Сергій Губерначук. Цикл поезій "На кожен день"


Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

Сергій Губерначук

На кожен день

(цикл поезій)

 

 

                     Соняшник

У бе́резі – сонце на чільному місці,
з пелюстками жару навколо кружала,
там стигне насіння в оранжевім листі,
то день усі зорі бджолою пожалив.

Над цвітом тим – неба священна заграва,
під ним перепілка ступає, мов пава,
і я, зачарований, ступенем вище
у світі, де сонячна квітка горить ще!

Зберу насінини, всі ночі і днини,
лузатиму їх, ідучи по стежині,
і кожного ранку саджатиму зерня,
щоб квіткою – сонце й малюнком – майстерня!

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Соняшник. Картина Вінсента ван Гога - Соняшники

 

 

 

* * *

Якщо цей день і означає щось,
так тільки те, що вже чомусь відсутнє,
що з пам’яті таким дзвінким відлунням
нагадує – чому́ ж пережилось.

Якщо цей день і означає щось,
то свіжу усвідомлену секунду,
з якої невідомо, що ще буде,
якщо забути – що́ ж пережилось. 

Якщо цей день і означає щось,
то те лише, що це червона дата,
яку я буду за́вжди святкувати,
щоб пам’ятати – я́к пережилось.

 

* * *


Передчуття

На кінчиках пальців твоїх
миттєвості, стиснені в вічність.
Лише доторкнися смичком –
і ти їм даси свободу…
Вони утічуть аритмічно
повз нерви натягнених струн.
Це буде твій власний струм
із звуків чужого століття…
Це сльози моєї скрипки
на кінчиках пальців твоїх…

 

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

 

* * *

Заснув поет у світлій спальні літа,
на кухні осені, в гостинній у зими, –
і на порозі весен, ледь прогріті,
прокинулися вірші, себто, ми.

Що з нами буде? і куди піти нам?
Які вітри підхоплять різних нас?
Одні зупиняться, мов папірці під тином,
а інші пі́дуть з ді́тьми в перший клас.

Якісь потраплять до макулатури
чи то під чорний чайник злидняка,
або в архіви міністерств культури…
І невідомо в кого путь яка.

Поет знайшов для кожного годину
під Божий час, відведений йому.
Він кожного зачав, немов дитину,
перш ніж піти самому у пітьму́.

У цьому вірші він говорить просто,
не кваплячись розставивши слова:
люби поезію, ходи до неї в гості,
хоч раз на рік – послухай, чи жива?

 

 

* * *

Знову розвидніли озеро
зорі – прозорі дні,
мініатюрні прообрази
безсоннів на полі снів.

Знов прилетіли з космосу
жаби по комарів,
мініатюрні прообрази
права на полі слів. 

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

 

Тост

Ото ідеш, а навкруги – весна,
нова, пахуча і різнокольорова…
Я сам себе сьогодні не впізнав –
по жилах кров вирує оркестрово!

І я носій – її бокал.
І сонце не помре від жовтої гарячки,
воно тривожить світ на одчайний вокал –
на все живе напала нетерплячка.

Розбігались коти на лоскіт хромосом,
надулись голуби, медують абрикоси,
товстішають томи зелених аксіом,
а в лимонаді тонуть перші оси…

І хочеш втнути щось в кінці кінців,
щоб з ніг на голову комусь крутнулось,
щоб Фіґаро у чорта в кулаці
на тому світі легенько гикнулось.

Та й втнеш, і утічеш, і пропадеш
серед людей, трамваїв і мелодій,
в портретах перехожих оживеш
чи як дивак, чи як пустун, як злодій…

Розмокніть, сухарі! Уже давно весна.
Уже позаду зимні інциденти.
Я не боюся випити до дна.
Моїй весні – мої аплодисменти!

 

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

 

Алфавіт

Осінні дива́ злива змива,
барви плутає вітер.
Давай, іди – зривай плоди, 
розписані золотом літер.

А. Апельсин. Сонця син.
Сік з вогняного чарунку.
Ллється в уста правда густа –
перша з Господніх дарунків.

Бе. Барвінок аж до сніжинок.
Зелена ковдра під білою.
Віночок розплівся, поплив, покотився
з-під білого вельону хвилею.

Ве. Виноград. Божественний сад.
Ґрона рясні у вересні.
Темне вино – на полотно
з ока красного селезня.

Ге. Гриби. Де. Дуби. 
Еге-ге-ге-ей! Ґа-аздо-о!
Він заблукав, добра шукав –
з дуба на гриб упасти. 

Є – це вже плід. Є вічний світ.
Євангеліє, Єва.
Же – жито, і все прожите
жовтим лягло під дерева.

Зе. Земля. Озимі поля.
Зерно загартують морози.
И?! Індик. Клювати звик,
як зерна, мої сльози.

Ї. Їжак не носить рюкзак,
бо на голка́х його їжа.
Йосип йоржем – мов гострим ножем!..
Йой! Йодом на рану свіжу!..

Ка. Калина у лузі достигла.
Терпко, гірко і солодко.
Кетяг зриваю, тебе визиваю.
Одпий цеї крові, золотко!

Льон на те́рниці треться, терниться.
Полотняне волосся чеши.
Ге-ен, лелека, послідня, далека.
Ой, виший її, лиши. 

Мак у сту́пі, мов зорі вкупі.
У тісто, в макітру – і в піч!
Небо осіннє ще трішечки синє
й смолисте у зоряну ніч.

О! Огірочки. Солоні з бочки,
під чарочку гарно йдуть!
Пе. Перцівку, козацьку горілку.
пани на Покрову п’ють!

Ер. Русалку кохаю палко.
Для того й рибалкою став.
Лише під осінь її за коси,
в любов потонувши, – спіймав.

Соняшник сірий тулився без міри
все літо до сонця – і всох.
Звихнулася шийка, його насінинки
лузають дід з бабою вдвох.

Те. Трактор трахкає трактом,
розгублюючи запчастини.
Везе на спині добро чи злидні?
Увесь урожай України…

Фарби розводжу, мов скарб віднаходжу.
Хліб для художника – осінь.
Натуру, пейзажі, ліси-вернісажі
я зберігаю назовсім.

Цибуля. Часник. – І вірус зник, 
бо запах надходив з малюнку.
Шпинат. Щавель. – І борщ пливе
зеленою річкою в шлунку.

Юнак розквітав і вірші складав,
і осінь – не на заваді.
"Я, – він признавсь. – У рай прокравсь
і яблук нарвав для Наді."

І Бог сказав: "Ти дав, що мав.
Отримай за це здачі."
І був м’який знак – одна із ознак,
що осінь не любить ледачих.

Осінні дива́ злива змива,
барви плутає вітер.
Давай, іди – збирай плоди, 
розсипане золото літер.

 

* * *

 

Осінь золотом листи писала,
відпускала їх в конвертах-журавлях,
але ті ніяк не долітали
у краї, де золота земля,
все на півдорозі випадали
срібним снігом у своїх полях…

А я ж знаю, що у тих листах
осінь вірші золотом писала…

 

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

 

* * *

Сплю в пелюстці екзотичній
на вишневім долі.
Сняться бджоли хаотичні,
п’ють нектар у полі.
Сняться блискавки весняні 
і вода висока.
То берези полотняні
постікали соком.
В абрикосову пелюстку
ти з дощем упала
і в сльозах – циганську хустку,
мов дитя, купала.
Якби ля́гла та й заснула,
чо́вни б наші стрілись.
Тільки й бачив, – промайнула,
десь між хвиль поділась.
Скрізь пливуть, пливуть пелюстки
гарні, та порожні.
Хто без сліз, а хто без хустки…
прокидаюсь – можна.

 

* * * 

 

Розбавляється барва бірюзова
амадеусовим сонячним рондо.
Блаженна музика біла.
Біла, як світ.
Тут кожна пауза –
        птах на моєму плечі.
Птах білий,
що довго дивиться на сонце.
І не сліпне.

Злети,
    хай буде музика біла.
Біла, як світ.

Як бузку наламаю
        білого.
І запахи розбавляються, як небо
амадеусовим сонячним рондо.

О! О! О! Букет – мов скрипічний оркестр!
Кожну квіточку відщипну,
мов од струни ноту.

Злети,
    хай буде музика біла!
Біла, як світ!

 

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

 

* * *

Постукайте тихо у двері мої.
Не будьте такі навіжені.
Тут риби поезії мліють на дні
і бавляться барви блажені.

Тут пнеться в окутанні ніч молода,
от-от – і ранко́ві пологи.
Я знаю, як стукає справжня біда
у замкнені скроні тривоги.

Я знаю, що сталось уже напере́д.
Я чую ваш дух занепалий.
Від грішного анґела новий секрет
сховали ви в ніжні овали.

Я вам не відмовлю, лиш чемно ввійдіть,
поставши в оцій мікросфері,
де знищу дотла́ невдоволену хіть…
Постукайте тихо у двері.

 

* * *

 

Чому народилося так само
те, що померло так само?
Чому повернулося так само
листя до сонця так само?
Чому пригадалося так само
надійно забуте так само?
Чому саме в цю хвилину.
чому саме в цю хвилину
лише через стільки років
так само, так само, так само?
Це ти, циферблат зламавши,
це ти, повернувши стрілку,
несеш мою пам’ять завжди
назад, де ще буде стільки! 

 

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

 

* * *

Я з вітром полечу –
мені так буде легше…
Оброки всі сплачу –
лиш стану громом першим.
Закрию очі сном –
коли посиплюсь градом.
А там воскресну знов –
побитим виноградом…


 
* * *

 

Арфа в оркестрі 

Арфістка схилилась на арфу
    і тихо заснула,
хоча ще пружинило струни,
    і золото грало,
а ніч біля моря
у рота води набирала
й по хвилі, по звуку, по крапці
    весь світ проковтнула.

Оркестр задрижав,
    тільки арфа ранкова мовчала,
снували смички,
    мов у темному вулику бджоли,
гудів контрабас,
    ніби джміль переорює поле,
а сакси, як оси, –
    й в усіх інструментів по жалу.

Страшна увертюра,
    де ноти струминками меду
в пітьмі обсотали
    невдалу поверхню планети.
У хорі бриніли
    таємні вселенські куплети,
і в кожній строфі
    протилежно мінялося кредо. 

Виходив балет,
    але гнів стосувався арфістки,
яка серед бурі
     у ложі своїм спочивала,
возлігши душею крізь струни
    на теплі овали
й щипаючи се́рденьком сни,
    мов духмяні любистки.

Пустою літаврою
    місяць упав на дорогу.
Нічні чумаки
    набрели на карбованець срібний,
сховали на возі у сіль
    та й поплентались дрібно
у край,
    де любистки духмяні їм вистудять ноги…

Арфістку щасливу
    флейтисти сумні розбудили –
в оркестрі розвіялись сутінки
    й море гриміло.
Вона здивувалася
    й струни вхопила невміло,
й усі інструменти
    в орнаменті дня заходи́ли.

Постали в її переливах
    високі сюїти,
казки пропливали
    на сцені зеленого замку.
У світлій постлюдії моря
    спливали уламки
і брались докупи
    в нови́й корабель нерозбитий.

Усе поверталось від арфи повз арфу до арфи.
Усе поверталось 
           від арфи 
                    повз арфу 
                                 до арфи.

 

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

 

 

Забувай минулий день

Розбуджу тебе вночі,
    поцілунком привітаю,
погойдаю на плечі
    і на шиї покатаю,
понесу тебе у сад,
    де цвіркун лоскоче тишу,
де спадає виноград,
    утворивши штучну нішу,
покладу в старий гамак,
    розхитаю, розтривожу,
розпитаю, що не так?
    що для тебе ще я можу?
Теплим серпнем догоджу,
    довгим вереснем утішу,
сніжним днем наздожену –
    так ніколи й не зали́шу.
Не покину рідний рай
    цих очей перепочилих –
молодий шумливий гай
    повний дотиків чутливих.
Цю найвранішню зорю,
    цю – царівну, цю – чарі́вну
задурю, заговорю:
    будь моєю! будь всері́вно!..
Тиху відповідь твою
    я присплю і розсміюся –
я люблю тебе, люблю…
    ранку, ранку я боюся.

