Сергій Губерначук. Роздуми про різне


           Сергій Губерначук. Роздуми про різне.

 

Сергій Губерначук

РОЗДУМИ ПРО РІЗНЕ

 

У розділі "Роздуми про різне" представлено окремі вірші, цитати та вислови Сергія Губерначука, які відображають світоглядні принципи, власні уявлення про навколишній світ, про історичні, суспільні та культурні події, про Бога, людей, про їх стосунки, побут та почуття.       

 

                     Думка 

Пізнай мене за думкою й без думки.
Усе так просто, адже вічність є!
Я твій – безмежно: й неотруйні трунки,
якщо живе кохання з нас жиє!

Усім усюдам сві́тлимося в люди –
з вінків тернових пропускаєм кров
розп’яття хресного в повішенні іуди
єдиним поглядом і висловом "ЛЮБОВ"…

Хай на додаток – з думки думка знову 
про те, що ти – однаково одне
святе ягня, яке веде розмову,
безтямну й темну.., й не минеш мене.

Я ж тільки о́браз, на який обра́зи
безликі люди виливали в піст!
А ти – свята без імені й без назви,
ти – просто думка, випадковий гість.


 

                                   Сергій Губерначук. Роздуми про різне.

 

 

* * *

Господи, щедроти Твої безмежні,
турботи Твої належні.
Ми минулі й прийдешні.

 

* * *

Творець вручає кожному свій талант і терпіння.

 

* * *

Ми на планеті цій – неміряна сім’я,
а наші голоси – багатомовний хор!

 
* * *

За лаштунками неба за́вжди сховано рай.

 
* * *

Усе почалося зі Слова
й на Слові скінчиться.

 

* * *

Амінь!

Розчавлено лежала долі тінь
           тебе святого…
              і по ній ходили,
       як по землі…
              І лиш твоє: "Амінь!"
про існування Бога говорило…

 
* * *

Віруй, Надіє, в Любов!

 
* * *

Усім, кого люблю, я винен знов.
Моя вина – на всіх одна любов. 

 
* * *

Надію викорінити неможливо.

 
* * *

Надія – біле дерево в пустелі.

 
* * *

Надія – у пустелі біле дерево,
крохмалями пісків присипане.
І поки вітер я,
його гілля – моє гілля,
цвістиме.

 
* * *

Поквапся на сповідь.
Бо в мандри Христові
гріхи не попустять тебе.

 
* * *

Кожна душа полетить
у свої небеса…

 
* * *

– О, Господи, Спасителю Великий!
іди лягати спать, Йому кажу!

І він пішов, але заснув навіки,
а я гортаю Біблію лежу…

 
* * *

Розповсюджене кожне моє слово
може вас не назвати, а … не його ви.

 
* * *

Забудься про все – хай працюють молитви,
якими ми встигли півнеба полити!

 
* * *

Забуду тебе в любові!

 

* * *

Ліпше – не мати, краще – не знати,
ніж загубити – і пам’ятати…

 
* * *

Майбутнє – це табу на всі загадки.
Майбутнє заборонено ворушити словом чи 
напівсловом і тривожити передчасно.
Воно має бути.

 
* * *

Ще один день подаровано нам.

 
* * *

Моя любов давно належить не мені…

 

 

 

                                      Сергій Губерначук. Роздуми про різне.

 

 

                   Відповідь 


Не смійся, мамо. Мабуть, це не смішно.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.

Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.

 

 

 
* * *

Материк.
Атмосфера.
Зирк!!!
Птеродактиль – Неандерталець.
Далі
просто людей
п
о
т
і
к,
ударяючих
    палець
    о
       б
    палець

 

 

 
* * *

Чорна субота і вірш про неї.
От і не стало маленької феї.

Бджілки літають, струмок сюркоче.
Твій повелитель нічого не хоче.

Що то бажання і що то надії.
Супроти смерті нічого не діє.

 
* * *

Куди заведуть тебе мрії?..

 

 

 
* * *

яблуко
від яблуні 
впало
недалеко
поле 
поламалося
молоком 
із глека
хтось
пішов
дорогою
з лісу
аж у люди
буде ще
немало
їх
і багатих 
буде

 

 

 
* * *

Чи буває кохати невчасно?..

 
* * *

– Який пан товстий та негарний.
    – О-о-о, у пана в животі – риба.
       У риби всередині – ікра.
       А ікра та – очі.
       А очі то – світ.
       Світ – то пан.       

 

* * *

Розплата! 

"От і сурми заграли!
Час розплати настав!"
Вилізайте з канави!
Залізайте у став!
(Щоб ніхто не дістав)…

 
* * *

Коли кричать закриті очі…

 
* * *

Це все. Зупинено усі дощі.
Правда у тім, що ти нікуди не підеш,
і я не піду.
Ми ховалися довго тут од зливи,
казали любові – ні,
і хаос занехаяли.
Бо більше нас, ніж усіх на світі…


* * *

Віки минуть і ти мене забудеш.
Настане мить і ти мене відчуєш.

 

* * *

Знову залишаю
        мій маленький острів.
Вкотре вирушаю
        у космічний простір.


* * *

Декілька слів про твою вроду.

 

 

 
* * *

Терпеціум мобеле –
серце бійця
або лиш двигун
від мого терпеця.

 
* * *

Нехай я – останній,
    але востаннє…
Щоб більш ніколи їх не було –
    перших, других, … останніх
        вбитих!..
            вбитих на зло…

 

 

 

 
* * *

Калейдоскоп думо́к, мов пам’ято́к культури,
колишніх, домої́х, ледь пі́днятих з руїн,
цей якнайдовший шлях у світ літератури, 
цей лабіринт у склі розбитих Україн,
мене ані́ шалить і мало інтриґує,
бо все, буквально все – то іґрек, зет чи ікс,
які дурна рука лише автоґрафує.
бо кожна думка є струмком у Стікс.

 

* * *

Ти не знаєш, яким
я без тебе стаю на самоті…

 
* * *

Хай буде це не привселюдно сказано,
але на хліб нічого не намазано,
ні масла, ні паштету, ні ікри:
з’їж пісний хліб – і правду говори!

 
* * *

А тепер я кажу, що на столі стоїть,
лишилися два столові прибори,
між яких розірвалось усе.
Хоч сіль і не розсипалась.
Але вона просто тече із очей.
Одне й те саме.

 

 

 
* * *

Не бійся спіткнутись,
    і, навіть, упасти –
            не бійся,
щоб потім триматись…
        інакше – убийся!..

 

 

                                      Сергій Губерначук. Роздуми про різне.

 

 


               Епітафія 

Такі, як ти, лише марнують час,
коли вирішують за мною полювати,
я завдяки таким отримав шанс
стояти з бронзи і на всіх плювати.

Я можу й сам рішитися життя –
інтриги нас доводять до пуття.

 
* * *

Забираю слова, 
вони занедужали, друже.
Роздягаюся, сплю на камінні, не сплю.
Філософія – завжди обман,
    завжди впевненість дужа і дуже.
Я – її обираю за те, що когось не люблю.

Я хотів би з ненависті вирости в сфінкса і вмерти.

 

* * *

Не ревную, бо не люблю...

 

 

 
* * *

Позачаїлося зими на ріжних полюсах,
бо між людей, мов мерзлий лід, невиліковний страх.

 
* * *

Ти молодим терпів тяжкі докори,
тепер виносиш їх на старість літ мені…

 
* * *

Не роняйте свої мрії під ноги...

 
* * *

Я покажу вам той момент,
яким я був і ким я став.
У кожного із нас є свій секрет,
який Бог дав, а диявол вкрав.

 
* * *

Сліди зради – це зуби,
а розплата – це кров.

 
* * *

Телевізор склав складний екзамен –
я його дивитися не буду,
доки не пролізе в халабуду…

 
* * *

Ощасливлені часи
на освячені рамена
під рояль чи клавесин
клали почуття священне.

 
* * *

Мініода пішохода

Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.

І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.

 

 

* * *

Поки світу не знаєш,
то линеш до Бога,
до ікони, яку за копійку купив.
Спробуй сам, розмалюй
підошва́ми дорогу,
ту,
якою Ісус на Голгофу ходив.

 

* * *

Життя з каскадами подій
поступово схиляється до любові.

 

* * *

Любов є випадковим винятком, 
є винятковим випадком на життєвому шляху.


* * *

Смійся злу вві зло!

 

* * *

Життя чарівне, коли любов – божество.

 

* * *

Серцю не накажеш, бо серце гаряче.


* * *
Забагато німоти не буває.

 

* * *

Справи біжать безперервним кросом.
Поки живий – за часом біжи!

 

* * *

Коли люди уві сні не сплять, ніч слухає їх тишу.

 

* * *

Живу, як Бог, після земної смерті.


* * *
Завжди є тільки путь...


* * *
Бог усе простить,
якщо Він в душі звучить!


* * *
Любіть себе і свій час!

 
* * *

Знімаю шви з серця.

 
* * *

… коли немає свіч,
стає страшною ніч…

 
* * *

Щастя від горя рятує.

 
* * *

Нескінченна хвиля – східці в океан.

 
* * *

Геть інший колір 
його обличчя
нагадує лілею.

 
* * *

Словоприкладство рук.

 

* * *

Безвихідь суєти в листопаді так відчутна.

 
* * *

Любов, мов електронна гра,
рідко закінчується додатковим часом.
Отримав сигнал: "Любити пора." –
граєш відразу!
граєш відразу
день, півтора..,
а потім знову платиш у касу.

 
* * *

Прости́ прасотнею "прощай"!

 
* * *

Картини сну нагадують реальність,
якою ти мене нагородила.

 
* * *

Дуже приємно було познайомитися
з одним вагітним чоловіком.
Щойно в нього має народитися надія,
маленька надія на краще.

Він казав мені про це 
зі сповнених слізьми очима.

 
* * *

Пасу під кетягами звізд
свій вітерець приборканий,
припряжений до рукавів за хвіст
алмазними запонками.

 
* * *

Від тебе холоду буває стільки,
що, Боже мій! я мертвим почуваюсь.

 

 

                                  Сергій Губерначук. Роздуми про різне.

 

 

 
* * *

Космос промовляє нотами Баха.

 

* * * 

Я вірю у крила свого листоноші.

 

* * *

 Я ухожу  від тебе до тебе.

 
* * *

Я півслова написав на воді…

 
* * *

Можливо зустріч,
можливо згуба.

 
* * *

Тільки до за́сідок я не піду.
Стану, як є, у людей на виду.
Згину – то згину, якщо так годиться!
Хай, хто ховається, – той і боїться!

 
* * *

Лінґвоцид – ґеноцид мови.

 

 

 

 
* * *

Виводжу поняття ідеологічного колапсу.
До нього потрапляють як правило імперії в стані передаґонії. 
А також держави без чіткої національної та гомонаціональної політики, 
політики, занедбані кризисними явищами в часі.

 

 

 

* * *

Щодня він ходив на край світу
і щодня запізнювався.
?

Щодня на 12:00
він поспішав на край світу
і щоразу не встигав.

Учора він вийшов з дому
о пів на дванадцяту –
і запізнився!

Сьогодні він вийшов
без однієї хвилини дванадцять годин –
і встиг!

Просто край світу
               з кожним днем –
                                наближався.

 

* * *

Пропоную розмовляти до третьої ночі.
А потім лягти.
І розмовляти уві сні.

 

* * *

Дві закохані пари
(одна з них – монахи,
а інша – миряни)
увійшли в монастирський сад.

Монахи поводилися, як миряни.
миряни поводилися, як монахи.

 

 

 
* * *

Гм…
Гомер помер.
Але гм…

 

* * *

Диву даюся –
у воду дивлюся:
Буде, ой, буде!!!
Людва́ все забуде!

 
* * *

Як багато мені мало…

 
* * *

За все йде розплата,
за добре і зле.
Твій розум – палата,
чийсь – збіжжя мале,
комусь – виростати
та цвітом буяти,
когось – поховати
і жити, але...

 
* * *

Папір – то день, поранений думками 
                  ранніми,
коли довкола міфів карусель
на всю Євразію і Африку…

 
* * *

Ти цей архів…читаєш.
              Дякую…
              Але бійся – моєї любові.
              

 
* * *

… Творчість – Така́, як Ти!
                    Я́к, Ти?

 
* * *

Переступи через ґрань протиріч –
і розцвітає вже інша країна, 
збочена воля – далеко не Січ,
не Україна це! Неукраїна!

 
* * *

Описуючи нас
до помпи від Помпеї,
ти віддаляєш час
нової епопеї.

 

* * *

Ти 

Усе ґеніальне – просто!
Як віра, буття і простір!
І що є вінцем простоти?
Ти, хлопчику мій, саме ти.

 
* * *

Який Театр  – таке і свято.

 
* * *

Бог терпів – 
і Нам велів!
Тілько ж Ми не чули слів
після того до волів:
"Не терпіте ж, поготів!!!"

 

 

 

                                    Сергій Губерначук. Роздуми про різне.

 

 

          Очищення

Дві хвилини
           мені відведено
               до втрати втрат,
сто двадцять секунд…
сто двадцять хрестів
я перецілую
           пошепки
               і щезну?

 

* * *

Пензлик.
               Тло паперове.
                 І власне готовий малюнок.
"Квінтесенція недотичних речей".

 

* * *

"На все свій час."
Так мовить той, хто Вічність.
Але всяк раз
існує Потойбічність.

 
* * *

Не будьмо сумні у поточному часі.
Я ще озиваюсь до вас!
Я вас так люблю! Як на іконостасі!
Кохаймо себе – і свій час!

 
* * *

Велике склалося з малесеньких шматочків.
Великий скарб – з дрібне́ньких недоробок.

 

* * *

Фраґмент

Хто ці стіни білим помазав?
Хто посмів суперечить ночі?
Мене бачать, а я не бачу?!
Так не буде!.. – Закрийте очі!!!

 
* * *

Веґетація

Ми стільки років процвітали,
що, врешті, зовсім процвіли…
І мимоволі загнили…
І нас не стало…

 

* * *

Зозуля у годиннику кує,
а серце гопака мені танцює.
Каблучка мідна – золото моє,
верстат життя уже як слід працює?..

 
* * *

Полюбилися двоє.
        І немає вже сну,
і немає вже дня
без молитв…
Помолилися двоє.
І немає вже сну,
і немає вже дня
без любові…

 
* * *

Ой, ще багато треба кави пити,
щоб дописати та й договорити,
ніч не зупиниш, мить не розтягнеш, 
а все ж…

 
* * *

Колір коричне́вий має сніг,
березневі реви 
на поріг,
дівочі-парубочі – сміх,
а мої-пророчі – гріх…

 
* * *

Ти перейшла до чистих форм буття, 
себто сприймаєш світ безпосередньо.
Я пропоную руку і життя,
і перше, й друге – чисті і конкретні.

 

* * *

Розкрию очі –
        і здивую ніч
            небаченням своїм…
Закрию очі
        і згадаю день,
                 бо ніч…

 

 

 
* * *

Перстень

Я перенесу перстень з руки на руку.
Зі своєї руки на руку свою.
Не зумів перенести так само розлуку.
Ой, тепер без любові у золоті п’ю. 

Ой, у золоті п’ю.
Ой, у золоті золотому.
Зі своєї руки на руку твою
не буде потому…

 

 
* * *

Любов – наш міст. Він лиш тоді впаде,
коли по ньому інший хтось пройде.

