На сайті
Дошка оголошень Додати оголошення

"На Чорнобиль журавлі летіли" - добірка віршів про Чорнобиль від українських авторів


Вірші про Чорнобиль від українських авторів

 

Завантажити текст віршів про Чорнобильську катастрофу від українських авторів (txt.zip)

 

 

Ліна Костенко

* * *
Атомний Вій опустив бетонні повіки. 
Коло окреслив навколо себе страшне. 
Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?! 
Хто сіяв цю біду і хто її пожне?
Хто нас образив, знівечив, обжер?
Яка орда нам гідність притоптала?
Якщо наука потребує жертв, — 
чому ж не вас вона перековтала?!

Загидили ліси і землю занедбали. 
Поставили АЕС в верхів'ї трьох річок.
То хто ж ви є, злочинці, канібали?! 
Ударив чорний дзвін. І досить балачок.
 В яких лісах іще ви забарложені?
Що яничари ще занапастять?
І мертві, і живі, і ненароджені 
нікого з вас довіку не простять!


* * *


Ліна Костенко

ЧОРНОБИЛЬ-2

Ліси хриплять застуджено, як бронхи.
У Зоні тиша. Тиша гробова.
Лиш мілітарним привидом епохи 
«Чорнобиль-2» над лісом проплива. 
Фантом, кістяк, антена дальніх стежень, 
він прихопив ті сосни під пахви.
Там спить їжак. їжак узимку лежень.
І ніч іде з ліхтариком сови.

Там мох скубе косулька ще не вбита.
У пнях живуть древлянські ще боги.
Там все друкує ратички й копита 
і вишиває хрестиком сніги.
Але, ліси розсунувши плечима, 
фантом іде, куди його не ждуть.
І тільки села мертвими очима 
його у далеч тоскно проведуть.
Йому не треба кленів і акацій, 
ні голосів, ні мальви на тину.
Вже навіть ржавим залишком локацій 
він може думать тільки про війну.
Не ясні зорі і не тихі води.
На всі ліси нікого і ніде.
А він стоїть. Він цар Антиприроди.
І на вітрах антенами гуде.

* * *

...Я живу, бо ще мені живеться.
Я живу, дав Бог мені снаги.
Із твого невидимого серця 
кров калини капле у сніги.
(«Слово Просвіти» 2011, 6-12 січня)

 

* * *


Валентина Козак

ЧОРНО-БІЛА ДОЛЯ

(Трєнос-реквієм)

Чорно-біла доля, чорно-біла...
Чорнобилем доля побігла.
Бігла навіжена і не спитала:
«А на кого ж мати зосталась?»

Чорнокрила доля, чорнокрила,
Чорнобилем землю накрила.
Накривала землю і не спитала:
«А на кого ж мила зосталась?»

Вертай, вертай, доле, додому,
Та не кажи правди нікому!
Чому наші ліси поруділи?!
Чому наші діти помарніли?!

Чорно-біла доля, чорно-біла...
Чорнобилем доля побігла.
Бігла горопаха і не спитала:
«А на кого ж Україна зосталась?!»


* * *


Валентина Козак

«ОХ, НЕ ОДНАКОВО МЕНІ...»

Заросли стежки і змовкла траса,
Та здалеку крізь завмерлий час
Чути голос провісний Тараса:
її, окраденую, збудять.
Ох, не однаково мені».
Це і про Чорнобиль, і про нас...

 

* * *


Валентина Харченко

ЧОРНОБИЛЬ

Чорнобиль – ми пам’ятаємо цю дату
І застигає в жилах кров.
Чорнобиль –  помирає у дитини мати
І не віддасть їй вже свою любов.
Чорнобиль – скільки в цьому слові горя,
Страждань та гірко виплаканих сліз.
Ця радіація впадає в Чорне море, 
Вона таїться в ніжних стовбурах беріз.
Чорнобиль – доки будемо терпіти
Таку халатність та тяжкий урок?
Чорнобиль – помирають наші діти, яким
В житті вже не зробити перший крок.

 

 

Вірші про Чорнобиль від українських авторів

 

 

Дмитро Павличко

НА ЧОРНОБИЛЬ ЖУРАВЛІ ЛЕТІЛИ

На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні.
Як сніжниця, попелище біле 
Розвівалось в рідній стороні.

Там згоріли гнізда і гніздечка,
Поржавіла хвоя і трава,
Журавлина крихітна вервечка 
Напиналась, наче тятива.

Не було ні стогону, ні крику,
Тільки пошум виморених крил.
Журавлі несли печаль велику,
Наче тінь невидимих могил.

