На сайті
Дошка оголошень Додати оголошення

"Моя віра" - цикл поезій від Сергія Губерначука


До Бога. Поезії Сергія Губерначука

 

Сергій Губерначук

 

"Священний подарунок від Бога – й до Бога для кожної живої душі – дорога Віри, Надії й Любові, аби пізнати справжнє торжество Розуму і Духу."

 

     

               Отченаш

Золотом пишеться Боже ім’я
і промовляється золотовусто.
Біль відспівала всенощна сім’я,
ранок надходить – і в храмі препусто.

Срібними ризами блиснув ключник
крізь випадково прочинену браму.
Гупнули двері, й останній нічник
згас угорі у вікні над хора́ми.

Вітер по сивих деревах пробіг,
снігом скропивши сухий понеділок,
й десь поміж бань обминути не зміг
бронзові дзвоники й море сопілок.

Звуки бриніли, як мій "Отченаш" 
у монастирській зимовій альтанці.
І до душі, яка входила в раж,
ближче за всіх молодій параф’янці.

Сіла заплакана, біла, як день,
добра ікона в мій храм запустілий –
тільки вуста, що лише для пісе́нь, 
разом зі мною одне шепотіли.

Тихий "амінь" вдячні погляди злив.
Небо найвище вбирають ці очі.
З них виглядає небачено див,
тих, що в молитвах до Тебе, мій Отче!..

Не починається проза моя,
бо вже цілується солодко й густо,
золотом пишеться Боже ім’я
і промовляється золотовусто.
                 

 

 

До Бога. Поезії Сергія Губерначука

 

 

   Українська молитва 

Ми зберемо́ся всі до купи
                 й піде́мо
за кинутим уперед яблучком
                 з Едему.
На кожній зупинці нашій
        збудуємо пам’ятник,
в останнім гріховнім кутку
        зупинимо маятник,
заллємо водою кострище –
нехай краще вітер свище.
А за горою мармуро́вою
зійде́мося силою здорове́нно-здоровою
докупи
з кожної халупи,
з терему, замку,
з землянки.
Станемо ми, українці,
і заспіваємо!
Станемо ми, українці, 
і всім розкажемо, що знаємо.
Що маємо – покажемо
і роздамо на розмноження
без нівечення, без ототожнення.
І розі́йдемося далі по світу,
читаючи ту молитву
Українську!

 

 

* * *

 

Єрусалим

 

 

"Уставай, світися, Єрусалиме, бо прийшло твоє світло, а слава Господня над тобою засяла! Бо темрява землю вкриває, а морок народи, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з'являється! І підуть народи за світлом твоїм, а царі за ясністю сяйва твого…"
                 Біблія. Старий Заповіт.
                Книга пророка Ісаї, 60:1-3

 

 

 

Боже, дай мені змогу відвідати місце це.
Святині й руїни Твої, Боже, дай.
Дай з трьох джерел випити віри
іудеїв, християн і мусульман.
Поспитаюся в себе тоді я:
коли я тут жив?

    Як міг Володимир Великий,
як міг Ясне Сонечко він,
язичницький Київ хрестити,
не бачивши Єрусалим?

Швидше б християнство йшло
у душі стрибогових русів,
якби кожне місто жило
не в злому – в Святому Дусі.

 

 

 

           * * *

 

          Храм

Хвилями котиться,
множиться й божиться
щастя народу мого!
і невідомо якого свого
я відчуваю щастя!
Лину вітрами-просторами
за долинами, го́рами
У ліс залітаю,
на пречервону горобину сідаю
і співаю без горя
від щастя!
Дійдіть до мене у сумі своєму!
У розлуці, пилюці, спонуці.
Скажіть мені, рідні мої Українці,
я́к хочете щастя?
Я дам вам причастя
з горобинової брості,
щоб не ломило кості,
щоб робота йшла з душі
у правші і лівші,
щоб на пісню виходив труд
з одовсіх оруд!
А буде гірко – залатайте дірку!
Не губіться ніколи!
Не ходіть по колу!
Біжіть прямо й прямо
до святого Храму!

 

 

                                                              * * *

 

 

Ясніє ніч від аури собору.
Три ластівки обмилували хрест.
Стою на паперті, тягнуся знизу – вгору,
присвячуючи Богу кожен жест.

У парі з вітром є́ден я на світі.
Мій шовк бринів, коли сюди я мчав.
Природа прагне, щоб цієї миті
мій Бог мене зі мною повінчав.

Набігло хмар з позаземних окраїн.
Ударив грім, бо я не так хрещусь.
Але якщо я сам собі хазяїн, –
ніким, крім Бога, більш не спокушусь.

 

 

До Бога. Поезії Сергія Губерначука

 

 

  Світ, який освятити слід

Не стоятиме більш на заваді
ця невинна блакить небес.
Я підозрюю світ у зраді – 
і качаю-качаю свій прес.

Я кохатиму тільки сильних
і безстрашних твоїх дітей.
Світе мій, ти не любиш – вільних,
так, як я, – випадкових гостей.

Скориставшись з мого благочестя,
ти й надалі пасеш мене,
щоб не Божим було пришестя,
а таким, що формальне мине.

Я тобі все одно не скорюся –
утічу на рекорди – в спорт,
відокремлюся, відчахнуся, 
світ, мов м’ячик, візьму на корт.

Буду гратися й гратися з світом,
раптом з космосу гляну вниз –
і твоїм жалюгідним дітям
надішлю за сюрпризом сюрприз.

Синє сонце, червоні дерева,
сніг – улітку, а взимку – дощ,
смерть – від щастя, життя – рожеве,
кожній вірі – священну мощ.

Бо в моїх ти руках, о світе!
Хай принадиш одно́го злом, 
інший – знатиме, що зробити,
бо помолиться перед сном.

 

 

* * *

 

 

        Дай чисту віру!

Дай чисту віру грішному миру,
Господи! Дай чисту віру грішному миру,
Господи! 
дай!
Бог наш по крихті з хаосу ночі
світло і світ цей створив.
З кожного тіла вогник душі зорів.
Царства земного вічний неспокій,
скоєний тільки людьми.
То у гордині, то у зневірі ми.

Дай чисту віру грішному миру,
Господи! Дай чисту віру грішному миру,
Господи! 
дай!
Світлі собори дивляться в небо –
молять прощення для нас.
Хай в наших дітях
        б’є православний час!

Хай їм живеться з Богом і миром!
Сили їм, Господи, дай!
Може, колись на землю цю зійде рай!

Дай чисту віру грішному миру,
Господи! Дай чисту віру грішному миру,
Господи, дай!

 

 

 

                * * *

 

Православний час 

Православний час
править при свічах –
і Господь над ним.
Православний час
зустрічає нас
Словом праведним.

Божий Заповіт
у чужій душі зрости,
кожну заповідь 
і я, і ти
пронесімо в світ
православним шляхом цим 
                    святим.

Православний час
проводжає нас
Словом праведним.
Православний час
служить при свічах,
лиш Господь над ним.
Тисячі церков
заспівали в дзвони знов.
Це прийшла до нас
Його Любов.
Не чіпай меча
в православний добрий час
                        святий.
За нами – Віфлеєм
і зорі Візантії,
і довгі війни й унії –
і все це бачить Бог.

Православний час –
у живих очах
золотих ікон.
Православний час 
хрест кладе на нас,
бо єдин Закон.

Тисячі церков
заспівали в дзвони знов.
Це прийшла до нас
Його Любов.
І відкрив нам слух
православний чесний дух
                        святий.

Православний час 
нині сяє в нас
Cловом праведним.
Православний час
звів іконостас,
наш Господь над ним!

Тисячі церков
сповістили в дзвони знов
час Його Любові,
час Любові,
час Любові…
Вже Любові – Час!..

Православний час. 
Православний час. 
Православний час.

 

                                                               

                                                                        * * *

 

 

Поквапся на сповідь...

Поквапся на сповідь,
Бо в мандри Христові
гріхи не попустять тебе.
Додай до любові
слова, вже готові
здійснитися тут і тепер.

