Більше...

Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди


Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди

 

    Сергій Губерначук

           Багатство

День побагатшав на Феба,
на перспективу лугів,
на річку, що впала з неба
вчорашнім дощем нічним,
        на мир у душі і тілі,
        на золото з-під землі,
        якого ми так хотіли
        і ключ від якого знайшли.

День побагатшав на сонце,
на райські свічада жнив,
бо саме у цій ось точці
я голову в шані склонив;
        конем і життям сумирним
        водно́час розбагатів –
        і всім, що здається дивним,
        і всім, що я так хотів.

Багате моє світило,
любове єдина моя,
колись ти мене опустила
на дно одинокого дня,
        колись ти моєю рукою
        хрестила надії і сни,
        бо знала – я біль заспокою,
        і швидко здійсня́ться вони.

То ж маю я сенс під сонцем
і секс неймовірно живий,
хоча й ще у свіжій воронці
з осколком на дні голови,
        але це святе роздолля
        і те, що ми знову одні –
        є вищою дякою долі,
        що я ні на мить не збіднів.

 

 

Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди. Ода грошам.

 

      Ода грошам

"Куплю – продам."
"Куплю – продам!"
"Куплю – продам!!!"
Не купував – не продавав ніколи.
Мене маленьким вигнали зі школи
за те, що рахувати вчився сам.

Вигадуючи власні величини,
мораль яких ясна́ лише мені, 
я за́вжди помиляюсь у ціні,
коли кажу, що цей товар – безцінний.

Я бачу райдугу – радію і живу,
кому платить за неї? – я не знаю;
хай платить той, хто зайві гроші має –
мільйоном райдуг кличе Голівуд.

Я мав кохання горде й безкоштовне,
яке найшло на побутовий риф,
де вимальо́вувало свій страшний тариф
за кожний поцілунок, слово кожне.

Коли вмирає дорога душа,
ти нищиш все, всього себе продав би;
ой, гроші-гроші, ви продажні баби!
той, хто їх мав – даремно поспішав.

Між статком і нестатком – середина,
де балансує більшість громадян,
там ходять гроші – це душевний стан,
в якому завжди втомлена людина.

"Куплю – продам."
"Куплю – продам!"
"Куплю – продам!!!" –
кричить планета і торгує жваво –
на всі скарби́ поширюється право.
Стає цікавим, скільки коштуєш ти сам…

 

 

Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди. Не горюй

 

            Не горюй...

Не горюй, що загубив багато,
та й не бідкай, що те раптом сталося.
Трудитимешся – то й більше заробиш,
а як виграєш так само раптом –
цінуй надалі
і подаруй більшість добра свого
тим, хто губив разом з тобою. 

Вони жадібні, як і ти, були.
Падали у постіль нечисту,
плакатися аби та голосити,
голови розбиваючи за багатством зниклим.

Ось візьмуть від тебе срібла удосталь –
і що робитимуть з ним,
окрім того, що губитимуть?
А ти приклад той май –
і помножиться частка твого золота,
і не губитимеш більше.

Що даремне воно – потім дізнаєшся.
А зараз – хоча б збережи його,
аби не йшло на злодійство
та на розмноження,
бо смерть банкує.

А що найкраще – то труд.
Бо він і є добро.
Хай мізерним заробком і не нагодуєшся,
так і слізьми ж не запиватимеш.
Бо завтра легша праця,
якщо сьогодні багато встиг.

Я вже бачу, як радієш ти,
хоч і загубив чимало.
Зрозумів ти, що сам – знахідка
і багатство велике.

То ж зберігай себе і остерігайся
себе ж нерозумного,
себе ж нерозважливого,
гордовитого чи зневіреного
та занепалого себе.

 

 

Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди. Оба́біч дороги вморожений місяць

 

Оба́біч дороги вморожений місяць
мій погляд усо́тує хитрим промінням, 
а ти не знаходиш ні серця, ні місця –
одне голосіння.