 

 

* * *

Відкинь щодення!
Твердощі ствердінь.
Залиш печаль на покуті спонуки.
Відзнач любов на тлі як світлотінь,
моя художнице, моя розлуко!

Зажди ще мить…
Зажди маленьку мить,
яка в життя обгорнута чужими.
Мені щемить – тобі не менш щемить.
Вони помруть між нами ще живими.

А лабіринт?
О, Боже, Лабіринт!
Сама весна суцільна поміж нами!
Ми не зганьбили мить. Ми – миті мить.
Прости мене. Прости мене! Вустами…

 

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

 

Весна

Я чую: йде весна,
    нехай розтане сніг –
покотиться вода,
    умиє тротуари.
І цей такий скупий 
    на легковажність світ 
після зими
    лицем в грязюку вдарить.
Та й оживе собі,
    адже відчує біль
у згорблених кістках –
    і перше слово скаже!
А там вже й не спинить…
    Штурмуй безмовний штиль
    відродженою мовою пейзажів!

 

* * *

 

Злам

Немає сумніву.
Червоні черевики
дорогу перейшли не там.
Я попрощавсь з твоїм життям.
Злам.

Є певні докори. 
Це докори сумління, 
які будують красний храм.
Але ж довкіл церков – бедлам.
Злам.

Привіт, метелики!
Ви – відповідь на горе,
що постає з глибезних ям!
От-от злечу на зло всім злам!
Злам!

 

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

 

* * *

Мріє жадана, ось золото,
здерте з твоїх куполів!
Місто, на дзвони розколоте,
б’ється об цеглу голів!

Мріє моя цикламенова,
час згородив частокіл!
Місячна поза роденова
журить убитих довкіл!

Декотрі, гетьте за смертію!
Декотрі, суньте пласто́м
мрією вкрай розпростертою –
й стійте між нами мосто́м!

Світе, в віках перевтілений!
Вийди назустріч мені!
Вийди, брудний і поділений!
Вийди – в орді і війні!

Стань-но на мо́сті орантовім
мрію всю вголос читай!
Ноти вітай музикантові!
Хай починається рай.

 

 

* * *

Є дві бандури.
Кінь. І жінка.
І лабіринт історії правічний!
Глибокі мури…
А в барвінку
ти спиш, козаче мій зазвичний!

Чекаєш долі золотої,
на ранок випестившись скною.
А де ж був я хвилини тої?
Я був зі мною.

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

 

За поворотом сну

За поворотом сну
    йде звивиста дорога.
Її наздожену,
    потрапивши в сюжет.
А поки що пітьма́ –
    нікого і нічого –
й роз’яснення нема,
    та вихід знаю вже.

Хай осідлаю ніч –
    колеса всі і крила –
усім думкам настріч
    мене вона промчить!
Тій, найяснішій з них,
    яка мене зморила,
я – завтрашній жених
    і драматична мить!

За поворотом сну
    ще обертів чимало,
але мету одну
    я вийму з міражів –
крізь сотні маршкидків,
    мов забаганку сталу –
з ґротéскових витків
    й абсурдних віражів!

З глибин тортурних ям –
    до палевих ідилій,
утілених життям
    в надсонний обертон,
я винесу весну
    у сонячнім екзилі;
десь помолюсь, засну –
    а то вже віщий сон!

 

* * *

 

Чи

Ніко́ли чи ні́коли?
Ніко́му чи ні́кому?
Чи вручимо вимпели
малому й великому?
Чи в молодь обернемо
старого й кволого?
Чи світ перевернемо
самі чи з уфологом?
Історію втілимо
і в книгу загорнемо
як чорне по білому
чи біле по чорному?
У вуличній кі́птяві –
між чмокання й чмихання –
питання чи відповідь?
Чекання чи чи́кання?

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

 

* * *

Мені сниться – не насниться
        журавлиная криниця
у бабусинім селі,
        там, де ніженьки малі
рік за роком виростали –
        і тепер моїми стали,
де стоптали всю травицю,
        забруднилися в землицю,
обходили всі стежини 
        і подряпались в ожині –
та й побігли без нужди
        десь за обрій, назавжди́.

Мені сниться, не насниться
        розмальована світлиця
сонцем, барвами світанку,
        на столі – легкий сніданок,
молока духмяний глечик,
        а бабуся – коло печі.
(В мисці щось на ослінці)..,
        то вона пече млинці.
Зараз тихо підійду 
        і одненького вкраду,
та й чкурну мерщій із хати –
        хто ж бо стане доганяти?

Десь сховаюсь без нужди
        за туманом, назавжди́,
де криниця журавлина,
        де бабусина хатина,
де на місці не сидиться…
        Мені сон той не насниться.

 


* * *

 

Але

"Але" з останньої сльози
спадає крапкою роси.
На противагу почуттям
і протиріччям тут і там.
Та неоправдано "але"
з великого мале.

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

 

         Течія

Я кладу тебе в човник,
і пускаю по річці,
і роздмухую вітер –
        пливи. 

Кореандрові запахи
у божественній лійці –
так назву я твій подих –
        пливи.

Там покажеться небо,
і ти вийдеш за обрій.
то глибокі Байкали –
        пливи.
 
Черешне́ве намисто
на заквітчаній кобрі –
так назву я твій танець –
        пливи.

Тільки з’являться гори –
їхні зуби загострені
вже облизує море –
        пливи.

Помаранчева чайка
огніздилась на острові –
так назву я твій голос –
        пливи.

Океан Океанів,
Океан Океа́новий,
теплий, теплий і теплий –
        пливи.

Течія́ – ти чи я?
Око бачиш під каменем?
Куди хочеш, як бачиш, –
        пливи.

 

 

* * *

На лихолітті вдавлена нудьга
уже створила деякі умови,
і безнаказаність, мов кістяна Яга,
туди дійшла, де вже на неї лови.
А ти, хто та́к мені не довіряв, 
стоїш і просиш спогадів про неї.
Хіба тобі хоч раз я докоряв?
Ми ж не Боги́, і навіть не Енеї!
Зіпсуй себе ще більше попри все,
що тоскно кличе всіх до вознесіння,
налий тому, хто цю труну несе,
бо надто дороге твоє спасіння.
Від себе я нічого не додам,
бо всі слова розве́дені думками…
А ти рахуй: цей вірш – хорей чи ямб
і не читай нічого між рядками.

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

 

         * * *

У світі є одна 
        деталь. 
        На жаль.
Святий Ґрааль 
    з’являє нас 
    крізь світлу даль.

І диво чуда 
    повертає біль 
        у смак,
якого Ти, мій Боже, 
    правиш 
        за́вжди так!

Так – тільки так 
        кохання виграє.
Бо все, що є –
        моє.

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

 

           Вітер

Колихай мене, вітре,
       на крилах своїх,
на печальних і радісних
       витоках з лих,
зі святкі́в, з одкровень,
       од пісень до пісень
на човні́, що пливе
       після ночі на день!

Розчеши мої коси
       щоб їх не було.
Висій сім’ям пророслим
       у давнє село.
Змилуй, вітре,
       усі ці скажені думки,
зажени їх в макитру 
       й спали на віки́.

А пото́му з лісів,
       од Карпат на поля,
принеси мене, вітре,
       новим немовлям!

 

 

Сергій Губерначук. На кожен день. Цикл поезій. Картина голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

                                                     За матеріалами http://lukl.kiev.ua/

У статті використано картину Вінсента ван Гога "Соняшники"
та картини голландського художника Віллема Хайєнраєтса (Willem Haenraets).

 

 

 

Більше поезій Сергія Губерначука на нашому сайті:

"Я вбачаю у цьому крила..." - поезії Сергія Губерначука


Останні коментарі до сторінки
«Сергій Губерначук. Цикл поезій "На кожен день"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми