Сергій Губерначук
Поезії Моїй
Пора пом’янути минуле
|
|
Зоря прозаїчно стихає.
Над ніччю ступають громи. Ні світла, ні тіні немає. Але вже побачились ми. Свята німота́ не зворушна. Між нами не просто стосунки. Ні сну, ні хвороб не питає: Довічна моя наречена! Якщо вже всі вірші поснули,
* * *
Постукайте тихо у двері мої. Тут пнеться в окутанні ніч молода, Я знаю, що сталось уже напере́д. Я вам не відмовлю, лиш чемно ввійдіть, |
|
|
|
* * *
Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике! Верховію і я! Понад хвилями ліри Верховітиму ще! Бо стаю верховіттям Ти – кохання моє! Перше ліпше натхнення,
* * *
Заснув поет у світлій спальні літа, Що з нами буде? і куди піти нам? Якісь потраплять до макулатури Поет знайшов для кожного годину У цьому вірші він говорить просто,
* * *
Народження Ці вірші написалися не мною? |
|
|
|
Нині У країні заводів і фабрик немає поетів. Згасло око, як сонце, як час на межі світлотіні. Хай сьогодні кермо в лапах антиепічних аскетів |
|
|
|
* * * Ти п’єш – і губиш божество, Отрута зéлої змії Хай найдотепніший талант,
* * *
Я чую вас, кому потрібні вірші, І я не в Бога, просто є печалі, Рядок біди, рядок великих струсів,
* * *
Натхнення Я натхнення своє ображав, І учора прийшло, і тепер ще сидить… Але звідки берешся ти, рідне натхнення? Щонайширше у серці всю кров каламутиш! Хочеш – розміри вірша зламаю й піду… Просто ти як знайшло, то ніяк не одпустиш. Я пригадую нас ще багацько разів, Ти ходило, дивило, давало, довбало… Я співаю тобою, співаю про тебе. Прагнув щойно зректися тебе, але НІ… Сяйжовтогарячий, бузковий, гранат.
* * *
Печія́ пече, а я пишу. Хто замкнувся в келії своїй,
* * *
Таємниця Вибачайте, жодних передмов! До світанку – лівою пишу, Правда таємницею жива. |
|
|
|
* * * Я зі мною живу, Риму, білу вдову,
* * *
Що́ Я спершу зрозумів, У віршах через щось
* * *
Десятий Перґамент Ось десять їх. Кожне читаю з них – Переполовинив би я, Очі скрізь. Утіхо моя! Тільки любись. Що не здолав – Згорнув, мов руно. І п’яний я. Утіхо моя!
* * * |
|
|
|
Вуж Пливе мій вуж до витоків мистецтва, |
|
|
|
* * * Я – не поет, а час… |
|
|
|
∗ ∗ ∗ Епістоляр я, епістоляр, Щодня я чатую біля вікна, Невже у безодню я кидаю лист, Примари моїх паперових злук Співавторе мій, розтули вуста –
* * *
Незакінчений вірш Моя маленька музо, ти прийшла? Сонця упали – роз’єднали суть. |
|
* * *
.jpg "Сергій Губерначук. Вірші про Поезію")
|
|
Я Коли надходить натхнення –
* * *
Поетом бути – то нещастя. Невже такі переконання Мій час – не смерть, мій час – сумління,
* * *
Поезії мої, але твої Я перевдягся в чорного сича. Від одинокості до смерті тільки крок. Перерахуй пір’їни золоті – Не прилітай на дерево моє, Ой, не впади з такої висоти,
* * *
Ой, ще багато треба кави пити,
Ти належиш моєму перу. У гірляндах неонових фарб, Чи дістанешся справжніх причин, Щоб відчути перві́сний інстинкт, Але з чим же опинимось ми, Мабуть, те, що належить перу, |
|
|
|
Ліра Сьогодні ліра не пішки ходила.
* * *
Цього ві́рша
* * *
Розмножилися дні, – Поезії нема, – Прошу, твори тепер –
* * *
Поету місце – в стратосфері! Уроджений слуга народу, Цілую ваші чисті ризи
* * *
Чиясь поезія – закам’янілий ліс, Чиїсь слова, мов хмиз, що не горить ніяк І що він робить, бачачи плоди сумні? Спочатку я пейзажі розстелю, |
|
|
|
* * *
Клопіт Клопоту більше, ніж треба, Думкою розбагатівши, Діти ж такі не розумні, Їх не чіпає тривога, Тільки до чо́го ж цей клопіт,
* * *
Бог підказав мій сенс – * * * Уперше за багато літ і літер Вітер завмер. Пішло щодення. Картини й скульптури дерев березневих Нема приходу небесного зонду, Стирчатиму опудалом на городі Якщо не стешу короткий анекдот
* * *
Змі́ни стилю – це штампи постійні,
* * *
Ще буде час – й увійде в моду вірш, Славетні вчинки стануть за звича́й. |
|
* * *
.jpg "Сергій Губерначук. Вірші про Поезію")
|
|
* * *
Хто є Актором – той блукає в ро́лях. Хто є Поетом – той згубився в пісні. Як дві руки – Поезія і Сцена.
* * *
Ремонт І от Але Комусь
* * *
Тим, хто любить читати тишу, А таким вже, як я, найтяжче,
* * *
Оце моє таке життя. Любистком пахне тихий одр. Час кинув якір у глибінь О, ти! моє таке життя!
|
|
|
|
Є – ніч Є – ніч, облудлива химеро! Я вийду сам до тебе в темінь Мої любові потаємні, Куди ж ти йдеш? В обхід надії? Що не ефір – з твоїм гарчанням!
* * *
Люди псуються. Годинники – теж. Тільки Тебе я несу крізь думки, Плаха Поетові – вся з молито́в, Йди поза час, Боже праведний мій,
|
|
|
|
Сам себе брешу (брехня маленька)… Я поет, я маю право в злості,
* * *
Час одяг міняти й манери. Рутинні осінні картини.
* * *
Післямова Я – поет. Але сила поета – Зачепи мене словом – і смерть. Я поет без задач про поетів. |
|
За матеріалами: http://lukl.kiev.ua/
Більше віршів Сергія Губерначука на нашому сайті:
"Дай, я буду таким, як хочу,