Володимир Шовкошитний. "Чорний лелека" (добірка поезій про чорнобильську катастрофу)

Володимир Шовкошитний

ЧОРНИЙ ЛЕЛЕКА

* * *
Так хочеться згадати поіменно
Всіх тих, кого любив,
хто був мені за друга:
Я дружбу ніс високо, як знамено,
Хоч часом древко й виривала хуга.
* * *
Не побоюсь, не затужу
І безталанну не покину
Свою любов і Україну —
Візьму з собою за межу.

* * *

ЯКЩО ВИЖИВ

Якщо вже вижив — то живи!
Не проживай — живи на повну.
І кожен божий день наповнюй
Смарагдом свіжої трави,
Медами спілої черешні,
Коханням милої нарешті —
Хоч і до втрати голови!
Але ніколи не пливи
Безвольно вниз за течією,
Не вихваляйся печією 
Та ще вервечкою хвороб:
Себе жаліти — стежка в гроб, 
Пишайся мужністю своєю.
Упав — повзи. Та не плазуй:
Джерело бід — то власна слабкість! 
Тож перед злом не схрещуй лапки,
А в битві — зроду не гальмуй!
Не проживай — віддай борги:
Бо підлість не здолає кризи,
Не кутайся у рабські ризи,
Якщо свобода до снаги!

Не проживай і не існуй,
Іди крізь час — вимірюй простір! 
Відкинь дрібниць нікчемних брості — 
Живцем живи! І педалюй,
Бо шанс отримати непросто!

* * *

Зоря Полин полину мстила 
Біля лелечого гнізда.
І крила Птиці опалила 
Ота небачена біда.
І стала чорна Біла Птиця,
Та в небо понесла зорю,
А в небі Янголам не спиться —
Вже і Четвертий став на прю.
 

* * *

ПТАХА ДАЛЕКА

Над зоною птаха далека 
Кружляє, забувши про все.
Яких онучат цей лелека 
Колись у мій дім принесе?
Яких лелечат він народить?
Чому ж бо він чорний, чому? 
Народе! Стражденний народе!
Чи здужаєш ти цю чуму?
Кружляє лелека над болем,
Де жито бур'ян переріс —
Та стало безплідним і голим 
Те місце, де був рудий ліс.
Вдовою бездітною Прип'ять 
Давно не плека сподівань —
До денця їй випало випить 
Настій полинових страждань.
...Чи й справді сурмив над Землею 
Той янгол, що впала зоря?
Та чорний лелека над нею 
Без родичів білих згоря.

* * *

ДІТИ ЧОРНОБИЛЯ

Пречиста і праведна Мати,
Скажи, як ти вижить зуміла,
Як син твій, за людство розп'ятий, 
Покинув цей світ онімілий.
Скажи мені, мати Христова,
Де черпати сили, щоб жити.
Пошли мені віри і слова,
Щоб чару до денця допити.
Схиляюсь над ліжком дитячим —
Чоло наче полум'ям диха.
А в темряві чую неначе 
В кутках ворохобиться лихо.
Вже стільки років промайнуло 
З тієї квітневої ночі.
Та стукає в шибку минуле,
А вітер зловісний шепоче:
Не кляніть ні Кюрі, а ні Нобеля,
Помоліться за душі дівочі.
Пильно дивляться діти Чорнобиля 
Прямо в серце із темряви ночі.
Помоліться в божественній щирості,
Хай Господь збереже і помилує.
Він всеблагий і в гніві, і в милості:
Хай помилує!
Господи, збережи і помилуй безвинних дітей
Людських.
Як милуєш тих, що до тебе звертаються. 
Прости їм, Боже, чужий неспокутаний гріх 
Дорослих, які вже й повік не розкаються.
Не кляніть ні Кюрі, а ні Нобеля,
Помоліться за душі дівочі.
Пильно дивляться діти Чорнобиля 
В очі.