і ти їм даси свободу…
Вони утічуть аритмічно
повз нерви натягнених струн.
Це буде твій власний струм
із звуків чужого століття…
Це сльози моєї скрипки
на кінчиках пальців твоїх…"(Сергій Губерначук)
"Боже! Благослови Україну.
Благослови мою землю.
Благослови навіки!"(Сергій Губерначук)
"Знову залишаю
мій маленький острів.
Вкотре вирушаю
у космічний простір."(Сергій Губерначук)
"Бог терпів –і Нам велів!
Тілько ж Ми не чули слів
після того до волів:
"Не терпіте ж, поготів!!!""(Сергій Губерначук)
"Ой, яка ж вона висока, мамо!
Ой, привіт, мій любий предку, свідку!
На правічний сніг, що ліг між нами, –
я кладу хоч кам’яну, а квітку."(Сергій Губерначук)
"Дух повіщає перейшовший,
що зараз Він у сфері цій;
хай шлях до Тебе якнайдовший –
Його перо в руці моїй."(Сергій Губерначук)
"На кінчиках пальців твоїх
миттєвості, стиснені в вічність.
Лише доторкнися смичком –
і ти їм даси свободу…
Вони утічуть аритмічно
повз нерви натягнених струн.
Це буде твій власний струм
із звуків чужого століття…
Це сльози моєї скрипки
на кінчиках пальців твоїх…"(Сергій Губерначук)
"Любити природу одну, що змінилася іншою,
складати колекцію барвну з фіналів її,
моритись майбутньою нею, вмирати з торішньої –
призначений той, хто, як циган, гуляв по землі."(Сергій Губерначук)
"На кривавому полі,
на горбочку край Крут
вітруганища голі
забігають в редут,
мертвим холодом стрілять,
світ шугають на сме́рть,
мов надіяться й вірять
відстоя́ти цю твердь!.." (Сергій Губерначук)
"Гірлянди словес на ялині гри –
цей Новий рік."Скільки новин, подарунків, чудес!"
цей Новий рік..."(Сергій Губерначук)
"Піч холодні млинці пече.
Сонце на схід заходить.
Річка з долу навзгі́р тече.
Мертве живе народить.Нісенітниця та й усе!
А назирни пильніше –
і прочитай: "Такі есе –
лише поет і пише!" (Сергій Губерначук)
"Геніальний спосіб був і є – Книгою…
напиши її рукою лівою – не виходить!
піт цигкий на пу́чках стане кригою –
надто холод розуму попід гривою
бриґантиною здавався,
бриґантиною…" (Сергій Губерначук)
"Червоне стигле сорту Айдаред
зимове пізнє долежить до травня
це яблуко, в якому наш секрет,
з якого ґенне дерево прадавнє."(Сергій Губерначук)
"Здається, після себе я
зненацька спалахну новим життям,
побачу і піду, навчусь новим словам,
і помилку зроблю а чи не в кожнім слові,
перш, ніж скажу, що я відвідав храм
свого життя, натхнення і любові…
Здається, й після себе я
піду у світ..,
але на іншій мові..." (Сергій Губерначук)
"На вулиці Правди не будуть брехати!
Сказали ж: не будуть, то значить – не будуть!
Зачинять – сказали – старі аґітха́ти,
знесуть аварійне – нове побудують…"(Сергій Губерначук)
"Уроки географії були мої улюблені.
З учителькою з Африки
ми грали в географію.
Підручники тоді були придумані,
і ми на картах ворожили і на глобусах,
у чорнім гримі і з пов’язками на стегнах
зі стрілами довкола школи бігали." (Сергій Губерначук)
"День побагатшав на сонце,
на райські свічада жнив,
бо саме у цій ось точці
я голову в шані склонив..."(Сергій Губерначук)
"Життя – щасливе відчуття,
щасливе від життя.
А як зібрався в небуття –
не пнися власним "я".Чекай на анґелів – вони
протиснуться в думки,
а мовні ди-я-во-ли-ни
зжеруть себе-таки."(Сергій Губерначук)
Задвірків євбазівських віденський кшталт.
Нічної душі астрономія.
Вуста розчленує на слово, на ґвалт
юродива фізіономія!"(Сергій Губерначук)
Із сумом думаю, як рано пішов Сергій у засвіти і скільки ще міг би створити, якби йому судилося жити довше. Втішає те, що життя поета продовжується тут, на Землі, в його поетичних і прозових творах.
Майстер Слова! Шкода, що автор не зможе вже прочитати всіх відгуків про його творчість! Світла пам'ять!
Хай лікує скривджені душі цілюща поезія Сергія Губерначука!
ЗахоплюючоСвітлоПравдиво Слово Сергія у Сфері Творця для Нас.
Згадую Сергія, як дуже привітну, шляхетну, талановиту, творчу Людину!