Здавалося б, світ на чудне́ призволяще
до нас, до сумних товстосумих найнявся.
А чим ти заплатиш, коли ти – ледащо?
Оце так нещастя!..

 

 

Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди. Після довгої праці нема заробітку.

 

Після довгої праці нема заробітку.
Таргани перемерли від голоду в кухні.
Тільки літра вина в кришталевому кухлі,
у який хтось поставив розтріпану квітку.

Є кохана, в якої нема заробітку.
Скоро нас ознайомлять сусіди веселі
з прейскурантами цін на центральній панелі.
Я її не пущу! Сам піду напідпитку.

Є бабуся, в якої нема заробітку.
Тільки пенсія, здута до декількох пенсів.
Уникає всього, мов чудовисько Ненсі,
до якого всі їдуть на озеро влітку.

Мама й тато чекали свого заробітку,
аж набридло старим чорні дні рахувати,
десь поїхали в рай кабана годувати –
їх ту ж ніч обікрали крізь замкнену хвіртку.

Сестри й брат ще й не мали свого заробітку.
Ходять, носять подрані портфелі до школи.
Толку, мабуть що, з того не буде ніколи,
і держава зазна́є страшенного збитку.

Ось країна, в якої нема заробітку,
де працюють усі – та ледь-ледь животіють.
Зовні здасться, що власті не менше потіють?
Бо зсере́дини ми вже потрапили в клітку. 

 

  

                                                    Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди. Космос, удостоєний кількаярдів зірок.

 

Космос, удостоєний кількаярдів зірок,
не є, однак, ані Героєм Радянського Союзу,
ані Президентом Сполучених Штатів
чи України,
ані Верховним Головнокомандуючим
Об’єднаних Миротворчих Сил ООН чи НАТО.

Тоді законно постає питання:
звідки у нього стільки зірок?

Саме над цим і слід би попріти астрономам,
перш ніж зривати зірки з неба,
присвоюючи їх – або їм – або нам –
усілякі неземні звання...

 

 

 

                                                     Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди.

 

 

                  Чуже 

Усе, що здобуте не власним горбом,
нарощене й збуте, ген-ген, за бугром,
привласнене, вкрадене, зникле на Кріт,
без сорому видерте з рота сиріт,
без совісті вийняте з горя старців,
празолото світу правсіх праотців,
з могил навикопуване все чуже –
усе те Хвороба і Смерть стереже!

 

 

 

                                                   Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди.

 

 

Який тут Господь-Бог?! Самі погрози! 
П’ять пальців по руці – це все, що є.
Трудись від мавпи поскрізь сміх і сльози,
трудись, людино, бо ж не все – твоє.

На всі віки, на всі премногі літа
молитву колібруєш позалад.
Повір у себе! І не будеш бита
сама собою ж – не ввійшовши в Ад.

Тепер про Ад. Він тут, між нас, безвірих.
На що́глах тих, що хрест чи сонця сяй,
не зосередь, людино, Бога-Звіра,
а май любов свою і серце май. 

 

 

 

                                                                 Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди.

 

 

І пишу – і пишу – і писатиму.
І складу – і складу – і складатиму.
Дивно, сучасники хочуть сучасності,
страшно дотичні до матеріальності.

У маленькій скарбничці
              лежить діамант.
Ну то й що?

 

 

 

                                                Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди.

 

 

        Скарб мій

Хай кожен твій сон
     обрамляється сірим папірусом ранку.
Мов чудний агат
     поглинаєш у себе й загублюєш чисто.
Ти, ніби дитина,
     чиї безсистемні питання, мов допит,
збивають мене з пантелику
     й розхитують пам’ять і дійсність.

– Так, ми на десятому поверсі…
     Ні, я читав ще в дитинстві…
Напевне, тобі до лиця,
     але краще – помірніший колір…
А! Мавпи? Ну, є у Японії –
     в ґейзерах гріються деякі види…
На верхній полиці два йоґурти…
     Так, я люблю холодильник…

І межі твої
     я ніколи й ніяк обійти не встигаю.
І вихід один –
     цю голівоньку брати, це тіло любити,
щоб хоч би ось так
     попередити час і твою досконалість…
На кожне питання
     є відповідь власна: "Ти – скарб мій…
                ох, скарб мій!.."

 

 

 

                                          Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди.

 

 

Не виходить легко –
треба труд трудить.
Твій пророк далеко,
з неба в ріг труби́ть.

Побудуєш сходи
з каменів і скла?
Хай пройдуть народи
вище й вище зла.

 

 

 

                                                         Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди.

 

 

У чорному тілі тримали тебе,
тобою тебе обзивали на "бе",
глумилося кожне, знущались гуртом
і гнали з очей хто бичем, хто хлистом.
Тебе зачиняли на день і на ні́ч
у чорні хліви за якийсь могарич.
Тебе проклинали не знано за що́
і били й кричали "Давайтє їщо!"
А ти ж їм служила і плуга тягла́,
а ти ж не одне їм лоша привела.
Було і в неділю, було і в свята́
тебе проганяли крізь села й міста.
Було й простої́ш без вівса, без води,
бо в п’яних лобах не добродять меди.
А плата – попруга, а відповідь – сміх,
і сили немає, і валишся з ніг…
Учора у трави тебе завели,
водиці студеної раптом дали.
Ти весну вдихнула – та пізно було…
У маї, коли все так густо цвіло.

 

 

 

                                                 Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди.

 

 

У море окунувся лиш на старість я.
Весь вік мій – у пустелі на верблюдах.
Час караванами товари розповсюджував.
Багато з них – до рук моїх озброєних.
Багатим бедуїном став на старість я.

Серед піску шатро із шовку зводив я.
Для чорної жони пологи в білому.
Маленькі бідні бедуїни бігали,
чалми ні разу не вдягаючи.
Серед піску дітей на ноги зводив я.

За всю пустелю лиш два дощі мене холодили.
Юність гайлива і скроня сива.
Я бивні слона і буйвола роги
знайшов за барханами випадково.
Значить, раніше дощі тут частіше ходили.

Тепер у мене хурма і гранати цвітуть
біля дому мойого в оазисі.
Збиравсь закопати загарбане золото,
а звідти – фонтан прісноводий напористо!
Тепер ось у мене дерева цвітуть і дають…

У морі, по коліна все скінчи́лося.
Слизька́ медуза ноги всі пожалила.
Води багато бедуїну не потрібно так.
Її в горбах верблюдів слід знаходити.
П’ю: це щасливо подорож скінчи́лася.

 

 

 

                                                           Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди.

 

 

Гроші з’їли планету.
        Планета у череві гро́шей.

Я хотів заробити на книжку,
щоб видати вірші.
            Про-грав.

Гроші ходять окремо,
        кишки́ набиваючи товще,
закупоривши вихід у світ
        перетравлених, правлених
                    справ.

 

 

 

                                            Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди.

 

 

Зламаю плани!
Більше незалежна!
А думка, що?
Закрийте книжку зараз…

А тим, хто залишається, – скажу…

В останні дні, які ламають грудень,
і рік, і вічність, і Тебе зі Мною,
я все одно Життя любити буду,
якщо це тіло, а не купа гною!

Я полечу з цілунками крізь вічність,
до тих галактик, що вплотились щойно,
і мовою думок з’явлю колишність,
і стверджу правду часу недостойну.

Як жаль дітей і їх, старих, не їхніх,
людей, у голові яких збагатство!
Ті імена – по ямах зимньо-літніх,
бо чресла світлості тримають наше братство.

Заломлюймося в зовсім інший ракурс!
Хитаймося на кладці й на дорозі!
Живімо й думаймо про справедливий нарис,
повіданий в неодноріднім Бозі.

За матеріалами http://lukl.kiev.ua/

 

                                                                    

 

Більше поезій Сергія Губерначука на нашому сайті:

"Я вбачаю у цьому крила..." - поезії Сергія Губерначука


Останні коментарі до сторінки
«Сергій Губерначук. Поезії про багатство, труд та нагороди»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті