Більше...

Сергій Губерначук. Вибрані прононси


Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 

Прононси Сергія Губерначука належать до авторського змішаного жанру. Це різні за тематикою твори, значна частина з яких мають глибоку філософську спрямованість. 
Поєднує їх принцип створення. Спершу автор обирає з десяток випадкових слів зі словників або з творів художньої літератури. Такі слова у своїй послідовності можуть нести певне смислове навантаження, а можуть бути "далекі" одне від одного, жодним чином не пов’язані між собою, що цілком ускладнює творчу роботу. 
Потім на їх основі складається поетичний твір, тематика якого визначається під час віршування.
Для Прононсів характерні відсутність початкового задуму, несподіваність, "розумна" гра слів, творчий підхід до формування єдиного і цілісного змісту.
За чіткої визначеності теми деякі Прононси автор називав. Приміром вірш "Жаку Преверу". В іншому випадку твір нумерувався, як то "Прононс 9", і чекав своєї назви.

 

 

 

Сергій Губерначук

Прононс 1
      
Доба.

День – суто кілер,
   чиє потіння
         в роботі очей    
              і спусканню курка.

                  Гине малеча,
                         як гинуть надвечір
                                 комахи-поденки:
                                           викрикнувши,
                                                  вона захлинулася
                                                         сльозами Грабовського –
                                                              на ніч. 

                                                               Ніч – вправна швачка,
                                                          яка латає
                                                      снами
                                               од куль уденяшніх дірки.

                                      Сон аспіранта –
                                 це злісний захист
                          стосовно змін у системі суддівства;
                    сон Грабовського –
              новітній швейцарський піджак
        у старих добрих бебехах Шекспіра.

    Доба.

Доки день іще на видноколі,
а ніч уже на віддалині
(і навпаки),
доти потопає у чебрецях
моя задоволеність.

Я посаджу кукурудзяний ліс
і прививатиму до високої тростини
цілодобовий і консервативний
оптимізм.

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 


Прононс 2

Що таке "залога"?
Фінікійці,
             філістимляни із сектора Ґаза,
                       семітологи,
що таке "залога"?
Я надумав від’їжджати до Венесуели, –
але
задник мого годинника погнутий,
а за стрілками волочиться час,
ім’я якому "залога".

Що ще є аналогією до моєї "залоги"?
Алогізми,
з яких сконструйовано
мій пересувний апарат,
точніше,
              авіамодель моєї віри.
              Політ, узятий на шарніри,
              в який, і без того,
              завжди ззаду цілять.
              А влучивши,
              закапують атропіном
            свою цікавість
і трагікомічно глипають очима.
Будь-які дрібні наслідки тоді – мимо,
а от велика аварія – неоцінима,
бо впадає в очі насамперед
і зветься
            "катастрофою".

Слава Богу, моя "залога"
не набуває характеру бунтівного
і поволі стає "голгофою".

Пам’ятаєте? –
Був жив Великий Бунтівничий,
але до чорта у нього було
заморозків мозку.
Єдине, чим він користувався,
жадібно й охоче,
супроти всякої залоги,
так це облогою:
обкладеться, бувало, книжками –
та й навхрестоматійно
строчить!
                             строчить!
            строчить!

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 

 

Прононс 3

Слід свідчити відверто і зада́рма.

Якщо церковний жертовник
                                 у місті Содом –
заплі́снявілий, –
потреба на анкети відпадає,
натомість є Содом.

Хлюпки́й, неврастенічний перекладач
з содомської на ту чи іншу –
є порок (не плутати з Пророком).
Він проникає.

Його критичний,
                 дієтичний,
                       майже юрисконсультський,
                                                 сніданок
сьогодні розпочався
з підкреслення юної цноти фінляндки
                (підкресленому вірити)..,
а от кінець його був –
                 виверженням сказу
по засмаглих стегнах
                 переляканої абориґенки з Вануа́ту.

До обіду 
він лягає на живіт
і починає переможно блакитнішати...

Якщо так упевнено ти кажеш:
"Содом згорів",
то чому тебе не було
минулої п’ятниці
серед тих,
хто з надер могили
після званого обіду
вирив трупа
і мав з ним
щось надто віддалене
від любові?..

Про вечерю падлом і нечистю
у Содомі завжди співають,
ніби вона таємна.

Кожен, хто живе в цьому місті давно
і снує асоціативні пороки
(знову ж таки, не плутати з Пророком),
нівроку 
               перекладач 
                                    Біблії. 

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 

 
 Прононс 4

Я висуваю попередні припущення.

Ти – латинянин.
Твій вид воластий
                 з наморщеним чолом –
середньовічний склеп,
    де кістяки пильнують рештки жаху,
    відкинувшись на спинки трун.
Твої слова – проснулі вурдалаки,
    чиїм нахрапом думка деґрадує.
Твій мозок – випарник для гною,
    а гній з тих місць,
                звідкуди їде гість
                ланами на ландо ... до тебе;
                через аркади світових кордонів,
                без талера чи лана у кишені,
                без ліри чи юаня на умі...
Бебех! І от він тут,
               або давно вона...

Загавкали собаки у дворі,
     рекомендуючи її таку особу.

"Приїхала полемістка  з Тернопільщини,
мадам,
     хто зіставляє попередні допущення
     на основі латинських поговірок,
     нерозлучена
                           пані Репачо́к!"

Теза перша.
(сівши за інкрустований бронзою стіл):
"Це подача допомоги. Мене вимусили."

Відповідь була:
"Спасибі, що дозволено мені, а не бику."

Вона швидко призвичаюється
до латинського способу життя.
Заходиться прибирати у вітальні,
застеляє меблі вишиванками,
готує теплі напої
і, крапнувши чаєм на скатерку,
знову сідає до столу,
і починає чемно вивчати мертві очі латинянина.

Теза друга
(вивчаючи мертві очі латинянина):
"У череді серед товару трапляються й бики,
але ж корів там більшість".

Відповідь була:
"Ваш сміх – це дяка Богу.
І дяка Богу, що корів там більшість."

Вона сиділа і мугикала під ніс
історію про те,
     які глейкі ґрунти на Батьківщині...

Він стримував свої страшні інстинкти.

Теза третя
(дійшовши до питання 
                             людської вірності
під кутом зору
                    служби у військових лавах):
"Яким шляхом її виховувати?
Від українського фольклору –
до методичних вказівок".

Відповідь була:
"Ви приїхали сюди шахраювати?"

Вона ... заплакала,
вона поклала руки собі на вдих,
собі на полотняний одяг, на колінця –
і розідрала знизу догори
                                 скаженим смиком
              вишиту сорочку.
Вона заплакала.

Він стримував свої 
                                 страшні інстинкти.

Теза четверта (крізь сльози):
"Я є на службі противідомих сил.
Я йду крізь терміни.
Я сором України.
Середньовіччя – відповідний час
для злочинів відсталої натури.
Коли така полеміка дратує вас, –
підіть в ХХ-ий вік на Україну
і дочекайтеся мого відходу звідти,
моєї смерті, невідомої для інших,
і викликаної відомо чим –
     думками –,
     які ще там, 
     серед постійної війни,
     серед звірин,
     шукали близькість з вами...
Як я лежатиму на лаві мертва –
лягайте поруч..."

Відповідь була.

Але, латинянине,
ти її не скажеш,
бо я мовчатиму,
а ти вже цілував...

                         P.S.    Як хочеш бути
                                    нерозлучна з нами –
                                    мов мови наші дві
                                    вмирають ра́зом –
                                    не руш і ти
                                              повідану
                                                        латинь.

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 

 
Прононс 5

Пане професоре, ви мерзляк?! –
мої щирі співчуття.

Чи варто витісувати з мене ясочку?
коли я здатен подобрішати
лише біля бочки з ячною брагою.
Це надто схоже на ваші сульфіди:
спочатку – поєднання сірки з металами,
а врешті решт – вірусний гепатит!

Ви, як наша ґардеробниця, чесне слово, –
не маючи власних дітей,
вона є повитухою чужої одежі,
чим і живе.

Хіба це наука? це здобний коржик,
яким ви мене годуєте.
А я віднікуюся,
тікаю на бровку,
конкретно порушую загальноміські порядки –
мені миліше лягти на каміння
і споживати ґудрон.

Можна звужувати поняття,
і міняти стилі...
цебто здійснювати постійні екскурсії
з підсвідомості – у свідомість
і навпаки.

Але, виходячи з ваших лекцій,
це схоже на те, як дитина,
у певному віці
вивчаючи свої ґеніталії,
інколи їх калічить.

