Сергій Губерначук. «Історія, сучасність, майбутнє» (роздуми, вислови, цитати, вірші зі збірки «Розсипане золото літер»)

 

Картина Сергія Брандта.

 

 

Сергій Губерначук

ІСТОРІЯ, СУЧАСНІСТЬ, МАЙБУТНЄ

(роздуми, вислови, цитати, вірші
зі збірки «Розсипане золото літер»)

* * *
Яка нея́сна глибина історії!
Я́к завтрашні зірки закаламучені!

 

* * *
Створюючи новий світогляд на старій планеті,
слід думати не стільки про майбутнє, скільки про минуле.

 

* * *
Древня Африка ховає корені, з яких живе наша планетарна суть.
Цей ще не народ, а вже суспільство ледь-істот рухалося
в своїх пошуках не менш удало за сьогоднішнього метросапієнса.
Як ламалися континенти й звідки сходило сонце –
так рухався живий людський потік.

 

* * *
Азіатська скрипка – пірнув у море,
виринув – Древня Греція.

 

* * *
Азія – вітчизна фантазії.

 

* * *
О, Рампо Часу! Ти освітиш кожного!
Усі страхи́, кошмари, нісенітниці!
Безглузду епопею зла художнього
перекладеш з часописів в обітниці!
О, Вічна Рампо! Дай антракт між діями!
Зміни порядок виходів Історії!

 

* * *
Новітня ера – на грані старіння.

 

* * *
Стрибок старого Стрибога
на кільканадцять верст
перепочив дорогу,
перепочав хрест.

 

* * *
Швидше б християнство йшло
у душі стрибогових русів,
якби кожне місто жило
не в злому – в Святому Дусі.

 

* * *
Православний час служить при свічах,
лиш Господь над ним.

 

* * *
Православний час – у живих очах золотих ікон.

 

 

 

 

* * *
Чесноти тримають не один народ.

 

* * *
На задвірках імперії сіла в грязюку романтика.

 

* * *
Процеси нюрнберґські на більшовизм чекають.

 

* * *
Брудні сліди державного тавра
по особо́вих справах, по посвідченнях,
по всіх життях – криваве слово «враґ»
і вирок «розстріляти» на закінчення.

 

* * *
Хто владі дошкуляв аж до тертя,
полеміку розводячи й дискусії,
з півслова правди – вже не мав життя,
а тільки час на лічені конвульсії.

 

* * *
У шатрах раю в ефемері стоїть нова епоха страт.

 

* * *
Кожен кат починав
покотилом старенького глобуса.

 

* * *
Над Пророком процесу нема.

 

* * *

Історія

Забутая доро́го у пітьмі!
Тебе шукала не одна потвора,
малюючи слідами на зимі
криваві кола.

У нетрях цих безлюдність світова
ховалася від Господа і Бога.
Тут, що не крок, – пророка катував,
збивав дорогу…

Загублена доро́го у пітьмі,
тобою бігла не одна потвора,
коли сиділа мудрість у тюрмі,
а злість – довкола…

 

 

 

 

* * *
Так скупо відображені життя –
а смертю так нахабняче розвінчані?
У стосах документів з забуття
волають ску́ті, досі не помічені!

 

* * *
Описуючи нас
до помпи від Помпеї,
ти віддаляєш час
нової епопеї.

 

* * *
Мов піліґрими, ста́ріють віки
і йдуть за обрій з вивченими віршами.

 

* * *
Виводжу поняття ідеологічного колапсу.
До нього потрапляють переважно імперії в стані передаґонії,
а також держави без чіткої національної та гомонаціональної
політики, занедбані кризовими явищами в часі.

 

* * *

Чорнобиль…

Він вибухнув,.. пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.

 

* * *
Засмаглі сосни сохнуть, сохнуть.
Від спеки вицвілий пісок.
Їх обсипає сном глибоким
і пропікає до кісток.

Нестерпна спека, а над нею,
мов божевільні чи святі,
так легковажно над землею
лежать розстріляні хмарки.

Полісся, що з тобою стало?!
Стара чорнобильська земля…
Яка війна тобі здаля
цей смертний вирок надіслала?

 

* * *
Зміна – за зміною форм!
Псевдо- чи архіновація?
Суперечсуперінформ!
Повна новин інформація!

 

* * *
Дрібненький жарт, доведений до жанру.
Питомий фарс, затертий до нудьги.
Ця влада – скрізь, її вчорашнє завтра,
щодня встає, та не з тої́ ноги.

 

* * *
Невільне людство хлине через край
і вирве правду мовою некволою.

 

* * *
Так дайте ж народу пройтися стихійно
по вулиці Правди до площі Свободи!

 

 

 

 

* * *
Великий біс з маленького кутка
з’явився в світ, розмножився у людях.

 

* * *

 

Дияволу

Ти – знавісні́ле вогнище вгоріле,
покинуте розбійниками в лісі!
Ти – дика рись, розідрана в двобою
з Архангелом, Якому вічно жити.

Ти – хворий хід пустелі на долину,
яка цвіте на знак твого безпліддя!
Ти – чортів ріг, загублений в Різдво
в околицях монастиря мого.

Ти блимаєш смолою й скаженієш,
коли тобою нехтують герої.
Ти – на добро лише іржава клямка
і зух сухих озлоблених очиць.

Ти – грець спустошення й невиліковна тризна
на власному могильнику щодень.
Ти – тільки тут, де суєта і блуд.
А на́с гріхи ведуть на Божий Суд.

 

* * *
Коли постане світоч постійна́
демаршовим кидком страшно́ї сили, –
то зробить крок до Бога сатана,
і другий…

 

* * *
По полю пролетів автомобіль.
Так в’їде сатана в своє господство.

 

* * *
Настали злі часи, ах яка у серці глибина!

 

* * *
Стає на ноги велика культура,
колосальна і довгострокова!
Бичаче обличчя, свиняча фіґура,
талісман – золота підкова.

 

* * *
І єдності не буде – як минулого:
у вічнім поєдна́нні людство вистигне.
Першолюдина жне ячмінь майнулого,
бо раптом? надлюдина ноги вистягне.

 

* * *
Мирські істини майже аґонізують, безповоротно
стикаючись з державними законами.
Суспільство страждає від єдиного алкогольного
подиху можновладця, який промовисто демонструє
свій демонізм. Колапс неспокою заповнює
прості поняття: «мати», «сім’я», «ти».

 

* * *
Місто рухається в напрямку до Содому.

 

 

 

 

* * *
Гинуть легенди, стрибаючи з веж
в прірвища новопороджені.

 

* * *

 

Сім’я…

Аморфність зв’язків між її членами є причиною
їх наростаючого – повного відчуження й однією
з моделей загибелі людства.

 

* * *
Ось країна, в якої нема заробітку,
де працюють усі – та ледь-ледь животіють.
Зовні здасться, що власті не менше потіють?
Бо зсере́дини ми вже потрапили в клітку.

 

* * *
Завжди стається так, що історія вимагає
від людини виходу, або вже – на вихід.

 

* * *
Триває боротьба,
не ділиться пиріг,
і всюди – як на гріх –
аварії й теракти.

 

* * *
Закон бездоганний для суддів
та безкінечний для приречених.

 

* * *
Любити закон дозволено законом.
Поки що.

 

* * *
Єдин Вищий Закон.

 

* * *
Люди з’їжджають з розуму,
а «вумні» механізми
дорогою влади зчиняють розголос
про всякі «-ізми».

 

* * *
Суєта породить хаос.

 

* * *
Час фанатизму – і зневіри час,
шеренги роботів – і хаос.

 

* * *
Як ти, Розумна Людина,
зникнути можеш у цей вік,
прекрасний вік?! Шалений вік!

 

 

 

 

* * *
Час по колу чи спіралі,
нагнітаючи віки,
мостить пастку для моралі
вам, жінки й чоловіки.

 

* * *
Взавтра – не без того –
більша зрада стане Богу.
Гріх, як грім, за ним – полуда –
дасть Ісус, Аллах та Будда.

 

* * *
За тим останнім покликом землі,
якої ні онук, ні син не чують, –
то Отчий Труд, ті Вічні Мозолі
на штурмі ча́су всіх чортів бичують!

 

* * *
Якби ж знаття! Куди вкрутнути ґвинт,
щоб розвалити весь бардак знадво́ру?

 

* * *

 

Другий Перґамент

Ви не несіть свою високу моду,
не ждіть Пророка кроків по Русі, –
не Він постане перед вами згодом,
в утішний час без жодних потрясінь.

Не Він шугне вогнем по злих долонях,
по мармуром умощених містах,
не Він заграва в піднебеснім лоні,
не Він пожежі блискавичний птах.

А той, хто білим словом назоветься
і оголосить про нові псалми,
звідкуди гріх брудним потоком ллється,
де всі по черзі є пророки – ми.

 

* * *
Лиш антропологи по вивченню сердець
не зможуть пояснити наш кінець.
(«Апокаліпсис»)

 

* * *
Романтична сльоза – це єдине, що твориться нині,
це не прісна вода, а майбутнє, солоне на смак.

 

* * *
Майбутнє – це табу на всі загадки.
Майбутнє заборонено ворушити словом
чи напівсловом і тривожити передчасно.
Воно має бути.

 

* * *
Минуле майнуло в майбутнє цабе.

 

* * *
На крівлі сонячного ча́су
рихтує свій фундамент Дух.
У храмі тім космічну расу
сподобить Він, як гряне зух.

Вона розселиться у Дусі,
перебере безмежний код,
аби по фібру, в кожнім русі
зійти Христом у свій народ.

 

* * *
Нехай би все світилося
дзвінке й мільярдновольтне –
закони з місця б зрушили
у свій законний стан!

 

* * *
На черзі час нових ідейних нас,
іде про віру і довіру мова.

 

* * *
Доля нації – робити і творити
історію сьогодні й повсякчас.

 

 

У розділі використано картини українського художника Сергія Брандта.

Публікацію створено за книгою Сергія Губерначука "Розсипане золото літер".

 

 

Більше творів Сергія Губерначука на нашому сайті:

"Я вбачаю у цьому крила..." — поезії Сергія Губерначука