Сергій Губерначук. Цикл поезій "Рідним, друзям, вчителям"


Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій.

 

 

Сергій Губерначук

РІДНИМ, ДРУЗЯМ, ВЧИТЕЛЯМ

(цикл поезій)

 

Завантажити цикл поезій Сергія Губерначука "Рідним, друзям, вчителям" (txt.zip)

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій.

 

 

             Предкам, які стали соснами,
            лісовими лілеями та волошками,
           і стоять, як велети, наді мною

 

На могилу з трав великих, синіх,
чебрецем затоплену високим,
на мохи сухі і пересрібні –
ти кладеш середньовічні кроки.

На зозулин льон сніжинки ллються,
мов кульбаби пізні облітають.
Хмари снігові за літом б’ються –
на могилу пух і прах лягають.

Ой, яка ж вона висока, мамо!
Ой, привіт, мій любий предку, свідку!
На правічний сніг, що ліг між нами, –
я кладу хоч кам’яну, а квітку.

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій.

 

 

                Бабусі Марії
                

                
* * *

Ти життя в пеленý збирала:
роси, сльози, німби, фібри.
Лантух тепер ущерть.
І не лякає смерть?
І не лякає смерть.
Чому ж я, леле-бабусю,
смерті твоєї боюся?
Я з пелени твоєї
ноги спустив на землю,
я із руки твоєї 
спрагу мою гамував.
Не перекриє й гребля
поту моїх предків –
кожен твій день казав.
Мову моїх предків 
Бог мені не подав…
переказала бабуся,
переспівала бабуся.
І от я тепер став.
І от я тепер став?
Леле, прошу, не треба
очима мріяти небо.
Ти зашепчи мені ляк.
Дай з пелени – роси.
Дай з пелени – сльози.
Бо як тоді, як?
Бо як же тоді, як?

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій.

 

 

       Надії Михайлівні
         
         
* * *

Хрещена матінко моя,
ти народилась цього дня,
і я в Христі вже 30 літ,
вбережений від чорних бід.

Велике серце у тобі
із малодухими в двобій
стає при збруї надзалізній,
перемагає – й га́йда в пісню,
в поліські Богдани… 

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Моїй любій дружині Єлені

 

 

        Моїй любій дружині Єлені

 

Склади мене…  

Склади мене у рухи
неповторні,
як Дух Святий, повз пальці 
відпусти,
а всі думки мої,
мов землі орні,
осяй-осій зерном густо-густим!

Прокинься, люба мріє ясночола,
сльозою світлою до поцілунку з вуст!
Не згадуй вічні вчора й позавчора!
Лети ще вище, звідки час відпуст!

На всій меті своїй
крапо́к настав яскравих,
у фарбах неземних, де барвів ніц,
щоб я промчав між них, як між обставин,
в олімп любові, подолавши бліц!

Це звершення – твої,
                          бо я з тобою,
як з Богом ця ікона при стіні!
Перехрестися серцем і любов’ю,
закохана собою по мені.

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Академіку Андрію Сахарову

 

 

Академіку Андрію Сахарову

І він побачив,
        що рука його
підне́сла сонце
        над безмежним світом.
Йому пекло́..,
        а пе́кло не могло
очей його
        і голосу спалити!
Пішла луна…

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Жаку Преверу.

 

 

Жаку Преверу

По колії ходить картате пальто,
немов по канату.
Утіште дівчинку,
яку на трамвайну зупинку 
викинув тато.
Утіште дівчинку,
яка на трамвайній зупинці балансує –
і не може утримати рівновагу.
Утіште дівчинку,
яка без упереджень торгує
перед вами своїм божевільним благом.
Не карамеллю, не морозивом –
утіште дівчинку.
Якщо ви живете десь над озером –
заберіть дівчинку.
Якщо ви живете біля самого моря –
теж дайте їй притулок.
Покажіть їй пеліканів,
а якщо вони хворі,
то сходіть у Аптечний провулок,
накупуйте там ліків і мікстур,
подякуйте сестрі милосердя…
Там старий антиквар
вам продасть абажур,
під яким вона гратиме Верді.
Тільки альт і комфорт,
тільки ноти і тиша,
мов заключний акорд,
бідну дівчинку втішать.

 

 

 

 

Герман Гессе. Автопортрет

 

 

                        Герману Гессе


                
* * *  

Мурчить і грається з тобою, мов з клубком,
смугастий тигр з оранжевим оскалом.
Це ти вдихнув і видихнув магічне "Ом"
і приручив його своїм язичним жалом.

Ти не псуєш нас, мову джунґлів знаєш ти,
і кожне дерево тобі підзвітне над тобою.
Ти сірій пташці впевниш: "Полети," –
і вся земля під нею під одною.

Якби диктатором ти був, я все б забув
і підкоривсь тобі, і повзав по-пластунськи,
але ти Бог, чиє знання я вчув,
щоб розум з гнучкістю долав кістковий 
                                                         хрускіт.

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Еммі Андієвській.

 

 

          Еммі Андієвській


Химера

Химера. Видиво поезій.
По лабіринтах відходжу.
На ні зведу когось на ні!
Скажу йому.

Така неправда в гримі, примі, римі.
Але за вірші платять більше.
Рояль. Маленька істеричка
зламала клавіші високі.

Сентенцій крах.
Прийдешня мама.
            зумовить
        проповідь
               до ПРОПА…

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Ліні Василівні Костенко.

 

 

            Ліні Василівні Костенко

 

Вічно сьогодні жива

Ліно! Найвища моя казко.
Шлейф по землі без Землі. 
Важко добути від тебе вселаски
тим, хто велико малі. 

Сіно з тобою хай всохне в не сіно –
з скирти зіскочить той дух,
з ликом який поєднався в єдино
і забезпечує рух.

Рибо не з Ворскли, Хохори чи О́стра,
Тетерів чий оберіг,
тупом – тупа, бо во істину гостра
з тим, хто під землю вже ліг.

Хочеш на мене, як хоч, ображайся –
з Місяця в море пливи!
Тільки з Дніпра, тілько з нашого царства
знову цю совість з’яви!

І не пекелься життям солов’їним – 
раз на німо́ті слова.
Ти – мій ґротеск, Україна і Ліна
вічно сьогодні жива!

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Юрієві й Світлані Цвєтковим

 

 

               Юрієві й Світлані Цвєтковим 

                               з удячністю
                
                
* * *  

Ховала ніч закохані дощі
удалині, ген-ген поза лісами.
Ми втрьох зустрілися й мовчали без причин,
порозумілися – й співали все те ж са́ме .

Ця вірна пара і єди́н поет
спинили час розмовою про Всесвіт –
бо в кожного душа відчула злет
крізь дотики в мрійливому блаженстві.

Як свято мати друзів при собі!
Вони лікують серце невгамовне.
Нехай далеко з кимось буде бій,
але між нами – тут злиття духовне!

Дай, Боже, вам так само, як мені,
цінити ночі й зустрічати дні!

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Тамріко Ґвердцителі.

 

 

      Тамріко Ґвердцителі
      
* * * 

Чуєш?
    Хор у одній людині…
Вона намагнічена піснею жити.
Є ноти-дерева.
Є ноти-струмки.
Кульмінаційна нота – ти,
хто слухає
           нині,
хоч чує
           людину –
              хор
                  між суєти.

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. І. Мартинюкові, В. Зимоглядові.

 

 

                    І. Мартинюкові, 
                    В. Зимоглядові 
                    посмертно
          
          
* * *

Тебе немає, друже, ти загинув,
так просто зник, упавши з висоти.
Ти тільки й встиг, що душі наші вийняв
на огляд Бога з антинімоти.

Ти нанівець розбився – і розсипав
чимало мрій, сяйни́х сердець, погрудь.
Мов пташеня з гнізда, додому випав –
на смертний одр у невимо́вну путь!

Безповоротно згорблено прикуто
усіх обабіч чорної труни.
Комусь ти – смерть, комусь – тяжка покута,
а винен випадок без жодної вини!

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Борисові Петровичу Ставицькому.

 

 

               Моєму театральному педагогові
               Борисові Петровичу Ставицькому

            

Ставицькому

Не встиг Ти цей день зачепити
прожогим жестом, сценкою з життя.
До забуття погорджене знаття 
не в стані Твої навички вхопити.

То друзі Твоєї кончини,
невинні – зовні, внутрішньо – праві.
Є легковажна фраза "се ля ві",
з якої висновків, їй Богу, до причини…

Спинилося стомлене серце,
геть зникли нерви, ясно мозок згас.
Але, насправді, смерть – то тільки час,
який лише для нас тече й не рветься.

У вічності, Вчителю, нині
Тобі видніше, чи життя – театр
і чи театру присвятити варт
усе життя, як нені чи дитині.

За колом малим і великим
Твоя увага, більша, ніж любов,
переглядає наші ролі знов
тим про́зиром живим, багатоликим.

Хай пам’ятним словом для Тебе
слугує короте́нький епізод, 
коли Твій учень після всіх гризот
іде на сцену, бо веде потреба.

Хай пізно, хай прі́сно – він "мушу", –
і поринає в таїнство старе.
Лише актор на щоглі сцени вмре,
підкинувши до неба грішну душу!..

Прощай..!..

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Андрію Басі.

 

 

                Андрію Басі
                     
                     
* * * 

У день тяжкий,
        народжуючи гнів,
Тобі, мій друже, шлю легкі 
привіти!
Бо Ти один, хто так любити 
                 вмів
крізь сон і втіху
        крізь зими на літо…

Хай не мене, а ту обожнив Ти,
            хто є Театр,
хто честі
        вічна злука!
Тепер щезай, як є, 
               однак лети…
і знай, що всю Любов
               з’єднає мука –
Це Твій великий дар!
А Ти – володар!
Ґротеску цар
й одвічності господар!

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Оксані Швець.

 

 

                  Оксані Швець


З ювілеєм 

Не кажи мені, скільки,
лиш одне – "Ювілей!"
Для красивої жінки
ювілей – привілей.

А тим більш – для актриси,
з гордим прізвищем Швець,
всі вітання й репризи
зводять сум нанівець!

Ой, Оксано-Оксано,
ти підходиш для всіх!
І для мене так само
ти є квіткою втіх.

Перша втіха – розмова
чесна і рятівна.
Друга – вдачі підкова.
Третя – губи з вина.

Далі руки і рухи,
сльози й голос-тіроль,
сміх із силою духу!
Роль за роллю у роль!

І коли в твої очі 
зазирає глядач –
вже не знає, що хоче,
бо з ним сміх був і плач.

Я ж коли в них дивлюся,
в море це голубе, –
у барвінку топлюся
і не чую себе.

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Ярославові Ґранкові.

 

 

                                Ярославові Ґранкові
                   
                   
* * *

Ярий Славе мій дивний! Наспіваймо пісень
у пралипень чарі́вний і в один той же день!

28-ої ночі, 28-го дня ра́зом зді́ймемо очі
до Всевишнього "Я"!

Я без тебе у тузі – часом, інший зовсі́м.
Невідомо, хто друзі, хоч прощаємо їм...

... чорну правду чи пам’ять, накопичено злу.
А, однаково, з нами хай поборють імлу!

Ярославе мій любий! Друже многості сцен!
Найдушевніші труби пропускаю в Едем!

Голос їхній про тебе – тільки тему згадай!
За лаштунками неба за́вжди сховано рай

 

------------
* День народження Сергія Ґуберначука та Ярослава Ґранка один і той же 

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Валерію Івановичу Шептекіті

 

 

Валерію Івановичу Шептекіті
    
    
* * *

Зливаєш сотні тон потів
у океан ударів серця!
Вміщаєш тисячі життів –
в одне, яке акторським зветься!

Опісля сцени, у думках,
стоїш над світом, як лелека,
бо кожен о́браз твій, мов птах,
сягає у блакить далеку!

Хай замалюється чоло,
високе, горде, надкосмічне!..
Ти стешеш го́ру над селом –
і місто з’явиться античне!

Ти кожне слово пронесеш,
мов дивну амфору з напо́єм,
і хто почує – скаже те́ ж,
бо заворожений тобою!

Мистецтво – вишуканий гріх!
Театр – розкиданий по світу!
Продайте нам возів – на всіх,
старий Кайда́ше-Шептекіто!!

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Ользі Радчук.

 

 

                        Ользі Радчук        


* * *                

Однаково тобі.
Твій океан великий.
Ти маєш право на свої глибини.
Та надто вже багато скарбів тоне
в твоїй буремності, що нею спокушаєш
найбільший спокій мертвого каміння.
Хто зміг би так бездумно покохати?
Не знаю я….
Мов поплавок на хвилях,
купався я в твоїй п’янкій принаді,
корали, перли, скрині золоті
щодня стрічав,
я дихати не думав навіть,
бо вічна ти, а я такий, як всі –
однаковий тобі…
На глибині, на дні
я сліз своїх солоних не відрізню
і не відчую, мабуть,
виблискування срібною лускою
у кожній хвильці місяця сумного,
що ти його щоночі зустрічала. 
Така глибінь, русалко, наді мною,
такі тенета і така байдужість!
Я зосереджусь на своїй провині – у кожній римі,
що колись стулила тебе й мене в одну рожеву казку…
Хай завтра й ти відмовишся від ролі:
твій океан великий, як безумство,
як Всесвіт поміж мною і тобою.
Його любов’ю звати я не смію, 
він – скоєна луна мойого болю.

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Олені Узлюк.

 

 

                        Олені Узлюк

 

Діамантове кольє

Зимове діамантове кольє,
холодних почуттів ясні крижинки.
Усе, що на рахунку в тебе є, –
це сміх і сльози звільненої жінки.
Давно я не така, як ця зима.
Терпіти сил уже давно нема.

Ти даремно мене спокушаєш
діамантовим сніжним кольє.
Ти нічого, нічого не знаєш.
Віриш ти у всесилля своє.
Хитра гра дорогого каміння 
осліпила і зрадила нас.
Розірвалось кольє, мов терпіння…
Прощавай! Не затримуй мій час!

Усе, що ти мені подарував,
я вже на видноті́ поклала.
Ти набагато більше обікрав,
мою любов, яку я в серці мала. 
Кольє несе у дзьобі синій птах.
Найкраще відбувається у снах,
чомусь лише у снах.

Ти даремно мене спокушаєш
діамантовим сніжним кольє.
Ти нічого, нічого не знаєш.
Віриш ти у всесилля своє.
Хитра гра дорогого каміння 
осліпила і зрадила нас.
Розірвалось кольє, мов терпіння…
Прощавай! Не затримуй мій час!

 

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Миколі Диченку.

 

 

             Миколі Диченку


Миті

В осінній каламуті
туманами сповитій,
на самоті забутій
довершуються миті:
твоїх коротких вражень
яскраві замикання,
непередчутих скаржень
натхненні зволікання,
невчасні першоцвіти
щасливого осоння,
мов блискавка, розквітлі –
а далі знов безсоння.

Такий стрибок форелі
у потічку гірському 
чи мокрі акварелі
на небі геть сухому,
необережний трунок,
чи порух, яко порох,
раптовий поцілунок
на офіційних зборах,
чи навіть мить скорботи
без явної причини –
повторюється вко́тре
і невмолимо гине!

А світ сидить закутий
поточними думками, 
ковтаючи секунди
роками і віками,
а ти бредеш по світі,
вивчаючи закони,
переступаєш миті,
найстисліші ікони,
найширші голосіння,
найско́рші перельоти,
найвищі воскресіння,
не допитавшись: хто́ ти…

 

 

 

 

          Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій. Олені Хижній

 

 

                      Олені Хижній
                      
* * *

Народилася та́!
        Грім про все розповів.
Потім жодна робота цих рук не бруднила.
Ними тільки злітав,
        ними тільки молив
про поє́днання з нею в півсили й щосили!

Хто, як я, чатував 
        на бурле́сковий сплеск
хмар повільних, мов буйволів зморене стадо,
хто в той дощ потрапляв
        та й цурався небес –
не діждавши приходу свого Ельдорадо?

Їм далеко до нас.
        Місяць ще не зійшов.
Літній вечір з-під мороку м’ятою дихав.
Ми чекали на час,
        коли наша любов
аніде́ не оступиться в сутінках лиха.

Обійнявшись, ми йшли
        по струні німоти,
а по обрію ранок злягався з пітьмо́ю.
Хто́ й кого́ залиши́в, 
        ані я, ані ти
не цікавились, про́йняті миттю ново́ю.

Ми ступали в життя,
        в день народження твій,
де далека зірниця промружила око;

й сонце бачачи, я
        спокусивсь, зрозумій,
ясно взявши тебе у майбутнє глибоке.

Підкупають когось
        діамантові сни.
Та ява́, над якою ми стільки кипіли –
то́ алма́зова брость,
        від війни до війни
по траншеях яку в діамант оґранили.

Народилася та́!
        Народилася ти!
Від липневого місяця зіркою скресла
у достиглі жита,
        у наступні листи,
у закохану вічність – і більше не щезла.

 

 

 

Сергій Губерначук. Рідним, друзям, вчителям. Цикл поезій.

За матеріалами: Ґуберначук Сергій Григорович. Поезії розбурханих стихій. – Збірка поезій – Київ: ArtHuss, 2019, 192 с.

 

 

 

Більше віршів Сергія Губерначука на нашому сайті:

"Я вбачаю у цьому крила..." - поезії Сергія Губерначука


Останні коментарі до сторінки
«Сергій Губерначук. Цикл поезій "Рідним, друзям, вчителям"»:
Марія , 2019-07-17 10:31:50, #
Ірина , 2019-07-19 15:33:10, #
Володимир , 2019-07-19 16:41:14, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 3     + Додати коментар
Топ-теми