Не спинились птиці на кордоні,
Де сягає атомна яса,
І дивився батько з-під долоні,
І ридала мати в небеса.

На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні...

 

* * *

 

Володимир Шовкошитний

ЧОРНИЙ ЛЕЛЕКА

* * *
Так хочеться згадати поіменно
Всіх тих, кого любив,
хто був мені за друга:
Я дружбу ніс високо, як знамено,
Хоч часом древко й виривала хуга.
* * *
Не побоюсь, не затужу
І безталанну не покину
Свою любов і Україну —
Візьму з собою за межу.


* * *


Володимир Шовкошитний

ЯКЩО ВИЖИВ

Якщо вже вижив — то живи!
Не проживай — живи на повну.
І кожен божий день наповнюй
Смарагдом свіжої трави,
Медами спілої черешні,
Коханням милої нарешті —
Хоч і до втрати голови!
Але ніколи не пливи
Безвольно вниз за течією,
Не вихваляйся печією 
Та ще вервечкою хвороб:
Себе жаліти — стежка в гроб, 
Пишайся мужністю своєю.
Упав — повзи. Та не плазуй:
Джерело бід — то власна слабкість! 
Тож перед злом не схрещуй лапки,
А в битві — зроду не гальмуй!
Не проживай — віддай борги:
Бо підлість не здолає кризи,
Не кутайся у рабські ризи,
Якщо свобода до снаги!

Не проживай і не існуй,
Іди крізь час — вимірюй простір! 
Відкинь дрібниць нікчемних брості — 
Живцем живи! І педалюй,
Бо шанс отримати непросто!

* * *

Зоря Полин полину мстила 
Біля лелечого гнізда.
І крила Птиці опалила 
Ота небачена біда.
І стала чорна Біла Птиця,
Та в небо понесла зорю,
А в небі Янголам не спиться —
Вже і Четвертий став на прю.

 

* * *


Володимир Шовкошитний

ПТАХА ДАЛЕКА

Над зоною птаха далека 
Кружляє, забувши про все.
Яких онучат цей лелека 
Колись у мій дім принесе?
Яких лелечат він народить?
Чому ж бо він чорний, чому? 
Народе! Стражденний народе!
Чи здужаєш ти цю чуму?
Кружляє лелека над болем,
Де жито бур'ян переріс —
Та стало безплідним і голим 
Те місце, де був рудий ліс.
Вдовою бездітною Прип'ять 
Давно не плека сподівань —
До денця їй випало випить 
Настій полинових страждань.
...Чи й справді сурмив над Землею 
Той янгол, що впала зоря?
Та чорний лелека над нею 
Без родичів білих згоря.


* * *


Володимир Шовкошитний

ДІТИ ЧОРНОБИЛЯ

Пречиста і праведна Мати,
Скажи, як ти вижить зуміла,
Як син твій, за людство розп'ятий, 
Покинув цей світ онімілий.
Скажи мені, мати Христова,
Де черпати сили, щоб жити.
Пошли мені віри і слова,
Щоб чару до денця допити.
Схиляюсь над ліжком дитячим —
Чоло наче полум'ям диха.
А в темряві чую неначе 
В кутках ворохобиться лихо.
Вже стільки років промайнуло 
З тієї квітневої ночі.
Та стукає в шибку минуле,
А вітер зловісний шепоче:
Не кляніть ні Кюрі, а ні Нобеля,
Помоліться за душі дівочі.
Пильно дивляться діти Чорнобиля 
Прямо в серце із темряви ночі.
Помоліться в божественній щирості,
Хай Господь збереже і помилує.
Він всеблагий і в гніві, і в милості:
Хай помилує!
Господи, збережи і помилуй безвинних дітей
Людських.
Як милуєш тих, що до тебе звертаються. 
Прости їм, Боже, чужий неспокутаний гріх 
Дорослих, які вже й повік не розкаються.
Не кляніть ні Кюрі, а ні Нобеля,
Помоліться за душі дівочі.
Пильно дивляться діти Чорнобиля 
В очі.

 

* * *

 

Сергій Губерначук

Синя казка

                   Дітям Чорнобиля

У каштанових гаях,
понасаджуваних ді́тьми,
оселився синій птах,
вірний ворог злої відьми.

Ми з деревами росли
під блакитним пильним оком
і, мов бджоли – мед, несли
день за днем та й рік за роком.

Ми так звикли до птахів,
мов самі були пташками!
По гілках, поміж дахів
ми літали зі смішками!

