Більше...

Сергій Губерначук. Осінні поезії.


Сергій Губерначук. Вірші про осінь.

 

 

         Сергій Губерначук

          Осіння колисанка 

По́ро моя пізня, злякана зимою,
не тремти останнім листом, не біжи за мною
жовтим вітром, шляхом битим,
полем, полем, полем…

 

 

* * *

 

Сергій Губерначук. Осінні поезії. Я зараз пишу на осінній воді
 

 

Я зараз пишу на осінній воді...

Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,
а далі ця п’єса – для інших акторів.

Як вітер не вхопиш, (бо де його край?) –
так само й себе до кінця не збагнути.
Сьогодні я знову найзліший нехай,
а згодом – не зможу без тебе заснути.

Кохання – це розкіш щоденна твоя 
та мій раз у рік рознервований почерк.
Хіба не тому розливаюся я 
у схованках з фарб і лише через очі?

Малюється світ тим, хто весь перед ним.
Увесь розвернуся від нього до тебе
і йтиму назустріч найвищим святим.
Я звістку пришлю – ти подивишся в небо.

 

 

Сергій Губерначук. Вірші про осінь.

 

 

              Просто

Волосся моє стало жовтим,
                як осінь.
Висвітлилося.
З одного боку штучно,
        а з іншого – природно,
                як осінь.
Загорілося.
У глибині, наприклад, серце,
        а на поверхні усмішка,
                як осінь.
Бо недовга.
Буду дивно одягатися-перевдягатися,
                як осінь.
Понесло́ся.
І до прикладу дійшлося.
Я схотів пофарбуватись,
        щоб у тебе попитатись:
                "Як осінь?"

 

                * * *

 

 

 

Сергій Губерначук. Осінні поезії. Осінь золотом листи писала

 

 

Осінь золотом листи писала

Осінь золотом листи писала,
відпускала їх в конвертах-журавлях,
але ті ніяк не долітали
у краї, де золота земля,
все на півдорозі випадали
срібним снігом у своїх полях…

А я ж знаю, що у тих листах
осінь вірші золотом писала…

 

         * * *

 

        Dances

I dance.
Розкриймо під’їзди в осінній сезон.
Є шанс у нас 
з дощем танцювать в унісон.

А за обрієм
птиці у танці купаються.
Yes – ша́лал-лалалла-лай!
Погляньте – осінь гойдається!

А тоді до дерев 
біг я зранку по воді
між машин і людей
через арки золоті!

А пальці
струн кришталевих торкаються.
А – бо піде сніг –
згадка зостанеться!

А танці!
Розкриймо під’їзди в осінній сезон.
Є шанс у нас
з дощем танцювать, танцювать
                                  в унісон!..

 

 

Сергій Губерначук. Осінні поезії. Осінь шелестіла.

 

 

Осінь шелестіла

– Ша…
Осінь шелестіла.
Щось схоже на…
пошарпані шати
чи забóлене тіло.
Щось нешумнé…
Ша…
    Шанобли́ве.
Виголошує лише те..,
    що віджи́ле.

 

         * * *

 

                                                                   

 

     Художник

У сухо́тах осінніх, 
у пустотах морозних,
по зі́гнутих спинах
дерев грандіозних,
над брамами храмів,
у ближніх печерах,
і в дальніх – і в дальніх,
і в жовтих паперах,
між думкою й словом,
на ментах моментів,
в оркестрі чудовім
між аплодисментів;
де бігає сумнів,
де потяг відходить,
усюди, де трудно,
і протяг холо́дить,
і навіть де щастя
найменша ознака,
де мріяв про вас я,
й за мною хтось плакав,–
у то́му повітрі,
у тих атмосферах
по мокрій палітрі
виходив на берег
мій пензель високий,
під фарбою злегка,
малюючи око, 
в якому – веселка. 

 

 

Сергій Губерначук. Осінні поезії. В осонні вересень сурмить

 

 

    В осонні вересень сурмить

В осонні вересень так радісно сурмить
у ро́зтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд
весни і літа – в тихім падоли́сті.

Вже починається, вже день – на волоску,
який узимку навпіл перерветься.
Час, мов мурашка в мокрому піску, –
не б’є, а шарудить шершавим серцем.

Ти, чий привіт, як вересневий сяйвося́й, 
чиї щедроти, як ліщина повна,
не покидай мене, не полишай
так швидкохо́до, так безповоротно!

… Але не був помірним той відхід –
пручалася природа і зітхала, 
з дерев, мов з таємничих пірамід,
година – за секунду в сніг сповзала.

У сніг не той, що холодом бере,
не той, з якого ліплять білу бабу,
а в той, що – сум, у той, що – нота "ре"
й передчуття кінцевого етапу.

Там листя стрілами посипалося враз,
земля жовтогарячим запалала,
з колиски випав ліс, чи сніг, чи час, –
коли тебе, осоннього, не стало.

 



Сергій Губерначук. Осінні поезії. Сивіє осінь.

 

 

         Сивіє осінь

Сиві́є осінь на схилі днів.
Закляк у па́морозі цнотливий клімакс флори.
А нам – по задубілості снігів –
аж шпари позаходили під шпори.

Спадає долом осінній шлейф,
дотла розвітрюючи п’янкий букет флюїдів.
Дні впали в затяжний зимовий дрейф,
а сни дерев – у спогади друїдів.

У квітці з ельфом веснянка спить.
То першопро́лісок чи остання хризантема?
Йдемо́ крізь них – а сніг з-під ніг рипить…
Така проста земна музична тема…

 

 

Сергій Губерначук. Осінні поезії. Листопад підсковзнувсь на підлозі Києва.

 

 

* * *

Листопад підсковзнувсь на підлозі Києва,
просто він хотів прошмигнути непомітно.
Уночі, згортаючи традиційного килима,
він скотивсь по слизькому паркету під вікна.

Було чутно, як він приголомшено охкає,
крекче, спираючись на горіховий костур,
б’є у шибку навпомацки лапами вогкими
і, спіткнувшись об щось, лід кописткою гострить…

Ранок видався дивним гідропарком інею
зі старим покаліченим горіхом в епіцентрі.
На херсонський квиток листопад виміняв
хризантемок дрібних білосніжні концерти.

 

 

Сергій Губерначук. Осінні поезії. Тобі невідома мелодія білого лебедя.

 

 

* * *

Тобі невідома мелодія білого лебедя.

Коли розгубилися очі
           І  плечі твої зні́тилися,
я́к знати могла ти 
                Слово,
таке випадкове і рятівне?

"Осінь," – промовила ти
            і кинулася до дерева.

І тиша, якої стояло багато,
            на менті одно́му
                          тріснула,
викотивши стиглий каштан
        із колько́ї мембрани.

Не рано-не пізно, а так вчасно – 
                           "осінь".

І от у таку суєту
                      я почув
                      мелодію білого лебедя:
з дерев позлітали
                     пернаті партитури "осені",
         ніби для оркестру;
але був єдиний кивок голови
               білого лебедя.
Це значить, що в нього під горлечком
                   глибоко є:
"я вдячний, послухайте серце моє".

Воно калатало.., і ти – відгадала
          мелодію білого лебедя.

 

   За матеріалами: http://lukl.kiev.ua/

 

 

Більше віршів Сергія Губерначука на "Малій Сторінці":


Останні коментарі до сторінки
«Сергій Губерначук. Осінні поезії.»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті