Painting by David Lloyd Glover.
Сергій Губерначук
«Розсипане золото літер»
ЩАСТЯ, РАДІСТЬ, ГОРЕ, ПЕЧАЛЬ
(роздуми, цитати, вірші)
* * *
Щастя в птиці.
Пташка в небі.
Що ж, полетіли?
* * *
Багато щастя не треба.
Безмежно багато людині не треба.
У зайвому сяйві осліпнеш.
Шукай джерело.
* * *
Щастя – воно од всіх оском.
* * *
Де ти, щастя?!
Золоте причастя?
Молоде кохання, перше і останнє?
* * *
Щастя від горя рятує.
* * *
Чому арханґели – безкрилі,
коли приходять чорні дні?
* * *
У горі:
допоможуть хіба що молитви
через біль, через біль.
* * *
Горе
Той ранок дійшов до рук,
як сука з останніх сук!
І на прощальному пні
лишились кістки одні…
У відчаю плаче час
про нас, не згадавши за нас,
а глуму накоївши гори…
Цей шлях обізвався:
– Я – Горе…
* * *
Горе постає з глибезних ям.
* * *
Впав згори та й в го́ре,
зламавши крил мажори
об нотки найчерствіші –
іронію мінорів.
* * *
Сонце на сході, мов посмішка в’яне,
і не встає, бо у чоловіка горе.
* * *
Стукає справжня біда в замкнені скроні тривоги.
* * *
Не спокутується в Бога перевірена тривога.
* * *
Маю горе, ніби скло прозоре.
Де та громовиця, щоб йому розбиться?!
* * *
Набралася жінка лиха,
плаче тихо, сміється тихо.
* * *
Яка біда порівняна зі смертю
невинного дитяти чи старця,
коли, шукаючи «достойного» кінця,
стихіє рве і душить землю вперто?
* * *
Серенада тоді замовчаного серця,
коли по венах варикоз нещастя пнеться.
Щастя прозора сутінь виявляється…
* * *
Сум, як нота «ре».
* * *
Надійна печаль. Постійна печаль.
На вік, не на мить, не на день, не на рік.
Так трапляється…
* * *
Чорна-чорна печаль зимою.
* * *
Шторм на озерах печалі.
* * *
На озері печалі – лід.
Під льодом – шторм і скоро льодохід.
* * *
Залиш печаль на покуті спонуки.
* * *
Печаль
Печаль – це сумний чоловік,
а не жінка.
Це віник в кутку,
це вінок після року…
Це – не́ урожай,
а голодні обжинки.
Це висновки долі.
Це пізні уроки.
І треба печаль, щоб була,
і не треба.
Цей час пожуритись
у когось на грудях,
але вже без тебе,
без тебе, без тебе
повзтиме печально на людях,
по людях…
* * *
Є печалі, які людина вимушено жде,
йдучи півколом злої пекторалі,
не зупиняючись подумати ніде́.
* * *
Коли ти у журбі – лікую виключно любов’ю.
* * *
Навіть на дно печалі сонце заглядає.
* * *
Між посмішкою й радістю – веселка.
* * *
Розбавлю тебе барвами,
розмалюю світлом всі твої печалі.
* * *
Маленькі жіночі радості – в мріях після сну,
в квітах і дітях, у листах та роках,
на краю непроханих сивин.
* * *
Маленькі жіночі радощі – як метелики на згарищі.
* * *
Не треба сліз – вони в твоїх словах.
* * *
Сміх напав на світлі сльози.
Чорний сміх – на білі сльози.
* * *
Чоловічі сльози недовгі.
* * *
Яскравіші за сонце зорі після перших сліз.
* * *
За хвилями сліз веселка ховається.
* * *
Ось – виймаю з очей затверділу сльозу
й розбиваю її, як годинник,
на мільярди малесеньких радостей.
У розділі використано картини американського художника Девіда Ллойда Гловера (David Lloyd Glover).
За матеріалами: Сергій Губерначук. Збірка «Розсипане золото літер».
Більше творів Сергія Губерначука на нашому сайті:
"Я вбачаю у цьому крила..." — поезії Сергія Губерначука
«Навіть на дно печалі сонце заглядає» – це майже вирішення проблеми песимізму, адже сонце, світло заглядає на дно печалі, на дно песимізму. Мудро! Глибоко! Дякую авторові, і за публікацію.