|
Віктор Баранов
ДЗВОНИ ЧОРНОБИЛЯ
Поворожи мені на вранішній зорі,
Чи на сузір'ях, де найкраще видно приму,
Чи на сосновій чорній репаній корі,
Де знак запікся від чорнобильського гриму.
* * *
Веди мене, Музо, по всій Україні веди —
Стоїть вона, бідна, у зашморгу атомних станцій.
Молімося ж, Музо, за неї увечері й вранці,
Заступнице-доле, від неї косу відведи!
* * *
СОЛОВ'Ї НАД ПРИП'ЯТТЮ *
Ах, як вони заходились в ті дні,
Газетні роботящі солов'ята! —
Коли нам при відчиненім вікні
Не радилось ні спати, ні стояти.
Коли неінформований народ
З розгону накидався, бідолашний,
То на вино червоне, то на йод
І горло надривав собі від кашлю.
Коли «народні слуги» онучат
Відправили подалі шито-крито
Й чужих дітей зібрали на парад,
Аби з трибуни їх благословити.
0, хто лиш не спішив у солов'ї,
Не підливав солодкого нам чаду!
Зальотні борзописці і свої
Нам тьохкали з чорнобильського саду.
Будімо ж, люди, у собі людей,
Хоч вир газетний нас і поглинає.
...До речі: справжній, сірий соловей
Над Прип'яттю щось більше не співає.
* * *
Краще вже, мамо, у вирій,
Ніж за життя — з батьківщини.
Хочу спокійно скинути
Перед людьми бриля.
Полинна вона, чорнобильна —
А все ж таки Україна.
Гірка вона і отруєна —
А все-таки рідна земля.
|
|
* Так називалася одна із статей у газеті «Правда» у травні 1986 року, в якій, звісно ж, стверджувалося, що обстановка в зоні більш ніж нормальна.
За матеріалами: Валентина Козак. "За Україну молюсь". Київ, видавництво "Український пріоритет", 2012 р., стор. 125 - 127.
Дивіться також на нашому сайті:
Ліна Костенко, Володимир Шовкошитний, Дмитро Павличко, Іван Драч, Леонід Талалай, Валентина Козак, Валентина Харченко, Борис Олійник, Віктор Баранов, Світлана Йовенко, Анна Багряна, Ніна Гнатюк, Станіслав Бондаренко, Наталя Ільчишина, Юлія Хандожинська, Сергій Губерначук, Марія Яновська - українські автори, що створили поезії про Чорнобильську катастрофу, які увійшли до цієї добірки. Читаймо... Пам'ятаймо...
У повісті ”Політ журавлів над нетолоченими травами” Катерина Мотрич зуміла показати всенародну біду очима простої людини, старенької сільської бабусі, яка за свій вік багато чого пережила, але такого лиха ще не бачила.
"Mово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена! Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог - Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення..." (Катрина Мотрич)
"Моя прабабуня — самосе́лка. Вона живе сама в селі Залісся. Колись там мешкало багато людей. Але потім вибухнув Чорно́биль *1 і всіх вивезли. Якийсь час прабабуня жила з нами в місті. А потім зібрала речі й повернулася назад. «У Заліссі народилася, в Заліс сі й помру», — сказала мамі. Мама дуже гнівалась, але нічого не могла вдіяти. Прабабуня — міцний горішок. Якщо вже вирішила щось, її ніхто не спинить. Прабабуня каже, що приросла до Залісся. Там її дім, її коріння..." (Саша Кочубей)
"— Як тебе звати?
— Калина.
Любомир здивовано зводить брови й перепитує:
— Може, Килина?
Усміх сонячним зайчиком спалахує на губах у дівчини:
— Ні, Калина..."(Євген Гуцало)
Вибух на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року став причиною наймасштабнішої техногенної катастрофи у світовій історі. Аварія розцінюється як найбільша за всю історію ядерної енергетики як за кількістю постраждалих від її наслідків, так і за економічною шкодою. Вона сталася на території СРСР, але з розпадом Союзу це стало проблемою України.