Візьми свого друга 
за жінку і брата,
віддай йому батьківський дім.
Хай вірності туга
й жертовності свято
вас близять у сході твоїм.

Не край за нечесність
кохану родину –
карайся за вибір тяжки́й.
Ти йдеш на воскреслість?
Ти йдеш до загину!,
не знаючи, хто́ ти такий…

 До Бога. Поезії Сергія Губерначука

 

                                                                      * * *

 

 

На крівлі сонячного ча́су
рихтує свій фундамент Дух.
У храмі тім космічну расу
сподобить Він, як гряне зух.

Вона розселиться у Дусі,
перебере безмежний код,
аби по фібру, в кожнім русі
зійти Христом у свій народ.

Не тільки ж неба, що над світом.
Є – Мисль, Яка найвищий чин.
Вона в присязі з Заповітом,
Якого склад Господь Єдин!

 

             * * *

 

                Віра

Той, хто без віри існував –
йдучи на смерть – усе ж повірив.
Нехай молитви він не знав,
але в той ранок суто сірий,
коли займалася зоря
для всіх на світі й не для нього,
коли забув своє ім’я, –
він ліг по-під десницю Бога –
і очі матері зустрів,
і "Отченаш" її далекий
його крізь землю провалив
й ураз підніс в небесний клекіт!
    … – Ти прощений, – його спинив
              таємний голос конвоїра.
Без щонайменшої вини
син осягнув, що значить – Віра!

 

 

                                                                           * * *

 

 

       Боже наш!

Боже наш!
Не гнівайся – а змилуйся!
Боже наш!
Ми всі – перед Тобою!
Боже наш!
Нам небеса відкрилися –
Любов’ю 
в молитвах – молитвах цих
від очей Твоїх!

Боже наш!
Усе – з Твоєї милості!
Боже наш!
Ми – Твій довічний витвір!
Боже наш!
Навчи нас терпеливості в молитвах
пречистих – пречистих цих
до очей Твоїх святих!

Ніхто не знищить віри нашої –
Христової –
в якій душа до раю входить!
Ніхто не змінить правди старшої,
що лине з Біблії,
із Книги Книг!

Слово –
        від Бога 
            у Бозі
                світить нам!

Нам!
О, Боже наш!
Ти віру для життя вручив!
З повних чаш
покірних православних душ,
Боже наш,
хай сві́тлиться ця вдячність!
Боже наш!
Зневіри гору з місця зруш!
Вбий заздрість!
Дай радість!
        Дай радість!
              Дай радість!

Боже наш!
Наставнику Великий наш!
Будь славен!
Будь славен!
Слався, Боже наш!

Боже наш!
Зрадій за нас – і змилуйся,
Боже наш,
у день Страшного Суду!
Боже наш!
Володарю Небесний наш!!!

Боже наш!!! Боже наш!! Боже наш! 

 

 

До Бога. Поезії Сергія Губерначука

 

 

Коло підніжжя колосальної свічки –
воскові фігурки святих.
Чим дужче згорає вона й стає нижчою, –
тим дальший од неї ти.

Тим більше музики стає церковної,
знімають Ісуса з хреста.
Віск налипає слізьми молитовними
на задубілі вуста.

Здається, вона, – а не я віддаляюся
в небесний іконостас, 
де анґели в біле та в чорне вдягаються
дві тисячі літ для нас.

Собор на свято стає свічкою,
замість хрестів – огні.
Дух випаровується. Бог – з табличкою.
Страшно мені.

                         од Бога

                
                
                     
* * *

 

Ховаймося, люди, від смерті своєї,
чужій – оддаваймо дану.
Погляньмо, як чисто домножують феї
квітками всіляку труну!

Не будьмо сумні у поточному часі.
Я ще озиваюсь до вас!
Я вас так люблю! Як на іконостасі!
Кохаймо себе – і свій час!

 

 

До Бога. Поезії Сергія Губерначука

 

 

Щолі́та літа́ пролітали.
Розвої вулканів згасали.
Космічний пристріт.
Старішає світ.
От-от – і мине неоліт.

Не вічна Людина й амбітна.
Підкрався маразм непомітно.
Їй на́слано смерть.
Земля вже не твердь.
Життя відбулось на чверть.