Ви вбачаєте зв’язок
між цими двома "інстанціями",
не більше-не менше – "у голові"!:
роблячи з мене піддослідного кролика
чи ідіота;
а він (зв’язок) утримується
за допомогою переносних арготизмів,
простіше кажучи,
не наших з вами домовленостей.

Це чернетка
моєї майбутньої дисертації.

Можете ковтати слину
чи пілюлі.
Усе одно час вашої лекції закінчується.
Мені навіть нецікаво,
яку я отримаю оцінку з вашого боку...
ясно одне:

                  я кладу на стіл
                  перед очі пана професора
                  психологічну міну 
                  прононс номер 5.

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 


Прононс 6

Кімнатні ґазони з високим ворсом.
Альфа Центавра крізь абажур.
Об’єкт об’їдається фісташковим морозивом
і примочує маминою блузкою підбитий жмур.

Грають у комп’ютері черв’ячні інстинкти
і зводять дитину в надщелепний рівень.
Але в астронавти ніяк не вийти,
коли ти чванько з електронним живленням.

Людина відтискує тінь під сонцем,
схожу на ченця в залізорудній рясі,
ставши знавцем з превеликим носом,
якого відрубують на спеціальній пласі.

Мудрий носач – авантюрними відгадками
прикриває свій феноменалізм –
зупиняє обвалення наукових спадків
і нарощує справність галактичних лінз.

Йому Альфа Центавра вістку приносить,
як відкохати необ’єктивних дітей,
коли звільнити анексований півострів
і звідки чекати наступних вістей...

Найцінніша заслуга у тій інформації,
яка
                                    непоміченою
                просочується 
     між
                                        пальцями.

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 


Прононс 7

Ох, злісний час.
Для нас
               життя є певна місткість
відрадних фактів і дошкульних гнид,
які віднадить запотиличник мільярдний.
І самовбивця – адекватний плід
цього пустого віку.
                                  Чоловік
не владний
                    над своїм звучанням,
бодай він орнітолог, віршописець
чи в осавули хрещений анґлієць.
Одного разу в протягах доріг,
де біль голінний здрібнює бажання,
насилу багрячи суспільне серце, –
він пада з ніг,
                         і пуповина рветься
між ним і Розумом.
                  В очах шалених тих
я бачу тільки смерть.
                  Я не відкрию твердь,
повідану Богами,
                              я – людина.
Уродженець жінок з нокаутів мужчин.
Я йду ногами.
                        Серце – середни́на.
І весь мій стан від аварійності причин
є вихолощення мого таланту.
Ох, злісний час, де зорі з діаманту,
а склеп шатровий із живих дерев!
Безсмертний канібал, який помер,
щоб світ і смерть тримати в домінанті...
Тобі, хто нас прирік на муки в раю,
я поклоняюся – і завмираю...

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 

 

Прононс 8

Пляшковий спосіб знайомства.

Досить виставлення півлітри самограю,
одного в’яленого нанайського в’юна
і односельця – діда Миколая,
заслуженого українського шерстяника.

Гопля! Гопля! Язиком Золя.

Ось чарка за чарчиною несеться.
Ось аксіоми ставляться під сумнів.
Ось дід кричить, що пляшечка пустенька,
а баба – і беззуба, і безумна.

Де вичерпання нас наповні спирту?

У керогазі – керосин. У грубі – дрова.
У хаті – тінь тіні у чорній карсетині.
Це шугається вістка, стара вістка по хатині
про те, від чого померла дідова корова.

А вилошником її, щоб молока не перевернула!

На столі – перехрестя страв і сфер,
а у діда вибухнула слів маса:
"Зрости на Збручі – і не бачити печер,
в яких шаблі лежать, сточивши ляси?!"

Відважуймось на безвідносні відсилання...

Його тендітний розум має хист,
але суцвіття літ давно зачахлі.
Це наче надійшов пляшковий лист
з древньої Нубії чи сучасної саклі.

А хто кому набрати досвіду звелів?

Я пишу точнісіньку копію життя 
між адре́сами дідового віроломства,
пливу напам’ять, мов у бутлі перґамент, я.
Я відроджую пляшковий спосіб знайомства.


 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 

 

                     Володимиру Ґуберначуку
                     і дітям славної Хортиці


Прононс 9

Уроки географії були мої улюблені.
З учителькою з Африки 
ми грали в географію.
Підручники тоді були придумані,
і ми на картах ворожили і на глобусах,
у чорнім гримі і з пов’язками на стегнах
зі стрілами
довкола школи бігали.
Автобусом
за місто виїжджали у ліси,
і Африку прохо́дили ми всі
з учителькою з нашою з розважливою.
Вона саджала нас під дубом золотим,
виймала бубон, задавала ритм
й співала блюзно африканський гімн;
ми чули світ, ми бачили той світ,
де не слова – а голоси птахі́в,
де вже не дуб – а баобаб розцвів.

"Ми звідти, діти. Діти, звідти ми,
де чорний континент втягнув живіт.
На карті океан за безліч літ
розмив пів-Африки!
Ми! Фа́нґи, па́нґве, пахуїни.
Ми! Яунде. Ми! Бу́лу, бе́не, бе́ті –
одна сім’я, що зветься гордо – Ба́нту!
Збираєм злидні знов у білий лантух,
ми знову бідні,
ми у рабстві знов,
у річці не вода – колоніальна кров.
Під аґресивний час
наш пересохлий стан
благає від Богі́в зволоження саван!
Зволоження саван!"

І ми ховались од дощу під жовтий баобаб.
Учитель-раб і поруч учень-раб.

Вона ж була
й скотаркою простою,
ще й аґротехніком,
перепряжним конем,
і вовком сивогривим,
і ковбоєм,
залежно даних тем,
цікава кожним днем.

І відпрохатися ніколи не хотілось
з її уроків, звідки час летів.
Яко́сь гранулометрії навчились,
привчились визначати склад ґрунтів...

І вчились визначати склад душевний.
"Породи кам’яні є також між людей," –
казала вчителька
і не псувала нервів,
коли траплялось з класом щось не те.

Ми дарували вчительці, мов квіти,
у зошиті в клітинку – рози вітру,
троянди вітру,
хризантеми вітру
довкола Києва збирали учні-діти.

Невимушена гра, жива й негрішна.
Але одного ранку запанувала тиша.
Зайшов директор,
просторікуватий і проімперський,
й оголосив, що у нашої вчительки
диплом – вахтерський,
а не вчительський,
а не географічний,
і що вона створює в школі
образ міфічний,
бо хоче ввійти в історію
з новим прочитанням,
і що, взагалі, 
у нашому класі відсутнє вентилювання,
і що вона 
схильна висмоктувати з пальця факти,
а учні – дурні́ –
відсмоктують
і пишуть не ті реферати,
і що з райвно вже давно
прийшов відгук листовний,
де сказано одно́,
і досить змістовно:
припровадити вчительку географії
як представничку необуржуазної мафії
зі школи геть!
Під загальне висвистування –
і не пересолювати "впрєть!
Такім вот учітєльствованьєм!"

І її звільнили за критерії оцінок.
Вона не вміла нас оцінювати всіх.
Ми грали з нею, ніби у пристінок,
на ті оцінки під дитячий сміх.

Скільки б інстанцій, підстанцій, нотацій
на нас не насилали перевірок вирій,
ми ходили до неї, мов на бальні танці, –
наша школа продовжувалась на її квартирі.

В учительки вдома жила тхори́ця,
не в клітці, а так –
вона бігала по тахті,
спала, виключно, на шерстяній спідниці
або в окремому ящичку для листів.

Квартиру стеріг ротвейлер Ректор,
і ми спочатку боялися пса.
Від його гавкання
можна було просто померти,
хоч він ніколи нікого і не кусав.

У тераріумі під лампою
відпочивала ґюрза Улита,
але вона теж нікого не могла пожали́ти.
Перед тим, як її посадити у скляний куб,
їй видалили ужальний зуб.

Ми ходили до вчительки географії –
і знали зоологію, історію, ботаніку.
Приходили з кавою, пили каву,
бо цікаво нам було з нею, було цікаво.

І коли директор продовжував
язиком бо́втати,
судомисто сіпався
і був схожий на робота, –
ми клеїли по вулицях
такі інструкції:

"Директор школи № 8
став старим, мішкуватим і лисим!
І це не просто костюму мішкуватість,
а його недбайливість і непрацездатність!
Він розкидається кращими вчителями
і проторгувався дітьми – нами!
Прийдіть о 9:00 до школи –
і зробіть йому в місце потрібне укола!!!"
Укола!
Укола!..

Нас спіймали і вигнали з рідної школи.
Нас відправили в рекрути
до Анґоли.

А вчителька пише листи:

"Ти, мій любий хлопчику, ти
пам’ятай, що трохи північніше від тебе
Африка вбирає живіт під ребра.
Глянь на карту:
її і так розмило півокеаном,
і не варто
завдавати їй зайвої рани.
Адже і ми – фанґи, панґве, пахуїни!
Ми! Яунде. Ми! Булу, бене, беті –
збираєм злидні, ламаєм спини
під дубом осіннім,
під баобабом смерті.
Це аґресивний час.
Кров не поліпшить стан.
Благай від Бога не зволоження саван."

І я ховаюся від куль під жовтий баобаб.
Спасибі, вчителько, що й досі я не раб.

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 

 

Прононс 10

Скрегонула зубами,
злості крихту вичавила
розпиральна машина –
заражена критицизмом дівчина!
Довго влюблялася
у відстороненого фіхтеанця,
довго вагалася
запросити до білого танцю!
Холодною головою
підпираючи колону дискотечну,
блимала смолою
на його посмішку недоречну!
На його флірти
та на вдавану безкорисність
з дівками, які вимагають квіти
за свою візуальну бридкість!
"За розумової відсталості,
поклавшись на попередні домовленості,
вони легко позбудуться невинності,
завдяки його красномовності!" –
скреготала думками дівчина,
поки хлопець дівчат навінчував.
"Він – стьожковий черв’як
на фінній стадії ґрадації.
Неперероблений шлак
в азотистоводне́вій реакції!"

Не встигла дівчина думки
пооправляти,
як раптом одеколон п’янкий
став протравляти
всі сумніви її, зсередини її
став виганяти правила дурні.

Він поруч стояв затуманений,
                           статури атлетичної,
і голос надлив мови проникливої і звичної:
"А мені казали, – ви кричатимете на всю глотку.
А ще розповідали, – ви неабияка поліглотка...
Мені здається на рідкість
привабливою ваша незалежність..."
І вона відчувала до нього близькість
і водночас протилежність:
"Ви – щонайбільше – політик
і – щонайменше – нахаба."
"А ви – якнайбільше – критик
і – якнайменше – баба.
І мені хочеться до вашого серця докричатися."
"І для цього потрібно до всіх залицятися?
Так от. Вам не вдасться мене роздобри́ти.
Це однаково, що розковувати танк
На тонюсінькі бритви."
"Я за фахом механік; а ви – поетеса?
Слово грає, мов риба,
кинута в поетичні плеса!"
"Так от. 
Зараз воно заграє всіма своїми плавничками."
"Невже ви в риму говорите
навіть матючками?.."
Вона відкрила конспект і почала вчити
про дуелі Канта з молитвами Фіхте.

"Якщо можна,
я теж прочитаю невелику поему –
зачіплю брудними руками наболілу тему.
Ні. Не лякайтеся. Не сексуальну.
А нашу з вами ... загальну.
Глобальну!

Ти могла б домостити і цей утинок шляху
диким каменем часу і щебенем страху,
щоб по ньому промчали уланські полки,
а за ними – піхотні, як віршів рядки –
на війну з іновірцем, з фашистом і катом!,
хто любив тебе так, що не зміг подолати.
Отже, й смерті чекав,
та й до інших ліпився,
теж конспекти читав
і твоєму навчився –
підійшов до колони
і став набридати..."
"І через море одеколону
примусив перебрідати.
А коли побачив, що мішень уражена
і хвилями приголомшена,
почав їй робити обезкровлення
віршами хорошими."
"Ой, вона не всто́яла – і вставила слово,
а він, просто, тягся до неї..."
"Він був Казано́ва?"...
"Ні. Він просто нічого не хотів знати"...
Вони зблизили погляди. І вона кинула читати.

Сміялись обоє у білому танці
в несподіванках вуст
                              від коханки – коханцю.

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 


Прононс 11

Євген Геннадійович і Анфіса Афанасіївна
(на їх вимогу робиться це поіменне вказування),
сто років улаштовуючи дім,
на старість черепки побили в нім.

Подавши в арбітраж свої прохання
про якнайскорше їх розмежування
та довідки про ненаявність маразму,
клигали додому
робити клізми од головного спазму.

Уперше в житті не взявшись під ручки,
вони чвалали мовчки,
і золоті обручки
ввижалися старим – уярмленням і пристрітом,
для одного – катарактою,
для другого – поліартритом.

Дома на них чекали пухові кубла,
де в окремих покоях їх пам’ять ску́бла,
де снідало охами старе покоління,
прокльоном вечеряло і скавулінням.

Вони намагалися через стінку говорити
і якнайдовше одне одного проморити
тими спогадами, тими зізнаннями в коханні,
імітуючи секс в авантюрницькому зітханні...

І от настав день суду.
Арбітр демонтував паперів споруду.
Розумів, що чинити, та не знав, як сказати,
запрошуючи старезних позивачів до кімнати.

Анфіса Афанасіївна у сукні з креп-армюру
не приховувала свою у минулому фігуру.
Сівши з краєчку на стілець,
діставши зі шкіряної сумочки
косметичний олівець,
дивлячись у люстерко і підводячи очі,
вдавала, ніби говорити не хоче.

– Якщо можна, я переб’ю паняночку, –
так Євген Геннадійович,
управляючи своє благеньке вбра́ннячко
(сорочку баєву у штанці ледь не драні),
розпочав невеличке оповідання:

– Знаєте, моя рідна сторонка –
калмицька глибинка, чи пак, "автономка".
Потім – фронт. Прага.

– Вино і брага, –
перебила його дружина.

– У неї вже давно лопнула пружина, –
стукаючи пальцем по скроні,
відрізав старий і потер у долоні.

– Вона вважає себе фракійкою!
А потім базікає про своє старослов’янське коріння!
Краще б вона була звичайною жінкою.
Корчить із себе незрозуміле створіння.


Анфіса Афанасіївна закашляла сміхом,
і мружачи очі в розтулене дзеркальце,
раптово, безбарвно, напрочуд тихо
сказала: 
– Дворянка. А в нього істерика це.

Суддя закляк. Вона відвернулася
й, напирскавши щось в ротову порожнину,
невинно, мов дівчинка, посміхнулася:
– Вибачте, пане. Я хвора людина.
... А ви народились у Калмицькій АеРеСеР?
Теж вибачте,.. сер.

Попльовуючи у носовичок і язика витираючи,
викрикнув з болем Євген Геннадійович 
– Я хочу порівну поділити квартиру!
– Ха!
Цей самонадійний тип десь віднайшов сокиру,
не дав спати, півночі б’ючись у двері,
хотів мені голову відсікти.
Якщо треба, – я можу на Біблії присягти...

Суддя:
– Якщо ваші слова матимуть затвердження письмове
з боку свідків, тоді не може бути й мови, –
справа повернеться у бік кримінальний,
бо це вчинок, Євгене Геннадійовичу,
надто аморальний".

– Та невже ви не бачите, що це за птиця?! –
підскочив старий:
Ми ж щастя з нею вдоювали по самі вінця,
вогнем воно гори!

Яка, до біса, сокира?! 
У неї галюцинації!
Я хочу розміняти квартиру
і померти в ізоляції.

Він припав до стільця, млостю обтікши,
а вона промовила ще тихіше:
– Бачте, я за фахом – фізик,
і в нас є таке поняття – "іонізатор".
Цей тип – електризує довкілля,
створює для життя ризик.
Я живу в окупованій квартирі,
де цей націоналізатор
розпоряджається успадкованим мною майном
і збирається передати його державі.
Якби він знав, скільки моїм батькам коштувало воно.
Два хрести в Елісті́ в огорожі іржавій...

І швидкими руками з вивернутими пальцями
вона дістала з сумочки фотокартку:
– Женя. Онук мій. Загинув на війні з афганцями.
Єдиний спадкоємець нашого достатку.

Дід поблід. Стара трималася:
– Ось таке з нами сталося.
Дочка́ на себе наклала руки,
втративши сина, одненького мого внука.
І цей дурачина – усьому причина.
Благословив дитину в чужу-чужанину.

– Хто ж міг знати?.. –
І старий вийшов із кімнати.

– Хай іде, –
від цих слів вона літ на сорок помолоділа. –
Хай іде. Я давно цього хотіла.

Суддя папери складав у стіл.
А вона сиділа,
і папір шелестів.

– З нього був колись пречудовий хлопчина.
Ми з батьком були на засланні в Елі́сті.
У степу, в перевеслах накошеної чини,
я знайшла його очі сонливо імлисті...
Однак, у мене спина ниє від пересиджування.
Пане суддя, закінчуйте це безґлузде досліджування.

Вона підвелася. Суддя довів її до дверей:
– Анфісо Афанасіївно, 
державу цікавить ваш музей.
Там є безцінні ікони, рукописи, документів сила!

– Не хвилюйтесь.
Я як зранку виходила – квартиру підпалила...

Я не можу робити на державу покладання,
яка відбирає у мене останнє.

Суддя:
– Але ж про це писатимуть центральні ґазети.
Що казатимуть люди,
                             дивлячись на ваші портрети?

– Я впоралася з власним майном.
Імені не приховую.
Хай проклинають. І перераховують.

Се-ер, я – добровільно потопаюча
і не потребую рятунку від вимираючих.

Двері рипнули.
Суддя мав вибирати:
або спалити все,
                           або вмирати.

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 

 

Прононс 12

Канвою яснобарвною ранковий обрій бравсь.
З-за горизонту дзизнув джміль кошлатий.
Чи сонце то? чи сон чийсь обірвавсь?
чи в даль весня́ну верне скибу трактор?

То, може мрія, розпросторивши яку,
ти перетруджуєш свої думки думками
і ніч пливеш у зорянім танку́,
і чудо щупаєш ранковими руками?

Так сяє далеч несподівана твоя,
де скрекіт птиць, де скніє діва Мар’я...
Змогла вродити сяй засіяна рілля,
згадавши безкорівне безтовар’я!

Ти переселишся в хатину хуторську,
ти, декадент, "якого правди сила..."
зламала віру в правильність міську
і діалект московський підкосила.

Ти попідкручуєш своїм волам хвости,
а з часом купиш чизель-культиватор –
і будуть джунґлі злакові цвісти
між хуторів привітних і багатих!

А місто, не гостинне і густе,
з проставленими галочками фабрик,
лейкозами задме сталепрокатний цех...
і коксохіміків ... і згасне в чорних фарбах.

Утікши від властей, замівши власний двір,
читаєш книжечки йвано-франківські,
ідеш долиною, доки сягає зір,
обвітрюючись небом українським.

Ти йдеш до неба, де ростуть сніги й Боги,
і проліски на зрошених плішинках,
відкопуєш міста, живеш серед могил,
поміж жінок бажаючих, в обжинках...

Ой, здалеку – не джміль, не сонце і не сон –
летить яструбеня циклографічне.
Його визво́льний рух з-під дослідних оков –
людська душа, що прагне волі вічно.

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 


Прононс 15

З якимось урочи́стим нетерпінням
я знов долаю звивистість гори.
Це шлях до анґелів під фебовим склепінням,
які запрошують диявола до гри.

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 


         Тій, 
             кого Вітер
                   називає 
                       Прозорістю 


Прононс 19

Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіто́к,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я груде́й твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.
Ніч пасусь на тобі
і п’янію з вина,
еліксиром покори
я змазую гострі підкови.
Раз прийшов на цей бік,
де своя сторона, –
то вжени мене скоро
у стійло сухе і зимове.

Місяць в осінь уживсь.
Ніби митрополит
у святому поса́ді
приймає вітання монахів,
так і я в тебе вливсь
після літа – в політ!
і в небесній засаді 
ловлю поцілункових пта́хів.

Ось я анґелом став 
понад лугом твоїм,
сном утішений злегка –
численний давальник династій.
Ось усе, що я дав,
повертається в дім,
на якому лелека
тримає у вузликах щастя.

Твоє тіло – як вік.
Твоє тіло – момент.
Океан у долонях,
де стало солодким солоне.
Був собі чоловік –
став душі дириґент,
опонент у безоднях,
кохання, яке не холоне.

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 


Прононс 22

У небі – пташо́к недоліт,
в Европі – Хати́нь і Треблі́нка,
всі муки – на старості літ,
Господен кілок – не стеблинка.

Повийшли на паперть попи
у білих святкових ризах.
Я пасочку з снігу зліпив
і свічку купив за мізер.

Попльовує віник з відра
водою святою в обличчя.
Собору справляти пора
своє чотирьохсотріччя.

На цирлах жебрачка стримить,
рублі засмальцьовує в жменях.
Невже це не трепетна мить –
скупатися в благослове́ннях?

А я розпізнав тебе сам,
моя викривальнице й строгість.
Але поділити не дам
на всіх параф’ян нашу совість.

Мій стаціонарний візок
везе мене тільки до церкви.
Купіть паперовий бузок –
наш цвіт у гроба́х не меркне!

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 


Прононс 23

Бавлячись людським мозком,
усіма його відгалуженими збоченнями,
сірою речовиною
з ланцетним лоском,
розрідженими нейронами й розродженими злочинами,
маючи політосвітський диплом
й анархо-синдикалітські переконання,
трапляється асфіксія професійним ярмом
і шанс обледащі́ти для банального вітання.
Отже, мене не вітайте (навіть повторно)
пане парапсихологу!
Бо як загрібни́й свого паранормального ковчегу
не відчуваю вас одухотво́реним,
бо я бачу вас голого 
бо на цій міфічній друзі, яка потоне в першу чергу!
Я вкушу вас з усією безапіляційністю,
коли натягуватимете мені гамівну́ сорочку!
Я є неабиякою цінністю:
зображатиму відтак порожню бочку,
у якій зі щиґликами туркоче голодна щиґлиха,
наворковуючи вам верстви лиха
і не відповідаючи на жодні запитання
без калорійного ланчу і привітання!

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 


Прононс 24

"У часи фінансово-промислового капіталу
і оліґархічно-стереоскопічного світобачення
наше кобзарство на відмі́лині стало
і підлягає покозаченню!" –
таким формальним експозе
Ники́форович одкрив засідання профкому.
("От голова! А таке верзе!" –
подумав Іванович, але не сказав нікому.)
"Ось покуштуйте! Аґрусове вино!
Новинка з нашої плодово-ягідної лінії!
Ну, й чим гірше за виноґрадне воно?
Але кобзарство
в нашому господарстві
усе одно – на відмі́лині!
Навіщо ми стільки коштів угатили в клуб?
Зачім наймали іміджмейкера аж із Арзамасу?
Нам, кров з носа, потрібен не совєцький,
а щиро український кобзарський гурт,
щоб їздив по селах і рекламував продукції масу!
Таке собі – культурне обжарювання споживача,
танці з шаблюками, щоб кожен міг беркицьнутися,
або відмахати кебету, чи дати строкача,
чи просто у залі сидіти заба́рно й дивитися!"
Тут Іванович одкришив трохи бринзи і запив вином:
"Ну, спасибі. 18:00. Пора й линяти."
Піднявся з-за столу, пришторив вікно.
"Піду вмикну наші самогонні апарати!"
"Що за випирання з контексту?!" – заперечив Голова,
але Йванович уже вийшов і матюкався дорогою.
"От ... свиняча культура! От Україна ... нова́!
Передушив би їх ... усіх, їй-Богу я!.."
"А без культури – продовжував Никифорович на профкомі,
ми змогли б нашу землю аґреґатувати?
Хіба що дописемною мотигою заборонувати!
Або потрапити, як мій батько, на табірні рудники
У Республіку Комі!.."

 

 

Сергій Губерначук. Вибрані прононси

 


Жаку Преверу

По колії ходить картате пальто,
немов по канату.
Утіште дівчинку,
яку на трамвайну зупинку 
викинув тато.
Утіште дівчинку,
яка на трамвайній зупинці балансує –
і не може утримати рівновагу.
Утіште дівчинку,
яка без упереджень торгує
перед вами своїм божевільним благом.
Не карамеллю, не морозивом –
утіште дівчинку.
Якщо ви живете десь над озером –
заберіть дівчинку.
Якщо ви живете біля самого моря –
теж дайте їй притулок.
Покажіть їй пеліканів,
а якщо вони хворі,
то сходіть у Аптечний провулок,
накупуйте там ліків і мікстур,
подякуйте сестрі милосердя…
Там старий антиквар
вам продасть абажур,
під яким вона гратиме Верді.
Тільки альт і комфорт,
тільки ноти і тиша,
мов заключний акорд,
бідну дівчинку втішать.

 

                                   За матеріалами: http://lukl.kiev.ua/

 

 

 

Більше віршів Сергія Губерначука на нашому сайті:

"Я вбачаю у цьому крила..." - поезії Сергія Губерначука


Останні коментарі до сторінки
«Сергій Губерначук. Вибрані прононси»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті