Сергій Губерначук
«Розсипане золото літер»
ТВОРЧІСТЬ, МИСТЕЦТВО, ТАЛАНТ
(роздуми,вислови, цитати, вірші)
* * *
Творчість – породжена безмежністю.
* * *
Творчість – Така́, як Ти.
* * *
Творчість – це суцільна таємниця.
* * *
Творчість:
Одне крило – терпіння,
а друге – вічний шлях.
* * *
Сила мистецтва – терпіння.
* * *
Твори́ тепер – твори́ своє «тепер».
* * *
Перш, ніж ліра змогла вигравати про крила,
треба, щоб ліра угору злетіла.
* * *
Іноді осяяння надходить так раптово..,
що залишається лише дивуватися тому,
як ти не розумів цього раніше.
* * *
Не творчість – інструмент любові,
а любов – інструмент творчості.
* * *
Блаженством є розуміти і відчувати мить освітлення
чимось новим, ґеніальним, якоюсь думкою, гіпотезою,
яка раптом для тебе самого виявляється аксіомою,
раніше невідомою так явно.
* * *
Талант і ґеній у одній особі –
це всі світи в єдинім слові: Бог.
* * *
Браво ґеніальним, браво їм!
* * *
Хай навіть ґеній голий і босо́ніж –
ця аура є, буде і була.
* * *
Не називайте, не дай Боже, не обзивайте нас,
людей, що бачать і чують через простори,
часи і світила, боговідступниками.
* * *
Навіть якщо протягом цілого життя малювати
чи то ліпити оголений зад, навряд чи від цього він стане
витвором мистецтва – тільки якщо ти не справжній ґеній,
тільки якщо є геніальне відчуття змалювати або зліпити.
* * *
Я натхнення своє ображав,
не бажав його і зневажав.
А ходило воно за мною,
як намисто за купою гною.
* * *
Але звідки берешся ти, рідне натхнення?
А найперше тебе відчуваю в легенях.
Щонайширше у серці всю кров каламутиш.
Розкумедиш – і враз якнайглибше засмутиш…
Просто ти як знайшло, то ніяк не одпустиш.
Знову кров каламутиш… Думки каламутиш…
* * *
Натхнення:
Я співаю тобою, співаю про тебе.
Розумію, що раб твій, та в рабстві потреба.
* * *
Натхнення – поклоніння, а не Мекка.
* * *
Зірка ночами – талан і талант розвиває.
* * *
Зупинити мить... Сцена не дає такої можливості.
Там свої нюанси. Там мить як секунда загальної правди
чи неправди, як одиниці виміру. У поезії мить – це слово,
навіть склад – буква, звук, сказаний, до речі, вголос з тієї ж
сцени, це навіть час між буквами, в осмисленні читача,
чиї внутрішні малюнки ми не бачимо. Малюнок – мить,
яка повинна рухатися далі. У кольорах чи без них, у звуку
чи без нього, у світлотіні, особах, чому завгодно.
Це «далі» – і є, як на мене, кіномалюнок, кінокартина,
робота мінливих моментів…
Навіть сцена може бути чотирма стінами.
Китайці кажуть: «Вивчивши один кут квадрата,
не забудь про інші». Хочеться простору.
* * *
Мистецтвом ще стільки не ввібрано
експромтів акторської братії!
* * *
Велике склалося з малесеньких шматочків.
Великий скарб – з дрібне́ньких недоробок.
* * *
Коли нічого ще не встиг, але вже винен, –
хай свідки, ще живі, вб’ють крила в спину.
* * *
Художник має бути вільним. І голодним…
Хоча, дійсно, матеріальні блага необхідні,
аби не померти.
Тепер я знаю ціну шедеврів і предметів побуту.
* * *
Хіба даремним є терпіння,
коли в екстазі тратяться пороги
в походах до найвищого склепіння?
* * *
Не віддай свій талант чинарям
в кон'юнктурний проект.
* * *
Нема приходу небесного зонду,
коли іґноруєш природу.
* * *
Голкою художники малюють свої шедеври.
* * *
Пензлик.
Тло паперове.
І власне готовий малюнок.
«Квінтесенція недотичних речей».
* * *
Художник
У сухо́тах осінніх,
у пустотах морозних,
по зі́гнутих спинах
дерев грандіозних,
над брамами храмів,
у ближніх печерах,
і в дальніх – і в дальніх,
і в жовтих паперах,
між думкою й словом,
на ментах моментів,
в оркестрі чудовім
між аплодисментів;
де бігає сумнів,
де потяг відходить,
усюди, де трудно,
і протяг холо́дить,
і навіть де щастя
найменша ознака,
де мріяв про вас я,
й за мною хтось плакав,–
у то́му повітрі,
у тих атмосферах
по мокрій палітрі
виходив на берег
мій пензель високий,
під фарбою злегка,
малюючи око,
в якому – веселка.
* * *
Художники з маленького села,
ви світ ліпили з глини й малювали.
Картинна галерея ожила
у місті, де пейзажі позмирали.
Художники з маленького села,
не залишайтеся ніколи в цьому місті.
Картинна галерея замала,
щоб помістити ваші добрі вісті.
Художники з маленького села,
з вогню, землі і снігу роблять рамки,
в яких згорають вечори дотла,
і воскресають жайворонки-ранки.
* * *
Фарби розводжу, мов скарб віднаходжу.
Хліб для художника – осінь.
Натуру, пейзажі, ліси-вернісажі
я зберігаю назовсім.
* * *
Коли ти пензля взяв
і чисте полотно –
те грізне блискавичне дно
з’єднало сон і яв.
* * *
Ти не в художники прийшов,
а в ґалерею ту́,
де в ґеніальну простоту
ввійшла свята любов.
У розділі використано акварельні картини японської художниці Харумі Косугі (Harumi Kosugi).
За матеріалами: Сергій Губерначук. Збірка «Розсипане золото літер».
Більше творів Сергія Губерначука на нашому сайті:
"Я вбачаю у цьому крила..." — поезії Сергія Губерначука
«Блаженством є розуміти і відчувати мить освітлення чимось новим, геніальним, якоюсь думкою, гіпотезою, яка раптом для тебе самого виявляється аксіомою, раніше невідомою так явно». Так Сергій Губерначук запрошує всіх до відкриття нових «аксіом» і їх продовження, до нових і високих злетів думки, до творчості.
Відкриваємо нове, творімо!