Нам гойдались небеса, 
і земля з-під ніг тікала!
Всюди дихала краса –
та, яку вже відьма вкрала!

Невідомо де й жила
та чи краля, чи почвара…
Чорним горем звідти йшла
вся сповна́ чорнюща хмара!

Затулила небосхил,
всі хати́ переховала,
тільки входи до могил
настіж нам повідкривала!

Загубився білий світ
під дощем з грязюки й сажі!
Забруднився кожен плід,
позлягали люди наші.

Так приклигала й сюди
з полино́м у кігтях відьма
і насіяла біди –
і постала довга пі́тьма.

Жах і розпач, і прокльон,
і зневірена молитва
погасили синій льон,
сині очі й шлях на битву.

Тільки в мріях і піснях,
та дитячих снах останніх
майорів ще синій птах,
ніби стяг небес безкрайніх!..

Діти йшли в усохлий гай
під похилені каштани,
з сумом згадуючи рай
та шукаючи омани.

Та й знайшло котресь із нас
між пожухлого барвінку
не помітну довгий час
голубесеньку пір’їнку.

Скільки ж радості було!
Спала вмить з очей полуда!
Кожне з нас тоді змогло
доторкнутися до чуда!

Став щасливим гай для всіх
так миттєво, так одразу!
Люди йшли на дивний сміх,
мов у сонячну оазу!

Десь насіяно хвороб,
чорнодушшя й білокрів’я,
гультяїв, пияк, нероб,
а в гаю – мов Божа крівля!

Видно небо і зірки,
розцвіли каштани махом!..
А довкіл – полин гіркий,
тужить світ за синім птахом.

Скочиш з гаю – грім гуде,
і земля сама тупцює!
То далеко смерть іде,
з відьмою гопак танцює!..

Ми всі чули, що колись
щось подібне вже бувало,
що пришестя синіх птиць
ціле людство врятувало.

Кажуть, то ж легенда, міф –
з нашим днем не співвідносні!
Ні, неправда! Гине сміх!
Мрії – куці! Мислі – тоскні!..

І надумалися ми
натулити гнізд повсюдно,
щоб усе, що є з крильми, 
оселялося прилюдно.

Щоб хоч де, хоч тут, хоч там,
а з’являлася причина
огніздитися птахам –
хоч би з синіми очима!

Назбивали шпаківниць,
навистругували дупел,
начіпляли годівниць,
назгортали гнізд і кубел.

Лаштували доладу, 
готувались, мов до свята,
всі, забувши про біду,
стали пташку виглядати.

Першим, чистий, мов побіл,
прилетів старий лелека
і обрав гніздо собі
на стовпі, ген-ген далеко.

Далі сокіл з висоти
поманив крилом тривожно
й осідлав курган святий,
там йому селитись можна.

Жайвір-пташечко, озвись!
Розбуди наш сон зимовий!
Над полями десь, колись
ти співав аж до Покрови!..

Хтось постукався в наш гай.
Завітайте-залітайте!
Ви – великий помагай,
наш шановний друже, дятле!

А за ним і одуди́
гребінці порозкривали
і сховалися туди,
де ми дупла збудували.

Зграя витівок чудних
крізь веселий гай промчала!
Ластівки, то ви? Без них
вся природа ще мовчала!..

Ось воркують голуби
ми їм сиплемо насіння.
Так до нас дійшов з глибин
світлий покій воскресіння.

Як затьохкав соловей,
щастя сонцем покотилось!
Гей! Стрибає серце, гей!
Трохи-трохи не розбилось!

Пурхають чижі й стрижі,
горобці і пташенята!
Навіть півень на межі
кукурікає завзято.

І куди не подивись –
море птаства голосного
славить співом світ ускрізь
проти злого й навісного!

Серед барв і кольорів
до само́го надвечір’я
так ніхто і не зустрів
пташки з дійсно синім пір’ям.

А коли влягла́сь трава
й сонце між м’яких укутань –
на міцних плеча́х сова
принесла принишклу сутінь.

Ось тоді, коли все спить
у гаю і на долині,
нам, натомленим, – на мить
кожен птах здавався синім!..

Більше ми не знали зла
і про відьму вже не чули.
Як прийшла – так і пішла,
бо про неї всі забули!..

Час летить, а синій птах
огніздився в наших мріях
і в казках, щоб згинув страх,
і в очах, небесно-синіх.
     

 

* Поезії Сергія Губерначука надіслані спеціально для "Малої Сторінки".

 

Вірші про Чорнобиль від українських авторів

 

 

Іван Драч 

ЧОРНОБИЛЮ

Ти життя моє перечорнобилив, 
Заорав ти мою рідню.
Своїм чорним горбатим шнобелем — 
Я виорююсь день по дню.


* * *


Іван Драч 

ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА
(Уривки з поеми)

* * *
Тяжко пишу, зболено розмірковую,
Словами гіркими наповнюю аркуш.

* * *

...Від Вишгородської Мадонни і до Сікстинської, 
Від Марії Оранти і до Атомної Японки...

* * *

...Ти намагався її змалювати — Вона вмочила тебе 
В сльози і пекло, в кров і жахіття: фарби такі 
Ти подужаєш?


* * *
 

Іван Драч 
 
БАБА В ЦЕЛОФАНІ — НАША МАТИ

Один космонавт — це стара в целофані,
А другий — корова на задньому плані.
Летить полином — баба ледве встига
Чорнобилем бігти за тою здоровою
Тяжкою, як туча, старою коровою.
А взута корова в старі кирзаки...
Ти смійсь чи ридай, а послухай — таки.
Чого це ви, бабо, корову узули?
—    А що радіація, Ви, мабуть, не чули?!

 

* * *


Іван Драч 

ВІЧНА МАТЕРИНСЬКА ЕЛЕГІЯ

...Тебе візьму я в Город
До внуків помирати —
Сказала йому гордо:
—    Я невмируща мати!
Все плакало на сонці,
Не хтіло помирати
І квітку прямо в стронцій
Поцілувала мати.
* * *
Дивилася істина з вічної
З-під чорного рушника Чорнобильської Мадонни.


* * *


Іван Драч 

МАТЕРИНСЬКА ПІСНЯ З ЧОЛОВІЧОЇ ДУШІ

Не дітись мені від вогню!
О ноче, ночуй мене!
Днюй мене, дню!
...Той огненний хрест, а на ньому і в нім
Палає мій син в кільці вогнянім,
Бо атомні цвяхи засаджено в руки, 
Бо губи горять од пекельної муки... 
Лиш я намагаюсь вирвати сина,
Де мучить його вогняна хуртовина.
Я прагну до нього —
Він прагне до мене,
І котиться німбом те коло вогненне...
* * *
З сльози проростає зернина 
і колосом зірку черкає —
В розливі пшениць потопає 
Вулканна моя Україна.
* * *
І як вчила нас Вкраїна-мати 
Треба йти і треба підіймати!


* * *


Леонід Талалай

* * *
Я вижити не обіцяю, 
я умираю поступово, 
як умирає наше слово, 
хоч не говорить, що вмирає.

Коли ж підійде аж до краю, 
то скаже вам біля хреста:
— Не хочу жити на устах, 
де правди й совісті немає.

 

 

 

Вірші про Чорнобиль від українських авторів

 

 

Борис Олійник

СІМ

(Уривки з поеми)

Віктору Кібенку
Миколі Вощуку
Василю Ігнатенку
Миколі Титенку
Володимиру Тиицурі
Володимиру Правику

(Мов з козацького реєстру, Чи не правда?)...
І всі шестеро — пожежники,
Тільки сьомий,
Володимир Шевченко, —
Кінорежисер...


...Вклонись йому, світе! Можливо, своїми грудьми,
Коли уже ядерний шнур засичав під тобою,
Він ще раз тебе — після круппівського
                                                градобою —
Від смерті вберіг непоправною смертю семи.

Коли він таких
                    колисає для людства синів —
Йому не було і не буде вовік недороду!
Вклоніться, великі народи,
                                      моєму народу:
Він навіть у пеклі душею до вас ясенів!

* * *

Те світло не зна ні кордонів, ані заборон. 
Воно проникає під кітель, і шкіру, і попіл 
І важко іде в споночілий від горя Чорнобиль, 
Як віск, прошиваючи у саркофазі бетон.

* * *

Встають і відходять в легенду 
Пророки завітів нових.
І ризи у них із брезенту,
І каски, як німби, у них.

* * *

Кульгавих реакторів, ще не доношених
                                                            вченим, —
Нездарних калік, що поквапно пішли в серіал, 
Вони прогризають наскрізно бетон і метал 
Ножем променевим і вирок підписують генам.


* * *

 

Валентина Кундель

ГІРКИЙ СПОМИН

(Пам’яті жертв чорнобильської трагедії)

Чорний біль…,гострий страх
Посідає душу мою.
Очі бачили пекло, жах.
Молодь гинула в бою.

Красень – лейтенант став на  ґанку,    
Прикриваючи собою нас.
Він розумів: не побачить світанку,
Прийшов його останній час.

Але воїн вирішив: він захищає рідню.
Одягнув скафандр, взяв в  руки помпу –
І пішов на вогонь, як на броню.

Серце жадало спочинку,
Палахкотіло в грудях,
Але відчував: він – Бог,-
І доля мільйонів – в його руках.
Спопеліли серця героїв.
Кров запеклася вмить.
Що ж ти, синку, накоїв?-
Старенька мати тремтить.
Світ їй в очах потемнів,
Гіркий полин отруїв душу.
«Мамо, прости,-відповів.-
Але я – воїн! Я мушу!»
Мушу  іти до кінця безоглядно, сміло.
Мушу віддати життя за првеє діло.
Бо позаду – Вітчизна, її охороняю.
Буде сонце  сіять, горіти - любов.
Так буде! Я знаю…


* * *

 

Валентина Кундель

ЖИТИ ТРЕБА

Радіація не зникає вмить.-
На це піде не одне століття.
Вона й досі нам душу гнітить.
Для всіх живих вона – страхіття.

Як луна, прокотилась біда
І відгукнулась по всіх усюдах.
Але біда не ходить одна,
Хоча надія й жевріла в людях.

Надія на те, що не допустить Бог,
(якщо цього не зробили люди)
Щоб реактор знову занеміг,
Щоб біль розтинав йому груди.

Бо квилить, стогне земля,
Напоєна гірким трунком:
Чи вкриється зелом вона,
Чи зарясніє барвінком?

Ти прости нас, зранене поле,
Що кукіль і волошки ти родиш.
Ти прости, усамітнене море,
Що дітей до себе не водиш.

Але ж сили треба зібрати,
Міцно ноги на землі тримать .
Бо Земля – наша спільна мати
І вона навчилась пробачать.
Жити треба, бо життя – прекрасне,
І подібне воно до зірок:
Пломеніє – а потім згасне,
Та не зупиняйся – зроби ще крок…


 

* * *

 

Віктор Баранов

ДЗВОНИ ЧОРНОБИЛЯ

Поворожи мені на вранішній зорі,
Чи на сузір'ях, де найкраще видно приму,
Чи на сосновій чорній репаній корі,
Де знак запікся від чорнобильського гриму.
 
* * *
Веди мене, Музо, по всій Україні веди — 
Стоїть вона, бідна, у зашморгу атомних станцій. 
Молімося ж, Музо, за неї увечері й вранці, 
Заступнице-доле, від неї косу відведи!

 

* * *


Віктор Баранов

СОЛОВ'Ї НАД ПРИП'ЯТТЮ*

Ах, як вони заходились в ті дні,
Газетні роботящі солов'ята! —
Коли нам при відчиненім вікні 
Не радилось ні спати, ні стояти.

Коли неінформований народ 
З розгону накидався, бідолашний,
То на вино червоне, то на йод 
І горло надривав собі від кашлю.

Коли «народні слуги» онучат 
Відправили подалі шито-крито 
Й чужих дітей зібрали на парад,
Аби з трибуни їх благословити.

0, хто лиш не спішив у солов'ї,
Не підливав солодкого нам чаду!
Зальотні борзописці і свої
Нам тьохкали з чорнобильського саду.

Будімо ж, люди, у собі людей,
Хоч вир газетний нас і поглинає.
...До речі: справжній, сірий соловей 
Над Прип'яттю щось більше не співає.

* * *

Краще вже, мамо, у вирій,
Ніж за життя — з батьківщини.
Хочу спокійно скинути
Перед людьми бриля.
Полинна вона, чорнобильна —
А все ж таки Україна.
Гірка вона і отруєна —
А все-таки рідна земля.

 

* Так називалася одна із статей у газеті «Правда» у травні 1986 року, в якій, звісно ж, стверджувалося, що обстановка в зоні більш ніж нормальна.

 

Вірші про Чорнобиль від українських авторів. Ліна Костенко, Володимир Шовкошитний, Дмитро Павличко, Іван Драч, Леонід Талалай, Валентина Козак, Валентина Харченко, Борис Олійник, Віктор Баранов, Світлана Йовенко, Анна Багряна, Ніна Гнатюк, Станіслав Бондаренко, Наталя Ільчишина.

 

 

 

Світлана Йовенко

ЛЮБОВ І СМЕРТЬ

(збірка віршів)

ЖІНКА

...Доля вділила всього: не скупа й не безслізна
Путь пролягає по тернях тобі й небесах
Мусиш триматись. Ти — жінка, і значить: залізна.
Значить, стожильна.
Нам в дітях
народ колисать.

* * *

Зойкнула Земля чаїним криком:
—    Сину, вбережи і захисти! —
Вийшла мати із іконним ликом:
—    Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?
Спалахнуло небо, впало крижнем:
—    Сину, вбережи і захисти! —
Вийшла жінка з немовлятком ніжним:
—    Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

...І уже ні сина, ані мужа,
Лиш розверсті зоряні поля...
Та пліч-о-пліч стали Біль і Мужність 
Дух і волі, Небо і Земля.


* * *

Світлана Йовенко

НА СУД

(У чорнобильському Будинку культури 5 травня 1988 року)

В залі, де голосом прокурора 
час винуватців питав і напитував, 
в зоні, де вовком розгубленість витиме, — 
вірші сьогодні,
де суд був учора.
Вірші сьогодні, де на терезах — 
що? — правосуддя? — звіряло й карало
ступінь провини...
Тут серце згорало в хмизі чуттів.
І скипала сльоза...

Той, хто від вироку вільний живе, 
топче сплюндровану землю безкарно,
трупом, чумою, монстром немарно
в лави президій державно пливе.
Коли ж і вірші виходять на суд — 
втомленим зоною людям — відозва.
А із Чорнобиля
гірко несуть серцю записку:
СПАСИБІ - ЗА СЛЬОЗИ!..


* * *
 

Світлана Йовенко
 
В РЕАНІМАЦІЇ

Ти випав з списку.
Бачить Бог —
життя трагедії вартує.
І медицина катастроф,
на жаль, не кожного врятує.

Феміда мстива і сліпа
подвійний лік веде одвіку,
й цинічний усміх на губах
блука в духовного каліки.

Жне місяць — ятаган доби —
вік ядерний, а не Батиїв.
Спить хворий
тримільйонний Київ —
заложник нашої ганьби.

* * *

Але це моя земля, і тополя — я,
але голуба, як я, це моя Десна,
і те поле голубе — доленька моя,
і сміється з смерті вік
яре сонце в нас!


* * *


Анна Багряна

МАЛИНОВИЙ ДЗВІН*

Ви чули, як плаче спустошена Прип'ять,
За скоєний гріх розіп'ята живцем,
Прип'ята до неба, щоб випити вічність,
Щоб вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть іони малиновим дзвоном,
Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
Ридає вночі божевільна мадонна,
Приймаючи з лона холодних дітей
В бездонність ночей.

Малиновий дзвін, малинове лихо,
Як тихо ступає життя у полин
І лине горіти туманам на втіху,
Малинове лихо, малиновий дзвін,
Чорнобильський дзвін.

* Малиновий колір символізує підвищений фон радіації.

 

 

Вірші про Чорнобиль від українських авторів. Ліна Костенко, Володимир Шовкошитний, Дмитро Павличко, Іван Драч, Леонід Талалай, Валентина Козак, Валентина Харченко, Борис Олійник, Віктор Баранов, Світлана Йовенко, Анна Багряна, Ніна Гнатюк, Станіслав Бондаренко, Наталя Ільчишина.

 

 


Ніна Гнатюк

НЕ ВІЙ, ВІТРЕ, З УКРАЇНИ

...Не вій, вітре, з України на чужії доли.
Вже не будемо щасливі, веселі ніколи.

Не вій, вітре, з України, не плоди отруту.
Маємо ми всенародну, всепланетну смуту.

Не вій, вітре, з України, не тривож
                                могили.
Саркофагом із бетону ми рану накрили.

За здоров'я, що спливає, як дніпрові
                                   води...
...Не вій, вітре, з України, — збережи
                                  народи.
 
 
* * *


Станіслав Бондаренко 

НІЧНА РОЗМОВА З ЄВРОПОЮ

(Уривки з поеми)

...А коли вибухнув-шарахнув Чорнобиль, 
 Святославові, на той час єдиному сину 
виповнилося три рочки.

Вибух стався вночі, а на ранок, о восьмій, 
дружина повезла його саме в Чорнобиль — 
до бабці (своєї матері) в гості, 
бо ніяка комуністична наволоч 
не хотіла визнати вибух вибухом 
й попередити хоч би щодо дітей.

Так Святослав став чи не єдиним малим 
киянином, який зустрів аварію саме там.


* * *


Наталя Ільчишина*

ЛІКВІДАТОР

Присвячую своєму батькові

А в батька мого Є тавро — «ліквідатор».
Про це говорити не варто багато.
Це — мамині сльози, 
Це — цвинтар дитячий, 
Це — люди-чиновники 
Часто невдячні.
Це — сиве волосся 
В бабусі на скронях.
Це — донечка рідна 
У батька в долонях,
Яка до народження 
Мала вже статус,
А статусом тим 
Ой, не будеш багата.

* * *

Господь створив людину, 
Людина — мирний атом, 
А наслідки жахливі —
В нас помирає тато!
Чому він помирає?
Тому, що для країни 
Віддав щонайдорожче: 
Здоров'я, силу й сина. 
Натомість ця держава 
Віддала горе й біль, 
Тепер у тяжких муках 
Він доживає вік.
А скільки татусів тих 
Вже мирно спочивають, 
А сироти маленькі 
По світі десь ридають.

* Юна поетеса (м. Вінниця)

 

* * *

 

Юлія Хандожинська

Чорнобиль**

Заспівала пташка у саду,
Зацвіла кульбаба на долині
Дай же, Боже, щастя всім в роду,
Дай же, Боже, щастя Україні!

Так подумав хлопець і заснув.
Сниться йому небо порпурове,
В небі сонце коршун проковтнув,
Серед днини запалали зорі.

То не зорі, небо там навпіл
Чорним димом, згарищем палало
Атом з Прип'яті розжарений летів,
Все живе із болем помирало.

Там, де хата даху вже немає,
І де вікна - протяги від дир,
І дорослий, і малий тікає,
Сумно плачуть вікна від квартир.

Ця чума двадцятого століття
Знищила усе, усіх живцем,
Перекреслила життя людське на сміття,
Не напишеш біль ніяким олівцем.

 

* * *

 

Юлія Хандожинська

Чорнобиль**

Зірвався в небо стовп вогню
І заблищало світло всюди,
Земля здригнулась від антен,
"Що сталося?" - кричали люди.

У небі хмари згустком плили
У чорно - жовтому вогні,
Світанки світлі посіріли
Не восени, а навесні.

Ворона криком залилася
На сухім дереві кричать,
Земля зчорніла, обпеклася,
Не буде хліб на ній родить.

Життя, як сон перед очима,
Де все було, цвіли сади,
Де діти сонце малювали,
Де закохались я і ти.

Та один день спалив набуте,
Він став нещадним до людей,
Його ніколи не забути -
Чорнобильський квітневий день.

 

 

**За матеріалами: https://storinka-m.kiev.ua/

 

Вірші про Чорнобиль від українських авторів. Ліна Костенко, Володимир Шовкошитний, Дмитро Павличко, Іван Драч, Леонід Талалай, Валентина Козак, Валентина Харченко, Борис Олійник, Віктор Баранов, Світлана Йовенко, Анна Багряна, Ніна Гнатюк, Станіслав Бондаренко, Наталя Ільчишина.

 

 

Валентина Козак

МАТЕРИНСЬКИЙ БІЛЬ

(Тим владцям, хто ігнорує пільги інвалідів)

Погасне світ в очах ікони,
Якщо ви знайдете закони 
Віднять у смертника ковток,
Останній кусень і куток.

Скажу я матерів прокляттям:
— Живіть в отруєних палатах,
Шкварніть без совісті в смолі,
Бо вам не місце на Землі!

 

* * *


Валентина Козак

ПЛАЧ ЗА ЧОРНОБИЛЬЦЯМИ

Ти не вір їм, матусю,
Що я помираю,
Ти не вір, їм кохана,
Я ж так мало прожив —

Стану вітром шаленим, 
Зелен-кленом у гаю,
Стану небом високим —
В сяйві зранених крил...

Чи то страх, чи відвага?
А я того не знаю —
Нас було там багато —
Молоді, як один, —

Стали вітром шаленим.
Стали кленами в гаю,
Стали небом високим —
В сяйві спалених крил...

—    Що за вітер шалений? —
Моя доня спитає.
— Що за клен цей зелений? —
Запитає жона...

Тільки мати заплаче,
Україна зітхає:
«їх чорнобильська буря 
Отруїла... Чума».


* * *


Валентина Козак

БУДУЧИНА

Бог його знає, чи скоріше сам біс,
Як той Чорнобиль отутка проріс?
Як будували шалену біду,
Собою закрили напасть руду.
А Бог його знає, чи жити буду?
* * *
Чорна погоня, чорне стодзвоння, 
втікай, моя водо, 
втікай, ембріоне, 
пам'яте, присвіти!.. 
Шкода, що корінню 
вже не втекти.


* * *


Валентина Козак

РЕАКТОР НАПАВ НА ЛЮДИНУ

Болить мені, о Господи, пече 
І наболілу душу розриває:
Чорнобиль в жилах внукових тече,
Як викиди в затруєнім Дунаї.
І рушить генний код і спопеляє.
* * *
Недовго саду цвітом щебечеться.
Недовго квітується солов'ям.


* * *


Валентина Козак

Я І ЗА ВАС ДО СПОВІДІ СТОЮ

Рушники-обереги 
А пісні — то сторожа 
А козак на коні —
То — заступник і брат.
Мо' Вкраїна стомилась? 
Поможи Ти нам, Боже, 
Достояти до сповіді,
Поіменно згадать...
Помолитись за долю,
За волю голодну.
За розіп'яту душу —
Стусову холодну.
За дитинство чиєсь,
Як в Тараса, роззуте,
І за старість, як є —
Всіма в світі забуту.
Не складайте знамен 
Ви, брати-демократи,
Більше серця для дому, 
для рідної хати.
Де вишневий садок 
(Без хрущів, без квіток),
Дайте віри в прийдешнє,
Мов повітря ковток!
Поможи мені, Боже,
Слів вогненних набратись,
Знову стать на сторожі,
Хоч гірким — проростати!

 

* * *


Валентина Козак

ОСТАННЯ НІЧ ВОЛОДАРЯ

Був тріумф, ордени і медалі 
Все спалила пекельна ця піч.
«Більше хліба, енергії, сталі!»
І над націю жалобних свіч?!
Катастрофа, біда — це кінець.
Як Голгофа.
Швидкий поїзд з Москви,
Ніби смерті гінець.
І генсек в повен зріст,
Ніби сам Мефістофель,
Тягне в пекло.
І схвально киває Творець.

...Подаленіли і Помпея, й Хіросіма,
Чорнобиль — подаленіє,
Хронос болі поглине,
Клятви Брежнєва, Горбачова,
Щербицького, Івашка, Кравчука...
Та не подаленіє сирітська пам'ять 
України, на її руках дітей —
Ліквідаторів, солдатів, спасителів 
Росії, Європи,
Яким у спадок лишилось скарбу,
Що уламок генного коду Роду,
Що звався в давнину Божим народом,
Який зернинка в кулачок затиска 
І утримать уже не вміє, бо стала «чорнобилька». 
Укріпіть нас, Любове, Віро, Надіє!

 

За матеріалами: Валентина Козак. "За Україну молюсь". Видавництво "Український пріоритет", 2012 р.

 
 

Сергій Губерначук. Вірші Про Чорнобиль "Ніхто нічого ще не знав
ні сном - ні духом 
про те, що дехто вже сконав.
Земля їм пухом.

Ми йшли на зоряний парад
Хрещатим Яром,
несли червоний транспарант.
Собі ж на кару..." (Сергій Губерначук)

 

   Дивіться також на нашому сайті:

Саша Кочубей. Володарка лісу. Дитяче оповідання. Ілюстрація Андрія і Діни Нечаєвських
"Моя прабабуня — самосе́лка. Вона живе сама в селі Залісся. Колись там мешкало багато людей. Але потім вибухнув Чорно́биль *1 і всіх вивезли. Якийсь час прабабуня жила з нами в місті. А потім зібрала речі й повернулася назад. «У Заліссі народилася, в Заліс сі  й помру», — сказала мамі. Мама дуже гнівалась, але нічого не могла вдіяти. Прабабуня — міцний горішок. Якщо вже вирішила щось, її ніхто не спинить. Прабабуня каже, що приросла до Залісся. Там її дім, її коріння..." (Саша Кочубей)
Євген Гуцало. Чорнобильська дівчина Калина. Оповідання зі збірки Діти Чорнобиля. Малюнки Тетяни Семенової.
"— Як тебе звати?
— Калина.
Любомир здивовано зводить брови й перепитує:
— Може, Килина?
Усміх сонячним зайчиком спалахує на губах у дівчини:
— Ні, Калина..."(Євген Гуцало)
26 квітня - Міжнародний день пам'яті Чорнобиля
Вибух на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року став причиною наймасштабнішої техногенної катастрофи у світовій історі. Аварія розцінюється як найбільша за всю історію ядерної енергетики як за кількістю постраждалих від її наслідків, так і за економічною шкодою. Вона сталася на території СРСР, але з розпадом Союзу це стало проблемою України.

Останні коментарі до сторінки
«"На Чорнобиль журавлі летіли" - добірка віршів про Чорнобиль від українських авторів»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар