Сергій Губерначук
ПРАВДА, ТРУД
(роздуми, цитати, вірші, вислови
зі збірки «Розсипане золото літер»)
* * *
Правда – вона ж для всіх –
від землі до зірок.
* * *
Ніхто не змінить правди старшої,
що лине з Біблії, із Книги Книг.
* * *
Мудро писана правда.
* * *
Зброя найвища – пра́ведні слова
довгої віри у віках.
* * *
Наша правда з предками єдина.
* * *
Хай буде це не привселюдно сказано,
але на хліб нічого не намазано,
ні масла, ні паштету, ні ікри:
з’їж пісний хліб – і правду говори!
* * *
Правду говори доречно і недоречно.
* * *
Ні, не правда, що всі ми не в силі
всю неправду одвічну здолати!..
Щоб покінчити з нею на ділі –
треба Правду їй в вічі сказати.
* * *
Правда таємницею жива.
Тож не слід багато говорити.
Бо інакше – лишаться слова,
зовсім протилежні до молитви.
Знов, як завжди, лишаться слова…
* * *
Обман правду на неправду міняє.
* * *
Іноді правда – злості висип.
* * *
Проти правди гіркої –
загони святої брехні.
* * *
…І сумно мені,
що правду ведуть і крадуть,
розмінюють рай на окови земні.
* * *
Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим…
Правда – час, брехня це «хто́ ти».
* * *
Правда більш гірка в брехні.
* * *
Пліснява брехні, як тятива,
натягнута безсилою рукою.
* * *
Неправда виткана з павутини.
* * *
Ваша правда – по правді своїй.
Але по своїй правді – правда ваша.
Чуже
Усе, що здобуте не власним горбом,
нарощене й збуте, ген-ген, за бугром,
привласнене, вкрадене, зникле на Кріт,
без сорому видерте з рота сиріт,
без совісті вийняте з горя старців,
празолото світу правсіх праотців,
з могил навикопуване все чуже –
усе те Хвороба і Смерть стереже!
* * *
«Наше» – це те, що належить усім.
Це наша планета, це наша країна, місто, будинок.
«Моє» – це все, що належить одному, це те,
що зроблене власними руками,
здобуте власною працею, а не чужою.
* * *
Чим більше слів – тим легше забрехатись.
Щоб ви мені повірили, лиш натякну.
* * *
«Ні» чи «Так», а Всесвіт – проти.
Не буває «Так» чи «Ні».
Ані правди, ані йоти!
На війні як на війні!
Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим.
Залишається питання:
«Хто насправді є святим?»
Той, хто тве́рдить, той, хто певнить,
хто попе́ред на коні,
заведе, зведе, зате́мнить!
То є правда? «Так» чи «Ні»?
Хто хоро́ниться, чаїться,
людям шепче переляк,
за великий світ боїться!
То брехня? То «Ні» чи «Так»?
Мабуть «Чи»! Бо Всесвіт – проти.
Швидше вищу мову вчи!
Правда – час, брехня це «хто́ ти»,
і мовчи, бо в центрі – Чи.
* * *
Праці превірна людина до гробу.
* * *
Отчий Труд, ті Вічні Мозолі
на штурмі ча́су всіх чортів бичують.
* * *
Мов літній джміль в осінній айстрі,
даремно трудиться людина
в музеї щастя і нещастя.
* * *
Не виходить легко – треба труд трудить.
* * *
А що найкраще – то труд.
Бо він і є добро.
Хай мізерним заробком і не нагодуєшся,
так і слізьми ж не запиватимеш.
Бо завтра легша праця,
якщо сьогодні багато встиг.
* * *
Трудись від мавпи поскрізь сміх і сльози,
трудись, людино, бо ж не все – твоє…
Повір у себе! І не будеш бита
сама собою ж – не ввійшовши в ад.
* * *
А хліб, що на столі, з яких вимог!?
з яких залежностей від праці до роботи!?
У слові «хліб» лише півслова – Бог,
а ще півслова – в крові, плоті й поті.
* * *
Праця в радість – це така,
щоб після неї птах співав у грудях.
* * *
Хай робота йде з душі
у правші і лівші,
і на пісню виходить труд
з одовсіх оруд.
У розділі використано картини відомого англійського художника Нейла Саймона (Neil Simone).
Публікацію створено за книгою Сергія Губерначука "Розсипане золото літер".
Більше творів Сергія Губерначука на нашому сайті:
"Я вбачаю у цьому крила..." — поезії Сергія Губерначука