Загинули всі астрофоби.
Лишилися тільки мікроби.
Єдин Святий Дух –
душ вічний пастух –
спрямовує Розуму Рух!

 

 

 

                      * * *

 

          Гірський кришталь

Гірський кришталь
             утворений зі сліз Богів.
Святковий посуд
             зроблено з гірського кришталю.
Добірне товариство їсть і п’є
             у свято з посуду,
яке з гірського кришталю,
             що був утворений зі сліз Богів.

Ось починає плакати один,
             надпивши Божих сліз.
Ось інший банку кришталеву
             вниз зроняє.
Ось ти встаєш з-за столу
             і говориш так:
"Ви глумите у свято Божий скарб,
             надпивши Божих сліз!.."

Один за о́дним
             гості посуд добивають,
підводяться по черзі
             і говорять так:
"Ми глумимо у свято Божий скарб,
             надпивши Божих сліз!.. –
а як інакше?!.
             Якби Боги раділи – ми б не били!.."

З’являються Боги,
             винищують добірне товариство.
Знов розліта́ються по різні скелі
             й плачуть.
А той гірський кришталь,
             утворений зі сліз таких,
іде на посуд за́вжди
             й швидко б’ється.

До чого притча ця?
             Не всім відомо, ма́буть,
що люди і Боги
              святкують зовсім різне.

 

 

До Бога. Поезії Сергія Губерначука

 

 

                   Воскресши у музі

Ваші сни обвисають верхівки ялинових крил.
Сни-сніги во зимі.
Мов ракети, злітають у вирій різдвяні дерева.

Десь у висях божественних поміж астральних світил
місяць-мім, сонце-мім
ходять в одягах духів по пащі космічного лева.

На арені сатурна Я зводжу новий Віфлеєм,
сію звізди дзвінкі.
Хай Галактика чує, як Я у Різдві веселюся.

За морозами сірими вдарена ніч ледве є.
Діти ветхих віків
засівають зерно́м вас, безшумно воскресши у музі.

 

 

 

 

                   * * *

 

                 Різдво

У хлів увійшов – і осліп:
яскриться пшениці сніп!

Коло корівки телятко сповито!
Золота молотого в ясла налито!

З морозу – в таке тепло!
Любов – це тривке джерело!

 

 

 

                      * * *

 

Яйце пасхальне. Стіл дубовий.
Світлиця в білім полотні.
Рушник червоно-чорний при іконі
з блакитно-жовтим обрієм на склі.

Яйце пасхальне. Стіл дубовий.
Напроти жінки – чоловік.
Любов’ю – почуттям Христовим –
розписане кохання їх.

Від чоловіка писанка до жінки
котилася і падала до рук,
мов Біблія, гортаючи сторі́нки, 
людською вірою продовжувала рух.

Служилося в світлиці і волілось.
На покуть у паски зійшло з небес.
Христос Воскрес, – і свічка загорілась.
Любове, я … Воістину Воскрес!

 

 

До Бога. Поезії Сергія Губерначука

 

 

Активне сонце золотить церковні бані,
вдаряє променем одним у Божу ціль!
Святі – Любов у Злі й Блаженство у Стражданні –
докупи у одній руці оцій!

Ти гинеш після радості так по-дурному,
маленьким павучком сповзаєш по струні,
яку поранив Бог, яка клекоче громом
усіх чужих гріхів з тобою – у мені. 

 

                      * * *

 

            Полюбилися двоє.
                              І немає вже сну,
                              і немає вже дня
                              без молитв…
            Помолилися двоє.
                              І немає вже сну,
                              і немає вже дня
                              без любові…

 

                  * * *

 

                  Дияволу

Ти – знавісні́ле вогнище вгоріле,
покинуте розбійниками в лісі!
Ти – дика рись, розідрана в двобою
з Архангелом, Якому вічно жити.
Ти – хворий хід пустелі на долину,
яка цвіте на знак твого безпліддя!
Ти – чортів ріг, загублений в Різдво
в околицях монастиря мого.
Ти блимаєш смолою й скаженієш,
коли тобою нехтують герої.
Ти – на добро лише іржава клямка
і зух сухих озлоблених очиць.
Ти – грець спустошення й невиліковна тризна
на власному могильнику щодень.
Ти – тільки тут, де суєта і блуд.
А на́с гріхи ведуть на Божий Суд.

 

                            * * *

 

                        Амінь!

         Розчавлено лежала долі тінь
                                            тебе святого…
         і по ній ходили,
                                            як по землі…
         І лиш твоє: "Амінь!"
                       про існування Бога говорило…

 

 

 

До Бога. Поезії Сергія Губерначука

 

 

          Докладно про погоду 

Лавра всто́їть. Час розщепить стронцій.
Ще один легенький землетрус,
мінус тридцять, дощ – і довге сонце
переважить з мінусів на плюс!

Ще один буран у атмосферах
пополоще наші кісточки,
що не встигли в Лавру, де в печерах
заточились вічні балачки.

Десь електропоїзд зійде з рейок,
чи автобус упаде в Дніпро,
чи голодний страйк старих єврейок
десь провалить станцію метро.

Це ще буде тільки раз, останній –
і мине диявольський гіпноз.
Київ оживе. І диктор зрання
помилковий виправить прогноз!

Дням і душам, свіжим і погожим
Бог відчинить сонця довгий шлюз.
Вірю я: Він мріє серцем кожним
переважить з мінусів на плюс!
                    

 

 

 

                          * * *

 

             На добраніч, діти!

Ступає Цар Господь убогою землею,
скаравши всіх і всяк за першорідний гріх…
Ятрять і кров, і плоть, і всі церкви з єлею…
Позаду розпач-плач. Тепер – самотній сміх!!!

Регоче Сам Творець над власними думками!
І Хто ще є над Ним? Бо звідки ж доля ця?.,
…що повсякчас Кінець за стількома віками!!!,
…та раптом Світло – "блим"!!! І вже Кінець Кінця!!!

Не пам’ятай – забудь, не пнись, моя дитинко.
Ти грішна все одно, і рівно всюди гріх.

Є завжди тільки путь. Догортуй цю сторінку –
та смійся злу вві зло! І плач за Божий сміх!

 

 

 

                        * * *

 

                    Літурґія

Я довго йшов сюди, на кладовище снів,
У невмирущу предковість і юність.
Мене тут дух прапращура уздрів,
Щоб я збагнув свою близьку майбутність.
Він колихав верхів’я і видав
З найвищої сосни старого лісу,
Як з кожним днем слабішала хода
І як кружляла, боячись завіси:
Аби не в темну ніч, аби не назавжди.
Та тільки зупинявсь – до мене темінь кралась…
Отак я і прийшов – у пригорщах приніс
На Божий суд свою нестримну старість.

Беріть її, Боги! У Ваших небесах
Вона майне вогнем і, може, не загине.
А я вже-просто-дух, бо на моїх косах
Уже сплелось гніздечко голубине.

 

                           * * *


                       Мага́йбі   

Од себе – спасибі, а людям – мага́йбі.
Бо перше й останнє вирішує Бог.
А раптом, між тим, мене звабив, нехай би,
диявол.., щоб Бог повінчав нас обох.

Невже б та спокуса мене не сп’янила?
Чи жив би я з Господом так, як тепер?
Напевне, що … ні. Бо мене б ти зманила –
і був би я досі від горя помер.

Якби не "спасибі", коли б не "магайбі",
я в Лавру б на по́стриг кохання віддав.
А там з молито́в переносився в рай би
і згодом, по ті́м, найблаженішим став…

Але, обираючи людям служити,
за думкою – в слово – крізь дію – пишу
про те, що, магайбі, любити і жити,
якщо й не мені, то, принаймні віршу́…

 

За матеріалами: http://lukl.kiev.ua/

 

 

 

Більше віршів Сергія Губерначука на нашому сайті:

"Я вбачаю у цьому крила..." - поезії Сергія Губерначука


Останні коментарі до сторінки
«"Моя віра" - цикл поезій від Сергія Губерначука»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар