Сергій Губерначук
З книги "Перґаменти"
Чорнобильські сомнамбули
|
Ніхто нічого ще не знав Ми йшли на зоряний парад Дурна отара чи табун Палав багряний рубікон Та враз прокинулись! Віват! Чим старший чин, чим вищий ранґ – Хоч офіційно, на словах, Для можновладця – час майнув, Щороку довшають ряди Сумні сомнамбули повзуть А що ж герої? Взагалі: А як згадати, скільки душ А хто пішов у лабіринт, Чи радіація у них Хіба герої не вони, А брита зграя розбишак Тому, шукаючи людей, Десь на отруєній землі На це один "значний орел" То ж зона, звісно, пролягла Там він сидить, немов пахан, Попід Чорнобилем святим – Там хлипнуть двері, там млинці Я запитаюся про час Стара: "Вже вечір," – відповість. – Мені не жити вже ніде́. Сонливі тонкощі чудні |
|
З книги "Переді мною…"
Я знав Марію ще Святою
|
Я знав Марію ще Святою, ще Богородицею знав, коли ще чистим храм стояв і не над хворою водою, коли він золотом сіяв разом з Праматір’ю святою… Я ті часи запам`ятав – тому й знущатися над ними я не буду! |
|
З книги "Усім тобі завдячую, Любове…"
Засмаглі сосни сохнуть, сохнуть...
|
Засмаглі сосни сохнуть, сохнуть. Нестерпна спека, а над нею, Полісся, що з тобою стало?! Твої джерела і криниці Там, де сумують хати білі, Полісся, що з тобою стало?! |
|
|
Поли́н На серці гірко сіється поли́н. Цим проводам уже над двадцять літ, По кладови́щах більшає хрестів, Ми знов до Києва пове́рнемось удвох. Хоч, звісно, все мине, смішне й сумне. Але щора́з, між будь-яких цілин,
* * *
Моє дитинство – сосни й небеса |
|
|
Синя казка Дітям Чорнобиля У каштанових гаях, Ми з деревами росли Ми так звикли до птахів, Нам гойдались небеса, Невідомо де й жила Затулила небосхил, Загубився білий світ Так приклигала й сюди Жах і розпач, і прокльон, Тільки в мріях і піснях, Діти йшли в усохлий гай Та й знайшло котресь із нас Скільки ж радості було! Став щасливим гай для всіх Десь насіяно хвороб, Видно небо і зірки, Скочиш з гаю – грім гуде, Ми всі чули, що колись Кажуть, то ж легенда, міф – І надумалися ми Щоб хоч де, хоч тут, хоч там, Назбивали шпаківниць, Лаштували доладу, Першим, чистий, мов побіл, Далі сокіл з висоти Жайвір-пташечко, озвись! Хтось постукався в наш гай. А за ним і одуди́ Зграя витівок чудних Ось воркують голуби Як затьохкав соловей, Пурхають чижі й стрижі, І куди не подивись – Серед барв і кольорів А коли влягла́сь трава Ось тоді, коли все спить Більше ми не знали зла Час летить, а синій птах |
|
За матеріалами: lukl.kiev.ua/
Більше віршів Сергія Губерначука на "Малій Сторінці":
Сильно. На часі.
Ніби вчора написані вірші.