 

                 
 

Сергій Губерначук. Роздуми про різне.

 

 

       
          Народження

Ці вірші написалися не мною?
Не знаю. Може, й справді, це є так.
Бо, може, й я далеко не земною
посіяний був матір’ю, як мак.

 
* * *

Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.

 
* * *

Моє віросповідання – твоє мовчання.

 
* * *

О, ти була його остання.
Ти з ним жила через кишеню,
а він давав тобі у жменю
грошима все своє кохання,..
бо ти була його остання.

 

* * *

Радію я, що вчора ві́ршів не писав,
які сьогодні лиш в однім рядку вмістились:

"Я сам на сам – до мене ти спізнилась."

 
* * *

Обряд прощання – світлий не кінець,
а тільки крок до звільнення сердець.

 

* * *

Замов мені, 
             що побажаєш.
Я
           виконаю те.
На – серце це,
               котре́є краєш,
бо знаєш –
             а не золоте.

             

* * *

Фото

Хлопчик 
       з примхливою посмішкою
       його майбутньої долі.

 
* * *

Я з вітром полечу –
мені так буде легше…
Оброки всі сплачу –
лиш стану громом першим.
Закрию очі сном –
коли посиплюсь градом.
А там воскресну знов –
побитим виноградом…

 
* * *

… нехай любов моя не та вже,
бо більша за любов.

 

* * *

Ліра

Сьогодні ліра не пішки ходила.
Допіру у ліри виросли крила. 
Вона стрепенулась, знялась, забриніла…
Давно сріблострунна сказати хотіла,
що перш, ніж отак вигравати про крила,
потрібно, щоб ліра угору злетіла…

 
* * *

Я належу тобі настільки,
             наскільки вічним є ти –
я прошу – мовчи, годиннику.
Я прошу – мовчи, годиннику.
Я прошу – мовчи, годиннику.

Ні!

 

* * *

Змова

Раніше за Все було Слово.
Слово за Слово – Змова.


            

 

                                   Сергій Губерначук. Роздуми про різне.  Космічні тенденції

 

 

 

     Космічні тенденції

Прийшов той час, коли усе,
давно пов’язане з Землею,
змінивши сутність, нас несе
у божевільну ґалерею.

 
* * *

Важко тримати чужі таємниці.
У мене їх стільки, як тлі на малині.
Поволі отак заповзаю в провидці.
Оскільки мовчу, то всі інші – не винні.

 
* * *

Коли коханню – край,
любові – са́ме час.
Покинутий – нехай,
але ж знаходжу – вас.

 
* * *

Обійми більш жадані, якщо в них ти.

 
* * *

Часто поета на допит 
всі непоети ведуть.

 
* * *

                             "Анґели чують думки,
                              а дияволи – слова…"
                             (Юз Олешковський)


Життя – щасливе відчуття,
щасливе від життя.
А як зібрався в небуття –
не пнися власним "я".

Чекай на анґелів – вони
протиснуться в думки,
а мовні ди-я-во-ли-ни
зжеруть себе-таки.

 
* * *

Ех, ти, Скорпіоне!
Ти жалиш!
Повернутий спиною – 
                Злом!
А спробуй убити – на-зав-жди –

Добром.

 
* * *

У тривожний час вінчальні пісні не звучать.

 
* * *

Про заздрість

… винен я сам у собі.
Мій успіх такий неприйнятний!

 
* * *

Не гречно! Ні!
Забуду сам.
Що взяв на дні – 
наверх віддам.

 
* * *

Надіє моя! Я без тебе не я.
Чомусь я довірив тебе тобі.
А ти … захотіла перемогти
усі ті бої, де ти не ти.

Хіба я повинен про це співати?
Це я винуватий!
            Обнадійнува́тий…
            

* * *

Врятуй мене для нас.

 
* * *

Є дві бандури.
Кінь. І жінка.
І лабіринт історії правічний!
Глибокі мури…
А в барвінку
ти спиш, козаче мій зазвичний!

Чекаєш долі золотої,
на ранок випестившись скною.
А де ж був я хвилини тої?
Я був зі мною.

 
* * *

Віршів нескінченність – упертість музи.

 

 

 

                                    Сергій Губерначук. Роздуми про різне.  Космічні тенденції

 

 

 * * *

Треба мати, тільки мати 
розгубила моє щастя.
Чи когось тепер тримати
за минуле, як зап’ястя?

Нам іти з тобою треба
до життя з коханням з вірним.
Жаль, що я лечу між неба
і лишаюсь непокірним.

 
* * *

Серед лихих трудоднів
я покохав лелеку.
Лелеці хліба врізав шмат,
пішов у путь далеку.

 
* * *

Комусь – усе життя,
мені – всього година.                

 

 

 
* * *

Ще тихше 

Ще тихше, аніж ти мені подзвониш,
не спробую ніяк відповісти́.
Ти дякуєш за ці святі світи –
і більш на волі жити не дозволиш!
Ще тихше…
        я збираюсь з раю
                         йти…

 

 
* * *

Маленькі одкровення великої людини 
особливо песимістично на мене діють, 
бо важко усвідомлювати банальність величі ...

 
* * *

Твоє серце б’ється у моїх грудях.

 
* * *

Ми живемо на грані тьми і світла.

 
* * *

Чуже 

Усе, що здобуте не власним горбом,
нарощене й збуте, ген-ген, за бугром,
привласнене, вкрадене, зникле на Кріт,
без сорому видерте з рота сиріт,
без совісті вийняте з горя старців,
празолото світу правсіх праотців,
з могил навикопуване все чуже –
усе те Хвороба і Смерть стереже!

 
* * *

Ось, виймаю з очей затверділу сльозу,
і розбиваю її на мільярди маленьких радостей.

 
* * *

На дні не нашого раю
шукаємо власне яблуко.
  

* * *

Із табули раси у масу проблем, у стреси,
а не ідилію кроком прямую.

 
* * *

Залишся зі мною без непотрібних слів
й надуманих зайвих кайданів.

 

 

                                   Сергій Губерначук. Роздуми про різне.

 

 

* * *

Чому?

Чому твоє слово, як сонце схололе,
як серце волове, що б’ється спрокво́ла?

Чому така тиша не ліпша й не гірша
за ніч, якій лишиш яснішого вірша?

Чому – я питаю – без лиха зітхаю
з-під слова на краю знечулого раю?

Чому по весні я не мрію, не снію?
Чому мовчазнію? Чомусь мовчазнію…

 
* * *

Дощ фарбує вікна нотами…

 
* * *

Ти лівшею лишаєшся чи правшею?

А з ким мрієш одружитися?.,
з кулею чи з мішенню?

Мабуть, з душею…

 
* * *

Між зорями твоїми і моїми 
буває тільки ніч.

 
* * *

Кожен камінь кричить,
особливо камінь спотикання

 
* * *

Гіркий шоколад такий ... солодкий.

 
* * *

Між цим і між іншим жиє однина. 
Жиє однина. Жиє однина.
Питає Господь: "… чом ти одна? 
Чом ти одна? Ну, чому ж ти одна?"

Вона відпові́ла – і очі одкрила –
і крила розкрила – і Бога зустріла:
"У мене є Ти, а всі інші світи
я скоро сходила… Я хворо сходила…"
        

 

 

 
* * *

Єдине мені своє:
можливість говорити,
а значить, відчувати.


* * *

На таємничих задвірках раю
щастя я по крапелькам збираю.


* * *

Ми з тобою в одній небесній запряжці.

 
* * *

На залізному серці іржа,
Залізні нерви – корозія.

 
* * *

"Святкувати мир між мною і тобою" –
я величаю святою любов'ю!

 
* * *

… маленька – смерть,
а все Велике вміло вигравати!

 
* * *

Чим вище політ, тим вільніше крила.

 
* * *

Іду крізь дощ, а ноти падають навколо.

 
* * *

Вірші випадають снігом від Бога.

 
* * *

Так щастя багато людині не треба.
Безмежно багато людині не треба.
У зайвому сяйві осліп.
Шукай джерело…

 
* * *

Де ти?! Повернись!
Ти ж мені болиш…

 
* * *

Уламки ревнощів твоїх
на дні осінніх днів.

 
* * *

Є: час для наших таємниць,
і незіпсовані вітрила,
є ти і я у морі лиць –
і океанська сила.

 
* * *

Зірка, осяяна думкою, ближче.

 
* * *

У небі – зірки.
А ми – земля.
Боже, як непросто
жити з власним "я"!

 
* * *

Можна я прийду в цей світ не зараз, а пізніше? ..

 

 

 

                                 Сергій Губерначук. Роздуми про різне.

 

 

 
* * *

По-перше – ти,
    по-друге – ти,
        по-соте – я.
        

 
* * *

О світе мій, в руках моїх ти!
Хай принадиш одно́го злом,
інший – знатиме, що зробити,
бо помолиться перед сном.

 
* * *

Клопоту більше, ніж треба,
у прерозумних людей.

 
* * *

Поки мій світ стоїть на палях,
вбитих прямо в космос,
я прибитий до нього і знаю –
без нього мені тоскно.

 
* * *

Від зради до любові – кілометри.

 
* * *

Нема в домі жінки,
якщо пес ночує впроголодь.

 

 

 
* * *

Не можеш поліпшити моє мовчання, ... мовчи!

 
* * *

Слова – капкан і мовчання – капкан.
Любов – капкан і свобода – капкан.
Життя – капкан!

 
* * *

Був звичайний осінній день.
Понеділок.
Для енергійних людей 
початок нового тижня завжди супроводжується 
новими надіями та планами;
ті ж, для кого це тільки перший день
після довгоочікуваної неділі,
дивиться на світ, немов життя складається
тільки з одних понеділків ...

 

 

 

 

 
* * *

Не хвалися долею!
А долю спокутуй!

 
* * *

Не закривайте двері серця,
нехай вони будуть відкриті.

 
* * *

Там, де зрада, – з болем зітхання,
там, де зрада, – повне мовчання.

 
* * *

Скажи "люблю" своїй змученій долі.

 
* * *

Шкода – любов лише погостювала і пішла.

 
* * *

Геть ніч, що мучить день
і всі його дерзання, і всі страждання!

 
* * *

Він говорив занадто багато слів,
щоб тільки не прояснялась суть
до повного кінця.

 
* * *

Вилікував я знов минулу любов...

 
* * *

Вчора, наприклад,
я знову повірив!
Повірити повірив,
але й перевірив.

 
* * *

Створи мрії, де оживуть мої квіти.

 
* * *

Не флейта ламається – ламаються звуки,
не кров – а душа тече…

 
* * *

Моє щастя таке велике, що б'ється у скронях.

 

 

 

                                 Сергій Губерначук. Роздуми про різне.

 

 

 
* * *

… твій океан великий, як безумство,
як Всесвіт поміж мною і тобою.
Його любов’ю звати я не смію,
він – скоєна луна мойого болю.

 
* * *

Заколисав не пристрасть,
а біль в обіймах.

 
* * *

Свою любов навряд чи підніму,
бо дух легкий любов'ю лиш до Бога.

 
* * *

Побудуєш сходи
з каменів і скла?
Хай пройдуть народи
вище й вище зла.

 
* * *

Рукоприкладство слів.
Неперевершеність рим.

 
* * *

… в небо попадаю
і бачу музику на висоті життя!

 
* * *

Якщо цей день і означає щось,
то те лише, що це червона дата,
яку я буду за́вжди святкувати,
щоб пам’ятати – я́к пережилось.

 
* * *

З тобою я завжди і всюди у своєму домі.

 
* * *

Мої думки в скляному будиночку голови
кидаються камінням.

 

* * *

Чудо народження слова "люблю" –
у таємниці неймовірно глибокій.

 
* * *

В усіх обрядах світу будь святим.
Не зневажай святих обрядів світу.

 

 

 
* * *

Дощ...
А ми пройдемо між крапельками дощу.

 
* * *

Роки спливають, не хочуть повертатися!
Вони дають нам зрозуміти:
як їх ми не цінуємо, 
як наші життя рвуться,
лише тому, що завжди прагнемо назад!

 
* * *

Нестача любові завдає серцю біль.

 
* * *

Перед великим завмирає час,
де кожна мить – скупенька панахида…

 
* * *

Лише торкнися мого "прощай"…

 
* * *

З любов'ю справдиться все, 
що інакше не справдиться.

 
* * *

Я всі двері закрив.
Навіщо ж ти втекла з моєї мрії?

 
* * *

Не все почую в цьому світі я,
не все побачу,
але все прощу.

 
* * *

Потураючи долі, невпинно живи!

 
* * *

Хор вогнів осяє наш шлях.
Хор вогнів буде музикою в дорозі.

 
* * *

У темному платті йшов день на дно –
на самісіньке дно, занурюючись у ніч.

 
* * *

Сон – необхі́дна ланка в системі самозахисту.
Шок – обхідна́ ланка в системі самозахисту.
Смерть – остаточна ланка в системі самозахисту.

 

 

                                Сергій Губерначук. Роздуми про різне.

 

 

 
* * *

Любов моя!
Ти – благання моїх рук,
ти – єдиний і вірний друг.

 
* * *

Моя душа жива і співає,
і проростає крізь квіти ...

 
* * *

Я пишу і пишу.
Я пронизаний запахом свіжого чорнила.

 
* * *

Де сил багато – там так терпіння мало.

 
* * *

Розуму всупереч, наперекір стихіям
я про любов свою тобі не розповім.

 
* * *

У траві золотій був по пояс,
 і літнє сонце стрічав,
слухав вранці твій ласкавий голос
і здивований мовчав.

 
* * *

Як дощ, пролився у долину мрій!

 
* * *

А без любові нікуди,
нікуди-нікуди не йди.
А без любові не буде
дороги-дороги тобі.

 
* * *

За багато своїх слів і років я щастям упиваюся.
Я тішуся вином провини.

 
* * *

Чому вчить біль?
Знанню та відчуттю, що ти живий.

 
* * *

Та ти
в дорогоцінній іпостасі
та – ти,
яка жадала простоти,
та – ти,
яка любові не зреклася,
та – ти,
до кого в змозі довго йти.

 
* * *

Дощ цілує нам кінчики пальців.

 
* * *

Гроші з’їли планету.
Планета у череві грошей.

 
* * *

Маю, що сказати ... і маю про що помовчати ...

 
* * *

Голкою художники малюють свої шедеври.

 

 

 
* * *

Але

"Але" з останньої сльози
спадає крапкою роси.
На противагу почуттям
і протиріччям тут і там.
Та неоправдано "але"
з великого мале.

 

* * *

Біль без причини –
ознака поганої личини.

 
* * *

Радій сонцю, яке є.
А якщо його нема, вигадай світло.

 
* * *

Себе рятую від самого себе.

 
* * *

Як душа прагне волі,
а серце – любові,
мозок – думки, а тіло – нових відчуттів,
так крізь темряву болю,
крізь двері дубові,
я ступлю – і злечу в світло вічних життів!

 
* * *

У кожному серці – жага жити.

 
* * *

Сміх напав на світлі сльози.
Чорний сміх – на білі сльози.

 
* * *

Набралася жінка лиха,
плаче тихо, сміється тихо.

 
* * *

Не виходить легко –
треба труд трудить.

 
* * *

Ніколи не пізно стати тим, ким судилося бути.

 

* * *

Байдужість до світу – це тільки руїни й каміння.
Байдужість до себе – це тронне і храмове зло.

 

* * *

Коралове намисто для тебе я збирав по краплях.

 
* * *

Комусь – усе життя, мені – лише година...

 

 

 
* * *

Не боюся потонути...
Я так давно живу на глибині...

 
* * *

Тупість схожа на тупіт ...

 
* * *

Я впав з гори та й в горе,
зламавши крил мажори
об нотки найчерствіші –
іронію мінорів.

 

 

 
* * *

Коли у мене будуть власні ключі
від цього серця, коли?
Коли у мене будуть власні ключі
від цього сонця, від цього неба,
від цього світу, коли?

 
* * *

Холодна пісня

Сніг і живі орхідеї –
мій архаїчний сон.

Серед твоєї пустелі
сніг і чудні́ орхідеї
    мруть в унісон,
    мруть в унісон…

 
* * *

Я вірю в те, яким ти будеш потім.

 
* * *

Серце – це місце позбавлення волі,
це біль і прожиті роки.

 
* * *

Розбавлю тебе фарбами,
розмалюю світлом всі твої печалі.

 
* * *

Я все віддав для вас.
Нема чого втрачати.
Я можу все віддати...

 
* * *

Як багато всього у твоєму мовчанні ...

 

* * *

Навіть зірка може перетворитися на камінь.

 

* * *

Суворі очі глибоко прорізають м'якість серця...

 

 

                                 Сергій Губерначук. Роздуми про різне.

 

 

 
* * *

Роки, як вода,
спливають в нікуди.

 
* * *

Інфікована ідея: "Живіть хоч ви".

 
* * *

Я продам білий світ –
і куплю собі крила
у знайомого анґела в Чистий Четвер.
Я відчую політ,
бо мені так кортіло
стартувати з усіх джомалунґм і говерл!!


* * *

Я загубив свій вірш.
Гаразд! 
Може, його хтось знайде.
Вірш задихає на нього ладаном
і чиєсь горе пройде.

 
* * *

Досягни мою землю, 
перетворену променем відродження.

 
* * *

Розповів – загубив,
промовчав – і знайшов.

 
* * *

Немає часу, а лише тепер ...

 
* * *

Молодість поверне лиш той,
хто постарить вічність.

 
* * *

Сни твої розвіються.
Сни твої забудуться.
Аж ніяк не втіляться.
Підуть і заблудяться!

 
* * *

Навіщо нам, неспіваним пісням,
шукати в паузах свої ноти ...

 
* * *

Поезія не любить поклоніння.

 
* * *

У теплих і вологих долонях
я – зернятко, я – проросту.

 
* * *

Ніщо так не нагадує війну,
як тихий мир твого страшного сну.

 

 

 
* * *

Не пали любов,
адже після вогню
навіть земля чорна.

 
* * *

Він здійснив не злочин,
але покарання зазнав.

 
* * *

Для всього свій час:
час пісні співати,
і час труд вершить.

 
* * *

Смерть – це свобода,
несумісна з життям.

 
* * *

Рідко мудрість шукає книгу,
книга швидше до мудрості схильна.

 
* * *

Навіть у глибокому погребі
скляний осколок шукає і відбиває світло.

 
* * *

Любов ховається мелодією у словах.

 

* * *

Хто дощі записує у товстий зошит?


* * *

Шторм на озерах печалі.


* * *

Місце, яке болить, леліють і люблять сильніше.

 

* * *

Навіщо тобі мої слова, коли німіє все. 


* * *

Моєю аурою диригують Ваші грози....

 
* * *

Життя вишиває гладдю рубці на серці.

 
* * *

Не забувайте речі на краю світу.
Не залишайте свої шарфи на зірках.

 
* * *

Постійність треба виховувати, як дитину.

 
* * *

Весна…
По жилах кров вирує оркестрово!
І світ навколо – світ кольорів і  звуків.

 

 

 
* * *

Гірко, коли сліпих овець
ріже їхній поводир.

 
* * *

Мости любові, як веселки на небі.

 
* * *

Дослухайся – і виймай сенс.

 
* * *

Люби беззвучно кожен звук –
і тоді народиться вічна пісня.

 
* * *

О, світе мій!
Дякую за сумніви...
без сумніву...

 

* * *

Багато любові не буває.

 
* * *

Страшна свобода, доведена до рівня зради. 

 
* * *

Тебе розбавлю барвами в олії –
і розфарбую всі меланхолії!

 
* * *

Твій білий стан вустами розмалюю.

 
* * *

Світ сповнений барв, поезій і мелодій.

 
* * *

Моя душа давно належить не мені.

 
* * *

Істина – в тіні, а тінь – від стіни суті.

 
* * *

Перед любов’ю завмирає час,
наповсякчас і ще на повсякчас.

 
* * *

Призупиняй свій погляд й темп,
а з Неба сподівайся на підтримку.

 
* * *

Вічність, даних про людство не вистачає.

 

* * *

Живімо й думаймо про справедливий нарис,
повіданий в неодноріднім Бозі.


* * *

Слава Тобі, Господи, за священні ро́зклади!

 

* * *

Господи! Дай чисту віру грішному миру.

 

* * *

Але якщо я сам собі хазяїн, – 
ніким, крім Бога, більш не спокушусь.


* * *

Трудись, людино, бо ж не все – твоє.


* * *

Бог мене зі мною повінчав.


* * *

Май любов свою і серце май. 


* * *

Я молитися не перестану – за віру.


* * *

Любов – вічний двигун.


* * *

Немає гріхів після старості.


* * *

Коли нічого ще не встиг, але вже винен, –
хай свідки, ще живі, вб’ють крила в спину…


* * *

Час – загострювач лез…
поміж сцілл і харібд…


* * *

Людина, ти – Богу смерть розпочала,
а Бог – живий, бо не фанатик.


* * *

До України крок лише один з усіх її вершин, з усіх глибин!


* * *

Моя пташина Україно, я до тебе пригорнусь чолом.


* * *

В Україні у митцях – увесь народ.


* * *

За все тобі є прощенням любов!


* * *

Ти без мене, ти без мене, а я з тобою.


* * *

Смерть – подія, бо так звичне життя навкруги.


* * *

А не просьба, а не грозьба!


* * *

Натхнення – поклоніння, а не Мекка.


* * *

Ми життя розкладаємо на роки, як школу поділяємо на класи.


* * *

Сергій – найулюбленіше ім'я і найпокірніше з усіх.


* * *

Світ підводний чи то космос земний?


* * *

Життя – рівняння. 
Кількість невідомих дорівнює сукупностям людей.


* * *

Політінформація в окопі


* * *

Іду від тебе до тебе.


* * *

Ховаймося, люди, від смерті своєї, чужій – оддаваймо дану.


* * *

…. я с тобою,
як з Богом ця ікона при стіні!
Перехрестися серцем і любов’ю,
закохана собою по мені.


* * *

Великих слів велика сила.


* * *

Любов – це тривке джерело!


* * *

Ти не знаєш, яким я без тебе стаю на самоті.


* * *

Легкі зірки лишилися на небі, а важкі – попадали.


* * *

О, доле, ти – вершина й діл. 
Свята, мов німб, земна, як куля! 
Для душ – мембрана з тіл!


* * *

Чекаєш долі золотої, на ранок випестившись скною.


* * *

Ліниві почуття, як у жирі фігура.

 

* * *

Живи і не впадай у відчай!


* * *

На старість погляд втрачає свіжість.


* * *

Згадай день, який був рік назад. Чи був він гарним?
А сьогодні гірший день? 
Думаю, ні...


* * *

Життя в однині не розжилось, де смерть в множині нависає.


* * *

Чи такий я, як ти? 
Чи такий ти, як той, який наважився йти?


* * *

Де ти, щастя?! Золоте причастя? 
Молоде кохання, перше і останнє?


* * *

ХХІ століття промайне між зірок! 
ХХІ століття – двадцять перший урок.


* * *

Не кожна гілка птаху на притулок. Не кожне небо зірці на взірець.


* * *

Неміряно ідей! Війна – на всі смаки! 
Сьогодні світ такий, яким не був ніколи!

 

* * *

Кохання – Церква, тільки-от свою 
я не возведу на диких пустирях.


* * *

Як немає птахи – то й пісень не маю.


* * *

Пісні поділяються на національні та гомонаціональні.


* * *

А світ сидить закутий поточними думками, 
ковтаючи секунди роками і віками.


* * *

Тікаючи від себе – не втечи!


* * *

Як щось хочеш мати – навчись цінувати 
й мале берегти над усе.

 

* * *

Я згадую катів як дорогих людей.


* * *

Люби поезію, ходи до неї в гості, 
хоч раз на рік – послухай, чи жива?


* * *

Сьогодні – вічним бути варто.

 

 

 

 
* * *

Усім Тобі завдячую, Любове!

 
* * *

Я – перед вибором.
Як важко стояти перед вибором.
Питаю людей, що вибрали –
ви вибрали чи вибороли?

 
* * *

Жовта пшениця, блакитне небо.
Жовте сонце, блакитне море.
Жовті леви, блакитні гори…
Україні вони не треба?

 
* * *

Собор на свято стає свічкою,
замість хрестів – огні.

 
* * *

Дякую за те, що вислухав усе,
і прости за те, що так довго тебе
я стомлював своїми віршами.

 
* * *

Легше позбутися власних очей,
ніж бачити на власні очі
спотворення Твоїх вчень, Отче!

 
* * *

Уставаймо з колін! 
Розпрягаймо свій спів.
Україну єднаймо, 
шануймося!

 
* * *

Священний подарунок від Бога – й до Бога 
для кожної живої душі – 
дорога Віри, Надії й Любові, 
аби пізнати справжнє торжество Розуму і Духу

 

 

 
* * *

Золотом пишеться Боже ім’я
і промовляється золотовусто.

 
* * *

Боже!
Благослови Україну.
Благослови моїх рідних.
Благослови всіх дітей.
Благослови батька й неньку.
Благослови мою землю.
Благослови навіки!

 


Сергій Губерначук. Роздуми про різне.

 

За матеріалами: http://lukl.kiev.ua/

 

 

Більше віршів Сергія Губерначука на нашому сайті:

"Я вбачаю у цьому крила..." - поезії Сергія Губерначука


Останні коментарі до сторінки
«Сергій Губерначук. Роздуми про різне»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми